Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №904/5414/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо усунення порушення прав власника

Дата: 22 червня 2026 р.

Справа: №904/5414/24

Суддя: Чумак Ю.Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/5414/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Мовчана О. С. (адвокат),

відповідача - Коваленка С. О. (керівник),

третіх осіб - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватної фірми "Нік Ан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Приватної фірми "Нік Ан",

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

та третіх осіб-2- 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: фізичної особи - підприємця Кузьмінова Володимира Олександровича, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко",

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 10.12.2024 Дніпровська міська рада (далі - Дніпровська міськрада, Міськрада, позивач) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватної фірми "Нік Ан" (далі - ПФ "Нік Ан", Фірма, відповідач) про:

1) усунення перешкод Дніпровській міськраді у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро (далі - спірна земельна ділянка), шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна, а саме: літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди, літ. "І" - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362739512101) (далі - спірні об`єкти, спірне нерухоме майно);

2) припинення володіння ПФ "Нік Ан" правом власності на будівлі та споруди автомобільної стоянки, розташовані за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362739512101), шляхом скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу, посилаючись на положення статей 16, 321, 328, 331, 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 83, 152, 155, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 5, 14, 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Позовна заява обґрунтовується тим, що спірна земельна ділянка за місцем розташування спірних об`єктів нікому не передавалася у користування з метою виконання будівельних робіт, дозвільні документи щодо проведення будівництва не видавалися, а закінчені будівництвом об`єкти нерухомого майна не вводилися в експлуатацію, тому відповідають ознакам самочинно побудованих об`єктів, стосовно яких було вчинено протиправну державну реєстрацію права власності Фірми, що в свою чергу потребує захисту порушених прав та інтересів Дніпровської міськради як власника земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

2. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 26.03.2025 (суддя Бєлік В. Г.) позов задовольнив у повному обсязі у зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог, оскільки саме відповідач є особою, яка здійснила самочинне будівництво та продовжує користуватися спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав, а саме: без договору оренди земельної ділянки, без отримання її у власність або постійне користування. При цьому порушення законних прав та інтересів територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міськради полягає у тому, що шляхом протиправного будівництва та подальшої державної реєстрації права власності на об`єкти самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності, без згоди власника - Міськради порушуються законне право позивача на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на земельну ділянку комунальної власності, а також майнові інтереси територіальної громади в особі Дніпровської міськради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 25.03.2026 (головуючий - Мороз В. Ф., судді Іванов О. Г., Чередко А. Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 скасував у частині припинення володіння ПФ "Нік Ан" правом власності на будівлі та споруди автомобільної стоянки, розташовані за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362739512101), шляхом скасування державної реєстрації права власності із закриттям розділу та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги. У решті рішення залишив без змін.

4. Постанова мотивована тим, що:

1) зважаючи на те, що ПФ "Нік Ан" є останнім набувачем спірного нерухомого майна, побудованого без отримання будь-якої дозвільної документації (погоджені проєкти, акти прийняття в експлуатацію, містобудівні умови та обмеження), без отримання земельної ділянки під будівництво та без введення його в експлуатацію, а спірні об`єкти нерухомого майна (літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди) відповідають ознакам самочинного будівництва, ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міськради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва на підставі частини 4 статті 376 ЦК України. При цьому обставина державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно не спростовує факту самочинності зведення цього майна та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України;

2) ураховуючи усталені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 391, 376 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Дніпра як власника спірної земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є лише вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, яка є негаторним позовом, або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, тоді як неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності певної особи на самочинно побудоване нерухоме майно, так і вимога про припинення права власності на нього, оскільки такі вимоги не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача. Наведене є самостійною підставою для відмови у задоволенні будь-яких інших вимог, відмінних від усунення перешкод у користуванні Дніпровській міськраді спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна, із мотивів обрання неналежного та неефективного способу захисту;

3) розміщення спірних об`єктів здійснено з порушенням вимог, установлених законами України та окремими підзаконними актами, за відсутності відповідних правових підстав та всупереч публічному порядку, а отже, непропорційне втручання з боку держави в мирне володіння майном у цьому випадку відсутнє, оскільки ґрунтується на законі, є виправданим обставинами спірних правовідносин, направлене на задоволення суспільного інтересу (захист прав власника земельної ділянки - територіальної громади м. Дніпра), переслідує легітимну мету - відновлення стану, який існував до порушення.

Водночас суд апеляційної інстанції, спростовуючи аргументи Фірми про отримання нею спірного нерухомого майна на підставі комісійного акта приймання-передачі автостоянки "Парус" від 28.03.1996, складеного відділом комунального господарства Ленінського району та ПФ "Нік Ан", зауважив, що згідно з відомостями технічного паспорта, виготовленого на замовлення відповідача, спірні об`єкти були побудовані у 1997 році, а вказаний акт не містить будь-яких ідентифікуючих даних щодо визначення меж земельної ділянки, її кадастрового номера, площі або конкретної адреси об`єкта нерухомості та його співвідношення зі спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро.

Разом із тим апеляційний суд, посилаючись на усталені висновки щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, відхилив доводи відповідача про встановлення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 у справі № 32/89-08 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 у справі № 10/346-09(12/173-06) преюдиціальних фактів належності Фірмі на праві власності автомобільної стоянки, яка складається з таких об`єктів: літ. "А-1" - будинок охорони, літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, №№ 1, 3, літ. "І" - споруди, оскільки зазначені судові рішення не підтверджують належність ПФ "Нік Ан" права на невведені в експлуатацію об`єкти, адже у вказаних рішеннях суди не досліджували підставу набуття відповідачем права власності на невведені в експлуатацію об`єкти, а лише констатували факт передання відповідачу автостоянки у власність на підставі свідоцтва від 29.10.1998 та процитували опис об`єктів на підставі інвентаризаційних даних.

Тим більше, що у постанові Вищого господарського суду України від 26.03.2014 у справі № 10/5005/10928/2012 (за участю Дніпропетровської міської ради та ПФ "Нік Ан") зроблено висновок про належність ПФ "Нік Ан" лише будинку охорони - літ "А-1", тоді як відомості про належність Фірмі іншого нерухомого майна та його реєстрацію відповідно до вимог законодавства України матеріалами справи не підтверджено (аналогічний висновок викладено у пункті 6.27 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 904/4080/22 (за участю Дніпровської міськради та ПФ "Нік Ан")).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ПФ "Нік Ан" звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати у частині задоволення позовної вимоги про усунення Дніпровській міськраді перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна (літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди, літ. "І" - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362739512101)) та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що:

1) суди не врахували висновків щодо застосування положень статті 75 ГПК України (у контексті преюдиціальних обставин, встановлених судовими рішеннями у справах між тими самими сторонами), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20, унаслідок чого, на думку відповідача, залишили поза увагою преюдиціальні обставини правомірного набуття Фірмою права власності на спірне нерухоме майно, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 у справі № 32/89-08 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 і постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2011 у справі № 10/346-09(12/173-06);

2) суди не врахували висновку щодо застосування норми частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає), викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18;

3) суди не врахували висновку щодо застосування положень пункту 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (у контексті того, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності), викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 (пункт 63).

Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи

7. Дніпровська міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПФ "Нік Ан" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 904/5414/24 та призначив розгляд цієї справи в судовому засіданні на 23.06.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. На земельній ділянці за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міськради, розміщена автомобільна стоянка, що складається з: "А-1" - вартова, літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первісне речове право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - автомобільну стоянку, розташовану за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро, було набуто ПФ "Нік Ан" на підставі свідоцтва про право власності від 29.10.1998, видавник: виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, з таким описом: "А-1" - будинок охорони.

10. 30.04.2014 Фірма звернулася до державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Лісоволенка Р. М. із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірні об`єкти відповідно до технічного паспорта.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 19.05.2014 № 13122706 було зареєстровано право приватної власності відповідача на автомобільну стоянку з таким описом: "А-1" - вартова, літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди.

11. Надалі (у період із 2014 року по 2023 рік) відбувався неодноразовий перехід речових прав на спірне нерухоме майно до інших осіб, а саме його було набуто:

- Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕ ГРУП" згідно зі свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 22.09.2014, реєстраційний № 779, виданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. (прізвище змінене на Андрєєву Г. О. ) та зареєстрованим на підставі рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєвої Г. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2014 № 15949001;

- Кузьміновим Володимиром Олександровичем (далі - Кузьмінов В. О. ) згідно зі свідоцтвом від 20.11.2015, реєстраційний № 2683, виданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. та зареєстрованим на підставі рішення Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2015 № 26331898;

- ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.07.2017 у справі № 2/1254/17-ц, що зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Кривошей А. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.04.2017 № 34628421;

- ПФ "Нік Ан", яка витребувала спірне нерухоме майно на свою користь та повторно здійснила державну реєстрацію відповідно до свідоцтва про право власності на автомобільну стоянку від 29.10.1998, видавник: виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради; рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17.06.2016 у справі № 205/8482/15, що зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради Колесник І. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.09.2017 № 36874234;

- Товариством з обмеженою відповідальністю "Коваленко і Ко" (далі - ТОВ "Коваленко і Ко") згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 26.04.2018, складеним між ОСОБА_1 і ТОВ "Коваленко і Ко"; протокол загальних зборів ТОВ "Коваленко і Ко" від 26.04.2018 № 02, видавник: ТОВ "Коваленко і Ко", що зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.04.2018 № 40870034.

12. Надалі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі № 904/4736/21 ухвалено рішення про витребування на користь ПФ "Нік Ан" із чужого незаконного володіння ТОВ "Коваленко і Ко" автомобільної стоянки (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 362739512101), розташованої за адресою: вул. Набережна заводська, 110, м. Дніпро.

13. На запит Міськради Департамент по роботі з активами Дніпровської міськради повідомив, що у підсистемі "Фіскальний кадастр" Муніципальної земельної інформаційної системи м. Дніпра, розпорядником якої є цей Департамент, відсутня інформація щодо передачі спірної земельної ділянки для здійснення будівельних робіт.

14. Листом від 29.11.2024 № 4/1-540 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міськради поінформувало позивача про те, що згідно з даними Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, у розділі "Декларативні та дозвільні документи", а також акта прийому-передачі дозвільної документації від 27.10.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції Дніпропетровської області не вбачається відомостей щодо дозвільної документації стосовно об`єкта, розташованого за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро.

Листом від 13.01.2022 № 447/05/13-22 Державна інспекція архітектури та містобудування України повідомила Міськраду про те, що у Реєстрі будівельної діяльності, зокрема, за критерієм пошуку "м. Дніпро, вул. Набережна Заводська, 110", відсутні будь-які відомості.

15. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024, позовну заяву Дніпровської міськради задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Лісоволенка Р. М. (індексний номер: 13122706 від 19.05.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за ПФ "Нік Ан" щодо таких об`єктів: літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди, літ. "І" - мостіння. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Андрєєвої Г. О. (індексний номер: 15949001 від 22.09.2014) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЛЕ ГРУП" щодо спірних об`єктів. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. (індексний номер рішення: 26331898 від 20.11.2015) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Кузьміновим В. О. щодо спірних об`єктів. Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Будинок юстиції" Дніпропетровської обласної ради Колесник І. М. (індексний номер: 36874234 від 01.09.2017) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПФ "Нік Ан" щодо спірних об`єктів. Скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. (індексний номер: 40870034 від 27.04.2018) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Коваленко і Ко", номер запису про право власності: 25938952 від 27.04.2018 щодо спірних об`єктів.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2023 у справі № 904/4080/22 скасовано у частині задоволення позову Дніпровської міськради до ПФ "Нік Ан" про скасування рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Лісоволенка Р. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу) за Фірмою щодо спірних об`єктів. Ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. У іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

16. Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно у частині задоволення позовної вимоги про усунення Дніпровській міськраді перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна (літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди, літ. "І" - мостіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 362739512101)), колегія суддів здійснює їх касаційний перегляд лише у відповідній частині позову.

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши у межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

18. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного суду про те, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Дніпра як власника земельної ділянки, на якій було здійснено самочинне будівництво, є лише вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, яка (вимога) є негаторним позовом, або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно, тоді як неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) державного реєстратора про державну реєстрацію права власності певної особи на самочинно побудоване нерухоме майно, так і вимога про припинення права власності на таке майно, оскільки задоволення відповідних вимог не вирішить юридичної долі самочинно збудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

19. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову (у частині усунення перешкод Дніпровській міськраді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна) з огляду на таке.

20. Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Статтею 331 ЦК України визначається порядок набуття права власності на новостворене майно. За змістом цієї норми право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

21. Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

22. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 376 ЦК України, об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

23. Будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, охоплює ситуації, коли особа отримала у встановленому порядку земельну ділянку для забудови, але порушує мету використання такої земельної ділянки, а також коли особа здійснює будівництво, не маючи юридичних прав на земельну ділянку.

Мова може йти про самовільне зайняття земельної ділянки, що є правопорушенням відповідно до статті 211 ЗК України. Самовільним зайняттям земельної ділянки є активні протиправні дії особи, спрямовані на фактичне заволодіння чи/та використання земельної ділянки або її частини за відсутності рішення уповноваженого органу чи волевиявлення власника про її відчуження чи надання в користування.

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

24. У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватися земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає в юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

25. Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами 4- 6 статті 376 ЦК України. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

26. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Схожі за змістом висновки сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92- 94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункт 103), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 569/11522/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.03.2019 у справі № 910/22575/17, від 29.09.2021 у справі № 910/15989/16, від 16.11.2021 у справі № 916/3200/17 (916/2791/13), від 04.07.2023 у справі № 910/16848/21, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від 20.02.2024 та від 26.06.2024 у справі № 910/15124/19.

27. Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

За умови дотримання чіткого алгоритму дій, передбаченого статтею 376 ЦК України, претендувати на отримання самочинно збудованого майна у власність може як особа, яка його побудувала, так і власник земельної ділянки, на якій воно споруджено (такий висновок сформульовано у пункті 110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

З огляду на викладене самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

28. У пункті 84 постанови від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

У постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123).

При цьому термін "визнання", який вживається в Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та нормах статті 376 ЦК України, має різне змістовне значення. У контексті регулювання відносин, пов`язаних із самочинним будівництвом, термін "визнання" має чітко визначений зміст - визнання судом права власності на нерухоме майно, збудоване на земельній ділянці за тією чи іншою особою. Самою по собі реєстраційною дією передбачений статтею 376 ЦК України судовий порядок не може бути підмінений.

29. Як убачається зі змісту частини 3 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не може звертатися за підтвердженням належного їй права власності або вимагати визнання належного їй права в іншому, позасудовому порядку.

30. Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Визнання права власності в порядку частини 3 або 5 статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина 3 статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина 5 статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини 4 цієї статті (такий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31- 6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53- 56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).

31. Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та скаржником не спростовано той факт, що ПФ "Нік Ан" наразі є останнім набувачем спірного нерухомого майна, побудованого без отримання будь-якої дозвільної документації (без погоджених проєктів, актів прийняття в експлуатацію, містобудівних умов та обмежень), без отримання земельної ділянки під будівництво та без введення його в експлуатацію, у зв`язку з чим спірні об`єкти (літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3 - споруди, № 1-3 - споруди, літ. "І" - мостіння) вважаються самочинно збудованими.

32. Колегія суддів зауважує, що наявний статус ПФ "Нік Ан" як останнього набувача спірного нерухомого майна підтверджується судовими рішеннями у справі № 904/4080/22 (за участю Дніпровської міськради, ПФ "Нік Ан", ТОВ "Коваленко і Ко"), позаяк за результатами їх касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 04.09.2024 відмовив у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Лісоволенка Р. М. про державну реєстрацію права власності Фірми на спірні об`єкти. У решті судові рішення судів попередніх інстанцій, зокрема у частині задоволення позову Дніпровської міськради про скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Третяк Т. В. від 27.04.2018 про державну реєстрацію за ТОВ "Коваленко і Ко" прав та їх обтяжень щодо спірного нерухомого майна, залишено без змін.

Більше того, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2023 у справі № 904/4736/21, яка набрала законної сили та є остаточною з огляду на закриття касаційного провадження у частині касаційного оскарження зазначеної постанови згідно з постановою Верховного Суду від 19.04.2023, витребувано на користь ПФ "Нік Ан" із чужого незаконного володіння ТОВ "Коваленко і Ко" автомобільну стоянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 362739512101), розташовану за адресою: вул. Набережна заводська, 110, м. Дніпро.

Наведеним вище повністю спростовується твердження скаржника про те, що останнім власником спірних об`єктів є не ПФ "Нік Ан", а ТОВ "Коваленко і Ко".

33. У свою чергу, у пунктах 111- 113, 125, 154 постанови від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала про таке:

"111. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

112. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

113. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

125. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

154. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності".

Схожі за змістом висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2024 та від 26.06.2024 у справі № 910/15124/19, від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 212/43/20.

34. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

35. У пунктах 139- 141, 144- 146 постанови від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (предмет позову - скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсними договорів, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна), у якій вирішувалося питання про можливе відступлення від висновків (у контексті того, що належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво), викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 30.09.2022 у справі № 201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування положень статей 391, 376 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України у подібних правовідносинах, які наразі є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду:

"139. За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

140. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

141. Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

144. Велика Палата звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.13)].

145. Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що у справі, яка розглядається, належним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.

146. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача".

36. Колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваної постанови (щодо часткового задоволення позову) висновок суду апеляційної інстанції про належність і ефективність такого способу захисту прав територіальної громади міста Дніпра (власника спірної земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво), як вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва, яка є негаторним позовом, цілком відповідає останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 (пункт 139), яку (правову позицію) правомірно врахував апеляційний суд при вирішенні цього господарського спору.

37. Верховний Суд відхиляє передчасні доводи скаржника про правомірне набуття ПФ "Нік Ан" права приватної власності на спірні об`єкти нерухомого майна (літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3, літ. "І" - споруди) у складі автомобільної стоянки, розташованої за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро, та переданої Фірмі на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.1996 № 505, акта приймання-передачі від 28.03.1996 та свідоцтва про право власності від 29.10.1998, оскільки апеляційний суд, проаналізувавши зміст постанови Вищого господарського суду України від 26.03.2014 у справі № 10/5005/10928/2012 (за участю Дніпропетровської міської ради та ПФ "Нік Ан"), дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час розгляду зазначеної справи суд апеляційної інстанції достовірно встановив факт належності ПФ "Нік Ан" на праві власності лише будинку охорони - літ "А-1", тоді як відомостей про належність Фірмі іншого нерухомого майна (у тому числі спірних об`єктів) та його реєстрацію відповідно до вимог чинного на той час законодавства України згадане свідоцтво не містить і матеріалами справи не підтверджено (аналогічний висновок викладено у пункті 6.27 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 904/4080/22 (за участю Дніпровської міськради та ПФ "Нік Ан")).

Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що знесення будинку охорони (літ "А-1"), правомірність набуття якого Фірмою у власність у жовтні 1998 року Міськрада не оспорює, не є предметом позову в цій справі.

38. Крім того, суд апеляційної інстанції, спростовуючи аргументи Фірми про отримання нею спірного нерухомого майна на підставі комісійного акта приймання-передачі автостоянки "Парус" від 28.03.1996, складеного відділом комунального господарства Ленінського району та ПФ "Нік Ан", правильно зауважив, що згідно з відомостями технічного паспорта, виготовленого на замовлення відповідача, спірні об`єкти були побудовані у 1997 році, а вказаний акт не містить будь-яких ідентифікуючих даних щодо визначення меж земельної ділянки, її кадастрового номера, площі або конкретної адреси об`єкта нерухомості та його співвідношення зі спірною земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул. Набережна Заводська, 110, м. Дніпро.

39. Отже, апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині усунення Міськраді перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу спірного нерухомого майна, відмовивши водночас у задоволенні решти позовних вимог (про припинення володіння відповідача правом власності на будівлі та споруди автомобільної стоянки).

40. Відповідач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

41. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків: 1) щодо застосування положень статті 75 ГПК України (у контексті преюдиціальних обставин, встановлених судовими рішеннями у справах між тими самими сторонами), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20; 2) щодо застосування норми частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає), викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18; 3) щодо застосування положень пункту 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (у контексті того, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності), викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 (пункт 62), з огляду на таке.

42. Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

43. Велика Палата Верховного Суду в пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (аналогічний висновок сформульовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 61), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (пункт 9.7)).

44. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності, суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункт 7.10), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 136), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (пункт 9.8)).

45. У пункті 89 постанови від 13.05.2026 у справі № 456/252/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що правова оцінка суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними.

46. Відхиляючи аргументи скаржника про встановлення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 у справі № 32/89-08 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 у справі № 10/346-09(12/173-06) преюдиціальних фактів належності ПФ "Нік Ан" на праві власності автомобільної стоянки, яка складається з таких об`єктів: літ. "А-1" - будинок охорони, літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, № 1- 3, літ. "І" - споруди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зазначені судові рішення не підтверджують належності Фірмі права на невведені в експлуатацію об`єкти, адже у вказаних рішеннях суди не досліджували підставу набуття відповідачем права власності на невведені в експлуатацію об`єкти, а лише констатували факт передання відповідачу автостоянки у власність на підставі свідоцтва від 29.10.1998 та процитували опис об`єктів на підставі інвентаризаційних даних і технічного паспорта (справа № 33661), виготовленого Комунальним підприємством "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Дніпровське МБТІ").

47. При цьому колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про встановлення постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.10.2010 у справі № 10/346-09(12/173-06) нібито преюдиціальної обставини правомірного набуття Фірмою права власності на спірне нерухоме майно, оскільки насправді це є лише висновком суду за наслідками правової оцінки обставин вказаної справи

Більше того, Верховний Суд вважає безпідставним посилання скаржника на встановлення постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2011 у справі № 10/346-09(12/173-06) преюдиціальних фактів, позаяк суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи (частина 1 статті 300 ГПК України). Отже, суд касаційної інстанції не має повноважень підтверджувати правильне встановлення судами нижчих інстанцій обставин у справі. Тому посилання на постанову суду касаційної інстанції як на таку, чиї висновки мають преюдиціальне значення, є помилковим (схожий правовий висновок викладено у пункті 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 916/2066/15, від 17.04.2018 у справі № 916/3170/14, від 26.06.2018 у справі № 910/22867/15, від 17.06.2020 у справі № 911/1292/18, від 16.04.2024 у справі № 910/20417/21).

48. Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про встановлення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 у справі № 32/89-08 (предмет позову ПФ "Нік Ан" - визнання права власності на автомобільну стоянку у складі таких об`єктів: літ. "А-1" - будинок охорони, літ. "Б" - бокси (тимчасові), літери "В", "Г" - склад (тимчасовий), літ. "Д" - вартовий пост (тимчасовий), літ. "Е" - сарай (тимчасовий), літ. "Ж" - навіс, літ. № 1 - ворота, літ. № 2 - ворота, літ. № 3 - огорожа, літ. "І" - мощення) преюдиціальної обставини набуття ПФ "Нік Ан" права власності на зазначені об`єкти, оскільки, відмовляючи у задоволенні зазначеного позову, суд першої інстанції, ураховуючи наявність рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.04.1996 № 505 та свідоцтва про право власності від 29.10.1998, які в установленому законом порядку не скасовані та не визнано недійсними, відсутність заперечень Дніпропетровської міської ради стосовно права власності ПФ "Нік Ан" на об`єкти, що входять до складу автостоянки відповідно до технічного паспорта КП "Дніпровське МБТІ", дійшов висновку про те, що фактично між позивачем та відповідачем (Дніпропетровською міською радою) існує спір щодо правомірності користування Фірмою земельною ділянкою, на якій розташована автомобільна стоянка, а не спір про право власності ПФ "Нік Ан" на це майно.

Таким чином, відмова в задоволенні позову у справі № 32/89-08 мотивована передусім недоведеністю порушення Міськрадою прав та інтересів ПФ "Нік Ан" як позивача у вказаній справі, про що зазначала Міськрада у відзиві на позов і що, в свою чергу, було враховано апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови.

Адже у справі № 32/89-08 суд надавав правову оцінку обставинам справи на предмет недоведеності порушення прав Фірми та відсутності між сторонами спору про право власності ПФ "Нік Ан" на автомобільну стоянку.

49. Наведене переконливо свідчить про правильне врахування апеляційним судом при вирішенні цього спору усталених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України (у контексті необхідності чіткого розмежування преюдиціальних фактів і правової оцінки судом обставин у іншій справі), викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, від 13.05.2026 у справі № 456/252/22.

50. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

51. Водночас колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника про неврахування висновків щодо застосування положень статті 75 ГПК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20, оскільки, на відміну від наведених вище постанов Великої Палати Верховного Суду, зазначені постанови Верховного Суду взагалі не містять правового висновку щодо розмежування преюдиціальних фактів і правової оцінки судом обставин справи, урахування якого у межах вирішення цього господарського спору має істотне значення для оцінки доводів відповідача щодо преюдиціального характеру судових рішень у справах № 32/89-08 і № 10/346-09(12/173-06).

52. Адже у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок щодо застосування положень статті 204 ЦК України, а саме про те, що презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

53. Крім того, ухвалюючи постанову від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20 (предмет позову - скасування записів щодо скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права власності із припиненням права власності відповідача), якою судові рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, виходячи з того, що сторони у договірних відносинах не перебувають, дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту права власності позивача (фізичної особи) є віндикаційний позов про витребування спірного майна від відповідача, а тому суди зробили помилковий висновок про наявність підстав для скасування записів щодо скасування державної реєстрації права власності та скасування державної реєстрації права власності.

54. Разом із тим, ухвалюючи постанову від 31.05.2022 у справі № 910/18584/20 (предмет позову - зобов`язання відповідача здійснити перебудову споруди), якою було скасовано постанову суду апеляційної інстанції та змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виходячи зі встановлених у межах справи № 910/2939/19 обставин визнання за судовим рішенням у справі № 32/124, яке набрало законної сили, права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." (далі - ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко.") на спірне приміщення, виснував про те, що, керуючись положеннями частини 4 статті 75 ГПК України, суди попередніх інстанцій врахували лише обставини самочинності здійсненого ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко." будівництва спірного приміщення, однак разом із цим вони повністю проігнорували обставини легітимізації права власності відповідача на цю будівлю, порушивши тим самим правила преюдиції, що в результаті призвело до неправильного застосовування положень статті 376 ЦК України, які у цьому випадку застосуванню вже не підлягали.

При цьому в справі № 910/18584/20 суд касаційної інстанції врахував викладений у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19 висновок про те, що право ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко." на самочинне будівництво є таким, що легітимізовано у спосіб, визначений статтею 376 ЦК України (шляхом визнання права власності особи за рішенням суду), і у цьому випадку вже має місце завершений юридичний склад набуття ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко." права власності (виникнення права на підставі судового рішення та здійснення у зв`язку із цим державної реєстрації такого права).

55. Натомість під час розгляду цієї справи суди виходили із протилежних фактичних обставин - відсутності легітимізації права власності Фірми на спірне нерухоме майно, яке є об`єктом самочинного будівництва, позаяк рішення суду про визнання права власності на спірні об`єкти на підставі частин 3, 5 статті 376 ЦК України не ухвалювалося, а, навпаки, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2008 у справі № 32/89-08, яке набрало законної сили, відмовлено ПФ "Нік Ан" у задоволенні позову про визнання права власності на автомобільну стоянку.

56. Наведене вище переконливо свідчить як про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, так і про їх неоднакове правове регулювання у справах №№ 2-1383/2010, 922/643/19, 910/6356/19, 910/18584/20, 753/11000/14-ц, 761/29966/16-ц, 442/3663/20 і в цій справі, у зв`язку з чим немає підстав для висновку про подібність правовідносин у зазначених справах.

57. Таким чином, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини у справах №№ 2 -1383/2010, 922/643/19, 910/6356/19, 910/18584/20, 753/11000/14-ц, 761/29966/16-ц, 442/3663/20 та у справі № 904/5414/24, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.

58. Що стосується посилань скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій як висновку щодо застосування норми частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у контексті того, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає), викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, так і висновку щодо застосування положень пункту 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 (у контексті того, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто, свідоцтво про право власності не породжує виникнення відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності), викладеного у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 (пункт 62), то колегія суддів, зважаючи на достовірно встановлену судами обставину оформлення свідоцтвом про право власності від 29.10.1998 належності ПФ "Нік Ан" на праві власності лише будинку охорони - літ "А-1" (тобто не спірних об`єктів самочинного будівництва), а також із мотивів, наведених у пунктах 28, 30 цієї постанови, вважає, що зміст оскаржуваних рішення та постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до зазначених правових висновків Верховного Суду.

59. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження у справі з огляду на те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду не всупереч, а відповідно до висновків щодо застосування положень частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та пункту 24 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19 відповідно, на неврахуванні яких (висновків) помилково наголошує скаржник.

60. Отже, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову (у частині усунення перешкод Дніпровській міськраді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна), відмовивши водночас у задоволенні позовної вимоги про припинення володіння Фірмою правом власності на будівлі та споруди автомобільної стоянки у зв`язку з обранням Міськрадою у цій частині неналежного способу захисту прав територіальної громади м. Дніпра.

61. Із наведених раніше мотивів Верховний Суд погоджується з обґрунтованими доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

63. Зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 925/797/17, від 10.06.2020 у справі № 906/585/19, що наразі виключає як закриття касаційного провадження у справі, так і скасування оскаржуваних рішення та постанови.

64. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про часткову відмову в задоволенні позову (у частині усунення перешкод Дніпровській міськраді у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованих об`єктів нерухомого майна), як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

65. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

66. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову (у частині зобов`язання Підприємця звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) спірної будівлі), у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

68. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної фірми "Нік Ан" залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 у справі № 904/5414/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай

Оригінал: reyestr.court.gov.ua