Вирок від 01 липня 2026 р. у справі №644/6864/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/6864/26

Провадження № 1-кп/644/912/26

02.07.2026

ВИРОК

Іменем України

02 липня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді – ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221180000526 від 19.04.2026, стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянина України, українця, неодружений, має базову середню освіту, не працює, є людиною з інвалідністю І групи, ветеран військової служби, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

ВСТАНОВИВ:

I.формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, в порушення Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробника для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями, метальними снарядам несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї, або вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України № 662 від 21.08.1998 і положення «Про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 576 від 12.10.1992, придбав, шляхом незаконного привласнення знайдену протипіхотну уламкову ручну гранату РГД-5, дистанційної дії, наступального типу, та приніс її за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , з метою подальшого зберігання.

18.04.2026 близько 15 год 00 хв ОСОБА_4 , продовжуючи свою злочинну діяльність, маючи злочинний умисел, спрямований на незаконне носіння бойових припасів, взяв з приміщення своєї квартири зазначену гранату РГД-5 та вийшов на вулицю, де сидячи у кріслі колісному біля 1-го під`їзду буд. АДРЕСА_2 носив вказану гранату у себе в сумці, сумка в свою чергу знаходилась при ОСОБА_4 .

У подальшому, 18.04.2026 у період часу з 20 год 10 хв по 20 год 23 хв, у ході проведення огляду місця події за адресою: м. Харків, вул. Велика Кільцева, буд.136-А біля 1-го під`їзду, у гр. ОСОБА_4 виявлено та вилучено ручну гранату РГД-5, яка згідно з висновку експерта № СЕ-19/121-26/11815-ВТХ від 29.04.2026 у своїй сукупності (штатному з`єднанні): корпусу ручної уламкової гранати РГД-5 з підривачем типу УЗРГМ-2 до ручних уламкових гранат утворюють ручну уламкову гранату РГД-5, яка відноситься до категорії бойових припасів.

Окрім того, 22.04.2026 у період часу з 13 год 55 хв по 15 год 15 хв, у ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено: 6 патронів калібру 5,45 мм, 1 патрон калібру 7,62 мм, 1 патрон калібру 9 мм, які згідно з висновком експерта № СЕ-19/121-26/11809-БЛ від 04.05.2026 – 6 предметів є боєприпасами, бойовими проміжними патронами калібру 5,45х39 АК; 1 предмет є боєприпасом, бойовим гвинтівковим патроном калібру 7,62х51 NATO; 1 предмет є боєприпасом, пістолетним патроном калібру 9х18 ПМ; з наданих на дослідження 8 предметів виготовлені промисловим способом та всі 8 придатні для здійснення пострілів.

Отже, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України, зокрема: придбання, зберігання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

1.1.Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, з огляду на який прокурор зазначив, що стороною обвинувачення надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті фактичних обставин об`єктивної істини, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності, що дають підстави визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України. Також, прокурор вважав, з урахуванням повного визнання вини ОСОБА_4 та його активного сприяння на досудовому розслідуванні, що виразилось у добровільній видачі бойових припасів, зізнавальних показаннях обвинуваченого, враховуючи заяву обвинуваченого щодо розгляду справи у порядку визначеному ч. 3 ст. 349 КК України, прокурор також вважає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України. Окрім цього, прокурор вважав за можливе, з урахуванням щиросердного каяття ОСОБА_4 , призначити обвинуваченомупокарання у межах санкції ч. 1 ст. 263 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі, із застосуванням положень ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік.

1.2.Обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення – злочину повністю визнав, з відповідною кримінально-правовою кваліфікацією його дій погодився, не оспорюючи фактичних обставин, викладених у обвинувальному акті та висновках експертних досліджень. Свої дії ОСОБА_4 піддав критичній оцінці, у скоєному щиро розкаявся, висловив сором та запевнив суд, що у майбутньому не допустить зі свого боку тотожних порушень закону. Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_4 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються, запевнив суд, що правильно розуміє зміст цих обставин, погоджується з кваліфікацією його діянь, визнає обставини встановлені стороною обвинувачення, також розуміє, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України,про що надав суду відповідну письмову заяву (а.с. 19). Також, обвинувачений продемонстрував суду готовність до сприйняття та виконання будь-якого покарання призначеного судом, щиро виражаючи щире каяття за скоєне та повне визнання своєї вини.

II.статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

За наведених обставин, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями скоїв кримінальне правопорушення, яке суд кваліфікує за ч. 1 ст. 263 КК України як придбання, зберігання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

III. докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів .

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 16.09.2024 (справа 444/870/22, провадження № 51- 2989 кмо 23) зазначила, що суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позиції немає, останньому роз`яснено, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку

Беручи до уваги те, що обвинувачений винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, не піддавав сумніву обставини, викладені в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, що у суду не викликало сумнівів у добровільності його позиції, тому суд, з урахуванням заяви та за згодою ОСОБА_4 (а.с. 19), з`ясувавши думку прокурора, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються.

Заразом, суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачений ОСОБА_4 зміст цих обставин, чи не оспорює їх, і не наполягає на дослідженні всіх доказів у справі, роз`яснив обвинуваченому, що у такому випадку, він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 349 КПК України у зв`язку із надходженням відповідного клопотання від обвинуваченого ОСОБА_4 та сторони обвинувачення про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються у кримінальному провадженні, яке беззастережно підтримано у судовому засіданні учасниками кримінального провадження, керуючись імперативною вимогою щодо дотримання принципів змагальності та диспозитивності, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та обмежив обсяг їх дослідження, установивши такий порядок дослідження доказів, відповідно до якого у судовому засіданні допитано обвинуваченого, оголошено та досліджено надані стороною обвинувачення письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, а також досліджено документи щодо вжитих заходів забезпечення кримінального провадження та процесуальних витрат, надані стороною обвинувачення в межах кримінального провадження № 12026221180000526 від 19.04.2026. Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав та пояснив суду, що придбав, шляхом незаконного привласнення знайдену у лісосмузі ручну гранату РГД-5 та приніс її за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , з метою подальшого зберігання. Навесні, у квітні місяці 2026 року близько 15 год 00 хв, ОСОБА_4 взяв з приміщення своєї квартири ручну гранату РГД-5 та вийшов на вулицю, де сидячи у кріслі колісному біля 1-го під`їзду буд. АДРЕСА_2 носив вказану гранату у себе у сумці, яка знаходись при ньому. У подальшому цього ж дня, у період часу з 20 год 10 хв по 20 год 23 хв, у ході проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 біля 1-го під`їзду, у гр. ОСОБА_4 співробітниками поліції виявлено та вилучено ручну гранату РГД-5, а 22.04.2026 у під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , ним добровільно видано 6 патронів калібру 5,45 мм, 1 патрон калібру 7,62 мм, 1 патрон калібру 9 мм. Обвинувачений визнав, що розумів та повністю усвідомлював, що його дії єнезаконними щодо придбання, носіння та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу,але не врахував відповідальність за вказані злочинні дії.

Суд дійшов переконання, що показання обвинуваченого не викликають сумніву у правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, розповідь якого характеризується структурованістю, хронологією та не викликає сумнівів про відповідність дійсності.

Окрім показань обвинуваченого, суд брав до уваги та досліджував документи, що характеризують його особу, заходи забезпечення кримінального провадження та процесуальні витрати надані стороною обвинувачення, зокрема:

1. Копію паспорта громадянина України № НОМЕР_1 виданого 29.07.2019, органом 6321 (а.с. 21, 29);

2. Посвідчення серії НОМЕР_2 ветерана військової служби (а.с. 22, 30-31);

3. Посвідчення серії НОМЕР_3 від 05.02.2026, згідно якого ОСОБА_4 є особою з інвалідністю І групи (а.с. 22/на звороті, 31);

4. Посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 24.05.2024 (а.с. 22/на звороті);

5. Постанова старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_5 від 19.04.2026 про визнання речовим доказом корпусу гранати РГД-5 та підривач типу УЗРГМ-2, змиви на ватну паличку з корпусу гранати (а.с. 24);

6. Постанова старшого слідчого СВ ВП № 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_5 від 22.04.2026 про визнання речовим доказом 6 патронів калібру 5,45 мм, 1 патрон калібру 7,62 мм, 1 патрон калібром 9 мм та ін. (а.с. 25-26);

7. Талон-квитанція № 1813 про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження, а саме: 1 спеціальний пакет Експертної служби МВС України 6645595 в середині якого упаковано 8 гільз патронів, первинна упаковка; 1 паперовий конверт НПУ в середині якого упаковано змиви на ватну паличку (а.с. 27);

8. Талон-квитанція № 14/26 про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження, а саме: 1 спеціальний пакет Експертної служби МВС України 6712529 в середині якого упаковано корпус гранати РГД-5; 1 спеціальний пакет Експертної служби МВС України 6712529 в середині якого упаковано запал типу УЗРГМ-2 (а.с. 28);

9. Довідкою КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня № 3» № 01-21/5111 від 29.04.2026, з якої вбачається, що ОСОБА_4 за амбулаторною допомогою не звертався під медичним наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 32);

10. Довідкою КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» від 24.04.2026 № 3554, з якої вбачається, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває (а.с. 33);

11. Вимога щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не притягувався (а.с. 34);

12. Довідка про витрати на проведення судової експертизи зброї № СЕ-19/121-26/11809-БЛ від 04.05.2026 (а.с. 35);

13. Довідка про витрати на проведення судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/121-26/11292-ВТХ від 23.04.2026 (а.с. 36);

14. Довідка про витрати на проведення судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/121-26/11815-ВТХ від 29.04.2026 (а.с. 37).

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та підсудного, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, зважаючи на позицію учасників судового провадження щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК України, надано та досліджено не було.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де Європейський Суд наголошує про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав свою вину у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення – злочину, не оспорює фактичні обставини справи та правильно розуміє зміст цих обставин, у суду відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, з урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 263 КК України.

Суд дійшов переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, а вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення вірно кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки ОСОБА_4 усвідомлював, що протиправно придбав, зберігав та носив без передбаченого законом дозволу бойові припаси.

Враховуючи викладене вище, суд вважає винним обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за яке до нього необхідно застосувати покарання передбачене санкцією відповідної статті КК України.

IV.Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, мотиви призначення покарання

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 згідно з вимогами ст. 65-67 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у зазначеній статті КК України міститься лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Суд зважає, що у рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002 ЄСПЛ зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Судом враховано, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії тяжкого злочину відповідно до ч. 5 ст.12 КК України, зокрема: носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Окрім наведеного, суд бере до уваги, що підсудним скоєно тяжке умисне кримінальне правопорушення спрямоване проти громадської безпеки, що виразилось у придбанні, носінні та зберіганні бойових приписів без передбаченого законом дозволу, в період військової агресії рф проти України, коли, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, в країні Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX оголошено проведення загальної мобілізації та особливий правовий режим, із запровадженням заходів правового режиму воєнного стану, що триває і нині, а ст. 17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, а оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на ЗС України.

Вивченням особи обвинуваченого, судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Харкові, є громадянином України (а.с. 21, 29), зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю І групи (а.с. 22/на звороті, 31), учасником бойових дій (а.с. 22/на звороті), ветеран військової служби (а.с. 22, 31), раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, що підтверджується вимогою про наявність/відсутність судимості (а.с. 34).

Обвинувачений на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 32, 33).

Суд враховує, що під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень ст. 66, 67 КК України, що відповідає правовій позиції викладеній у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з якої вбачається, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.

Відповідно до обвинувального акту від 29.05.2025, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_4 , - є щире каяття (а.с. 3), заразом у судовому засіданні прокурор повідомив суд про активне сприяння обвинуваченим розкриттю кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 263 КК України, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, зокрема викривальними показами під час допиту підозрюваного, добровільною видачею предметів/речей під час санкціонованого обшуку та огляду, тому просив суд враховувати активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення як додаткову обставину, яка пом`якшує покарання. Так, ч. 6 ст. 368 КПК України визначено, що обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.04.2021 в справі № 457/529/20 вбачається, що щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 кримінальне провадження № 629/847/15-к).

Судом враховано вимоги постанови Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к, де надано роз`яснення, що активне сприяння розкриття злочину і щире каяття є окремими обставинами, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим суд розцінює щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину альтернативними, незалежними, окремо існуючими обставинами, що пом`якшують покарання.

Під час судових слухань справи ОСОБА_4 беззаперечно та дійсно визнав свою вину за тих обставин, які ставляться йому в провину, усвідомлюючи усю тяжкість скоєного, вільно та без утаювання розкривав суду усі відомі йому обставини вчиненого діяння, неодноразово засуджував свою поведінку, надаючи їй відверту негативну оцінку, неодноразово виражав щирий сором з приводу цього та осуд своєї поведінки, проявляв готовність до виконання будь-якого покарання призначеного судом.

Суд зауважує, що безпосередньо сприймаючи під час судових засідань пояснення, показання, поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , дійшов переконання, що підсудний дійсно виражає глибокі переживання щодо того, що сталося, соромлячись діяння, яке скоїв, розкриває деталі скоєного задля забезпечення сприяння установлення усіх обставин що мають значення для справи, щиро засуджує свою кримінально карану поведінку, що може свідчити про позитивні зміни соціальних орієнтацій, які значно знижують ступінь соціальної небезпечності підсудного, який виражає повну готовність нести кримінальну відповідальність та прийняте будь-яке покарання призначене судом.

Отже, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує таку пом`якшуючу покарання обставину, як щире каяття, а також, суд бере до уваги активне сприяння обвинуваченим розкриттю злочину, що підтверджується прокурором та наданими у суді викривальними показами самого обвинуваченого, а також його відповідальною, процесуально-належною поведінкою під час досудового розслідування та судового розгляду справи по суті, що відповідає правовому висновку Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №559/1037/16-к та від 20.04.2021 у справі № 457/529/20.

Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 не встановлено (а.с. 3).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Окрім того, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд також враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, має бути відповідним до скоєного, тобто необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Під час визначення судом виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, що згідно з ч. 5 ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який є особою з інвалідністю І групи, учасником бойових дій, ветераном військової служби, його поведінку як під час скоєння правопорушень, так і після цього, де висловив сором, щиро розкаявся, усвідомив свою протиправну поведінку та гарантував дотримання законів у подальшому, пом`якшуючі обставини та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов переконання, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, із застосуванням ст. 75 та 76 КК України, що буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Із урахуванням наведеного і загальних засад призначення покарання, аналізуючи матеріали кримінального провадження у сукупності із позиціями сторони обвинувачення – прокурора, та позицію підсудного, відсутність цивільного позову, обставини вчинення кримінального правопорушення, його характер та спосіб, суд дійшов висновку про застосування до ОСОБА_4 звільнення від відбування призначеного судом покарання з випробуванням строком на 1 (один) рік, оскільки вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період іспитового строку звільнення від покарання з покладенням обов`язків, передбачених п. 1, 2 ч.1, п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України.

Суд врахував та бере до уваги, що положення ст. 75 КК підлягають застосуванню з урахуванням можливості досягнення цілей, визначених в ст. 50 вказаного Кодексу, зокрема, виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень. Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів. Виправлення засудженого, яке виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності і поваги до положень закону, в тому числі і кримінального, досягається таким впливом на свідомість особи, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.

Суд дійшов переконання, що зазначене покарання відповідатиме його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи). Таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

V.Підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.

Цивільний позов під час досудового розслідування у кримінальному провадженні потерпілим заявлено не було (а.с. 3).

VI.Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Підстави застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру відсутні (а.с. 3).

Викривач у кримінальному провадженні відсутній, винагорода викривачу не пропонувалась (а.с. 3).

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у межах кримінального провадження № 12026221180000526 від 19.04.2026 не обирався.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а майно, що було предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом, та/або вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується. Так, відповідно до вимог ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення в тому числі й умисного кримінального правопорушення, за яке передбачено основне покарання у виді позбавлення волі. Згідно з п.3 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, що триває і нині.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 186-р від 26.02.2022 із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМУ №225-р від 16.03.2022 року, № 851-р від 27.09.2022 року, вирішено передати необхідне для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та цивільного захисту населення в умовах воєнного стану конфісковане майно, майно, визнане безхазяйним, майно, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання (у тому числі майно, визначене у ст. 184 Митного кодексу України), що за правом успадкування чи на інших законних підставах перейшло у власність держави, до сфери управління Державної служби з надзвичайних ситуацій, Міністерства оборони, інших центральних органів виконавчої влади та державних органів, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до закону, та правоохоронними органами. У разі коли майно, визначене в абзаці першому цього пункту, не було передано в установленому порядку, таке майно передається відповідній обласній військовій адміністрації за місцем його знаходження після погодження із зазначеними в цьому пункті державними органами.

Отже, враховуючи введення з 24.02.2022 воєнного стану на території України, необхідність забезпечення потреб оборони держави, забезпечення національної безпеки, відсічі збройної агресії російської федерації проти України, усунення загрози небезпеки, державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також, що чинним законодавством передбачено можливість передачі конфіскованого майна, що перейшло у власність держави, Збройним Силам України, суд вважає, що речові докази: корпус гранати РГД-5, підривач типу УЗРГМ-2, 6 патронів калібру 5,45 мм, 1 патрон калібру 7,62 мм, 1 патрон калібром 9 мм підлягають спеціальній конфіскації у власність держави для передачі Збройним силам України для подальшого використання у протистоянні збройній агресії рф.

За приписами п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що у справі понесені процесуальні витрати за проведення судових експертиз, зокрема:

1. судова експертиза зброї № СЕ-19/121-26/11809-БЛ від 04.05.2026 у сумі, що становить 1 925 грн 44 коп та підтверджується довідкою (а.с. 35).

2. судова вибухово-технічна експертиза №СЕ-19/121-26/11292-ВТХ від 23.04.2026 у сумі, що становить 7 701 грн 76 коп та підтверджується довідкою (а.с. 36).

3). судова вибухово-технічна експертиза №СЕ-19/121-26/11815-ВТХ від 29.04.2026 у сумі, що становить 7 701 грн 76 коп та підтверджується довідкою (а.с. 37).

Відповідно до ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Отже, керуючись ст. 100, 122, 124, 174, 331, 337, 342-351, 358, 368-371, 373, 374, 376, 395, 532, 615 КПК України, ст. 75, 76, ч. 1 ст. 263 КК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі п. 1, 2 ч. 1, п. 2, 4 ч. 3 ст.76 КК України на період відбування покарання з випробуванням покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання ;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення: судової експертизи зброї № СЕ-19/121-26/11809-БЛ від 04.05.2026 у сумі 1 925,44 грн; судової вибухово-технічної експертиза № СЕ-19/121-26/11815-ВТХ від 29.04.2026 у сумі 7701,76 грн; судової вибухово-технічної експертиза № СЕ-19/121-26/11292-ВТХ від 23.04.2026 у сумі 7701,76 грн.

Передати для потреб Збройних сил України, застосувавши спеціальну конфіскацію у власність держави, речові докази у кримінальному провадженні № 12026221180000526 від 19.04.2026: корпус ручної гранати РГД-5, підривач типу УЗРГМ-2, 6 патронів калібру 5,45 мм, 1 патрон калібру 7,62 мм, 1 патрон калібром 9 мм, що знаходяться у камері зберігання речових доказів ВП 3 1 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, після набрання вироком законної сили.

Речові докази у кримінальному провадженні № 12026221180000526 від 19.04.2026після набрання вироком законної сили:

1.знищити:

1.1 змиви на ватну паличку з корпусу гранати.

Прокурору та обвинуваченому копію вироку вручити негайно після його проголошення, учасники судового провадження мають право отримати у суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутні під час проголошення вироку суду - направити його копію.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний м. Харкова, протягом 30 днів з дня його проголошення, а ОСОБА_4 – у той же строк з моменту вручення йому копії, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України. Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано не доцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. В іншому разі вирок набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційного суду, якщо його не буде скасовано.

Прокурору та обвинуваченому повний текст вироку вручається в день проголошення його резолютивної частини в умовах дії воєнного стану згідно ч.15 ст. 615 КПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1