Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №127/19491/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/19491/25

Провадження № 22-ц/801/1554/2026

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Березовська О. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокуСправа № 127/19491/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги Вінницької обласної прокуратури та ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,

рішення ухвалила суддя Березовська О. А.

рішення ухвалено о 10:54 год у м. Вінниця

повний текс рішення складено 15 квітня 2026 року,

В с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Свої вимоги мотивував тим, що 26 березня 2019 року слідчим відділом Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України, а саме: пособництво у розтраті та привласнені майна шляхом зловживання службовим становищем, вчинені у великих розмірах. Згідно з повідомленням про підозру, позивач з 01 січня 2015 року по 05 вересня 2017 року, працюючи на посаді директора Ямпільського районного центру зайнятості Вінницького обласного центру зайнятості, пов`язаній з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій та, будучи відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України службовою особою, шляхом зловживання службовим становищем та усунення перешкод, що полягало у підписанні підроблених платіжних документів, сприяв розтраті та привласненню бюджетних коштів головним бухгалтером Ямпільського РЦЗ Вінницького ОЦЗ ОСОБА_2 . Загалом, згідно з повідомленням про підозру сума збитків державі, в особі Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, становить 536 507,43 грн. Під час досудового розслідування, позивач, користуючись правом оскарження повідомлення про підозру, намагався довести та встановити факт незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності в порядку вимог статей 303-307 КПК України, однак його скаргу не було задоволено ні в суді першої інстанції, ні апеляційною інстанцією. В подальшому, за результатами досудового розслідування обвинувальний акт відносно нього за обвинуваченням за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України було скеровано до Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області. Вже під час тривалого судового розгляду було змінено обвинувачення з ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України на ч. 2 ст. 367 КК України, а саме службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

За результатами розгляду обвинувального акту у справі № 153/1153/19 винесено вирок, згідно з яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Позивача виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Окрім цього, вироком суду цивільний позов залишено без розгляду та скасовано арешт, накладений ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Як наслідок, позивач, як особа похилого віку, маючи ряд серйозних проблем зі станом здоров`я, все своє життя працюючи на різних керівних посадах, маючи гарну ділову репутацію, позитивні характеристики та подяки, повагу та авторитет не лише серед свого колективу, а й загалом серед громадян, був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за ті дії, які він ніколи в житті не вчиняв, принижений беззаконням правоохоронних органів, тому має право на звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди. Так, фактично у зв`язку з перебуванням під слідством і судом майже п`ять років, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазнав тривалих негативних емоційних хвилювань, адже саме по собі незаконне притягнення до відповідальності є не аби яким стражданням, тим паче, що першочергово його притягали до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого кримінального правопорушення, яке законодавчо відноситься до злочинів з ознаками корупції, за яке законодавчо визначено лише одну можливу міру покарання у виді позбавлення волі, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України заборонено. Отже, майже п`ять років він переживав не лише тягар незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а й реальну загрозу відбування покарання у виді позбавлення волі за ті дії, які він ніколи в житті не вчиняв. А з урахуванням його віку та стану здоров`я, він взагалі мав реальну можливість не повернутись додому з місць позбавлення волі.

Процедура незаконного кримінального переслідування відносно позивача загалом відбувалась понад 68 місяців - строк постійного стресу, переживань, лікувань, осуду серед місцевих мешканців, друзів та знайомих та відчуття постійного приниження та боротьби за свою свободу, честь та гідність. Проте, страждання збільшувались через те, що його рідні, родичі, друзі та знайомі, вважали його винним. А це додатково посилювало його страждання від незаконного притягнення його до відповідальності. Більш того, вже під час його незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в нього погіршився стан здоров`я. Він був вимушений звернутись до лікарських установ задля лікування, в тому числі й вимушено було проведено хірургічне втручання на очах, щоб взагалі не осліпнути. Він є пенсіонером і рівень його статків не дозволяв йому безперешкодно провести таку операцію, оскільки вона для нього досить вартісна. З майна, яке належить йому на праві приватної власності, в нього був та залишається гараж, який він мав би за можливість реалізувати задля оплати вартості його лікування, однак він був позбавлений такої можливості, оскільки вказане майно було арештовано рішенням суду для забезпечення стягнення нібито збитків, які він нікому не спричиняв.

У зв`язку з цим, позивач, як особа, яка незаконно притягувалась до кримінальної відповідальності, пенсіонер, особа похилого віку, був вимушений принижуючи свою честь та гідність звертатись до людей просити в позику грошові кошти для свого лікування, розуміючи що такі дії є вимушеними, що не проведення операції призведе взагалі до його сліпоти та до непосильного тягаря догляду за ним його дружиною, яка також є пенсіонером та особою похилого віку. Це відчуття приниження досі його переслідує в повсякденні. До теперішнього часу, він з своєї невеликої пенсії повертає людям кошти, які він отримав в борг для свого спасіння, незважаючи на те, що у випадку правильних дій правоохоронних органів, він би мав можливість реалізувати свій гараж та мати кошти на своє лікування, оскільки лише вказане гаражне приміщення є його власністю, однак безпідставно був позбавлений можливості розпоряджатись своїм майном. Також, до теперішнього часу, він, як особа, яка фактично викрила злочинні дії головного бухгалтера, з вказаного приводу неодноразово подавав відповідні заяви до правоохоронних органів, сподіваючись на їх професійність, неупередженість та законність, в надії на те, що ними буде додержано основний принцип статей 3, 28 Конституції України та ст. 2 КПК України. Натомість, через його позицію, його життєві принципи з приводу додержання законності, його було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності за ті дії, які він не вчиняв, а навпаки повідомив про їх вчинення правоохоронні органи.

Під слідством та судом він перебував з 26 березня 2019 року до 03 грудня 2024 року. Загалом, строк його незаконного кримінального переслідування становить 68 місяців, а мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 544 000,00 грн.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості, суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тому, враховуючи тривалість і глибину моральних страждань та керуючись принципами справедливості, поміркованості, розумності, він визначив загальну суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню, у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, тобто в сумі 1 632 000,00 грн. за вказаний строк, а також просить стягнути витрати на проведення судової експертизи та витрати на правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору віднесені на рахунок держави.

Рішення суду оскаржили: відповідач Вінницька обласна прокуратура і позивач ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі відповідач Вінницька обласна прокуратура просить рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 скасувати, у задоволені позову відмовити повністю.

Відповідач зазначив, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог не відповідає критеріям законності та обґрунтованості і підлягає скасуванню з огляду на те, що суд при вирішенні справи невірно застосував матеріальне право і порушив процесуальне право, оскільки визнав встановленими обставини, які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, висновки суду суперечать встановленим обставинам справи.

Так, суд дійшов висновку, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, що йому було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно накладено арешт на нерухоме майно та вчинено інші процесуальні дії, якими обмежено його права. Проте цей висновок суперечить встановленим судом обставинам справи, адже ухвалою слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2019 року, яка залишена без змін Вінницьким апеляційним судом 14 червня 2019 року, відмовлено у задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 про скасування повідомлення про підозру; оголошення підозри визнано обґрунтованим, під час судового розгляду скарги не встановлено порушень прав, свобод та інтересів особи, які могли би призвести до незаконності даного повідомлення про підозру.

Рішення слідчого судді прийнято у межах наданих повноважень, на підставі оцінки представлених доказів, залишено без змін апеляційної інстанцією, набуло законної сили, що підтверджує законність оголошення підозри ОСОБА_1 , що спростовує висновок суду про незаконність оголошення підозри.

Крім цього, під час досудового розслідування слідчі (розшукові) дії, які б обмежували права ОСОБА_1 не проводилися і заходи забезпечення, у тому числі запобіжні заходи, не застосовувалися; скарги щодо здійснення фізичного чи психічного тиску органами досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 чи його захисником, а також скарги про порушення розумних строків досудового розслідування, не подавалися; рішення про визнання незаконними дій чи бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури судом не ухвалювалися. За відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди на підставі частин 1, 2 статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Разом з тим, судом не встановлено факту порушення прав позивача, що встановлено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод чи національним законодавством, що б створило підстави для застосування статті 13 Конвенції.

У встановленому КПК України порядку позивачем порушення розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні не оскаржувалося. Судом не досліджувалися матеріали кримінального провадження, не надавалась оцінка обставинам справи та поведінці учасників справи з точки зору критеріїв розумності строків, отже висновок суду про порушення розумних строків кримінального провадження та його надмірну тривалість, є безпідставним.

Визначені позивачем обставини завдання моральної шкоди не доведені належним чином та спростовані фактичними обставинами кримінального провадження.

Позивачем не надано доказів на підтвердження протиправності процесуальної діяльності відповідача, заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено факту моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та діями відповідача, що відповідно до статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Та оскільки факт заподіяння моральної шкоди і незаконності дій відповідачів позивачем не доведено, тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди навіть у мінімальну розмірі, встановленому законом.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , пославшись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, на неповне з`ясування обставин що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі його позовну заяву.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що тривале незаконне кримінальне переслідування, яке тривало понад 68 місяців, внаслідок якого ОСОБА_1 визнано невинуватим, завдало позивачу значної шкоди, він зазнав тривалих моральних страждань, які полягали у постійному психологічному напруженні, страху можливого позбавлення волі, порушення звичного способу життя, погіршення стану здоров`я та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, незаконне обвинувачення негативно вплинуло на його репутацію та стосунки з оточуючими, а накладення арешту на майно – позбавило можливості вільно ним розпоряджатися, у зв`язку з чим він був змушений звертатися по фінансову допомогу навіть для проведення необхідного лікування, що принижувало його честь і гідність. Завдана йому моральна шкода має тривалий істотний характер і охоплює як психоемоційні переживання, так і негативні наслідки для його здоров`я, способу життя та матеріального становища. Відповідачі не надали жодних заперечень щодо розміру моральної шкоди і не оспорили його та не ставили під сумнів наявність моральної шкоди.

Позивач не погоджується із висновком суду щодо недоведеності причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану його здоров`я та притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки він надав низку медичних документів, які підтверджують, що після початку незаконного кримінального переслідування стан його здоров`я суттєво погіршився, зокрема через три дні після вручення підозри – 29 березня 2019 року у нього стався гіпертонічний криз. Також він надав такі докази, як видаткові накладні та квитанції, які підтверджують витрати позивача за дороговартісне операційне лікування, яке знадобилося йому у зв`язку із значним погіршенням стану здоров`я під час незаконного кримінального переслідування.

Суд не надав належної оцінки, зокрема, можливості відновлення немайнових втрат позивача, а також ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і саму можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області надало відзив на апеляційні скарги, у якому вказав, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури підтримує, просить її задовольнити і скасувавши рішення суду в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Інші учасники справи відзив не надали.

В судовому засіданні представник відповідача Вінницької обласної прокуратури прокурор Сосницька І. В. підтримала свою апеляційну скаргу і просить її задовольнити; заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , просить залишити її без задоволення. Рішення суду першої інстанції просить скасувати і відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Шлапак В. С. підтримав апеляційну скаргу позивача, просить її задовольнити і, скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення в повному обсязі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури просить залишити без задоволення.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області Костенко Ю. О. підтримала апеляційну скаргу відповідача Вінницької обласної прокуратури, просить задовольнити її, а апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

За правилами частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів обох апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Вінницький обласний центр зайнятості склав акт № 14-8/ по проведенню ревізії фінансово-господарської діяльності Ямпільського районного центру зайнятості від 18 квітня 2014 року. З акту не вбачається виявлення порушень ведення фінансово-господарської діяльності та звітності, порушення, які були виявлені в попередні періоди усунуті.

Із до копії аудиторського звіту встановлено, що за результатами проведення позапланового фінансового аудиту, аудиту відповідності діяльності Ямпільського районного центру зайнятості Вінницької області за період з 01 січня 2015 року по 01 вересня 2017 року, аудиторський висновок стосовно законності проведення бухгалтерських операцій, ведення господарської діяльності, дотримання фінансової дисципліни, ефективності використання коштів Фонду з боку Ямпільського РЦЗ є умовно-позитивним.

Директор Ямпільського районного центру зайнятості ОСОБА_1 відношенням від 04 вересня 2017 року за вих. № 01-07/652 звернувся до Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області із повідомленням про те, що під час перевірки первинних документів, було виявлено ознаки підроблення підпису директора та печатки Ямпільського районного центру зайнятості на платіжному дорученні № 3390 від 17 січня 2017 року та відомості на виплату заробітної плати. Просив прийняти його заяву про кримінальне правопорушення за ст. 358 КК України; внести відповідні відомості до ЄРДР; невідкладно розпочати досудове розслідування, у формі попереднього слідства, з підстави вчинення правопорушення, що має ознаки складу злочину, передбаченого ст. 358 КК України та встановити осіб, винних у скоєному злочині.

Відповідно до Витягу з ЄРДР на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень 26 березня 2019 року внесенні відомості про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України, кримінальне провадження № 12019020370000076.

17 січня 2019 року слідчим СВ Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП У Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Мунтян О. С. повідомлено ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

26 березня 2019 року слідчим СВ Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП У Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Мунтян О. С. позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України. ОСОБА_1 від підпису відмовився в присутності понятих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Начальником СВ на адвокатський запит адвоката Слабого О. В. надана відповідь 31 травня 2019 року за вих. № 3047/227/2019, у якій вказано, що поданий ним адвокатський запит від 28 травня 2019 року щодо надання інформації про надходження до Ямпільського ВП заяви від 06 вересня 2017 року вих. № 01-07/660 за підписом директора Ямпільського районного центру зайнятості Передерка А.М. про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_2 та результати її розгляду, зареєстрований в Ямпільському відділенні поліції Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 29 травня 2019 року за вх. №7 та розглянутий. Вказана у запиті заява подана юридичною особою - Ямпільським районним центром зайнятості. Адвокатом надається правова допомога ОСОБА_1 , який не є заявником та потерпілим, тому у задоволенні адвокатського запиту відмовлено.

У травні 2019 року захисник ОСОБА_1 – адвокат Слабий О. В. звернувся до Ямпільського районного суду Вінницької області із скаргою на рішення слідчого СВ Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області щодо повідомлення про підозру ОСОБА_1 .

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2019 року у задоволенні скарги захисника ОСОБА_1 – адвоката Слабого О. В. на рішення слідчого СВ Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП У Вінницькій області, щодо повідомлення про підозру, відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2019 року апеляційну скаргу адвоката Слабого О. В. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 червня 2019 року залишено без змін.

Ухвалою слідчого судді Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2019 року частково задоволено клопотання сторони кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019020370000076, слідчого СВ Ямпільського ВП Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Мунтян О. С. про встановлення строку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Встановлено підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його захиснику – адвокату Слабому О. В. строк для ознайомлення з усіма матеріалами кримінального провадження № 12019020370000076 від 26 березня 2019 року до 31 липня 2019 року включно.

31 липня 2019 року прокурором у кримінальному провадженні – начальником Ямпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Притуляком С. М. затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР 26 березня 2019 року за № 12019020370000076, відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України.

Вироком Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 вересня 2024 року у справі № 153/1153/19 визнано ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення. Цивільний позов Вінницького обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, залишено без розгляду. Арешт, накладений ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 листопада 2019 року на майно ОСОБА_1 , а саме: гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 38885063, адреса: АДРЕСА_1 , загальною площею 24,5 кв. м, свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 28 грудня 2021року) скасовано.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 грудня 2024 року вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України залишено без змін.

Вирок суду від 16 вересня 2024 року набрав законної сили 03 грудня 2024 року.

Також судом першої інстанції досліджені медичні документи, на ім`я позивача ОСОБА_1 , а саме: довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 10 серпня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 встановлена повторно друга група інвалідності безстроково за загальним захворюванням, Виписний епікриз з історії хвороби Державної установи «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії», з якого вбачається проведення в плановому порядку 03 червня 2016 року аорто-коронарного шунтування в умовах штучного кровообігу, протоколи обстеження від 03 квітня 2019 року, 03 лютого 2021 року у Вінницькому обласному клінічному госпіталі ветеранів війни, довідку № 140 від 02 квітня 2019 року про перебування на лікуванні у терапевтичному відділенні Вінницького обласного клінічного госпіталя ветеранів війни, виписку терапевтичного відділення № 3 Вінницького обласного клінічного госпіталя ветеранів війни з історії хвороби № 1931 від 04 квітня 2019 року, результати обстеження серця від 25 січня 2021 року, проведеного Вінницькою обласною лікарнею ім. Н. І. Пирогова, результати обстеження, проведені 29 липня 2022 року, виписку з історії хвороби № 214 Вінницького обласного клінічного госпіталя ветеранів війни про перебування на стаціонарному лікуванні з 25 січня 2021 року по 05 лютого 2021 року, Виписку про перебування на стаціонарному лікуванні у Вінницькому обласному клінічному госпіталі ветеранів війни з 20 липня 2022 року по 29 липня 2022 року, результати обстеження серця, проведеного 26 лютого 2024 року, виписку-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 1974/24/ про перебування на стаціонарному лікуванні з 11 березня 2024 року по 15 березня 2024 року, виписку-епікриз із медичної карти стаціонарного хворого № 2535 про перебування на стаціонарному лікуванні з 25 квітня 2024 року по 19 квітня 2024 року, Консультативний висновок лікувально-діагностичного центру «Меділюкс» від 24 червня 2024 року, висновок кардіолога Центру серцево-судинної та ендоваскулярної хірургії від 24 червня 2024 року, результати обстеження серця від 24 червня 2024 року, виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 48239 у ТОВ «ПОДІЛЬСЬКИЙ ЦЕНТР ЗОРУ» від 25 липня 2024 року та від 31 липня 2024 року, видаткові накладні на суму 27 000,00 грн. та 46 000,00 грн. від 25 липня 2024 року та від 31 липня 2024 року, відповідно, за набір за проведення факоемульсифікації катаракти з імплантацією, квитанції про доплату за цю операцію в сумі 6000,00 грн. від 25 липня 2024 року та 4000,00 грн. від 31 липня 2024 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди. Позивач перебував під слідством та судом з 26 березня 2019 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні злочину) до 03 грудня 2024 року (набрання виправдальним вироком законної сили), що складає 68 місяців 7 днів. Встановлений законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 108 800, 00 грн (1 600, 00 грн*68 місяців). Суд першої інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, визначив більший розмір відшкодування. При цьому судом враховано: значну тривалість кримінального провадження та розгляду справи щодо ОСОБА_1 (більше п`яти з половиною років), яка є надмірною і такою, що не відповідає вимогам розумного строку. Розслідування в ході кримінального провадження відносно ОСОБА_1 завдало йому значних моральних страждань, що вплинуло на його психологічний стан, призвело до вимушених змін у його житті; надані суду позивачем письмові докази, що підтверджують ініціювання позивачем розслідування у справі, оголошення позивачу підозри, оскарження ним цього процесуального рішення до суду, направлення обвинувального акту до суду, встановлення судом строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, участь в інших процесуальних діях, що передбачені КПК України, накладення арешту на нерухоме майно позивача, подання щодо нього цивільного позову в кримінальному провадженні, що призвели до обмеження конституційних прав позивача, вимушених змін у його житті та завдали шкоди діловій репутації позивачу, який займав посаду директора Ямпільського районного центру зайнятості Вінницького обласного центру зайнятості. З огляду на його моральні страждання, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд стягнув 750 000,00 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди. При цьому суд вказав, що позивачем не надано належних допустимих та достатніх доказів, які підтверджують наявність причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану його здоров`я та притягненням його до кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим частково задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою і другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно частин 1 і 2 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина 7 статті 1176 ЦК України).

Отже шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ход ікримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відстороненняв від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга статті 1 цього Закону).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

За змістом п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’ язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята і шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Відповідно до положень статті 13 цього Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Оскільки ОСОБА_1 виправдано в зв`язку з недоведеністю поза розумним сумнівом вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, він має право на відшкодування моральної шкоди, що передбачено пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз`яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови).

Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України, судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Пунктом 9 зазначеної постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.

Вирішуючи спір, та встановивши, що позивач перебував під слідством та судом з 26 березня 2019 року – з дня повідомлення про підозру у вчиненні зловичну, до 03 грудня 2024 року – дня набрання виправдальним вироком законної сили, що склало 68 місяців 7 днів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оголошення позивачу підозри, оскарження ним цього процесуального рішення до суду, направлення обвинувального акту до суду, встановлення судом строку для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, участь в інших процесуальних діях, що передбачені КПК України, накладення арешту на нерухоме майно позивача, подання щодо нього цивільного позову в кримінальному провадженні, що призвели до обмеження конституційних прав позивача, вимушених змін у його житті та завдали шкоди діловій репутації позивачу, який займав посаду директора Ямпільського районного центру зайнятості Вінницького обласного центру зайнятості, порушення звичайних життєвих зв`язків, позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановленого щодо нього виправдального вироку суду.

Як вбачається із матеріалів справи, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції посилався на такі встановлені обставини, на перенесені позивачем моральні страждання, на недоведеність ним належними й достатніми доказами наявності причинно-наслідкового зв`язку між погіршенням стану його здоров`я і притягненням його до кримінальної відповідальності, врахувавши принципи розумності і справедливості, визначив до стягнення 750 000,00 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано визначено такий розмір моральної шкоди.

Мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення, згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» становить: у місячному розмірі – 8647,00 грн., у погодинному розмірі – 52,00 грн. Розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці сьомому статті 7 цього Закону.

Абзацом 7 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, –1600 гривень.

Мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становитиме 108 800,00 грн. ( 1600,00 грн. х 68 місяців).

З урахуванням всіх встановлених судом обставин та таких розрахунків розміру моральної шкоди, суд першої інстанції розмір моральної шкоди визначив сумою 750 000,00 грн., що гарантовано державою та не суперечить чинному законодавству, узгоджується із положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» і відповідає принципу розумності та справедливості.

Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги позивача в частині невірного визначення розміру моральної шкоди, проведеного без врахування судом доведеності ним причинно-наслідкового зв`язку, з метою чого ним надано низку медичних документів, у підтвердження погіршення стану його здоров`я у зв`язку із незаконним кримінальним переслідуванням, оскільки надані позивачем медичні документи свідчать про загальний стан здоров`я позивача, як людини пенсійного віку, який на дату повідомлення про підозру у вчиненні злочину (26 березня 2019 року) мав вік 69 років ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), згідно акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 10 серпня 2016 року, йому встановлена повторно друга група інвалідності безстроково за загальним захворюванням, і не відображають впливу на такий стан його здоров`я (погіршення) притягненням його до кримінальної відповідальності.

Інші доводи апеляційної скарги позивача є неспроможними вплинути на розрахунок розміру моральної шкоди, здійсненого судом.

Доводи Вінницької обласної прокуратури про те, що позивачем не доведено незаконність прийнятих органом досудового розслідування чи прокурором процесуальних рішень, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення судом виправдального вироку (пункт 1 частини першої статті 2 зазначеного Закону).

Інші доводи апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури є безпідставними і такими, що не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного нею судового рішення, тому не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції, оскільки вони є суб`єктивним відображенням обставин, викладених на власний розсуд і з наданням особистих коментарів цих обставин, що спростовано викладеним у даній постанові.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 і відповідача Вінницької обласної прокуратури не підлягають до задоволення, оскільки наведені в них доводи правильність висновків суду не спростовують.

Вирішуючи питання судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, слід дійти висновку, що оскільки обидві апеляційні скарги задоволенню не підлягають, понесені відповідачем Вінницькою обласною прокуратурою в суді апеляційної інстанції судові витрати зі сплати судового збору залишаються за ним.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

П о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Вінницької обласної прокуратури та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: М. В. Матківська

Судді: Ю. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складено 03 липня 2026 року