Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №904/1227/26 — Господарський суд Дніпропетровської області

Суд: Господарський суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 30 червня 2026 р.

Справа: №904/1227/26

Суддя: Іванова Тетяна Вікторівна

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026м. ДніпроСправа № 904/1227/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Крючкової Ольги Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до відповідача Фізичної особи-підприємця Резунова Кирила Едуардовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

про стягнення неповернутої передоплати у загальному розмірі 130 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

І. СУТЬ СПОРУ

1. Стислий виклад позиції позивача

Позивач зазначає, що між ним та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунків та їх сплати позивачем.

Спір у справі виник у зв`язку із здійсненням позивачем сплати за товар, відповідно до рахунків, виставлених відповідачем на загальну суму 156 000,00 грн, та нездійсненням відповідачем поставки сплаченого позивачем товару.

Позивач зазначає, що відповідачем товар на загальну суму 156 000,00 грн не поставлено, при цьому повернуто позивачу лише 26 000,00 грн, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем складає 130 000,00 грн.

2. Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарського процесуального кодексу України.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день вручення судового рішення під розписку та день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З долученої судом до матеріалів справи довідки про доставку електронного листа вбачається, що ухвала суду від 18.03.2026 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача 20.03.2026 о 03:00 год. (а.с. 41).

Крім того, пунктом 5 частини 4 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, про місцезнаходження (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи відповідь від 16.03.2026 №2461349 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 36), з якої вбачається, що місцезнаходженням відповідача є АДРЕСА_2 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду відповідачу.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача (№R068075303240), в якому містилася ухвала суду від 16.03.2026, було одержано відповідачем 26.03.2026, про що свідчить відповідна відмітка та підпис про одержання на повідомленні про отримання (а.с. 42).

Також суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Крім того, господарським судом про перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/1227/26 повідомлено відповідача телефонограмою від 27.04.2026 (а.с. 43).

Враховуючи викладене, суд виснує, що відповідач був обізнаний про перебування в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області справи №904/1227/26.

Суд зауважує, що права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 18.03.2026, з урахуванням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 18.05.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Отже, з урахуванням предмету та підстав позову у даній справи, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позовну заяву, так і доказів погашення спірної заборгованості у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання.

12.03.2026 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Крючкової Ольги Юріївни (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Резунова Кирила Едуардовича (далі – відповідач) про стягнення неповернутої передплати у загальному розмірі 130 000 грн, відповідно до якої позивач просить суд:

- прийняти позовну заяву та відкрити провадження по справі;

- стягнути з Фізичної особи – підприємця Резунова Кирила Едуардовича на користь Фізичної особи - підприємця Крючкової Ольги Юріївни основний борг у розмірі 130 000, 00 грн;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 справу №904/1227/26 передано на розгляд судді Івановій Т.В.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського

суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить стаття 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 12 січня 2026 року

№40/2026, затвердженим Законом України від 14.01.2026 №4757-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб.

Справа №904/1227/26 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши статті 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 3 Конституції України та статті 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Спір у справі виник у зв`язку із здійсненням позивачем сплати за товар, відповідно до рахунків, виставлених відповідачем на загальну суму 156 000,00 грн та нездійсненням відповідачем поставки сплаченого позивачем товару. При цьому, за твердженням позивача, відповідачем повернуто позивачу лише 26 000,00 грн, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем складає 130 000,00 грн.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:

(1) Факт укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

(2) Наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати в заявленому до стягнення розмірі.

1. Факт укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

Як вбачається, позивач стверджує, що між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Крючковою Ольгою Юріївною, як покупцем, та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Резуновим Кирилом Едуардовичем, як постачальником, укладено договір поставки у спрощений спосіб (надалі - договір).

Позивач зазначає, що між сторонами було досягнуто домовленості про постачання товару. Так, позивач замовив, а відповідач зобов`язався поставити наступну продукцію:

- паливна дерев`яна гранула “пелета” в кількості 31,302 тон на загальну суму 197 200,00 грн без ПДВ;

- паливна дерев`яна гранула “пелета” в кількості 14,925 тон на загальну суму 100 000,00 грн, без ПДВ.

На підтвердження вказаного позивачем надано копії рахунків-фактур, виставлених відповідачем (а.с. 10-11), а саме:

- від 11.08.2025 №1266 на суму 197 200,00 грн, без ПДВ; найменування товару: паливні дерев`яні гранули “пелета” в кількості 31,302 тон;

- від 09.09.2025 №1272 на суму 100 000,00 грн, без ПДВ; найменування товару: паливні дерев`яні гранули “пелета” в кількості 14,925 тон.

Позивач зазначає, що в якості попередньої оплати здійснив сплату виставленого відповідачем рахунку на загальну суму 156 000,00 грн, без ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 12-13), а саме:

- від 09.09.2025№34 на суму 100 000,00 грн, без ПДВ; призначення платежу: Передоплата за паливні гранули з деревини згідно рахунку №1272 від 09.09.2025 року. Без ПДВ”;

- від 10.09.2025 №35 на суму 56 000,00 грн., без ПДВ; призначення платежу: “Передоплата за паливні гранули з деревини згідно рахунку №1272 від 09.09.2025 року, Без ПДВ”.

Позивач зазначає, що відповідачем платіжною інструкцією від 17.10.2025 №828141906 (а.с. 14) повернуто на рахунок позивача 26 000,00 грн; призначення платежу: “Повернення коштів, згідно домовленостей”.

2. Наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати в заявленому до стягнення розмірі.

Як встановлено судом, між позивачем - Фізичною особою-підприємцем Крючковою Ольгою Юріївною, як покупцем, та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Резуновим Кирилом Едуардовичем, як постачальником, укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами було досягнуто домовленості про постачання товару. Так, позивач замовив, а відповідач зобов`язався поставити наступну продукцію:

- паливна дерев`яна гранула “пелета” в кількості 31,302 тон на загальну суму 197 200,00 грн без ПДВ;

- паливна дерев`яна гранула “пелета” в кількості 14,925 тон на загальну суму 100 000,00 грн, без ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виставлено рахунки-фактури на загальну суму 297 200,00 грн без ПДВ, а саме:

Позивачем в якості попередньої оплати здійснено сплату виставленого відповідачем рахунку на загальну суму 156 000,00 грн, без ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- від 09.09.2025 №34 на суму 100 000,00 грн, без ПДВ; призначення платежу: “Передоплата за паливні гранули з деревини згідно рахунку №1272 від 09.09.2025 року. Без ПДВ”;

Отже, позивачем в якості попередньої оплати перераховано на рахунок відповідача 156 000,00 грн.

З наданої позивачем копії платіжної інструкції від 17.10.2025 №828141906 вбачається, що відповідачем повернуто на рахунок позивача кошти в розмірі 26 000,00 грн.

Товар відповідачем не поставлено, доказів іншого матеріали справи не містять, відповідачем не надано.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з вимогою від 16.02.2026 №16/02-1 в порядку статті 530 Цивільного кодексу України (а.с. 15-18), якою вимагав протягом 7 днів з дня пред`явлення вимоги поставити на адресу позивача товар, а у разі відсутності можливості здійснення поставки - повернути суми передоплати в розмірі 130 000,00 грн.

Вказана претензія була скерована на адресу відповідача листом з описом вкладення, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною АТ "Укрпошта" та фіскальним чеком, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.17-18).

Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять, сторонами не надано.

ІV. МОТИВИ СУДУ

1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частини 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (стаття 642 Цивільного кодексу України).

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами шляхом виставлення рахунків відповідачем та сплати рахунку позивачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (частина перша статті 670 Цивільного кодексу України ).

За приписом частини другої статті 570 Цивільного кодексу України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства, аванс не виконує забезпечувальної функції, а є грошовою сумою, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). При цьому, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є, за своїм змістом, правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, а саме як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 28.11.2011 у справі №3-127гс11.

Як зазначалося вище, позивачем на адресу відповідача листом з описом вкладення було скеровано вимогу від 16.02.2026 №16/02-1 в порядку статті 530 Цивільного кодексу України з вимогою: протягом 7 днів з дня пред`явлення даної вимоги поставити на адресу позивача паливні дерев`яні гранули «пелета» в кількості 31,302 тон загальною вартістю без ПДВ 197 200,00 грн; протягом 7 днів з дня пред`явлення даної вимоги поставити на адресу позивача паливні дерев`яні гранули «пелета» в кількості 14,925 тон загальною вартістю без ПДВ 100 000,00 грн; а у разі відсутності можливості здійснити поставку товару – повернути суму попередньої оплати у розмірі 130 000,00 грн.

Відповіді на вказану вимогу матеріали справи не містять, відповідачем не надано.

2. Оцінка судом доказів та позицій сторін

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, на залишкову суму 130 000,00 відповідачем не надано, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Зазначені норми чинного законодавства та обставини справи дають підстави вважати вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару, а відповідач не поставив оплачений товар (на суму 130 000,00 грн), повернення попередньої оплати у розмірі 130 000,00 грн не здійснив, господарський суд доходить висновку, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму попередньої оплати за товар, що не був поставлений в розмірі 130 000,00 грн.

V. Висновки Суду

Суди зобов`язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.

На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами досягнуто згоди щодо поставки товару - паливна дерев`яна гранула “пелета” на загальну суму 197 200,00 грн без ПДВ.

Позивачем в якості попередньої оплати здійснено сплату виставленого відповідачем рахунку на загальну суму 156 000,00 грн.

В подальшому відповідачем повернуто на рахунок позивач кошти у розмірі 26 000,00 грн.

Враховуючи викладене, залишок неповернутої відповідачем позивачу суми попередньої оплати складає 130 000, 00 грн (156 000,00 грн (сума попередньої оплати) - 26 000,00 грн (повернута сума).

Доказів поставки товару, а також доказів повернення відповідачем позивачу суми залишку суми попередньої оплати у розмірі 130 000,00 грн. на час розгляду справи сторонами не надано, матеріали справи не містять. Зазначене позивачем відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю та стягнення з відповідача на користь позивача 130 000,00 грн – суми попередньої оплати за товар, що не був поставлений.

VІ. Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Крючкової Ольги Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Резунова Кирила Едуардовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) про стягнення неповернутої передплати у загальному розмірі 130 000,00 грн - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Резунова Кирила Едуардовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Крючкової Ольги Юріївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 130 000,00 грн (сто тридцять тисяч гривень нуль копійок) – суми неповернутої попередньої оплати та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із частиною 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 02.07.2026

Суддя Т.В. Іванова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua