Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №906/1730/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року Справа № 906/1730/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 (суддя Сікорська Н.А., повне рішення складено 06.03.2026)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"

про стягнення 1 360 668 грн

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь Військової частини НОМЕР_1 : 673 131,50 грн пені, 687 536,50 грн штрафу, 16 328,02 грн судового збору.

В обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач, прийнявши на себе договірні зобов`язання, погодився з передбаченою договором відповідальністю за їх порушення, був обізнаний зі строками поставки товару, однак допустив їх порушення шляхом несвоєчасної поставки товару, чим не виконав належним чином умови договору.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені та штрафу є арифметично правильним, обґрунтованим та здійсненим відповідно до умов договору і вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим дійшов висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" неустойки.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" звернулось з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказує, що одночасне стягнення з відповідача пені та штрафу суперечить ст.61 Конституції України, оскільки ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у діях відповідача порушення декількох різних зобов`язань перед позивачем, наслідком чого стало подвійне застосування відповідальності одного й того ж самого виду – неустойки.

Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу вимоги відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не визнала, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини справи, а також надано належну оцінку всім доказам.

У судове засідання, призначене на 02.07.2026, сторони не забезпечили явку своїх уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників Військової частини НОМЕР_1 та ТОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп".

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.03.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (постачальник, відповідач) було укладено договір №12/25 про постачання товарів за державні кошти (далі – договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується у 2025 році поставити та передати замовнику обладнання і предмети довгострокового користування спеціального призначення (далі – товар) в кількості, строки і за ціною, зазначеною у Специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору (Додаток №1), а замовник прийняти і оплатити таку продукцію.

Підставою для укладення договору є Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (п.1.2. договору).

Згідно з п.3.1. договору загальна ціна договору становить 30008900,00 грн.

Оплата товару здійснюється за рахунок коштів, призначених за КПКВ 2101020 КЕКВ 2260 ст. 170. Ціна за одиницю товару – відповідно до Специфікації.

Джерелом фінансування згідно п.4.1. договору є кошти державного бюджету. Фінансування залежить від реального надходження коштів з бюджету. Сума зобов`язань за договором підлягає коригуванню у разі зміни бюджетних призначень на відповідний рік та обсягу коштів, залучених замовником з інших джерел, і оформлюється додатковою угодою зі складанням уточненого графіку постачання товару та плану фінансування.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом поетапної оплати замовником поставленої партії товару протягом 10 банківських днів після пред`явлення постачальником рахунку на оплату товару та документів, зазначених у п.4.7 (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки замовника).

За умовами п.5.1. договору, поставка товару відбуватиметься до 27.06.2025.

Пунктом 5.7 договору визначено, що датою виконання постачальником зобов`язань щодо поставки товару є дата приймання – Акт приймання-передачі військового майна.

Згідно п.7.1. договору, сторони беруть на себе зобов`язання неухильно виконувати всі умови цього договору. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Пунктом 7.2. договору, сторони погодили види порушень та санкції за них, що встановлюються договором:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості товару, передбачених цим договором, стягується штрафу розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості неякісного (некомплектного товару, передбачений цим договором, у разі усунення недоліків протягом 30 (тридцять) днів штраф не застосовується;

- за порушення строків виконання зобов`язання, зазначених у Специфікації, постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 (одна десята) відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення до дати підписання Акту приймання-передачі військового майна, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості непоставленого товару;

- за необгрунтовану відмову від виконання зобов`язань щодо постачання товару з постачальника стягується штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від вартості непоставленого товару.

Відповідно до положень статті 259 Цивільного Кодексу України, сторони дійшли згоди, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних втрат застосовується позовна давність в 3 (три) роки.

Відповідно до положень статті 232 Господарського Кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через 1 (один) рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п.7.5. договору).

Пунктом 10.1. договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2025, в будь-якому випадку – до повного виконання сторонами зобов`язань, з питань гарантійних зобов`язань до закінчення гарантійного терміну.

Відповідно до Специфікації, яка є додатком №1 до договору № 12/25 від 28.03.2025, сторонами погоджено найменування товару, його кількість та вартість, яка становить – 30 008 900,00 грн.

Листом від 13.06.2025 №23 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" повідомив про затримку у зв`язку з тимчасовими труднощами на кордоні та зобов`язався сплатити всі передбачені договором штрафні санкції за прострочення поставки товару та взяв на себе зобов`язання до 11.07.2025 поставити позивачу товар.

Також у листі від 28.07.2025 №23, надісланому позивачу, відповідач повідомив про затримку у зв`язку з форс-мажорними обставинами, зобов`язався сплатити всі передбачені договором штрафні санкції за прострочення поставки товару та взяв на себе зобов`язання до 05.08.2025 поставити позивачу товар. Також відповідач зазначив про направлення пакету документів до Торгово-промислової палати України для підтвердження форс-мажорних обставин.

Згідно з актами приймання-передачі запасів відповідач здійснив поставку товару, а саме: 05.06.2025 – на суму 2 283 750,00 грн; 12.06.2025 – на суму 1 935 750,00 грн; 19.06.2025 – на суму 1 624 200,00 грн; 11.07.2025 – на суму 4 205 000,00 грн; 22.07.2025 – на суму 4 175 000,00 грн; 23.07.2025 – на суму 308 250,00 грн; 15.08.2025 – на суму 8 390 300,00 грн; 08.09.2025 – на суму 753 500,00 грн; 15.09.2025 – на суму 678 150,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з письмовою претензією від 27.06.2025 щодо належного виконання зобов`язань за договором. У претензії позивач повідомив, що у разі порушення строків поставки товару буде нараховано пеню у розмірі 0,1% вартості Товару за кожний день прострочення, починаючи з 28.06.2025 і до моменту поставки Товару в повному обсязі, що підтверджуватиметься датою підписання акта приймання-передачі військового майна. Крім того, за прострочення поставки понад 30 днів позивач зазначив про нарахування штрафу у розмірі 7% вартості непоставленого Товару.

У подальшому позивач повторно звертався до відповідача з письмовими претензіями від 29.07.2025 №891/1/3235 та від 29.08.2025 №891/1/3631, в яких вимагав поставити непоставлений товар в обсягах, передбачених договором, а також сплатити пеню за прострочення поставки. У зазначених претензіях було наведено розрахунок суми пені та зазначено платіжні реквізити для її сплати.

Суд встановив, що станом на 15.09.2025 відповідач здійснив поставку товару замовнику в обсягах згідно специфікації постачання товару до договору.

У зв`язку з простроченням поставки продукції та перевищенням строку прострочення понад 30 календарних днів, замовник на підставі п.7.2. договору нарахував штрафні санкції.

Враховуючи, що відповідач не виконав вимоги претензії та не сплатив нараховану неустойку у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора") певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вже встановлено судами, зобов`язання між сторонами виникли на підставі договору про постачання товарів за державні кошти №12/25, предметом якого є обладнання і предмети довгострокового користування спеціального призначення.

Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом положень ст.626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд звертає увагу, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.662, 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.

Відповідно до п.5.1. договору, поставка товару мала бути здійснена у строк до 27.06.2025.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст.549, 551 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як зазначено вище, пунктами 7.1, 7.2 укладеного договору сторони обумовили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором. За порушення строків виконання зобов`язання, зазначених у Специфікації, з постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 (одна десята) відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення до дати підписання Акту приймання-передачі військового майна, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від вартості непоставленого Товару.

Як слідує із розрахунку позивача, останнім нараховано до стягнення з відповідача за порушення строків виконання зобов`язання 673131,50 грн – пені, а за прострочення поставки товару на суму 9821950,00 грн понад 30 днів відповідачу нараховано 687536,50 грн штрафу.

Здійснивши перевірку правильності здійсненого судом першої інстанції розрахунку пені, колегія суддів встановила, що її нарахування проведено відповідно до умов пункту 7.2 договору, виходячи з вартості непоставленого товару після кожної часткової поставки, з урахуванням кількості днів прострочення та встановленого сторонами розміру пені – 0,1% за кожний день прострочення.

Крім того, у зв`язку з простроченням поставки товару вартістю 9 821 950,00 грн понад 30 днів, відповідно до пункту 7.2 договору відповідачу правомірно нараховано штраф у розмірі 7% вартості такого товару, що становить 687 536,50 грн.

Перевіривши правильність наведених розрахунків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача пені та штрафу у зазначеному розмірі.

Оцінюючи доводи апелянта щодо неправомірності одночасного стягнення пені та штрафу як такого, що нібито суперечить ст.61 Конституції України, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що штраф і пеня не є самостійними видами юридичної відповідальності, а виступають різними формами однієї і тієї ж міри відповідальності – неустойки, що свідчить про відсутність порушення принципу недопустимості подвійного притягнення до відповідальності одного виду.

Положення ст.61 Конституції України забороняють подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду, тоді як у даному випадку йдеться про застосування різних санкцій у межах одного виду відповідальності.

Крім того, п.7.2 договору про постачання товарів за державні кошти №12/25 від 28.03.2025 передбачено застосування неустойки за різні порушення зобов`язання та/або за різні періоди прострочення, що виключає їх дублювання. Зокрема, пеня нараховується за кожен день прострочення, тоді як штраф застосовується як додаткова санкція у разі тривалого порушення (понад 30 днів).

Більше того, частина друга ст.231 ГК України прямо передбачає можливість одночасного стягнення пені та штрафу у разі порушення строків виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові 01.06.2021 у справі №910/12876/19, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст.230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічні висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.11.2023 у справі №902/919/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Враховуючи викладене, доводи апелянта про подвійне притягнення до відповідальності є юридично необґрунтованими, ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи неустойки та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в них доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подання апеляційних скарг покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Житомирської області від 03.03.2026 у справі №906/1730/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "03" липня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.