Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №918/278/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа № 918/278/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представників сторін:

прокурора: Немковича І.І. (в залі суду)

позивача: не з`явився

відповідача-1: не з`явився

відповідача-2: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 13.04.2026 суддею Андрійчук О.В. у м. Рівне (повний текст рішення складено 13.04.2026)

у справі № 918/278/26

за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради Рівненської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті"

до Комунального підприємства "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 391 403,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради Рівненської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті", Комунального підприємства "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення 391 403,70 грн задовольнити; визнано недійсними додаткову угоду № 4 від 19.08.2022, додаткову угоду № 5 від 22.08.2022, додаткову угоду № 6 від 15.09.2022, додаткову угоду № 7 від 30.09.2022, додаткову угоду № 8 від 07.10.2022, додаткову угоду № 15 від 14.02.2023 до договору про постачання електричної енергії від 26.01.2022 № 26/01, укладеного між Комунальним підприємством "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на користь Рівненської обласної ради Рівненської області 391 403,70 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на користь Рівненської обласної прокуратури 10 335,63 грн судового збору; стягнуто з Комунального підприємства "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради на користь Рівненської обласної прокуратури 10 335,62 грн судового збору.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що унаслідок підписання додаткової угоди № 4 від 19.08.2022 ціну за електричну енергію за 1 кВт/год збільшено на 13,5%, додаткової угоди № 5 від 22.08.2022 - на 22,2%, додаткової угоди № 6 від 15.09.2022 - на 27,5%, додаткової угоди № 7 від 30.09.2022 - на 33,3%, додаткової угоди № 8 від 07.10.2022 - на 44%, додаткової угоди № 15 від 14.02.2023 - на 45,1% відносно ціни, визначеної за умовами договору. З урахуванням наведеного наявні підстави для визнання оспорюваних додаткових угод до договору недійсними, оскільки ними передбачено підвищення цін на електричну енергію на 45,1 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, що не відповідає вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII.

Також, місцевий господарський суд зазначив, що умовами додаткової угоди № 15 від 14.02.2023 ціна за одиницю, (грн/кВт*год) включає: ціну електричної енергії як товару 4,85858 грн/кВт*год без ПДВ; регульований тариф на послуги з передачі електричної енергії у розмірі, встановленому НКРЕКП, - 0,38028 грн/кВт*год без ПДВ; ПДВ 0,964788 грн. Отже, оскільки попередні додаткові угоди укладені з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", додаткова угода № 15, що включає ціну електричної енергії як товару, яка перевищує 10% граничну межу, також підлягає визнанню недійсною.

Підсумовуючи, оскільки оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись умовами договору та додаткової угоди № 2 від 03.08.2022 (4,374168 грн з ПДВ), вартість поставленої відповідачем за спірний період електричної енергії в розмірі 321 304 кВт*год. становить 1 405 437,670 грн. Однак, враховуючи те, що відповідач -2 за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив відповідачу-1 796 841,38 грн, грошові кошти в сумі 391 403,70 грн (1 796 841,38 грн - 1 405 437,670 грн) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем - 1, підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути відповідачу-2, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТзОВ "Промгаз Сіті" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної ради про визнання недійсними додаткових угод від 19.08.2022 № 4, від 22.08.2022 № 5, від 15.09.2022 № 6, від 30.09.2022 № 7, від 07.10.2022 № 8 та від 12.02.2023 № 15 до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 26.01.2022 № 26/01, які укладені між КП "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради та ТзОВ "Промгаз Сіті" та стягнення з останнього на користь Рівненської обласної ради безпідставно сплачених грошових коштів у сумі 391 403,70 грн - відмовити у повному обсязі, а також покласти судові витрати на прокурора.

Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 04.05.2026.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду апеляційної скарги у справі № 918/278/26 у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Тимошенко О.М., суддя Хабарова М.В.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 справу витребувано із Господарського суду Рівненської області.

14.05.2026 матеріали справи надійшли до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 27 678, 86 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

27.05.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію № 147363 від 20.05.2026 про сплату судового збору у визначеній в ухвалі суду сумі та докази реєстрації відповідачем електронного кабінету ЄСІТС.

З огляду на вищевикладене, суд констатував виконання скаржником вимог ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 918/278/26.

Відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-член колегії Хабарова М.В. перебуває у відпустці з 01.06.2026 по 22.06.2026 включно, у зв`язку з цим було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

За результатами повторного автоматизованого розподілу визначено колегію суддів для розгляду апеляційної скарги у справі № 918/278/26 у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 .

10.06.2026 від Рівненської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи.

Також, 10.06.2026 від Рівненської обласної ради надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.

Як зазначено вище, розгляд апеляційної скарги призначено на "30" червня 2026 р. о 14:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Водночас, відповідно до відомостей табелю КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя Тимошенко О.М. перебуває у відпустці у період з 29.06.2026 по 24.07.2026 включно.

Відтак, за результатами повторного автоматизованого розподілу визначено колегію суддів для розгляду апеляційної скарги у справі № 918/278/26 у складі: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В., Павлюк І.Ю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026, прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 до провадження в новому складі суду: головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В., суддя Павлюк І.Ю.

29.06.2026 від апелянта надійшли клопотання про зупинення провадження у цій справі до завершення розгляду Конституційним судом України справи № 3-107/2026(239/26), а також до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23.

30.06.2026 від Рівненської окружної прокуратури надійшли заперечення на клопотання апелянта про зупинення провадження у цій справі.

Розглянувши доводи клопотання ТзОВ "Промгаз Сіті" про зупинення провадження у справі № 918/278/26 до завершення розгляду Конституційним судом України справи № 3-107/2026(239/26) і заслухавши заперечення прокуратури з приводу вказаного клопотання, колегія суддів дійшла наступного висновку враховуючи таке.

В обґрунтування поданого клопотання заявник вказує, що Третьою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі № 3-107/2026(239/26) за конституційною скаргою ТзОВ "Промгаз Сіті" (на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2026 у справі № 910/8478/24) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

На думку відповідача-1, аналіз застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922 у остаточному судовому рішенні дає підстави для висновку, що відповідна норма була витлумачена та застосована судом касаційної інстанції у спосіб, що не відповідає Конституції України. Таким чином, предметом конституційного контролю у даному випадку є не лише формальна конституційність норми пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", але й допустимість її судового тлумачення та практики застосування, сформованої Верховним Судом. Отже, результат вирішення Конституційним Судом України питання конституційності/неконституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" безпосередньо впливає на вирішення позову у цій справі через посилання позивача на цю норму у якості підстави для визнання недійсними оскаржуваних додаткових угод до договору про закупівлю.

Апелянт зазначає те, що оскільки суд не повноважний самостійно вирішувати при розгляді справи питання конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", апелянт вважає, що існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається у порядку конституційного провадження .

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

При цьому п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.

Оцінюючи доводи відповідача-1, суд апеляційної інстанції враховує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.

Вказані обставини входять до предмету доказування у цій справі та можуть бути встановлені апеляційним господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Натомість, конституційне провадження у справі № 3-107/2026(239/26) не спрямоване на встановлення фактичних обставин цієї господарської справи, не стосується оцінки доказів у ній та не вирішує питання щодо прав і обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Саме по собі відкриття Конституційним Судом України провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не позбавляє господарський суд можливості дослідити докази, встановити обставини справи та надати їм правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

За змістом частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Подібний висновок наведений у п. 74 постанови Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 600/778/21-а та постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 120/14973/21-а.

Крім того, згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Отже, на теперішній час пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинною нормою права, а саме лише відкриття конституційного провадження щодо перевірки її конституційності не зумовлює об`єктивної неможливості розгляду цієї справи.

Водночас необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчитиме про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18).

Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за вказаною конституційною скаргою, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, слід вказати, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до частини 3 статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у постановах від 12.05.2026 у справі № 924/560/24, від 19.05.2026 у справі № 916/4682/24, від 20.05.2026 у справі № 910/4865/24.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що апелянтом не доведено наявності об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-107/2026(239/26) за конституційною скаргою ТзОВ "Промгаз Сіті" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки наразі встановлені у цій справі обставини та зібрані докази дозволяють суду належним чином оцінити доводи апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права та вирішити питання про наявність або відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказане клопотання про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Розглянувши доводи клопотання ТзОВ "Промгаз Сіті" про зупинення провадження у справі № 918/278/26 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23 та заслухавши заперечення прокуратури з приводу вказаного клопотання, колегія суддів дійшла наступного висновку враховуючи таке.

В обґрунтування поданого клопотання заявник вказує, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2026 передано справу № 916/2486/23 за позовом виконуючого обв`язки керівника Біляївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби, Державного агентства меліорації та рибного господарства України (нова назва Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм), Дністровського міжрайонного управління водного господарства до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії" про визнання недійсними додаткових угод та повернення безпідставно сплачених коштів у розмірі 201 279,85 грн на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Скаржник вважає, що правовідносини у цій справі та справі № 916/2486/23 стосуються оскарження додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення безпідставно отриманих коштів, відтак предмети і підстави позовів, нормативно-правове регулювання схожі. Тому, у контексті викладеного, на переконання ТзОВ "Промгаз Сіті", провадження у справі № 918/278/26 підлягає зупиненню на підставі пункту 7 частини першої статті 228 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Виходячи зі змісту вказаної норми, вирішення питання про зупинення провадження у справі обумовлено необхідністю досягнення правової визначеності у правозастосуванні відносно конкретної категорії справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (на цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/8358/19).

Так, у справі № 916/2486/23 прокурором заявлено позов в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Державного агентства меліорації та рибного господарства України (нова назва - Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм), Дністровського міжрайонного управління водного господарства.

Як вбачається зі змісту ухвали об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.04.2026 у справі № 916/2486/23, приймаючи вказану справу до розгляду, об`єднана палата виходила з того, що Дністровське міжрайонне управління водного господарства є державною організацією (установою, закладом). На думку колегії суддів, Дністровське міжрайонне управління водного господарства не наділене ознаками органу державної влади. Тому, прокурор із порушенням заборони, встановленої ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", подав позов у цій справі в інтересах Дністровського міжрайонного управління водного господарства, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень. Крім того, управління водного господарства, яке є юридичною особою, наділене відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє йому самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді.

Однак у справі № 918/278/26 Рівненською окружною прокуратурою заявлено позов в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування - Рівненської обласної ради. Вказане відповідає вимогам ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відтак, питання правомірності представництва прокурор інтересів державних організацій та установ, яке є предметом оцінки Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 916/2486/23, жодним чином не впливає розгляд цієї справи № 918/278/26, оскільки висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо повноважень міжрайонного управління водного господарства не стосуються обґрунтування щодо правових підстав звернення прокурора в особі саме Рівненської обласної ради у даній справі.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" про зупинення провадження у справі № 918/278/26 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/2486/23 задоволенню не підлягає.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" в апеляційній скарзі зазначає про його незаконність та необґрунтованість, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вважає, що справа безпідставно розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, хоча заявлені у ній вимоги щодо визнання недійсними додаткових угод потребували розгляду за правилами загального позовного провадження. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції ухвалив рішення до завершення обміну заявами по суті спору, чим позбавив відповідача можливості подати заперечення на відповідь прокурора на відзив, що призвело до порушення принципів змагальності сторін, рівності учасників процесу та права на справедливий судовий розгляд.

Також товаристо стверджує про відсутність у прокурора належних підстав для представництва інтересів держави в особі Рівненської обласної ради, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким окремі приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визнано неконституційними, та вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував зазначені положення закону.

Окрім цього, скаржник зазначає, що на момент укладення спірних додаткових угод сторони діяли відповідно до чинного правового регулювання, офіційних роз`яснень Міністерства економіки України та сформованої на той час судової практики Верховного Суду, які допускали можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю електричної енергії до 10 відсотків пропорційно коливанню ринкової ціни без збільшення загальної суми договору. У зв`язку з цим апелянт наголошує на порушенні судом принципу правової визначеності, оскільки правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, була сформована вже після укладення та виконання сторонами спірних додаткових угод.

Крім того, відповідач-1 вважає безпідставним покладення на постачальника цивільно-правових наслідків у вигляді визнання додаткових угод недійсними та стягнення сплачених коштів, оскільки, на його думку, Закон України "Про публічні закупівлі" не передбачає відповідальності учасника закупівлі за порушення порядку внесення змін до договору, а відповідальність за такі порушення покладається виключно на службових (посадових) осіб замовника у вигляді адміністративних санкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу керівник Рівненської окружної прокуратури просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, зазначаючи, що доводи апелянта є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Прокурор вказує, що справа правомірно розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки не належить до категорії справ, які підлягають виключно розгляду за правилами загального позовного провадження, при цьому відповідач не заявляв клопотання про зміну порядку розгляду справи та не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.

Також заперечено доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави, зазначаючи, що на момент звернення до суду положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" були чинними, а рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 не поширюється на спірні правовідносини.

Крім того, прокурор зазначає, що спірними додатковими угодами ціну електричної енергії збільшено понад встановлену пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" граничну межу у 10 %, а тому вони обґрунтовано визнані недійсними. При цьому посилання апелянта на іншу судову практику є нерелевантними, а доводи щодо застосування статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються предмета цього спору, який пов`язаний із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

Щодо участі представниці апелянта у судовому засіданні 30.06.2026.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.06.2026 задоволено клопотання представниці апелянта - адвокатки Серебряник Олесі Олександрівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи "Захищений відеоконференцзв`язок з судом".

Під час судового засідання представниця скаржника до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції не приєдналася. Водночас її обліковий запис відображався у системі відеоконференцзв`язку в режимі офлайн, про що відображено у протоколі судового засідання № 6700603 від 30.06.2026.

Згідно з відомостями, зафіксованими секретарем судового засідання, представник апелянта повідомила про неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку з її участю в іншому судовому засіданні.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з підстав, наведених у поданому відзиві.

Водночас позивач та відповідач-2 в судове засідання не з`явились.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідачку, присутнього у судовому засіданні представника прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами, а також підтверджується матеріалами справи, за результатами опрацювання системи публічних закупівель "Прозорро" КП "Рівненський обласний протипухлинний центр" Рівненської обласної ради 23.11.2021 розміщено оголошення про проведення переговорної процедури закупівлі "Постачання електричної енергії споживачу" очікуваною вартістю 2 892 600,00 грн (номер закупівлі UA-2021-11-23-013405-а).

За результатами проведення відкритих торгів 26.01.2022 відповідачем - 2 (споживач) з переможцем торгів - відповідачем - 1 (постачальником) укладено договір № 26/01 про постачання електричної енергії споживачу, за пунктом 2.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору загальна кількість електричної енергії за цим договором становить 720 000 кВт*год для забезпечення потреб об`єктів споживання споживача за ЕІС-кодами в точках продажу, перелік яких зазначений у додатку № 2 до договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що строк (термін) поставки (передачі) товару встановлено з 01.02.2022 по 31.12.2022.

Згідно з пунктом 5.2 договору ціна за одиницю електричної енергії визначається у додатку № 2 до договору "Комерційна пропозиція", а споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за ціною, зазначеною у цьому додатку.

При цьому відповідно до пункту 1 додатку № 2 до договору ціна за одиницю товару за 1 кВт*год електричної енергії становить 4,0175 грн з ПДВ.

Пунктом 13.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2022, а в частині проведення розрахунків — до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Водночас пунктом 5.1 договору визначено, що загальна ціна цього договору становить 2 892 600,00 грн, у тому числі ПДВ - 482 100,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 03.08.2022 до договору внесено зміни до пункту 2.2 договору, відповідно до яких загальна кількість електричної енергії за цим договором становить 683 491,3843 кВт*год для забезпечення потреб об`єктів споживання споживача за ЕІС-кодами в точках продажу, перелік яких зазначений у додатку № 2 до договору.

Водночас пунктом 13.8 договору погоджено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача; 2) збільшення ціни за одиницю товару на 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні ОЕС України. Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку на добу на перед (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні ОЕС України та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП ОПЕРАТОР РИНКУ за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України Про ринок електричної енергії. У якості документального підтвердження даних сторонами визнаються, зокрема, завірені роздруківки з вебсайту звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП ОПЕРАТОР РИНКУ або інший документи органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку. Нова змінена ціна застосовується з першого числа відповідного розрахункового періоду календарного місяця і залишається незмінною до його завершення; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку із зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послугу з передачі електроенергії, враховується в структурі остаточної ціни електроенергії, що постачають за договором. У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку: - підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі; - нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).

Як установлено судами, у подальшому сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару.

Так, додатковою угодою № 2 від 03.08.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 4,374168 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 21.07.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди №2 від 03.08.2022 відповідачем -1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 434-22 від 27.07.2022.

Додатковою угодою № 4 від 19.08.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 4,560168 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди №4 від 19.08.2022 відповідачем -1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 456-22 від 02.08.2022.

Додатковою угодою № 5 від 22.08.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 4,916664 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 11.08.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди № 5 від 22.08.2022 відповідачем -1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 504/22 від 11.08.2022.

Додатковою угодою № 6 від 05.09.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 5,123688 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди № 6 від 05.09.2022 відповідачем -1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 575/22 від 01.09.2022.

Додатковою угодою № 7 від 30.09.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 5,359128 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 11.09.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди № 7 від 30.09.2022 відповідачем-1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 624-1/22 від 13.09.2022.

Додатковою угодою № 8 від 07.10.2022 збільшено ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 5,788728 грн з ПДВ та визначено, що ціна починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 21.09.2022.

Для обґрунтування необхідності підписання додаткової угоди № 8 від 07.10.2022 відповідачем-1 надано цінову довідку Харківської торгово - промислової палати № 684-1/22 від 26.09.2022.

Додатковою угодою № 15 від 14.02.2023 сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, внести зміни до пункту 5.1. договору та доповнити його пунктом 5.1.1. у такій редакції: загальна ціна договору на 2023 рік становить 289 357,60 грн, у тому числі 48 226,27 грн ПДВ; збільшити ціну за 1 кВт/год електричної енергії до 5,830296 грн з ПДВ.

Окрім того, додатковою угодою № 15 від 14.02.2023 до договору у пункті 4 зазначено, що додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами та розповсюджується на відносини, що виникли з 01.01.2023, на підставі частини третьої статті 631 ЦК України і діє протягом строку дії договору.

Унаслідок підписання додаткової угоди № 2 від 03.08.2022 ціну за електричну енергію за 1 кВт/год збільшено на 8,8%, додаткової угоди № 4 від 19.08.2022 - на 13,5%, додаткової угоди № 5 від 22.08.2022 - на 22,2%, додаткової угоди № 6 від 15.09.2022 - на 27,5%, додаткової угоди № 7 від 30.09.2022 - на 33,3%, додаткової угоди № 8 від 07.10.2022 - на 44%, додаткової угоди № 15 від 14.02.2023 - на 45,1% відносно ціни, визначеної за умовами договору.

Також, як установлено судами, відповідачем -1 на виконання договору поставлено відповідачу -2 321 304 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 796 841,38 грн, а саме: згідно з актами прийому-передачі електроенергії за серпень 2022 року № 1172 від 19.09.2022 46491 кВт*год на суму 222 797,54 грн, за вересень 2022 року № ПГС 00001070 від 21.10.2022 28168,663 кВт*год на суму 147 000,00 грн, за вересень 2022 року № ПГС 00001070 від 21.10.2022 24006,337 кВт*год на суму 136 190,00 грн, за листопад 2022 року № 1533 від 20.12.2022 63715 кВт*год на суму 368 828,81 грн, за грудень 2022 року № ПГС0001381-П від 28.12.2022 55406 кВт*год на суму 320 730,26 грн, за січень 2023 року № 61 від 16.02.2023 49630 кВт*год на суму 289 357,60 грн.

У свою чергу, відповідач - 2 оплатив вартість спожитої електричної енергії, зокрема за спірний період на суму 1 507 483,79 грн, про що свідчать платіжні доручення № 93 від 22.09.2022 на суму 222 797,54 грн, № 100 від 27.10.2022 на суму 147 000,00 грн, № 103 від 25.10.2022 на суму 136 190,00 грн, № 108 від 11.11.2022 на суму 311 937,18 грн, № 126 від 23.12.2022 на суму 368 828,81 грн, № 131 від 29.12.2022 на суму 320 730,26 грн, № 13 від 22.02.2023 на суму 289 357,60 грн.

З огляду на викладене судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов`язані з недійсністю додаткових угод, укладених до договору, укладеного за результатами процедури закупівлі, а також зі стягненням зайво сплачених грошових коштів за такими додатковими угодами.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Предметом спору у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення 391 403,70 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті".

Спірні правовідносини виникли у сфері публічних закупівель, а тому при вирішенні спору підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" тощо.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

За змістом статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, однак така свобода реалізується з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628, статті 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами частинами першою-третьою статті 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Разом з тим згідно з абзацом другим частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це або якщо обов`язковість таких положень випливає зі змісту чи суті відносин між сторонами.

Отже, свобода договору у сфері публічних закупівель є обмеженою імперативними вимогами спеціального законодавства, спрямованого на забезпечення ефективного, прозорого та економного використання бюджетних коштів, добросовісної конкуренції серед учасників, недискримінації учасників та запобігання зловживанням при укладенні й виконанні договорів закупівлі.

За загальними вимогами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини першої статті 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання у момент його вчинення стороною або сторонами вимог, встановлених частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме безпідставного розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Скаржник вказує, що відповідно до матеріалів справи, предметом позову є не лише стягнення грошових коштів, а й визнання недійсними додаткових угод до договору, відтак, на його думку, згідно з вимогами процесуального законодавства, справи у спорах щодо визнання правочинів недійсними, з огляду на їхню складність та характер правовідносин, не належать до категорій справ, які можуть бути розглянуті у спрощеному порядку.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про безпідставний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та порушення його процесуальних прав.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.03.2026 відкрито провадження у справі та визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Зокрема, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд врахував: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Також, керуючись положеннями ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали позовної заяви, врахувавши ціну позову, характер спірних правовідносин, предмет доказування, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що подані матеріали є достатніми для розгляду цієї справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, оскільки є справою незначної складності.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до частини четвертої статті 250 та частини шостої статті 252 Господарського процесуального кодексу України відповідач був наділений правом подати заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або клопотання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Однак матеріали справи не містять доказів звернення скаржника із відповідними заявами чи клопотаннями ні до початку першого судового засідання, ні під час розгляду справи.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про позбавлення його можливості подати заперечення на відповідь прокурора на відзив.

Як встановлено судом, після надходження до суду 06.04.2026 відповіді прокурора на відзив скаржник не був позбавлений можливості реалізувати надані йому процесуальні права.

Водночас, до закінчення встановленого ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.03.2026 строку для подання заяв, клопотань та заперечень до 10.04.2026, ТзОВ "Промгаз Сіті" мало достатньо часу для ознайомлення зі змістом відповіді на відзив, підготовки та подання заперечень щодо викладених у ній доводів, а також для звернення до суду з відповідними процесуальними клопотаннями, зокрема про продовження процесуального строку, відкладення розгляду справи чи розгляд справи за правилами загального позовного провадження у разі, якщо вважало це необхідним для належної реалізації свого права на захист.

Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що скаржник скористався зазначеними процесуальними правами або хоча б звертався до суду з відповідними заявами чи клопотаннями. Так само відсутні відомості про повідомлення суду щодо неможливості підготувати заперечення у встановлений строк чи про існування об`єктивних перешкод для їх подання.

За таких обставин саме по собі ухвалення судом рішення до подання відповідачем-1 заперечень не може свідчити про порушення принципів змагальності сторін та рівності учасників процесу, оскільки реалізація процесуальних прав учасника справи залежить не лише від створення судом належних умов для їх здійснення, а й від належної процесуальної поведінки самого учасника.

Суд першої інстанції, зі свого боку, забезпечив сторонам можливість реалізувати всі процесуальні права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, тоді як апелянт не скористався наданими йому процесуальними механізмами, а тому посилання на порушення права на подання заперечень є безпідставними.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи.

Щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 та неналежність Рівненської обласної ради як особи, в інтересах якої заявлено позов.

Пунктом 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

За змістом ч. 1, ч. 3, ч. 4 та ч. 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення; невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо; прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону № 922-VIII (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 25.06.2024 у справі № 918/760/23, від 01.10.2024 у справі № 918/778/23, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21).

Як встановлено судами, КП "Рівненський обласний протипухлинний центр" є комунальним підприємством, засновником та власником якого виступають територіальні громади сіл, селищ, міст Рівненської області в особі Рівненської обласної ради. Майно підприємства є об`єктом комунальної власності, закріпленим за ним на праві оперативного управління, а сам суб`єкт господарювання є підпорядкованим, підзвітним і підконтрольним засновнику. Відповідно, Рівненська обласна рада здійснює функції власника щодо контролю за ефективністю використання комунального майна та захисту майнових інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначення прокурором Рівненської обласної ради як позивача у справі є правомірним і обґрунтованим, оскільки саме цей орган є уповноваженим суб`єктом управління відповідним майном та реалізації повноважень власника.

Крім того, прокурором дотримано передбачений законом порядок реалізації представницьких повноважень. Зокрема, Рівненською окружною прокуратурою на адресу Рівненської обласної ради направлено повідомлення від 05.01.2026 № 50-56-88вих-26 про виявлені порушення під час підписання додаткових угод до договору постачання електричної енергії та про наявність підстав для вжиття заходів претензійно-позовного характеру.

У відповідь Рівненська обласна рада листом від 21.01.2026 № 09-19/01 фактично підтвердила невжиття будь-яких заходів щодо захисту порушених інтересів, у тому числі не здійснила претензійно-позовної роботи. Така бездіяльність уповноваженого органу власника свідчить про наявність передбачених законом підстав для субсидіарного представництва інтересів держави прокурором.

Отже, у сукупності встановлених обставин відсутні підстави вважати, що прокурор діяв поза межами повноважень або без належного правового обґрунтування. Навпаки, наявні всі елементи, передбачені статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", що підтверджує правомірність звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Водночас, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025), оскільки відповідно до резолютивної частини вказаного рішення окремі норми абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", втрачають чинність із 01 січня 2027 року. При цьому таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності таких окремих норм абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Аналогічний висновок щодо відсутності підстав для застосування рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) до правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих норм абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" викладений у постанові Великої Плати Верховного Суду від 10.12.2025 р. у справі № 344/12305/18 та у постанові Верховного Суд від 11.02.2026 р. у справі № 925/1282/23, і такі висновки враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст. 236 ГПК України.

Щодо доводів апелянта про правомірність укладення спірних додаткових угод.

Передусім, відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Виходячи із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України Про публічні закупівлі можна дійти висновку, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).

Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Метою законодавчого регулювання публічних закупівель є не лише формальне недопущення збільшення загальної суми договору, а й забезпечення реального отримання замовником того обсягу товару, який був предметом закупівлі та щодо якого відбувалася конкуренція між учасниками.

Як установлено судом, оспорювані додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок їх послідовного підписання відбулося поетапне збільшення ціни за одиницю товару (кВт/год), що у сукупності призвело до перевищення встановленої пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII граничної межі у 10 %, а саме - до зростання ціни на 45,1 % порівняно з первісною ціною договору.

Так, додатковою угодою № 4 від 19.08.2022 ціна електричної енергії збільшена на 13,5 % від первісно визначеної в договорі; додатковою угодою № 5 від 22.08.2022 - на 22,2 %; додатковою угодою № 6 від 15.09.2022 - на 27,5 %; додатковою угодою № 7 від 30.09.2022 - на 33,3 %; додатковою угодою № 8 від 07.10.2022 - на 44 %; додатковою угодою № 15 від 14.02.2023 - на 45,1 %.

Зазначене свідчить, що кожною наступною додатковою угодою фактично здійснювалося подальше підвищення ціни за одиницю товару понад встановлений законом ліміт, а у сукупності такі зміни призвели до істотного перевищення граничного 10 % обмеження, визначеного імперативною нормою пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності підстав для внесення змін до договору відповідач-1 при укладенні кожної із спірних додаткових угод посилався на цінові довідки Харківської торгово-промислової палати. Разом з тим, саме по собі надання цінових довідок торгово-промислової палати не є достатнім для підтвердження наявності передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" підстав для внесення змін до договору.

Верховним Судом у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 викладено правову позицію, відповідно до якої постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, збитковим. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 (на яку також посилається скаржник), від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни у договорі на аналогічний товар.

Суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, як і у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 440/11406/23, від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18 та від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 визначено, що експертні висновки (довідки) торгово-промислових палат України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару. Однак, суди мають досліджувати зміст таких висновків за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Отже, надані відповідачем цінові довідки Харківської торгово-промислової палати самі по собі не можуть вважатися належним та достатнім підтвердженням наявності передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" підстав для внесення змін до договору. Зміст таких довідок зводиться до відображення окремих статистичних показників середньозважених цін на ринку "на добу наперед" за певні часові проміжки та розрахунку відсотка їх зміни. При цьому вони також прямо зазначають, що мають виключно інформаційний характер і не враховують умов договорів та контрактів.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, встановлених актами цивільного законодавства, у момент його вчинення. Частина третя статті 215 ЦК України передбачає можливість визнання судом недійсним оспорюваного правочину у разі доведення таких підстав.

Оскільки спірні додаткові угоди укладені з порушенням імперативного обмеження щодо максимально допустимого збільшення ціни за одиницю товару, суд дійшов правильного висновку про їх невідповідність вимогам закону та наявність підстав для визнання їх недійсними.

Наслідки недійсності таких правочинів визначаються статтею 216 ЦК України, відповідно до якої сторони зобов`язані повернути одне одному все одержане за правочином, а у разі неможливості повернення в натурі - відшкодувати вартість отриманого.

У зв`язку з визнанням недійсними додаткових угод, кошти, сплачені понад ціну, що підлягала застосуванню за договором з урахуванням допустимих змін, є такими, що набуті без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 ЦК України, а отже підлягають поверненню.

Стосовно додаткової угоди № 15 від 14.02.2023, судом встановлено, що вона укладена із посиланням на пункт 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у зв`язку зі зміною регульованих тарифів, однак фактично її умовами також враховано ціну електричної енергії як товару, сформовану внаслідок попередніх змін із перевищенням 10 % граничної межі, що виключає можливість її правомірного застосування та зумовлює недійсність і цієї додаткової угоди.

Таким чином, у сукупності встановлених обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про недійсність усіх спірних додаткових угод та необхідність застосування наслідків недійсності правочинів у вигляді повернення безпідставно сплачених коштів.

Доводи апелянта про те, що на момент укладення зазначених вище додаткових угод, сторони виходили з можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%, виходячи з формулювання, визначеного у пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", адже правова позиція, щодо такого застосування вказаної норми Закону була викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 та згодом підтверджена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 420/17618/21 та якими, на час укладення Договору та додаткових угод до нього керувалися відповідачі (споживач та постачальник), при застосуванні норм Закону України "Про публічні закупівлі" у процесі укладення та виконання господарських договорів, тобто Сторони виходили із принципу правової визначеності, адже зазначений принцип має на меті забезпечення учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов`язків колегія суддів відхиляє.

Дійсно, правовідносини у справах № 922/2321/22 та № 920/19/24 виникли за інших часових та нормативних умов. Водночас правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо природи договору про закупівлю, необхідності дотримання спеціальних правил зміни істотних умов такого договору, оцінки доказів коливання ціни товару на ринку та недопустимості нівелювання результатів конкурентної процедури закупівлі є релевантними для цієї справи.

При цьому апеляційний суд не надає вирішального значення лише формальному посиланню на 10-відсоткове обмеження, а виходить із сукупності встановлених обставин: відсутності належного підтвердження коливання ціни електричної енергії у відповідному періоді, відсутності економічного обґрунтування необхідності зміни ціни та недотримання відповідачами спеціального порядку зміни істотних умов договору про закупівлю.

Щодо відсутності підстав для застосування наслідків недійсності додаткових угод, оскільки, на думку апелянта, Закон України "Про публічні закупівлі" передбачає відповідальність за порушення порядку внесення змін до договору лише для посадових осіб замовника, а не для постачальника.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що стягнення безпідставно одержаних коштів з постачальника є підміною адміністративної відповідальності для конкретно встановлених Законом суб`єктів цивільною відповідальністю постачальника, що суперечить спеціальному Закону, а саме: статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" (суб`єкти відповідальності), статті 38 КУпАП (строки накладення адміністративного стягнення) 164-14 КУпАП (вид стягнення - штраф), пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, яка передбачає, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає, що предметом даного позову є визнання недійсними Додаткових угод до Договору про закупівлю як таких, що укладена і всупереч вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину.

Отже, до предмету доказування у цій справі не входить питання відповідальності посадових осіб публічного права (зокрема замовника) за порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" у порядку статті 44 вказаного Закону.

Відповідача-1 хибно ототожнює різні за своєю правовою природою правовідносини, як то "відповідальність посадових осіб публічного права у сфері публічних закупівель" (що унормовано, зокрема статтею 44 Закону України "Про публічні закупівлі", статтею 164-14 КУпАП) з "наслідками недійсності правочину", вчиненого з недотриманням вимог закону (що урегульовано статями 215, 216 ЦК України).

Відтак, правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 44 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 164-14 КУпАП - відсутні.

Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 13.04.2026 у справі № 918/278/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 918/278/26 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено "02" липня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Миханюк М.В.