Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №910/15291/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. Справа№ 910/15291/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026

у справі № 910/15291/25 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євітор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

09.12.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Євітор" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" про стягнення 232 142 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з рахунку позивача було помилково перераховано кошти у розмірі 232 142 грн 00 коп. за платіжною інструкцією № 800 від 13.11.2015, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок з повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 232 142 грн 00 коп.

Матеріально-правовою підставою позову позивач обрав статті 11, 202, 525, 526, 626, 629, 1212 ЦК України, статті 4, 6, 12, 24, 42, 91, 123, 124, 162 - 164, 171, 172, 249 ГПК України.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що перерахування коштів позивачем не було помилковим, оскільки у платіжній інструкції позивач самостійно та чітко вказав цільове призначення платежу - оплату за будівельні матеріали з посиланням на конкретний виставлений рахунок. За позицією відповідача, такі конклюдентні дії беззаперечно засвідчують волевиявлення позивача щодо укладення договору поставки відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України. На доказ реальності та дійсності цих правовідносин відповідач зазначає, що після отримання попередньої оплати він зареєстрував податкову накладну, розмістив замовлення, здійснив передоплату австрійському заводу-виробнику та поніс реальні фінансові витрати, пов`язані з виготовленням і логістикою товару.

У відзиві відповідач обґрунтовує свою позицію, посилаючись на статті 207, 528, 642 ЦК України, а також на статті 2, 3, 7, 11, 13, 42, 161, 165 ГПК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 позов задоволено повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євітор" 232 142,00 грн. безпідставно набутих коштів та 2 785, 70 грн. судового збору.

Задовольняючи доводи позивача щодо помилковості платежу та відсутності господарських правовідносин, суд дійшов висновку про обґрунтованість цих вимог через відсутність доказів, що підтверджують наявність договірних відносин між сторонами спору; водночас, відхиляючи доводи відповідача про укладення договору у спрощений спосіб шляхом оплати виставленого рахунку, суд зазначив, що самостійне визначення платником призначення платежу не свідчить про дотримання письмової форми правочину, а наявність у справі суперечливих рахунків на різних покупців із посиланням на відсутній договір та відсутність доказів їх вручення підтверджує недоведеність правових підстав для збереження та користування відповідачем вказаними коштами.

Суд обґрунтовує своє рішення приписами глави 83, статей 11, 207, 628, 638, 641, 642, 1212 Цивільного кодексу України та статей 2, 13, 74, 76– 79, 86, 123, 129, 232– 233, 237– 238, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

А саме апелянт посилається на те, що:

- висновок суду про набуття відповідачем спірних коштів безпідставно є помилковим, оскільки позивач самостійно вказав конкретне цільове призначення платежу з посиланням на виставлений рахунок, що є конклюдентними діями та прийняттям виконання зобов`язання за первісного покупця;

- суд помилково розцінив виставлення двох рахунків як суперечливу поведінку, проігнорувавши надане листування, яке підтверджує пересилання рахунку для оплати іншій особі, а також не звернув уваги на те, як саме цей рахунок опинився у позивача, з яким нібито немає правовідносин;

- суд першої інстанції не врахував, що через недобросовісну поведінку позивача відповідач поніс реальні витрати, оскільки виготовлений на індивідуальне замовлення товар уже був оплачений австрійському заводу-виробнику, а також була зареєстрована податкова накладна на користь позивача;

- суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що позивач подав відповідь на відзив із пропуском встановленого 15-денного строку без клопотання про його поновлення, і не залишив цей документ без розгляду.

Свою апеляційну скаргу скаржник обґрунтовує нормами матеріального права, а саме статтею 11, частиною 1 статті 528, частиною 2 статті 642 ЦК України, та нормами процесуального права - частиною 2 статті 118, статтею 166, статтями 254, 257, 269, 275, 277 ГПК України.

Доводи та заперечення позивача

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, спираючись на такі доводи: оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права; суд правильно встановив відсутність договірних відносин між сторонами, оскільки самостійна вказівка платником призначення платежу не може кваліфікуватися як дотримання письмової форми правочину; відповідач не надав жодних доказів узгодження істотних умов договору та допустив суперечливу поведінку, виставивши рахунки на різних платників; відповідач не довів правової підстави для користування спірними коштами, тому вони підлягають поверненню як безпідставно набуте майно; доводи скаржника є необґрунтованими, зводяться до переоцінки доказів і не спростовують правильних по суті висновків суду.

Свої доводи та процесуальну позицію у відзиві позивач обґрунтовує нормами матеріального та процесуального права, а саме главою 83, статтями 11, 205, 207, 628, 638, 641, 642, 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, а також статтями 2, 13, 42, 79, 86 та 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

23.04.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі № 910/15291/25 2. Закінчити проведення підготовчих дій. Постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 08.06.2026. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.06.2026.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.

13.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Євітор" (далі - позивач) відповідно до платіжної інструкції № 800 з призначенням платежу: "За буд.матеріали Рахунок на оплату по замовленню № 25.05638 від 18.08.2025 р. У т.ч. ПДВ 20 % 38690.33 грн" здійснено платіж на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" (далі - відповідач) в сумі 232 142 грн 00 коп.

18.11.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Євітор" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" із листом № 18/11-25, в якому просить повернути сплачені кошти за платіжним дорученням від 13.11.2025 № 800 як помилково перераховані.

Листом від 02.12.2025 № 02.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна Зірка" повідомило Товариства з обмеженою відповідальністю "Євітор" про те, що сплачені позивачем кошти не є помилковим правочином, оскільки останні були перераховані за будівельні матеріали на підставі рахунку-фактури № 25.05638 від 18.08.2025, що відповідно до статей 205 та 642 Цивільного кодексу України підтверджує укладення між сторонами договору у спрощений спосіб шляхом акцепту оферти.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з огляду на те, що між сторонами не існує будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача є обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів у розмірі 232 142 грн 00 коп., у останнього виник обов`язок, відповідно до статей 1212-1213 Цивільного кодексу України, повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 232 142 грн 00 коп.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що після узгоджених всіх істотних умов між сторонами було укладено договір поставки у спрощеній письмовій формі.

Джерела права та висновки Верховного Суду, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Зміст договору, відповідно до статті 628 ЦК України, становлять, по-перше, умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та по-друге, умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. До змісту договору належать також і умови (пункти), які містяться в складових частинах договору, якщо їх наявність обумовлено в основному тексті договору (додатки, плани, схеми, кошторис, малюнки тощо).

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі статті 638 ЦК України, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами в потрібній для відповідних випадків формі досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними. Визначення кола істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного договору.

Приписами частини 1 статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 2 статті 642 ЦК України встановлено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2021 по справі №910/3140/19 вказано таке: "З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Водночас, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а судове рішення прийматись на основі цих припущень".

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Правова позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо наявності договірних правовідносин між сторонами та оцінки доводів скаржника про укладення договору у спрощений спосіб

Скаржник (відповідач) в апеляційній скарзі наполягає на тому, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Денко" (далі - ТОВ "БК "Денко") було досягнуто домовленості про поставку будівельних матеріалів, а позивач здійснив оплату виставленого рахунку на виконання зобов`язання за третю особу в порядку статті 528 ЦК України. Скаржник стверджує, що вказані дії свідчать про акцепт оферти та укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до частини 2 статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунок-фактура № 25.05638 від 18.08.2025 був виставлений відповідачем на ім`я іншої юридичної особи - ТОВ "БК "Денко". Більше того, рахунок містив пряме застереження: "Рахунок дійсний протягом 2 (двох) банківських днів".

Сума, вказана у рахунку-фактурі від 18.08.2025, становить 290 176,29 грн. Натомість, позивач 13.11.2025 (тобто поза межами строку дії рахунку) перерахував відповідачу суму 232 142,00 грн. Акцепт має бути повним і безумовним (частина 1 статті 642 ЦК України). Оплата іншої суми, поза межами строку дії оферти, виставленої іншій особі, не може за законом вважатися акцептом та свідчити про укладення договору у спрощений спосіб.

Відповідач стверджує, що ТОВ "БК "Денко" поклало виконання свого обов`язку на позивача. Відповідно до частини 1 статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу. Однак, конструкція цієї статті вимагає наявності правової підстави між боржником (ТОВ "БК "Денко") та третьою особою (позивачем), наприклад, договору доручення, переведення боргу тощо. Відповідач не надав жодних доказів (листів-доручень, тристоронніх угод) того, що ТОВ "БК "Денко" уповноважувало позивача здійснити такий платіж. Надані відповідачем скріншоти листування у месенджері з представником ТОВ "БК "Денко" свідчать лише про комунікацію між цими двома суб`єктами, але жодним чином не доводять волевиявлення позивача на оплату чужого боргу.

Скаржник посилається на те, що позивач у платіжній інструкції №800 самостійно зазначив призначення: "За буд.матеріали Рахунок на оплату по замовленню № 25.05638 від 18 серпня 2025 р.". Колегія суддів вважає, що призначення платежу заповнюється платником самостійно і саме по собі, за відсутності належних первинних документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі) та письмового договору, не є беззаперечним доказом існування договірних правовідносин.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на суперечливу поведінку відповідача, який надав до матеріалів справи копію того самого рахунку № 25.05638 від 18.08.2025, але де покупцем вже був зазначений позивач. Такі дії відповідача порушують принцип добросовісності, закріплений у статті 3 ЦК України, та свідчать про штучне створення доказів наявності договірних відносин постфактум, що правомірно не було взято судом першої інстанції до уваги як належний доказ. (на зворотній частині а.с. 37 та а.с. 47).

Щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення)

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 сформулювала правовий висновок, згідно з яким предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов:

- набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

- набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Матеріалами справи підтверджується факт набуття відповідачем грошових коштів позивача у розмірі 232 142,00 грн.

Як було мотивовано вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про відсутність договірних правовідносин між позивачем та відповідачем. Товар позивачу не поставлявся, жодні первинні документи, які б підтверджували факт господарської операції між сторонами, матеріали справи не містять. Доводи відповідача про те, що він замовив виготовлення HPL панелей на заводі-виробнику після отримання коштів від позивача та поніс реальні витрати, стосуються його комерційних ризиків у відносинах з його контрагентами (у тому числі з ТОВ "БК "Денко") і не створюють правової підстави для утримання коштів позивача.

Складання відповідачем в односторонньому порядку податкової накладної № 3218 від 13.11.2025 також не є доказом наявності договірних відносин. Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 05.08.2020 у справі № 911/2176/19), податкова накладна є документом податкового обліку, складається платником податків самостійно і сама по собі не є первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції та наявність цивільних прав і обов`язків.

Оскільки перерахування коштів відбулося за відсутності зустрічного надання, відсутності укладеного між сторонами договору та за відсутності доказів покладення обов`язку з оплати на позивача третьою особою, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 232 142,00 грн на підставі статті 1212 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про процесуальні порушення суду першої інстанції

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт подання позивачем відповіді на відзив з порушенням встановленого судом 15-денного строку та не залишив таку відповідь без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив відповідача був поданий 06.01.2026, а відповідь на відзив подана позивачем 27.01.2026. Дійсно, матеріали справи не містять клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку. Відповідно, суд першої інстанції допустив процесуальне порушення, прийнявши до розгляду відповідь на відзив без належного процесуального оформлення поновлення строку.

Проте, колегія суддів враховує вимоги частини 2 статті 277 ГПК України, яке встановлює, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Прийняття судом першої інстанції відповіді на відзив, у якій позивач фактично підтримав доводи, викладені ним первісно у позовній заяві, не призвело до прийняття неправильного рішення по суті спору та не порушило базових принципів рівності та змагальності сторін, оскільки відповідач скористався своїм правом та подав заперечення на цю відповідь на відзив 04.02.2026, виклавши свої контраргументи, які були оцінені судом. Отже, вказане процесуальне порушення суду першої інстанції не є такою фундаментальною помилкою, яка тягне за собою обов`язкове скасування оскаржуваного судового рішення.

За правилами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Проаналізувавши сукупність доказів, колегія суддів вважає, що докази відсутності правової підстави для набуття коштів, на які посилається позивач, є значно більш вірогідними, ніж докази відповідача щодо наявності між сторонами договірних правовідносин.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на повному і всебічному розгляді всіх обставин справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 у справі №910/15291/25 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова