Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №910/11301/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р. Справа№ 910/11301/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Алданової С.О.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (в залі суду), Бабенко Ю.С. (в залі суду),

від відповідача-1: Хільчевська Н.О. (в залі суду), Степанов С.М. (в залі суду),

від відповідача-2: не з`явились,

вільний слухач: ОСОБА_2 (в залі суду),

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 (повний текст рішення складено 27.01.2025)

у справі № 910/11301/23 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_3 ,

2) Приватного підприємства «Консул-Партнер»

про визнання договору удаваним, визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним статуту та скасування реєстраційної дії,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просила:

- визнати удаваним договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладений між нею ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), вчинений для приховання договору застави корпоративних прав;

- визнати недійсним рішення загальних зборів засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер» (далі - ПП «Консул-Партнер», Підприємство), оформлене протоколом №1-09/17 від 07.09.2017;

- визнати недійсним статут (нова редакція) ПП «Консул-Партнер», затверджений рішенням зборів засновників ПП «Консул-Партнер» оформленим протоколом №1-09/17 від 07.09.2017;

- скасувати реєстраційну дію (запис) від 13.09.2017 №10651050014010767 «Зміна або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи», «зміни до установчих документів юридичної особи», внесену до реєстру державним реєстратором Радько І.Ю.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що укладений між нею та ОСОБА_3 договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі є удаваним правочином, оскільки фактично є договором застави. Договір №1-09/17 від 07.09.2017 не потягнув і не міг потягнути правових наслідків у вигляді переходу права власності на частку у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» від ОСОБА_1 до ОСОБА_3 . Позивачка також зазначає, що оскільки договором №1-09/17 від 07.09.2017 не передбачалося відчуження належної їй ( ОСОБА_1 ) частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», то рішення зборів засновників ПП «Консул-Партнер», оформлене протоколом №1-09/17 від 07.09.2017, а також затверджений рішенням зборів Статут Підприємства від 07.09.2017 підлягають визнанню недійсними та, відповідно, має бути визнана недійсною та скасована вчинена на підставі рішення зборів засновників та Статуту від 07.09.2017 реєстраційна дія від 13.09.2017.

Позиції учасників справи.

ОСОБА_3 проти заявлених до неї вимог заперечила, просила відмовити у їх задоволенні.

У відзиві ОСОБА_3 зазначила, що договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі підписано нею ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , сторони бажали реалізації передбачених цим договором умов, а саме продаж частки в статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», оплата за договором, набрання чинності договором, порядок переходу частки в статутному капіталі Підприємства та проведення розрахунків за договором. ОСОБА_3 повідомляє, що між нею та ОСОБА_1 окрім відносин за договором купівлі-продажу корпоративних прав, також існували договірні відносини в частині надання нею позивачці позики на підставі договору позики від 28.08.2017 та передачі позивачкою в іпотеку майна за договором іпотеки від 28.08.2017.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивачка не довела обставини, викладені у позовній заяві щодо укладення між нею та ОСОБА_3 договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі з метою приховати укладення договору застави корпоративних прав. З огляду на відмову судом у задоволенні позовної вимоги про визнання удаваним договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, суд відмовив у задоволенні похідних позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників ПП «Консул-Партнер», оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; визнання недійсним статуту (нова редакція) ПП «Консул-Партнер», затвердженого рішенням зборів засновників ПП «Консул-Партнер» оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; скасування реєстраційної дії (запису) від 13.09.2017 №10651050014010767, «Зміна або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи», «зміни до установчих документів юридичної особи», внесеної до реєстру державним реєстратором Радько І.Ю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Київської області від 20.01.2025, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Підприємства про визнання договору удаваним, визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання недійсним статуту та скасування реєстраційної дії задовольнити у повному обсязі; судові витрати у справі покласти на відповідачів.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції допустив процесуальні порушення під час розгляду справи; не дослідив у повному обсязі обставини справи, важливі для її вирішення, зокрема, не взяв до уваги докази удаваності спірного договору; не дослідив висновок експертів №29167/23-61 від 14.02.2024; не надав належної оцінки доказам - аудіозаписам розмов, отриманих в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, роздруківки яких містяться в матеріалах справи; удаваність спірного договору тягне за собою визнання недійсним Статуту, рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23. Призначено справу № 910/11301/23 до розгляду у судовому засіданні 01.04.2025.

04.03.2025 від ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення письмового доказу - висновку експерта № 7377/24-31 від 31.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про долучення письмового доказу у справі № 910/11301/23 відмовлено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 заяву про самовідвід судді Гаврилюка О.М. від розгляду справи №910/11301/23 задоволено. Матеріали справи №910/11301/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 ГПК України.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.12.2025.

Судове засідання, призначене на 01.12.2025, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2026 призначено судове засідання на 22.12.2025.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025, 18.02.2026, 25.03.2026 було повідомлено Підприємство про наступні судові засіданні у справі №910/11301/23.

У судовому засіданні 25.03.2026 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 06.05.2026 на підставі ст. 216 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Євсікова О.О. від розгляду справи №910/11301/23 відмовлено.

Колегія суддів у судовому засіданні протокольно оголосила перерву у судовому засіданні до 07.05.2026 на підставі ст. 216 ГПК України.

Судове засідання, призначене на 07.05.2026, не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги по місту Києву з 14:37 до 14:51.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 призначено судове засідання на 20.05.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 на задоволення відповідного клопотання представників відповідача-1 відкладено судове засідання до 08.06.2026.

Позиції учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 проти доводів та вимог ОСОБА_1 заперечила, навела власні доводи на їх спростування, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Також ОСОБА_3 подала письмові пояснення у судових дебатах та доповнення до них.

У письмових поясненнях окрім зазначеного у відзиві на апеляційну скаргу, у промові в судових дебатах та доповненнях до судових дебатів ОСОБА_3 просила суд апеляційної інстанції взяти до уваги рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/12593/21, а також інші судові рішення, які набули законної сили та спростовують викладені ОСОБА_1 факти та обставини, а саме постанову Верховного Суду від 25.06.2025 у справі № 755/12310/12 та постанову Київського апеляційного суду від 02.07.2025 у справі №755/3617/23.

ПП «Консул-Партнер» подало заяву, у якій вважає, що має до предмету спору лише опосередковане відношення та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

28.08.2017 ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4854 (далі - договір позики), за умовами п. 1 якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 5 491 100,00 грн, що є еквівалентом суми 215 000 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 25,54 грн) до підписання цього договору.

Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою протягом 14-ти (чотирнадцяти) днів. Сторони встановлюють безпроцентний характер цього договору (п. 2 договору позики).

Згідно з п. 9 договору позики на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором позичальник передає в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

28.08.2017 ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4855 (далі - договір іпотеки).

Згідно з визначенням, яке міститься у преамбулі договору іпотеки, основним договором є договір позики, посвідчений Козаєвою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 28.08.2017 за реєстровим №4854, укладений між іпотекодержателем та боржником / іпотекодавцем в забезпечення виконання зобов`язань якого укладається цей договір.

За умовами п. 1 договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно, а саме дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

07.09.2017 ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 (далі - договір купівлі-продажу), за умовами якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність частку продавця у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», яке знаходиться за адресою: 02068, м. Київ, вул. Тростянецька, 4/2; ідентифікаційний код 35792700 та сплачує за неї обговорену грошову суму.

Відповідно до п. 3 договору №1-09/17 купівлі-продажу розмір частки продавця у статутному капіталі підприємства на момент укладення договору складає 43%, що становить 860 000,00 грн, з яких продавець вніс повністю 860 000,00 грн.

Вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43% розміру статутного капіталу цього підприємства, яка є предметом цього договору, становить 860 000,00 грн, які покупець сплатив продавцю до моменту підписання цього договору (п. 4 договору №1-09/17 купівлі-продажу).

Згідно з п. 5 договору №1-09/17 купівлі-продажу з моменту укладення та підписання договору до покупця переходять право власності на вище вказану відступлену продавцем частку в статутному капіталі підприємства, а також корпоративні та всі інші пов`язані з цією часткою майнові права та обов`язки, як засновника (власника) підприємства, що належали продавцю по відношенню до підприємства в межах відступлених 43% розміру статутного капіталу цього підприємства та продавець вважається таким, що втрачає в межах відступлених 43% розміру статутного капіталу підприємства права та обов`язки по відношенню до підприємства, які були обумовлені його статусом, як засновника (власника) підприємства.

Факт переходу прав на частку продавця до покупця фіксується у новій редакції статуту підприємства, що реєструється у відповідності із вимогами законодавства України (п. 6 договору №1-09/17 купівлі-продажу).

Відповідно до п. 12 договору №1-09/17 купівлі-продажу сторони, підписавши цей договір, підтверджують факт повних розрахунків за цим договором та відсутність одна до одної яких-небудь претензій.

Наявна у матеріалах справи копія протоколу від 07.09.2017 №1-09/2017 зборів засновників ПП «Консул-Партнер», на яких були присутні ОСОБА_4 (володіє 52% статутного капіталу), ОСОБА_1 (володіє 43% статутного капіталу), ОСОБА_5 (володіє 5% статутного капіталу), а також запрошена особа - ОСОБА_3 , справжність підписів яких засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П., свідчить, що за результатами проведених зборів були прийняті такі рішення:

- погоджено та затверджено відступлення (передачу) ОСОБА_1 у повному обсязі належної їй частки в розмірі 43% статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860 000,00 грн, а також своїх корпоративних прав та всіх інших пов`язаних з цією часткою майнових прав та обов`язків на користь ОСОБА_3 ;

- затверджено вихід ОСОБА_1 зі складу засновників;

- включено ОСОБА_3 до складу засновників ПП «Консул-Партнер»;

- перерозподілено статутний капітал.

14.09.2017 ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про внесення змін та доповнень до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4854 від 28.08.2017, який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №5328.

У п. 1 договору від 14.09.2017 про внесення змін до договору позики, у зв`язку із зміною обставин, за взаємною згодою сторін, відповідно до спільних домовленостей сторони прийняли рішення про внесення змін (доповнень) до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Казаєвою Н.М., 28.08.2017 за реєстром №4854 та змінено пункти 1, 2, 9 цього договору наступним змістом:

« 1. Позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору.

2. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою протягом 3-х (трьох) місяців до тринадцятого грудня дві тисячі сімнадцятого року. сторони встановлюються безпроцентний характер цього договору.

9. На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за даним договором, позичальник передає в іпотеку: дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, а також житловий будинок АДРЕСА_1 ».

14.09.2017 ОСОБА_6 надав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_1 позику у сумі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США за погодженим курсом, що становить 1 долар США = 27,00 грн, в термін на три місяці до 14.12.2017. У матеріалах справи також наявна заява ОСОБА_7 про те, що вона дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_6 на отримання позики від ОСОБА_1 у розмірі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США.

20.03.2018 ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про внесення змін та доповнень до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4854 від 28.08.2017, який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №1333.

Так, у п. 1 договору про внесення змін до договору позики сторони погодили, що на додаток до суми позики у розмірі 5 491 100,00 грн, зазначеній в основному договорі, фактичне отримання якої позичальник цим підтверджує, позикодавець передав у власність позичальника додатково ще 3 132 000,00 грн, що є еквівалентом суми 116 000 доларів США за погодженим сторонами курсом на день укладення цього договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривням). Загальна сума позики, яку позичальник отримав від позикодавця за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. від 28.08.2017, з урахуванням цього договору становить 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом сумі 331 000,00 доларів США за погодженим сторонами курсом на день підписання цього договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривням).

Згідно з п. 2 договору про внесення змін до договору позики зазначену загальну суму позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцю у повному обсязі готівкою не пізніше 14.04.2018.

Пунктом 3 договору про внесення змін до договору позики пункт 9 основного договору сторони погодили виключити.

20.03.2018 ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 1135. За умовами п. 1 договору позики від 20.03.2018 позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 1 400 000,00 грн, що є еквівалентом суми 50 000,00 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на укладення цього договору (1 долар США = 28,00 грн) до підписання цього договору. Підписання позичальником цього договору є підтвердженням отримання коштів від позикодавця в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 договору позики від 20.03.2018 зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою до 14.04.2018. Сторони встановили безпроцентний характер цього договору. Строки повернення грошей погоджені сторонами договору.

У п. 9 договору позики від 20.03.2018 сторони погодили, що на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за цим договором позичальник передає в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

20.03.2018 ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали договір про внесення змін (доповнення) до договору іпотеки, посвідченого 28.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., за реєстровим №4855, який також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. за реєстровим №1134.

Цим договором у зв`язку зі зміною обставин, за взаємною згодою сторін, відповідно до спільних домовленостей сторони прийняли рішення про внесення змін (доповнення) до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., 28.08.2017 реєстром №4855, та заміною термінів «Основний договір» та «Основне зобов`язання» цього договору наступним змістом:

Основний договір - договір позики, посвідчений Козаєвою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 20.03.2018, за реєстром №1135.

Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договором позики, посвідченим Козаєвою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 07.03.2018, згідно якого іпотекодержатель надав боржнику грошові кошти у вигляді позики у розмірі 1 400 000,00 грн, що є еквівалентом суми 50 000,00 доларів США за погодженим сторонам за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 28,00 грн).

29.03.2023 Дніпровський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі №755/12310/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики від 28.08.2017, яким позов задоволено частково та присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 28.08.2017 станом на 19.07.2021 у розмірі 8 544 040,00 грн, інфляційні втрати за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 911 574,00 грн, інфляційні втрати за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 987 183,48 грн, три проценти річних за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 503 046,93 грн, три проценти річних за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 352 529,43 грн, пеню за період з 20.07.2020 по 19.07.2021 у розмірі 31 185 746,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

31.07.2024 Київський апеляційний суд своєю постановою скасував рішення Дніпровського районного суду міста Києва у справі №755/12310/21 та ухвалив: позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 28.08.2017 станом на 19.07.2021 у розмірі 8 544 040,00 грн, 3% річних за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 503 046,93 грн, 3% річних за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 355 451,63 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

В рішеннях у справі №755/12310/21 суди встановили таке:

« ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення між нею та ОСОБА_3 договору позики від 28.08.2017, вказавши, що кошти, отримані нею, одразу були передані ОСОБА_6 .

Так, судом встановлено, що 14.09.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір позики. Згідно із вказаним договором, ОСОБА_1 передала ОСОБА_6 в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8 кошти в розмірі 8 937 000,00 грн строком до 14.12.2017.

У подальшому, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2020 у цивільній справі №752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020 та постановою Верховного Суду від 20.01.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення зі ОСОБА_6 на її користь боргу у сумі 8 937 000,00 грн були задоволені повністю.

Отже, судом встановлено, що кошти в сумі 8 937 000,00 грн, які після укладення договору позики між позивачем та відповідачем, одразу були передані ОСОБА_6 , в подальшому були стягнуті зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовим рішенням, яке набрало законної сили.».

У позовній заяві у справі, що розглядається, ОСОБА_1 стверджує, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, укладений між нею та ОСОБА_3 , є удаваним правочином, оскільки фактично є договором застави корпоративних прав ПП «Консул-Партнер». ОСОБА_1 стверджує, що не отримала від ОСОБА_3 грошові кошти за продаж частки ПП «Консул-Партнер», натомість фактично грошові кошти у розмірі 8 937 000,00 грн від ОСОБА_3 отримав ОСОБА_6 , що, у свою чергу, підтверджується розпискою ОСОБА_6 , наданою ОСОБА_1 .

При цьому ОСОБА_1 підтверджує, що вона як позичальник уклала з ОСОБА_3 як позикодавцем договір позики від 28.08.2017 та в подальшому уклала договори про внесення змін до цього договору, предметом яких є також позика у розмірі 8 937 000,00 грн. ОСОБА_1 зазначає, що на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов`язань з повернення грошових коштів ОСОБА_3 уклала з нею ( ОСОБА_3 ) договір іпотеки від 28.08.2017, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

ОСОБА_1 стверджує, що на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов`язань з повернення позики ОСОБА_3 вона ( ОСОБА_1 ) передала ОСОБА_3 корпоративні права ПП «Консул-Партнер» у заставу шляхом укладення з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017.

ОСОБА_1 просить суд визнати удаваним договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладений нею ( ОСОБА_1 ) з ОСОБА_3 , вчинений для приховання договору застави корпоративних прав. ОСОБА_1 зазначає, що оскільки договором №1-09/17 від 07.09.2017 не передбачалося відчуження належної їй ( ОСОБА_1 ) частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», то рішення зборів засновників ПП «Консул-Партнер», оформлене протоколом № 1-09/17 від 07.09.2017, а також затверджений рішенням зборів статут ПП «Консул-Партнер» від 07.09.2017 підлягають визнанню недійсними, а також підлягає визнанню недійсною та скасуванню і вчинена на підставі рішення зборів засновників та статуту від 07.09.2017 реєстраційна дія від 13.09.2017.

Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_3 зазначає, що, укладаючи оспорюваний договір, сторони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) бажали настання передбачених цим договором умов, а саме продаж ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» на користь ОСОБА_3 .

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Щодо вимоги ОСОБА_1 визнати удаваним договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вчинений, за доводами позивачки, для приховання договору застави корпоративних прав.

Згідно зі ст. 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тлумачення ст. 235 ЦК України свідчить, що:

(1) удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Отже, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину;

(2) ст. 235 ЦК України не передбачає можливості застосування інших правових наслідків удаваності правочину, крім поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин.

Так, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи "в парі" з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.

ОСОБА_1 стверджує, що договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 фактично є договором застави корпоративних прав ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 щодо повернення позики, наданої йому ОСОБА_3 у розмірі 8 937 000,00 грн.

Суд зазначає, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 6, 11, 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримати предмет купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони - право на отримання ціни (вартості предмета продажу) та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про заставу» визначає, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча вимога або вимога, яка може виникнути в майбутньому, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заставу»).

Згідно із ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 та ч. 6 ст. 576 ЦК України).

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Суд встановив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не укладали будь-якого договору позики.

При цьому договір позики від 28.08.2017 уклали ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також договори про внесення змін до цього договору, предметом яких є позика у загальному розмірі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США за погодженим сторонами курсом на день підписання цього договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривням).

Також ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки від 28.08.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4855, та відповідно до умов якого цей договір укладено на забезпечення виконання наведеного вище договору позики від 28.08.2017.

Зокрема, згідно з умовами договору іпотеки ОСОБА_1 передала в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

Отже, правовідносини щодо надання ОСОБА_3 ОСОБА_1 позики у розмірі 8 937 000,00 грн виникли саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і у забезпечення повернення цієї позики ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали також договір іпотеки нерухомого майна - двох земельних ділянок, які належать позивачці.

При цьому наявна у матеріалах справи розписка від 14.09.2017, надана ОСОБА_6 , свідчить, що ОСОБА_6 отримав саме від ОСОБА_1 позику у сумі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США за погодженим курсом, що становить 1 долар США = 27,00 грн, в термін на три місяці до 14.12.2017. Також матеріали справи містять заяву ОСОБА_7 про те, що вона дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_6 на отримання саме від ОСОБА_1 позики у розмірі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США.

Наявні у справі матеріали свідчать, що ОСОБА_1 також підтверджує, що дійсно грошові кошти у розмірі 8 937 000,00 грн, що є еквівалентом суми 331 000,00 доларів США, були надані ОСОБА_3 ОСОБА_1 за договором позики від 28.08.2017, які позивач передала ОСОБА_6 , що, у свою чергу, підтверджується розпискою від 14.09.2017.

Судовими рішеннями у справі №755/12310/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики від 28.08.2017, встановлені обставини, які в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи, зокрема, такі.

ОСОБА_1 не заперечувала факт укладення між нею та ОСОБА_3 договору позики від 28.08.2017, вказавши, що кошти, отримані нею, одразу були передані ОСОБА_6 .

14.09.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір позики. Згідно із вказаним договором, ОСОБА_1 передала ОСОБА_6 в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8 кошти в розмірі 8 937 000,00 грн строком до 14.12.2017.

У подальшому рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2020 у цивільній справі №752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020 та постановою Верховного Суду від 20.01.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення зі ОСОБА_6 на її користь боргу у сумі 8 937 000,00 грн були задоволені повністю.

Отже, кошти у сумі 8 937 000,00 грн, які після укладення договору позики одразу були передані ОСОБА_6 , в подальшому були стягнуті зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Судовими рішеннями у цивільних справах №752/24638/18 та №755/12310/21 встановлено, що ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 позику у розмірі 8 937 000,00 грн згідно із договором позики від 28.08.2017 з урахуванням внесених до цього договору змін, а ОСОБА_1 в подальшому передала ці грошові кошти ОСОБА_6 , з якого (зі ОСОБА_6 ) ці гроші за рішенням суду у справі №752/24638/18 було стягнуто на користь ОСОБА_1 та за рішенням суду у справі №755/12310/21, у свою чергу, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 .

При цьому, як встановлено вище, на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 28.08.2017, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки від 28.08.2017, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.

Щодо договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі суд зазначає, що у вказаному договорі відсутні умови, які свідчили би, що цей правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , укладаючи договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, насправді мали намір укласти договір застави корпоративних прав ОСОБА_1 у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер».

Суд зазначає, що з преамбули договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі вбачається, що сторони, укладаючи договір, діяли добровільно і перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з приписами цивільного та господарського законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину).

За умовами п. 1 цього договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність частку продавця у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», яке знаходиться за адресою: 02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35792700 та сплачує за неї обговорену грошову суму.

Згідно з п. 3 договору розмір частки продавця у статутному капіталі підприємства на момент укладення цього договору складає 43 (сорок три) %, що становить 860 000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, з яких продавець вніс повністю 860 000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства, яка є предметом цього договору становить 860 000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, які покупець сплатив продавцю до моменту підписання цього договору (п. 4 договору).

Договір вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами (п. 13 договору).

Визначені сторонами положення цього правочину свідчать, що сторони, укладаючи його, прагнуть настання певних юридичних наслідків, пов`язаних з вибуттям у продавця частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» у розмірі 43%, що еквівалентно 860 000,00 грн від статутного капіталу такого підприємства.

При цьому з аналізу п. 1, 3 та 4 оспорюваного правочину вбачається, що він є оплатним, тобто таким, що презюмує наявність зустрічного зобов`язання покупця з оплати майна перед набуттям його у власність.

Як вбачається зі змісту пунктів 3 та 4 підписаного сторонами договору, ОСОБА_3 як покупець сплатила на користь ОСОБА_1 як продавцю до моменту підписання цього договору вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43%, що становить 860 000,00 грн.

Факт проведення повного розрахунку між сторонами додатково засвідчено і у п. 12 цього договору, за яким визначено, що сторони, підписавши цей договір, підтверджують факт повних розрахунків за цим договором та відсутність одна до одної будь-яких претензій.

Наведеним спростовуються доводи ОСОБА_1 , яка як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі стверджувала, що ніколи не отримувала від ОСОБА_3 будь-яких коштів за будь-якою з угод.

Позаяк, посилаючись на неотримання від ОСОБА_3 коштів, в т.ч. передбачених умовами договору як плати за частку в статутному капіталі підприємства, ОСОБА_1 не надала суду будь-яких документів чи інших підтверджень на спростування факту отримання будь-якої оплати за спірним договором.

При цьому ОСОБА_1 як продавець у тексті договору власноруч засвідчила факт повного розрахунку за частку в статутному капіталі, що свідчить про узгодженість позицій сторін і підтверджує відсутність заперечень щодо отримання грошових коштів на момент укладення правочину у погодженому сторонами розмірі.

Укладаючи договір, сторони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) були вільними у визначенні умов договору, у т.ч. щодо ціни предмета договору, порядку розрахунків, що випливає з положень ст. 627 ЦК України.

Принцип свободи договору є одним із ключових у цивільному праві, оскільки забезпечує право сторін правочину самостійно визначати умови правочину, у даному випадку і вартість частки, виходячи при цьому з власних інтересів, що спростовує доводи позивачки про те, що визначення вартості частки у статутному капіталі підприємства не відповідало ринковим цінам, оскільки сторони діяли на власний розсуд, погоджуючи відповідний розмір.

Пунктом 5 договору встановлено, що з моменту укладення та підписання цього договору до покупця переходять право власності на вище вказану відступлену продавцем частку в статутному капіталі підприємства, а також корпоративні права та всі інші, пов`язані з цією часткою майнові права та обов`язки як засновника (власника) підприємства, що належали продавцю по відношенню до підприємства в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства та продавець вважається таким, що втрачає в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства права та обов`язки по відношенню до підприємства, які були обумовлені його статусом як засновника (власника) підприємства.

За умовами п. 6 договору факт переходу прав на частку продавця до покупця фіксується у новій редакції статуту підприємства, що реєструється згідно з вимогами законодавства України.

Відповідно до п. 7 договору покупець з моменту придбання частки у статутному капіталі зобов`язується виконувати вимоги установчих документів підприємства, а також нести всі обов`язки засновника, що випливають з установчих документів та чинного законодавства.

Суд встановив, що на виконання умов спірного правочину 07.09.2017 були проведені збори засновників ПП «Консул-Партнер», що оформлені протоколом №1-09/2017 від 07.09.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №1354, 1355, 1356, 1357.

Згідно з цим протоколом на зборах були присутні засновники підприємства, громадяни України:

1) ОСОБА_4 , що має вклад 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок в статутному капіталі підприємства, що становить 52% його розміру.

2) ОСОБА_1 , що має вклад 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок в статутному капіталі підприємства, що становить 43% його розміру.

3) ОСОБА_5 , що має вклад 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок в статутному капіталі підприємства, що становить 5% його розміру.

Запрошена особа, громадянка України: ОСОБА_3 .

Як засвідчено безпосередньо у протоколі, на день проведення зборів засновників підприємства його статутний капітал сформований в повному обсязі. На цих зборах засновників присутні та зареєстровані засновники, що сукупно володіють 100% розміру статутного капіталу підприємства, тобто володіють 100% голосів у підприємстві.

Кворум для проведення зборів досягнуто. Ці збори визнаються правомочними (повноважними) для прийняття рішень з усіх питань порядку денного.

За наслідками розгляду питань порядку денного одноголосно прийняті рішення:

1. Погодити та затвердити відступлення (передачу) ОСОБА_1 у повному обсязі належної їй частки у розмірі 43 (сорок три) % статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також своїх корпоративних прав та всіх інших, пов`язаних з цією часткою майнових прав та обов`язків як засновника (власника) підприємства, на користь ОСОБА_3 (враховуючи особисте рішення останньої прийняти цю частку) та затвердити у зв`язку із цим вихід ОСОБА_1 зі складу засновників ПП «Консул-Партнер» та вивести (виключити) її зі складу засновників цього підприємства.

2. Включити ОСОБА_3 до складу засновників ПП «Консул-Партнер» у зв`язку із відступленням (передачею) ОСОБА_3 в повному обсязі належної ОСОБА_1 частки у розмірі 43 (сорок три) % статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також корпоративних прав та всіх інших, пов`язаних з цією часткою майнових прав та обов`язків як засновника (власника) підприємства.

3. Перерозподілити статутний капітал Приватного підприємства «Консул-Партнер», що формується за рахунок вкладів засновників у розмірі 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 копійок, та визначити частки засновників учасників ПП «Консул-Партнер» пропорційно відсоткам їх вкладів у статутному капіталі підприємства таким чином:

- вклад ОСОБА_4 складає 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, що становить 52 (п`ятдесят два) % розміру статутного капіталу підприємства;

- вклад ОСОБА_3 складає 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, що становить 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства;

- вклад ОСОБА_5 складає 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, що становить 5 (п`ять) % розміру статутного капіталу підприємства.

4. У зв`язку зі змінами, що відбулися в ПП «Консул-Партнер», викласти, затвердити та підписати статут ПП «Консул-Партнер» в новій редакції з урахуванням прийнятих на цих зборах змін.

5. Уповноважити директора підприємства або третю особу за його дорученням, оформленим відповідним чином у вигляді довіреності, провести державну реєстрацію нової редакції статуту підприємства та внести зміни до відомостей про підприємство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідно до вимог чинного законодавства та повідомити про зміни в підприємстві відповідні контролюючі органи та банківські установи.

Як зазначено у протоколі, з усіх питань порядку денного голосували «ТАК» одноголосно 100% (голосів) присутніх на Зборах Засновників. «ПРОТИ» - немає. «УТРИМАЛИСЬ» - немає. Рішення ПРИЙНЯТІ.

Вказаний протокол підписаний ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , їх особи і справжність підписів засвідчені нотаріусом (підписи вчинено в його присутності), що спростовує доводи ОСОБА_1 про те, що такі збори у реальності не проводилися.

13.09.2017 на виконання приписів Законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на підставі вище вказаного протоколу було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, запис №10651050014010767, «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.», ОСОБА_10 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація.

Отже, умови договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі свідчать, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов як договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав), а подальші вчинені сторонами дії на його виконання засвідчують спрямованість волі сторін на настання юридичних наслідків, передбачених таким договором, тобто відчуження за окрему плату майна (частки в статутному капіталі підприємства).

Зміст правочину та вчинених у подальшому на його виконання дій вказує на відсутність у сторін іншої мети, аніж та, що була ними задекларована у істотних умовах оспорюваного договору, і будь-яких належних та допустимих доказів настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені правочином, матеріали справи не містять.

Крім того, умови договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі не відповідають змісту договору застави, що закріплені, зокрема, у ст. 12 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зміст договору, механізм його реалізації, поведінка сторін протягом тривалого часу після його укладення не містять положень або дій, притаманних правовідносинам застави.

Суд під час розгляду даного спору не встановив жодних ознак, які свідчили би про спрямованість волевиявлення сторін на забезпечення виконання основного грошового зобов`язання шляхом використання частки в статутному капіталі як предмета застави.

Оспорюваним договором чи іншими наявними в матеріалах справи документами (які мають процесуальний статус письмових доказів) сторони не погоджували умов збереження предмета застави, контролю за його використанням, порядку звернення стягнення чи інших обов`язкових істотних умов правочину застави майна.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони прагнули саме настання правових наслідків, передбачених договором купівлі-продажу, а тому підстав для висновку про його удаваність не вбачається.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що сторони уклали договір, який за своєю правовою природою є саме договором купівлі-продажу, і ОСОБА_1 не довела укладення між нею та ОСОБА_3 договору №1-09/17 від 07.09.2017 з метою приховати укладення договору застави корпоративних прав.

З огляду на дійсність волевиявлення сторін на укладення саме договору купівлі-продажу місцевий, місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання удаваним договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, вчиненим для приховання договору застави корпоративних прав.

Оскільки вимога про визнання договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі удаваним є основною, тоді як наступні вимоги про визнання недійсним статуту Підприємства, визнання недійним рішення Загальних зборів Підприємства та скасування реєстраційних дій є такими, що походять від первісної (основної) та залежать від її задоволення, адже вчинялись як наслідок виконання оспорюваного правочину, то такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Щодо дослідження доказів, а саме роздруківок телефонних розмов, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі щодо номеру мобільного зв`язку, яким користується ОСОБА_11 , суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18, від 07.06.2022 у справі №922/605/15, від 05.07.2022 у справі №904/3866/21, тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п. 24 постанови Верховного Суду 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення передбачений ст. 221 КПК України; таке ознайомлення може бути забезпечене лише слідчим, дізнавачем, прокурором за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії (ч. 2 ст. 221 КПК України).

Разом з тим відповідно до ч. 1, 2 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, ст. 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу.

Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19.

В матеріалах справи, що розглядається, відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили би про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені.

Крім того, ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018 не є стороною захисту, потерпілою, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Статтею 94 КПК України встановлено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на час розгляду цієї господарської справи постановлено вирок у кримінальному провадженні, в межах якого були проведені негласні розшукові заходи.

Отже, наявними матеріалами господарської справи не підтверджено, що докази, які були отримані в результаті негласних, розшукових слідчих дій в кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018, перевірялись судом в порядку, визначеному КПК України, на предмет належності, допустимості, достовірності.

За вказаних обставин суд господарської юрисдикції не може надавати оцінку щодо належності, допустимості та достовірності наданим позивачкою доказів, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Також, з огляду на доводи апеляційної скарги та в контексті дослідження доказів, а саме аудіозаписів матеріалів НСРД, їх текстуального відображення та роздруківок телефонних розмов, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі щодо номеру мобільного зв`язку, яким користується ОСОБА_3 , суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 246 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 246 КПК України).

Частиною 3 ст. 246 КПК України визначено, що рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов`язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Стаття 252 КПК України визначає, що фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів. Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.

Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Частиною 4 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що оперативні підрозділи Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної прикордонної служби України проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора в порядку, передбаченому КПК України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, дізнавачем, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов`язковими до виконання оперативним підрозділом. Аналогічна за змістом норма закріплена у ч. 6 ст. 246 КПК України.

Поняття «негласні слідчі (розшукові) дії» та «оперативно-розшукові заходи» не є тотожними, однак вони мають спільну правову основу - КПК України та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». Оскільки вони мають спільну мету - отримати / перевірити / зібрати інформацію, докази про злочин та/або особу, яка його вчинила, що витікає із завдань кримінального провадження, способи і засоби, за допомогою яких досягаються поставлені цілі у них однорідні.

Суд зауважує на тому, що як досудове слідство, так і оперативно-розшукова діяльність охоплюються сферою регулювання кримінального процесуального законодавства. Отже, як слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії, що проводяться правоохоронними органами на стадії досудового розслідування, так само і оперативно-розшукова діяльність, яка здійснюється до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, є не управлінською, а процесуальною і становить частину саме кримінальних правових відносин.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/2004/18, від 05.12.2018 у справі №826/2253/18, від 10.04.2019 у справі №808/390/18 та у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №826/12608/17.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (ч. 6 ст. 75 ГПК України).

Статтею 94 ГПК України встановлено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

За приписами ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

У справі, що розглядається, матеріали не містять доказів на підтвердження постановлення вироку у кримінальному провадженні, в межах якого були проведені негласні розшукові заходи.

За наявними у матеріалах справи доказами також не встановлено, що аудіозаписи телефонних розмов, які були отримані в результаті негласних, розшукових слідчих дій в кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018, перевірялись судом в порядку, визначеному КПК України, на предмет належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємозв`язку.

Суд господарської юрисдикції не може надавати оцінку щодо належності, допустимості та достовірності доказів, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в т.ч. тому, що у кримінальному процесі доказування є жорсткішим (суворішим), ніж в інших видах судочинства, оскільки йдеться про обмеження прав і свобод особи, де діє презумпція невинуватості та високий стандарт доведення вини («поза розумним сумнівом»); докази повинні бути отримані виключно законним шляхом (допустимість), відповідати обставинам, що доводяться (належність), а суд зважує їх безпосередньо, аби висновки ґрунтувалися лише на сприйнятому, що захищає обвинуваченого від необґрунтованих звинувачень.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… Право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Докази, отримані в межах кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018, не можуть бути належним чином оцінені судом господарської юрисдикції, оскільки кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальний порядок їх дослідження та оцінки судом кримінальної юстиції, який визначений законом.

За приписами КПК України виключно суд кримінальної юрисдикції зобов`язаний оцінювати такі докази у їх сукупності з іншими зібраними доказами, а господарський суд у даній справі не наділений ні правом, ані процесуальними інструментами для повної й всебічної оцінки доказів, сформованих та зібраних в межах вказаного кримінального провадження, що виключає можливість покладення таких доказів у основу вирішення спору по суті.

Крім того, дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій було надано ухвалою Київського апеляційного суду від 15.04.2019, тобто суттєво пізніше від подій серпня - вересня 2017 року, а отже, очевидним є те, що отримані у межах кримінального провадження матеріали, зокрема інформація, знята з транспортної телекомунікаційної мережі мобільного номера ОСОБА_3 , не може бути коректно співвіднесена та співставленна з обставинами, що мали місце задовго до проведення слідчих дій; подані учасниками справи матеріали НСРД за своєю суттю зафіксували фактичний стан речей на момент їх проведення, а не події минулого.

На час розгляду даної справи будь-яких судових рішень, прийнятих компетентним судом в межах відповідної юрисдикції щодо притягнення осіб до відповідальності чи встановлення фактів, про які стверджує ОСОБА_1 та які за приписами ч. 6 ст. 75 ГПК України були би обов`язковими (преюдиціальними) для господарського суду, не надано.

Наведеним спростовуються відповідні доводи апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків: ОСОБА_1 (позивачка), ОСОБА_2 (цивільний чоловік ОСОБА_1 ), ОСОБА_3 (відповідачка), ОСОБА_12 (колишній директор ПП «Консул-Партнер»), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 77 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Показання свідка, що ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, не беруться судом до уваги.

Згідно зі ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Так, відповідно до ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Суд має право зобов`язати учасника справи, який подав заяву свідка, забезпечити явку свідка до суду або його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Якщо свідок без поважних причин не з`явився в судове засідання або не взяв участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд не бере до уваги його показання. В ухвалі про виклик свідка суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

З огляду на викладені вище положення процесуального законодавства, свідок може бути викликаний для допиту лише у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам у справі. Таким чином, обов`язковою умовою для вирішення судом питання про виклик свідка є дослідження викладених свідком у заяві обставин, які мають значення для справи. При цьому неподання стороною до суду заяви свідка виключає можливість встановлення судом вказаних обставин, а, отже, має наслідком відсутність правових підстав для виклику особи, якою не було викладено свої показання письмово, для її допиту у судовому засіданні. Приписами ГПК України не передбачено повноважень суду щодо покладення на особу, якою не було викладено свої пояснення у заяві свідка, обов`язку з`явитись у судове засідання для надання пояснень щодо обставин, які входять до предмета доказування.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 23.01.2020 у справі №918/36/19 та від 03.10.2019 у справі №910/2122/19, відповідно до яких передумовою для виклику свідка для допиту є суперечливість обставин, викладених свідком у заяві, іншим доказам, або у разі наявності у суду сумнівів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Водночас колегія суддів відзначає таке.

З наявних у матеріалах цієї справи копій заяв свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_2 вбачається, що такі заяви були хоч і адресовані Господарському суду м. Києва, але складені у 2021 році.

Позовна заява у справі, що переглядається, була подана 17.07.2023, а провадження у справі було відкрито 30.01.2024.

Із цього слідує, що такі заяви складались для подання суду в іншій справі (за наявною у цій справі інформацією, скоріше за все - у справі № 910/12593/21). Відповідно, суд вже надавав оцінку цим заявам і доказів того, що такими заявами підтверджені встановлені судом факти на користь позивачки, матеріали цієї справи № 910/11301/23 не містять.

Крім того, як випливає із системного аналізу ст. 88 ГПК України, заява свідка подається суду у конкретній справі в оригіналі. Без дотримання такого порядку копії заяв свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_2 оцінюються судом як письмові докази (ст. 91 ГПК України).

У заяві свідка від 02.08.2021 у порядку ст. 88 ГПК України ОСОБА_2 повідомив таке: «Протягом тривалого часу я перебуваю у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_13 , яка з 24 жовтня 2011 року є учасником ПП «Консул-Партнер». Крім ОСОБА_14 , учасниками ПП «Консул-Партнер» також були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Фактичну участь в управлінні підприємством від імені ОСОБА_14 (крім тих, де була потрібна її власна участь) здійснював я, її цивільний чоловік - ОСОБА_2 . Всі організаційні, управлінські дії, рішення від імені ОСОБА_14 виконував і приймав я особисто. В червні 2017 року до мене звернувся ОСОБА_6 з проханням надати йому позику в розмірі 150 - 200 тис. доларів США. Я відмовив ОСОБА_6 оскільки таких коштів не мав. В наступному ОСОБА_6 повідомив мені, що він знайшов людину, яка надасть йому потрібну позику, а мені потрібно лише виступити його поручителем. В подальшому ОСОБА_6 організував зустріч з гр. ОСОБА_3 , на якій ми домовились, що ОСОБА_3 надасть потрібну ОСОБА_6 суму коштів в борг, під гарантії повернення вказаної позики у вигляді забезпечення. В подальшому, ОСОБА_6 і ОСОБА_3 28.08.2017 р. організували зустріч у нотаріуса ОСОБА_15 (АДРЕСА_2) для підписання документів ОСОБА_13 . За якими, згідно наших домовленостей ОСОБА_16 підписала договір позики на суму 215 тис. доларів США та як забезпечення виконання зобов?язання за ним, передала ОСОБА_3 корпоративні права ПП «Крокус-Лайн» та ТОВ «Стерек». Корпоративні права у заставу були передані шляхом підписання договору їх купівлі-продажу. Також в якості додаткового забезпечення в той день було підписано договір іпотеки на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастрові номери 32224888202:02:001:0061, 32224888202:02:001:0032 та житловий будинок АДРЕСА_1 . В наступному, приблизно за тиждень ОСОБА_6 знову зателефонував мені і повідомив, що у нього сталася непередбачувана подія і йому потрібні додаткові кошти у борг. Передача йому додаткових коштів у борг відбувалась за аналогічною схемою за участю гр. ОСОБА_3 , як позикодавця ОСОБА_6 з оформленням забезпечення повернення боргу за нашою з ОСОБА_1 участю як майнових поручителів. ОСОБА_3 попросила додаткове забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 і ОСОБА_16 додатково до підписаних раніше угод передала ОСОБА_3 у заставу корпоративні права ПП «Консул-Партнер», а також підписала зміни до договору позики зі збільшенням суми позики з 215 до 331 тис. доларів США. Одночасно з цим ОСОБА_6 за письмового дозволу своєї дружини ОСОБА_7 власноруч написав розписку ОСОБА_1 про отримання грошових коштів на таку ж саму суму коштів (331 тис. доларів США). Розрахунки за вищевказаними договорами купівлі-продажу часток корпоративних прав не проводились, оскільки укладались лише як забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_6 перед ОСОБА_3 за повернення взятих ним у борг коштів. Ніякого продажу корпоративних прав не було, оскільки фактично мало місце забезпечення зобов`язань ОСОБА_6 з повернення боргу ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 виступала поручителем. ОСОБА_3 запевнила, що ці угоди їй потрібні для гарантування повернення боргу і частка статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» залишиться у власності ОСОБА_1 . Про купівлю-продаж частки мова не йшла і ніхто не пропонував засновникам підприємств їх купити. Фактично ні про які суттєві зміни ми не домовлялися, а тимчасова застава частки ОСОБА_14 в статутному капіталі підприємства, значення для його діяльності не мала. Ані грошей за частку в статутному капіталі, ані договору купівлі-продажу, ані акту приймання-передачі частки в статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» не передавалось і не підписувалось. Збори засновників ПП «Консул-Партнер» 07.09.2017 р. не проводились і рішення, зазначені в протоколі № 1-09/17 цих зборів від 07.09.2017 р. - не приймались. В подальшому я, ОСОБА_17 , ОСОБА_5 , а також директор ПП «Консул-Партнер» ( ОСОБА_12 ), продовжували управляти підприємством. ОСОБА_3 звичайно ж, жодної участі в цьому не приймала. Лише через три роки, восени 2020 року, ОСОБА_3 прийшла до засновників підприємства і повідомила, що я та ОСОБА_16 не погасили борг перед нею, а тому вона - ОСОБА_3 , забирає за борги частку ОСОБА_1 у ПП «Консул-Партнер» і оформила її у свою власність та є співзасновником підприємства. Також вона вимагала виплачувати їй дивіденди або орендну плату за використання майна підприємства. ОСОБА_3 попередила, що якщо засновники і ми не погодимося, то вона буде перешкоджати діяльності підприємства і блокувати його роботу. ОСОБА_16 незаконно була позбавлена своєї власності, оскільки в 2017 році чітко було узгоджено, що статутний капітал не продається, а тимчасово перебуватиме в заставі у ОСОБА_3 . Але з урахуванням того, що ОСОБА_3 пред`явила документи про власність на частку у статутному капіталі та погрожувала блокуванням роботи підприємства, ми змушені були погодитися на її умови».

Зміст заяви ОСОБА_2 свідчить про його суб`єктивне сприйняття обставин, правової природи оспорюваного правочину та юридичних наслідків, які мали би настати за підсумками його виконання.

В силу ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах, а тому, оскільки свідчення ОСОБА_2 є намаганням встановити обставини (факти), які в силу приписів чинного законодавства встановлюються шляхом викладення (вираження) волі у відповідному документі, суд оцінює заяву свідка ОСОБА_2 критично.

Крім того, зазначені у заяві свідка ОСОБА_2 обставини є суперечливими, оскільки ОСОБА_1 під час укладення договору позики від 28.08.2017 та укладаючи у подальшому договори про внесення змін до договору позики, засвідчила, що на момент отримання грошових коштів в зареєстрованому шлюбі та інших фактичних шлюбних відносинах не перебувала, ні з ким не проживала однією сім`єю без укладення шлюбу, у той час як ОСОБА_2 стверджує про те, що перебував у спірний період у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_13 .

У заяві свідка від 29.07.2021 у порядку ст. 88 ГПК України ОСОБА_12 повідомив таке: «Протягом тривалого часу я працюю на посаді директора приватного підприємства «Консул-Партнер». Засновниками ПП «Консул-Партнер» були ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 . Фактичну участь в управлінні підприємством від імені ОСОБА_1 (крім тих, де була потрібна її власна участь) здійснював її чоловік - ОСОБА_2 . Всі організаційні, управлінські дії, рішення від імені ОСОБА_14 виконували і приймали вона та ОСОБА_2 . Ніяких проблем і питань не виникало до вересня 2020 року. Приблизно у вересні 2020 року на підприємстві з`явилася ОСОБА_3 , пред`явила свої претензії як новий власник на частку в підприємстві, яка належала ОСОБА_18 , і сказала, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не розрахувалися з нею за борги, і що тепер вона - ОСОБА_3 - забрала собі за борги частку ПП «Консул-Партнер», являється її власником і повинна отримувати кошти за свою частку в підприємстві у вигляді дивідендів або орендної плати за використання 43 % майна підприємства. Оскільки вона пред`явила документи на своє право власності, то інші засновники змушені були погодитися з її вимогами. ОСОБА_2 пояснив цю ситуацію і розповів, що у 2017 році ОСОБА_19 виступила поручителем перед ОСОБА_3 за договором позики з іншою особою, і в якості гарантії ОСОБА_16 заклала свої корпоративні права в ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_3 . При цьому, хоча вони уклали договір як заставу, ОСОБА_3 оформила частку в підприємстві у свою власність. Інші засновники ПП «Консул-Партнер» - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 підтвердили цю інформацію. Хочу підкреслити, що з вересня 2017 до вересня 2020 року я взагалі не знав про цю ситуацію і не чув про ОСОБА_3 , а всі справи вів разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 і ОСОБА_2 . І сама ОСОБА_3 , коли з`явилася на підприємстві, сказала, що вона забрала у свою власність частку ОСОБА_14 саме тому, що ОСОБА_16 не розрахувалася за грошовий борг. Тоді ж ОСОБА_2 показав мені копію договору (який йому дала ОСОБА_20 ) № 1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, по якому ОСОБА_16 продала ОСОБА_3 свою частку в статутному капіталі ПП «Консул-Партнер». Я стверджую, що вперше я побачив цей договір у вересні 2020 року, підпис під цим договором біля мого прізвища мені не належить, я цей договір не підписував і не знав раніше про його існування. Хто його підписував, мені не відомо. Також ОСОБА_2 пред`явив копію протоколу зборів засновників ПП «Консул-Партнер» № 1-09/17 від 07.09.2017. До вересня 2020 року я цього протоколу не бачив, такі збори не скликалися і не проводилися, інакше я б знав про них».

Зміст ст. 87 ГПК України свідчить про те, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини.

Водночас із заяви свідка ОСОБА_12 вбачається, що він ( ОСОБА_12 ) вказує про відомі йому обставини укладання договору позики 28.08.2017 та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 з того, як це йому повідомив безпосередньо ОСОБА_2 .

Однак за приписами ГПК України свідок не може повідомляти суду про обставини, які стали йому відомі зі слів інших осіб, безпосереднім спостерігачем яких він не був.

Тому суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_12 у частині, що стосується обставин вчинення оспорюваного правочину, змісту такого правочину та його дійсної правової природи, а покази в частині необізнаності про укладення оспорюваного у даній справі правочину прямо спростовуються наданим ОСОБА_3 з відзивом на позовну заяву висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7551/7552/21-32 від 16.04.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062, якою підтверджено те, що на спірному договорі містяться оригінальні підписи саме ОСОБА_1 як продавця, ОСОБА_3 як покупця та ОСОБА_12 як директора ПП «Консул-Партнер».

Окремо колегія суддів бере до уваги, що цей висновок експертизи був отриманий на вимогу ухвали Господарського суду м. Києва від 28.10.2021 у справі № 910/12593/21 (лист Солом`янського управління поліції ГУ НП у місті Києві від 15.11.2021 №17726/125/55-2021, т. 2, а. с. 107-115), в якій ОСОБА_1 є позивачкою, а ОСОБА_3 - відповідачкою-1.

Відповідні обставини підтверджуються і висновком експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №КСЕ-19-21/27000 від 16.12.2021, який також був отриманий на вимогу ухвали Господарського суду м. Києва від 22.09.2022 у справі № 910/12593/21 (лист Солом`янського управління поліції ГУ НП у місті Києві від 04.11.2022 №11074/вс/125/55-2022, т. 2, а. с. 116-124).

Свідчення ОСОБА_12 щодо нескликання ним загальних зборів учасників ПП «Консул-Партнер» у вересні 2017 року як виконавчим органом не спростовує самого факту проведення таких зборів засновниками, які всі були присутні на зборах.

Отже, свідчення ОСОБА_12 як не підтверджують, так і не спростовують заявлені у цій справі вимоги та встановлені обставини.

Щодо доводів ОСОБА_1 з посиланням на висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №29167/23-61 від 14.02.2024 суд зазначає таке.

ОСОБА_1 надала висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №29167/23-61 від 14.02.2024 за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі №910/12593/21, №910/11301/23 (далі - висновок експертів від 14.02.2024).

У висновку експертів від 14.02.2024 зазначено, що 20.12.2023 до КНДІСЕ надійшла заява адвоката АО «Мітракс» Яни Бабенко, яка діє в інтересах ОСОБА_21 , від 19.12.2023 про проведення судової психологічної експертизи із використанням поліграфа у справі №910/12593/21, №910/11301/23. Разом із заявою для проведення експертизи надійшли: ордер та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; згода ОСОБА_1 на проведення судової психологічної експертизи; копія договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, роздруківка інформації щодо справи №910/12593/21, роздруківка інформації щодо справи №910/11301/23. Матеріали для проведення судової психологічної експертизи надійшли до лабораторії психологічних досліджень КНДІСЕ з експлуатаційно-технічного відділу КНДІСЕ і відповідають їх опису у заяві.

На вирішення судової експертизи поставлені питання:

1. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що ОСОБА_1 продала частку у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_3 .?;

2. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що вона отримувала грошові кошти від ОСОБА_3 за договором №l-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?;

3. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що цивільний чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 отримував будь-які грошові кошти в інтересах сім`ї у ОСОБА_3 .?;

4. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що ОСОБА_1 отримувала будь-які грошові кошти у ОСОБА_3 .?

Висновком експертного дослідження встановлено:

1. За результатами психологічного дослідження із використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_1 продала частку у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_3 , не виявляються.

2. За результатами психологічного дослідження із використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що вона отримувала грошові кошти від ОСОБА_3 за договором №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, не виявляються.

3. За результатами психологічного дослідження із використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що їй відомо, що її чоловік - ОСОБА_2 , отримував будь-які грошові кошти у ОСОБА_3 , не виявляються.

4. За результатами психологічного дослідження із використанням комп`ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_1 отримувала будь-які грошові кошти у ОСОБА_3 , не виявляються.

Вказаний висновок за своїм змістом та формою відповідає положенням ст. 101 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 ГПК України).

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом ст. 86 ГПК України.

Апеляційний суд вважає, що цей висновок відображає лише суб`єктивний психоемоційний стан ОСОБА_1 станом на момент проведення експертизи, тоді як події, що підлягають оцінці у цьому спорі, мали місце у серпні-вересні 2017 року, тобто більш як за 6 років до експертного дослідження.

При цьому зазначений висновок сформований за умов, коли позивачка протягом тривалого часу бере участь у значній кількості судових процесів, які стосуються аналогічних обставин, подібного предмета спору та фактично тотожного кола учасників, що об`єктивно може впливати на психоемоційний стан особи та, відповідно, на результати психофізіологічного дослідження, відображаючи реакції позивача не через події 2017 року, а через накопичене емоційне й процесуальне навантаження, пов`язане із судовими спорами.

Разом з тим, під час розгляду цієї справи позивачка не надала суду будь-яких доказів того, що на час укладення оспорюваного договору та вчинення дій на його виконання щодо передачі частки ОСОБА_3 вона ( ОСОБА_1 ) перебувала в стані, коли не усвідомлювала значення своїх дій та їх наслідків.

Більше того, за текстом договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі сторони, в т.ч. ОСОБА_1 , засвідчили що уклали цей договір, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомившись з приписами цивільного та господарського законодавства, що регулюють укладений ними правочин, а також, як встановлено вище, у п. 12 договору засвідчили, що підписавши цей договір підтверджують факт повних розрахунків за цим договором та відсутність будь яких претензій одна до одної.

За наведених підстав у їх сукупності суд вважає, що наданий ОСОБА_1 висновок експертизи не спростовує встановлені у справі обставини, в т.ч. усвідомлення позивачкою того, який саме договір вона укладає, вчинення дій на його виконання щодо передачі частки ОСОБА_3 та факт отримання грошових коштів.

Окремо апеляційний суд зауважує, що сам по собі факт укладення між сторонами у справі декількох договорів (купівлі-продажу часток у статутному капіталі ПП «Крокус-Лайн» та ТОВ «Стерек», аналогічних, як зазначає позивачка, з договором щодо частки у ПП «Консул-Партнер»), які в подальшому були розірвані, не свідчить про безумовну взаємопов`язаність таких правочинів, а також не свідчить про їх вчинення сторонами з єдиним наміром не виконувати в подальшому, тобто з метою укладення для інших цілей, ніж передбачені такими правочинами. Адже кожним таким договором реалізується окремий самостійний, в т. ч. економічний, інтерес.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним висновок місцевого суду про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.07.2026.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.О. Алданова

В.А. Корсак