Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №910/7374/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2026 р. Справа № 910/7374/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 11.06.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім”

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025

повний текст рішення складено 24.12.2025

у справі № 910/7374/25 (суддя Марченко О. В.)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім”

про стягнення 3 283 880,00 грн пені та 4 337 200,00 грн штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДСТ Ексім" (відповідач) про стягнення 7 621 080,00 грн, з них: пені – 3 283 880,00 грн та штрафу – 4 337 200,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за державним контрактом № 22/2-159-VDK-25 від 19.02.2025 в частині дотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7374/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у закритому судовому засіданні та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” на користь Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” 3 283 880,00 грн пені, 4 337 200,00 грн штрафу та 91 452,96 грн судового збору.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині дотримання строків поставки товару, що є підставою для покладення на нього обов`язку сплатити штрафні санкції (пеню та штраф). При цьому, суд дійшов висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99%, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25, 07.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення 4 337 200,00 грн штрафу відмовити. Позовні вимоги про стягнення 3 283 880,00 грн пені задовольнити частково, зменшивши суму пені на 99%.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що (1) судом першої інстанції не взято до уваги, що прострочення товару понад 30 днів мало місце вже після введення в дію пункту 4 ст. 17 Закону “Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб” № 4196-IX від 09.01.2025, тому передбачена у п. 7.2. контракту відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 7% вартості непоставленого товару до відповідача, як виконавця державного контракту з оборонних закупівель, не застосовується; (2) штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару з якого допущено прострочення виконання зобов`язання не міг застосовуватись до відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягали задоволенню; (3) висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій на 99% від загальної суми не відповідають фактичним обставинам справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” у справі № 910/7374/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/7374/25.

12.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/7374/25.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 у зв`язку з перебуванням суддів Демидової А.М. та Ходаківської І.П. у відпустці для вирішення питання руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” у справі № 910/7374/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

27.02.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/7374/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 та призначено розгляд справи на 30.04.2026.

В судовому засіданні 30.04.2026 оголошувалась перерва до 11.06.2026.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 19.02.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (надалі – замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” (надалі – виконавець, відповідач) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-159-VDK-25 (надалі – контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог Контракту товари для потреб безпеки і оборони, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.

Відповідно до п. 2.2. контракту загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить 61 960 000,00 грн.

Згідно з п. 3.4. контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом.

В п. 4.1. контракту визначено, що виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеного в специфікації. В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше, ніж за 5 (п`ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше, ніж за 15 (п`ятнадцять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 7 контракту (п. 4.2. контракту).

Контракт набирає чинності з дати його укладання та діє до 20.07.2025, а в частині виконання гарантійних зобов`язань – до повного виконання (п. 11.1. контракту).

До контракту № 22/2-159-VDK-25 від 19.02.2025 сторонами підписано специфікацію (додаток 1), відповідно до якої поставці підлягав безпілотний авіаційний комплекс DJI Mavic 3Т у кількості 400 комплектів на загальну суму 61 960 000,00 грн у строк до 20.03.2025.

Втім, відповідачем у строк до 20.03.2025 товар поставлено не було.

26.03.2025 Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” з претензією № 11/2-5942 про сплату 371 760,00 грн пені за порушення строків поставки товару на 6 (шість) днів.

У відповідь на претензію листом № DST 27.03.25-794 від 27.03.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” повідомило Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" про неможливість вчасно здійснити поставку товару за контрактом № 22/2-159-VDK-25 від 19.02.2025 з об`єктивних причин. Зокрема, зазначає, що станом на 27.03.2025 ТОВ “ДСТ Ексім” укладено контракти на поставку товару з AS TOP CONSULTANTS SRL ra “GREAT BEAR TECHNOLOGY - BULGARIA” LTD, постачання товару розпочнеться протягом наступного тижня. Також наголошує, що ТОВ “ДСТ Ексім” вживає всіх можливих заходів для забезпечення належного виконання контракту, розуміючи важливість вчасної поставки для обороноздатності країни”.

07.05.2025 Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" направлено Товариству з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” повідомлення № 24-8415 про розірвання контракту в односторонньому порядку відповідно до п. 12.1. контракту, з 13.05.2025.

Спір у справі виник у зв`язку з невиконання відповідачем свого зобов`язання за контрактом № 22/2-159-VDK-25 від 19.02.2025 в частині своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача пені – 3 283 880,00 грн та штрафу – 4 337 200,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву визнав факт прострочення поставки та обов`язок сплатити пеню і штраф за порушення строків поставки товару за контрактом № 22/2-159-VDK-25 від 19.02.2025, однак просив зменшити розмір пені та штрафу на 99%, посилаючись на те, що товар непоставлено з об`єктивних причин.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексі України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено судом, 19.02.2025 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 22/2-159-VDK-25, за умовами якого виконавець зобов`язується поставити замовнику товари, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом.

У специфікації, яка є додатком 1 до контракту, визначено, що строк поставки товару у кількості 400 комплектів на загальну суму 61 960 000,00 грн у строк до 20.03.2025.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Судом встановлено, відповідачем у строк до 20.03.2025 товар поставлено не було, товар за контрактом взагалі не поставлено.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочення виконавцем строку поставки товару.

При цьому, факт прострочення виконання зобов`язань з поставки товару відповідачем не заперечується.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 7.2. контракту визначено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунків штрафу та пені, дійшов висновку, що вони є арифметично правильними та обґрунтованими. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність існування виняткових обставин для застування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та задоволення клопотання відповідача про зменшення пені і штрафу на 99%, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару на 99% колегія суддів зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення пені за порушення строків поставки товару на 99% відповідач вказує на непропорційність розміру штрафних санкцій по відношенню до розміру прибутку за контрактом. За доводами відповідача, загальний розмір пені та штрафу становить грошову суму у майже 13% від ціни контракту, натомість прибуткова частина (різниця між купівлею та продажем), становить лише 3%. Тобто, прибуткова частина не покриває розмір штрафних санкцій, що не узгоджується із критеріями справедливості, добросовісності та розумності господарського зобов`язання.

Також відповідач зазначає, що приймаючи до уваги повну відсутність заподіяних позивачу збитків порушенням строків поставки товару за контрактом, вчинення відповідачем всіх можливих дій для недопущення порушення умов контракту у цій частині, об`єктивність причин такого порушення, тому наявні підстави для зменшення штрафних санкцій на 99%.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України).

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку, що при укладанні державного контракту сторони усвідомлювали, що такий контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, зокрема, для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни в умовах воєнного стану, тому підстави для зменшення розміру штрафних санкцій за наведених ТОВ «ДСТ Ексім» обставин відсутні.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді штрафу колегія суддів зазначає наступне.

09.01.2025 було прийнято Закон України № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" (далі – Закон № 4196-IX).

Відповідно до пункту третього статті 17 Закону № 4196-IX визнано Господарський кодекс України таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону.

Згідно з абзацом третім пункту першого статті 17 Закону № 4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім, зокрема, пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.

За змістом пункту четвертого статті 17 Закону № 4196-IX положення абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

28.02.2025 Закон № 4196-IX набрав чинності та був введений в дію 28.08.2025.

Судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строку поставки товару заявлено позивачем на підставі п. 7.2. контракту.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Отже, втрата чинності з 28.08.2025 Господарським кодексом України, у тому числі і статтею 231 цього кодексу, жодним чином не впливає на наявність підстав для стягнення з відповідача штрафу на підставі п. 7.2. контракту, враховуючи, що даний пункт контракту недійсним у судовому порядку сторонами не визнавався.

При цьому, той факт, що положення п. 7.2. контракту аналогічні (ідентичні) положенням абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України, жодним чином не впливає на чинність положень п. 7.2. контракту, враховуючи, що згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДСТ Ексім” на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2025 у справі № 910/7374/25 – залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/7374/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у період з 13.06.2026 по 15.06.2026 у відрядженні та у період з 16.06.2026 по 01.07.2026 у відпустці, а також у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період з 12.06.2026 по 24.06.2026 у відрядженні повний текст постанови складено та підписано 02.07.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров