Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №127/5244/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5244/26

Провадження № 33/801/641/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гайду Г. В.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 16.02.2026 о 00:35 год. у м. Вінниця на вул. М. Оводова, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився на місці зупинки, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях як водія події і складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права та без належного з`ясування фактичних обставин справи.

Апелянт зазначає, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, належними та допустимими доказами не доведена. Зокрема, відсутні докази того, що він керував транспортним засобом у час та за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому наявний у матеріалах справи відеозапис розпочинається вже після зупинки автомобіля, який перебував у нерухомому стані, та не містить фіксації факту керування ним транспортним засобом.

Стверджує, що відеозаписи, долучені до матеріалів справи, не підтверджують події та складу адміністративного правопорушення, а навпаки спростовують викладені у протоколі обставини. Із зазначених відеозаписів неможливо встановити факт керування транспортним засобом, а також дотримання працівниками поліції встановленого порядку проведення огляду на стан сп`яніння та оформлення адміністративних матеріалів. У зв`язку з цим апелянт вважає такі відеозаписи неналежними доказами, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 лютого 2018 року у справі №760/3696/16-а.

Також апелянт зазначає, що працівниками поліції було допущено порушення вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.

На думку скаржника, акт огляду на стан сп`яніння та направлення на медичний огляд складені з порушенням установленого порядку, не містять усіх необхідних відомостей, а окремі зазначені в них дані не відповідають фактичним обставинам, зафіксованим на відеозаписах.

Крім того, під час проведення огляду свідки не залучалися, а можливість скористатися правовою допомогою йому не була забезпечена. Також апелянт стверджує, що працівники поліції не повідомили законних підстав зупинки та затримання транспортного засобу, а також від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння в закладі охорони не відмовлявся, хоча в протоколі вказано що останній відмовився на стан сп`яніння на місці зупинки.

Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст. 252 КУпАП вибірково оцінив зібрані у справі докази, не надав належної оцінки доводам сторони захисту, викладеним у запереченнях від 30 квітня 2026 року, не усунув суперечностей між показаннями працівника поліції та іншими доказами у справі, а також без належного обґрунтування відмовив у задоволенні клопотання про виклик і допит свідка ОСОБА_2 , чим порушив його право на захист.

Посилаючись на практику Верховного Суду, апелянт наголошує, що доказами можуть визнаватися лише відомості, отримані з належних процесуальних джерел, належним суб`єктом та у встановленому законом порядку. На його переконання, матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів його вини, а тому постанова суду підлягає скасуванню.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Луценко О. І. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просять її задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 та його адвоката Луценка О. І., перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

За змістом ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності, а положеннями ст. 245 цього ж Кодексу визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.

З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КпАП України).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 23 ЗУ “Про національну поліцію”, поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Судом встановлено, що відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 592440 від 16.02.2026 вбачається, що 16.02.2026 о 00:35 год. у м. Вінниця на вул. М. Оводова, 62, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився на місці зупинки, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильними і узгоджуються з дослідженими судом доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння; поясненнями; рапортом; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння та дослідженим відеозаписом події.

Докази в сукупності узгоджуються між собою, відображають реальний перебіг події, підтверджують факт відмови правопорушника від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Суд першої інстанції, діючи згідно зі ст. ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, і дійшов вірного висновку порушення ним п. 2.5 Правил дорожнього руху, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція) огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Згідно п. 7 даної Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП (далі заклад охорони здоров`я).

За таких обставин, оскільки за змістом ч. 1 ст. 130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, є окремою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності незалежно від того тверезий водій чи ні.

Згідно з вимогами п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема – пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку огляд для визначення стану алкогольного сп`яніння. Не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння щодо її бажання проходити огляд на стан сп`янінням у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції був досліджений відеозапис з нагрудної відеокамери (відеореєстратора) інспектора патрульної поліції.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.

Зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Дійсно, з дослідженого відеозапису не вбачається безпосереднього руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , оскільки відеофіксація розпочинається вже після його зупинки працівниками поліції. Разом з тим сама по собі відсутність на відеозаписі моменту руху транспортного засобу не свідчить про недоведеність факту керування ним особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №592440 від 16 лютого 2026 року, рапорту працівника поліції та інших матеріалів справи, ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції 16 лютого 2026 року о 00 год. 35 хв. у м. Вінниці по вул. М. Оводова, 62 саме як водій автомобіля Ford Mondeo державний номерний знак НОМЕР_1 .

При цьому із дослідженого відеозапису вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не заперечував факту керування транспортним засобом, не повідомляв про те, що автомобілем керувала інша особа, не стверджував, що перебував у ньому як пасажир чи знаходився поряд із транспортним засобом після його зупинки іншою особою. Навпаки, його поведінка та зміст розмови з працівниками поліції свідчать про усвідомлення ним свого статусу саме як водія транспортного засобу.

Крім того, на запитання працівника поліції щодо місця прямування ОСОБА_1 пояснив, що прямує додому, що узгоджується з обставинами його перебування за кермом транспортного засобу під час комендантської години та не свідчить про випадкове знаходження біля автомобіля.

Також апеляційний суд враховує, що транспортний засіб був зупинений у нічний час під час дії комендантської години безпосередньо біля проїзної частини та дорожньої розв`язки. Будь-яких доказів того, що автомобіль тривалий час перебував у нерухомому стані, був припаркований або що ним керувала інша особа, матеріали справи не містять, а стороною захисту таких доказів не надано.

Відповідно до статті 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на основі всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

У даному випадку факт керування транспортним засобом підтверджується не окремим доказом, а сукупністю узгоджених між собою доказів, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, відеозаписом події та поведінкою самого ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції.

За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність доказів керування транспортним засобом є припущеннями, спрямованими на інше тлумачення встановлених обставин справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції про доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що відеозаписи не підтверджують події адміністративного правопорушення та є неналежними доказами.

На відміну від обставин справи, на які посилається апелянт, досліджені судом відеозаписи містять відомості, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме відображають спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, неодноразове пропонування пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, роз`яснення правових наслідків відмови від такого огляду та подальшу відмову особи від його проходження.

Із відеозапису з нагрудної камери працівника поліції, який склав протокол серії ЕПР1 № 592440 від 16.02.2026 (реєстратор №470730/0195338), встановлено, що спочатку ОСОБА_1 повідомляв про готовність пройти огляд шляхом відібрання у нього зразка крові (позначка часу 00:23 год.). Працівники поліції роз`яснили водію порядок проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Після цього ОСОБА_1 радився по телефону, і на пропозицію пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу відмовився, наслідки такої відмови йому були роз`яснені працівниками поліції (позначка часу 00:34 год.). На пропозицію проходження огляду в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 також відмовився, наслідки такої відмови йому були роз`яснені та повідомлено, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення (позначка часу 00:35 год.), на що ОСОБА_1 погодився.

Таким чином, твердження апелянта про відсутність відмови від проходження огляду спростовується безпосередньо змістом відеозапису, дослідженого апеляційним судом.

Також колегія суддів відхиляє доводи про порушення працівниками поліції вимог Інструкції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735, та Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 07 листопада 2015 року №1395.

Посилання апелянта на недоліки оформлення направлення на огляд та акта огляду на стан сп`яніння не свідчать про недопустимість зазначених доказів. Із цих документів можливо встановити особу, щодо якої вони складені, дату та місце події, ознаки сп`яніння, які були виявлені працівниками поліції, а також факт відмови від проходження огляду. Виявлені стороною захисту окремі неточності та недоліки оформлення документів не впливають на зміст зафіксованої події та не свідчать про порушення права особи на захист чи про неконкретність висунутого обвинувачення.

Крім того, аналогічні доводи були предметом дослідження суду першої інстанції, який надав їм належну правову оцінку. Будь-яких нових обставин або доказів, які б спростовували відповідні висновки суду, апеляційна скарга не містить.

Безпідставними є і доводи про обов`язкову участь двох свідків під час проведення огляду.

Відповідно до частини другої статті 266 КУпАП під час проведення огляду особи на стан сп`яніння поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості їх застосування огляд проводиться у присутності двох свідків. Отже, залучення свідків є обов`язковим лише у випадку відсутності відеофіксації.

Оскільки у даній справі весь процес спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , а також процедура пропонування пройти огляд на стан сп`яніння зафіксовані засобами відеозапису, відсутність свідків не свідчить про порушення вимог закону та не впливає на допустимість отриманих доказів.

Не приймаються до уваги і доводи апеляційної скарги про порушення права на правову допомогу.

З відеозапису вбачається, що протягом спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 неодноразово користувався мобільним телефоном та спілкувався з іншою особою, отримуючи від неї консультації щодо своїх подальших дій. Будь-яких даних про те, що працівники поліції перешкоджали реалізації його права на правову допомогу або відмовляли у можливості звернутися до захисника, матеріали справи не містять.

Також колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неповне дослідження доказів судом першої інстанції чи порушення вимог статті 252 КУпАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом було досліджено всі надані сторонами докази, наведено мотиви прийняття одних доказів та відхилення інших, а також надано оцінку основним доводам сторони захисту. Незгода апелянта із висновками суду першої інстанції сама по собі не свідчить про неповноту судового розгляду або неправильну оцінку доказів.

Апеляційний суд також вважає безпідставними доводи скаржника про те, що суд розглядаючи справу не вжив належних заходів спрямованих на встановлення всіх обставин справи та підійшов до розгляду справи в спрощеному порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до ст. 245 КУпАП у повній мірі дослідив та проаналізував наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази і надав їм належну правову оцінку, а також допитав сторін. Відтак дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і, враховуючи особу правопорушника, характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, що дане правопорушення являється грубим порушенням правил дорожнього руху є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров`ю, тяжкість ймовірних наслідків, призначив адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті, що відповідає характеру вчиненого правопорушення та меті адміністративного стягнення. Разом з тим, відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає саме після встановлення факту відмови особи від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Отже, місцевий суд повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він, керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, у встановленому законом порядку відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі за відсутності в діях скаржника складу правопорушення, суд вважає безпідставними та не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки судом не було встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко