Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №489/9074/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/9074/25

Номер провадження 2/489/1013/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до Новоайдарської обласної санаторної школи (далі - відповідач) про стягнення належних працівникові сум при звільненні

встановив

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення належних працівникові сум при звільненні, обґрунтовуючи вимоги тим, що він в період з 02.09.2005 по 28.11.2024 був працевлаштований та здійснював свою трудову діяльність на різних посадах в межах Новоайдарського навчально-реабілітаційного центру, який 29.08.2014 був перейменований у "Новоайдарську обласну загальноосвітню санаторну школу". 12.06.2015 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період до лав Державної прикордонної служби України. 28.11.2024 наказом в.о. директора Новоайдарської обласної школи від 28.11.2024 №21 позивача звільнено з роботи за власним бажанням. Враховуючи те, що працівники, які були увільнені від роботи, зберігають право на щорічні відпустки, у позивача в період з 12.06.2015 по 28.11.2024 виникало та було наявне право на основну щорічну відпустку та право на додаткову відпустку ,як учаснику бойових дій. Тобто за 9 років і 11 місяців позивач набув право на використання основної щорічної відпустки загальною тривалістю 238 календарних днів. Окрім того, за 9 років та 11 місяців позивач набув право на додаткову відпустку як учасник бойових дій загальною тривалість 140 календарних днів. З урахуванням того, що позивачем не були використані такі дні відпустки, останній набув права на отримання грошової компенсації таких невикористаних днів на загальну суму 160080,24 грн.

З цих підстав просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за 378 календарних днів невикористаної основної щорічної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 160680, 24 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, просив розглядати справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, відзив до суду не подав.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено проводити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Постановою Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, роз`яснено, що при ухваленні рішення суду, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це відповідає вимогам ЦПК України і не є порушенням прав сторін.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 02.09.2005 прийнятий на посаду сторожа в Новоадарський навчально-реабілітаційний центр. В подальшому, переведений на посаду бухгалтера. Новоадарський навчально-реабілітаційний центр перейменовано в Комунальний заклад "Новоайдарська обласна загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів" (29.08.2014), а з 27.12.2019 перейменовано на Новоайдарська обласна санаторна школа. 28.11.2024 позивача звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_2 12.06.2015 позивача призвано до служби за мобілізацією у Державну прикордонну службу.

16.10.2015 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_3 як учаснику бойових дій.

Наказом 21 к/тр від 28.11.2024 ОСОБА_1 звільнено за 28.11.2024 з посади бухгалтера у Новоайдарській обласній санаторній школі за власним бажанням. Наказано бухгалтерії провести повний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку після відновлення доступу до облікових документів ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22 цього Закону та ст. 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно з вимогами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з правовим висновками, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У своїй постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23 Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому на даний час в Україні діє особливий період.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє по даний час.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/202 в Україні оголошена загальна мобілізація.

Відповідно до ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 ст. 119 КЗпП України.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, законом було визначено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток за місцем роботи, де вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року (п.п.17 п.1) внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022.

За таких обставин за позивачем з моменту призову на військову службу 12 червня 2015 року по 18 липня 2022 року зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві (установі, організації), в якому він працював на час призову, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачу за даний період компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Таким чином, обраховуючи суму, яка підлягає стягненню з відповідача суд виходить з таких розрахунків:

24 дні щорічної відпустки * 7 років = 168 днів.

13 днів = відпустка за 6 місяці та 15 днів, що загалом становить 181 день невикористаної щорічної основної відпустки.

181 день невикористаної щорічної відпустки * 425,08 грн. середньоденного заробітку = 76939,48 грн.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, який б спростовували правильність нарахування позивачем суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за зазначений період.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача сум невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій, то суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України«Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Згідно з листом Держпраці від 12.02.2025 № 240/2.3/2.1-ЗВ-25а, ст. 16-2 Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачає щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів для:

учасників бойових дій;

осіб з інвалідністю внаслідок війни;

постраждалих учасників Революції Гідності;

реабілітованих осіб, яких було піддано репресіям у формі ув`язнення, обмеження волі чи примусового психіатричного лікування.

Ця відпустка не належить до переліку щорічних або додаткових відпусток, за які, відповідно до ст. 24 Закону № 504, при звільненні працівнику виплачується грошова компенсація. Отже, компенсація за всі дні невикористаної відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504, при звільненні працівника не виплачується

Тому, зважаючи на вказані норми законів суд вважає, що у стягненні з відповідача грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, слід відмовити.

В тому числі, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу правову позицію Верховного Суду, а саме, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Такий висновок викладено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, що судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати слід стягнути з відповідача в користь держави.

Керуючись ст. ст.89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Новоайдарської обласної санаторної школи на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 181 день невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 76939,48 грн. (сімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень сорок вісім копійок).

Стягнути з Новоайдарської обласної санаторної школи на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Новоайдарська обласна санаторна школа, код ЄДРПОУ – 20151675, адреса: 93500, вул.. В. П`ятьоркіна,3, смт. Новоайдар, Новоайдарського району Луганської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення - з моменту складення повного тексту рішення.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.07.2026. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя В. В. Кокорєв