Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №505/1763/21 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 505/1763/21

Провадження № 2/505/349/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.06.2026 року м.Подільськ Одеської області

Подільський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Павловської Г.В.

при секретарі – Киларь Н.А.

за участю:

представника позивачки – адвоката Осокіна С.Ю.

у відсутності позивачки – ОСОБА_1

у відсутності відповідача - ОСОБА_2

у відсутності відповідачки - ОСОБА_3

у відсутності представника відповідачів – адвоката Івасишина В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Подільську Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Осокіна С.Ю. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з житлового будинку.

Обґрунтовуючи вимоги позову вказує на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НВА №094858, виданого 04.10.2016 року державним нотаріусом Дацковою Ф.А. вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

В серпні 2013 року на прохання її чоловіка ОСОБА_4 вона не будучи на той час власником вищезазначеного житла надала згоду на тимчасове проживання відповідачів в житловому будинку АДРЕСА_1 . Зазначений будинок належав на праві власності її матері – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого вона успадкувала цей будинок.

Після отримання свідоцтва про право власності на спадщину за законом вона неодноразово зверталась до відповідачів з вимогою виселитися та не порушувати її право власності, на що відповідачі не реагують та продовжують створювати їй перешкоди в праві власності на житловий будинок, у зв`язку з чим вона звернулась до суду із вказаним позовом.

Просила суд усунути перешкоди у здійсненні позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 із вказаного домоволодіння. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою суду від 01.07.2024 року суддею Павловською Г.В. справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання.

04.06.2026 року від відповідачів до суду надійшов відзив на позовну заяву який зареєстрований в канцелярії Подільського міськрайонного суду Одеської області за вх.№10223

Відповідачі зазначили, що доводи відповідачки не відповідають дійсним обставинам.

Так, відповідно до договору пожиттєвого права проживання в житловому будинку від 16.08.2013 року ОСОБА_6 надала право пожиттєвого права проживання їм в житловому будинку АДРЕСА_2 з правом прописки по даному адресу.

Після смерті останнього жильця ОСОБА_2 або ОСОБА_3 все їх майно за проживання в спірному будинку переходить по спадкуванню в особисте користування онуків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та розподіляється в рівних частинах між ними:

-будинок та всі господарські будівлі в АДРЕСА_2 ;

-Земельні паї ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в с.Малаївці Окнянського раойну Одеської області, колгосп «Правда», площею 12 га.

-Все рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та не вказане в цьому договорі.

Контроль за виконанням даного договору покладено на сина позивачки ОСОБА_11 і невістки ОСОБА_12 .

Даний договір був складений у присутності свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Умови договору пожиттєвого права проживання в житловому будинку від 16.08.2013 року вони виконують в повному обсязі.

Вони продали в 2013 році належний їм на праві власності житловий будинок в с. Малаївці Окнянськоого району Одеської області за 20000,00 грн. та всі отримані кошти від продажу будинку використали для проведення капітального ремонту житлового будинку в АДРЕСА_2 .

За період проживання в спірному будинку вони зробили капітальний ремонт спірного будинку, так як він був після пожежі

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 вони не визнають повністю та в їх задоволенні просять відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.06.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Івасишина Володимира Петровича про об`єднання в одне провадження цивільних справ № 505/1763/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та №505/58/18. за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації місця проживання. Закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення до судового розгляду по суті на 22.06.2026 року на 10 год. 00 хв. та задоволено клопотання представників сторін про виклик свідків.

У судовому засіданні представник позивачки – адвокат Осокін С.Ю. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Пояснив, що між сторонами тривалий час існували добрі, довірчі відносини. Саме з огляду на це позивачка, за проханням свого чоловіка ОСОБА_4 , надала відповідачам дозвіл на тимчасове проживання у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому на момент вселення відповідачів право власності на зазначений будинок позивачкою ще не було оформлено.

Представник позивачки зазначив, що сторонами було складено письмовий проєкт договору про довічне право проживання відповідачів у спірному будинку, однак нотаріально посвідчений він не був, оскільки відповідачі не виконали досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема не передали позивачці та її чоловікові належні їм земельні паї. У зв`язку з невиконанням відповідачами зазначених умов сторони до нотаріуса для посвідчення договору не зверталися.

Позивачка ОСОБА_1 наразі має намір використовувати будинок для проживання своїх онуків, які потребують житла.

Крім того, як зазначив представник позивачки сторони домовилися про переїзд відповідачів із с. Малаївці до м. Подільська, де знаходився житловий будинок, який після смерті її матері увійшов до складу спадкового майна. На той час спадкові права на зазначений будинок ще не були оформлені, а право власності на нього позивачка набула лише після отримання 04 жовтня 2016 року свідоцтва про право на спадщину за законом.

Представник відповідачів - адвокат Івасишин В.П. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що умови договору пожиттєвого права проживання в житловому будинку від 16.08.2013 року відповідачі виконують в повному обсязі. Відповідачі продали в 2013 році належний їм на праві власності житловий будинок в с. Малаївці Окнянськоого району Одеської області за 20000,00 грн. та всі отримані кошти від продажу будинку використали для проведення капітального ремонту житлового будинку в АДРЕСА_2 .

За період проживання в спірному будинку вони зробили капітальний ремонт спірного будинку, так як він був після пожежі

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 відповідачі не визнають та просять відмовити у їх задоволенні.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_2 є його двоюрідним братом, а ОСОБА_17 – співмешканкою ОСОБА_2 .

За словами свідка, у 2012 році він разом із дружиною вирішили допомогти ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , у зв`язку із чим запропонували їм переїхати до житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Між сторонами була досягнута домовленість, відповідно до якої ОСОБА_2 та ОСОБА_10 надавалося право проживати у зазначеному будинку та в подальшому зареєструвати у ньому своє місце проживання, а вони, зі свого боку, мали передати належні їм земельні паї у користування його сім`ї. Крім того, сторони домовилися, що після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належне їм майно перейде у власність його онуків.

Свідок зазначив, що зазначені домовленості були викладені у письмовому проєкті договору, однак нотаріально він посвідчений не був, оскільки, ОСОБА_2 та ОСОБА_17 не виконали взятих на себе зобов`язань щодо передачі земельних паїв. У зв`язку з цим сторони до нотаріуса для посвідчення договору не зверталися.

Також свідок пояснив, що у 2020 році він разом із дружиною звернулися до відповідачів із проханням звільнити спірний житловий будинок, однак останні відмовилися це зробити та продовжують проживати у ньому до теперішнього часу.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину серії за законом НВА 094858 ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_5 отримала спадщину у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 , свідоцтво видане державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Дацковою Ф.А., 04.10.2016 року, зареєстровано в реєстрі за №5-466.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №70185640 від 11.10.2016 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 , підстава виникнення: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 5-466, виданий 04.10.2016, видавник: Шоста одеська державна нотаріальна контора.

Згідно копії договору пожиттєвого права проживання в житловому будинку від 16.08.2013 року ОСОБА_6 надала право пожиттєвого права проживання їм в житловому будинку АДРЕСА_2 з правом прописки по даному адресу.

Після смерті останнього жильця ОСОБА_2 або ОСОБА_3 все їх майно за проживання в спірному будинку переходить по спадкуванню в особисте користування онуків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та розподіляється в рівних частинах між ними:

-будинок та всі господарські будівлі в АДРЕСА_2 ;

-Земельні паї ОСОБА_2 та ОСОБА_9 в с.Малаївці Окнянського раойну Одеської області, колгосп «Правда», площею 12 га.

-Все рухоме та нерухоме майно, належне ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та не вказане в цьому договорі.

Контроль за виконанням даного договору покладено на сина позивачки ОСОБА_11 і невістки ОСОБА_12 .

Даний договір був складений у присутності свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1ст. 30 Конституції України, кожному гарантується недоторканність житла.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. ч. 1, 3ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 4ст. 311 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На підставі ч. 1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15 (провадження № 6-13113цс16) та у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справах № 695/2427/16 (провадження № 61-29520св18) і № 523/12186/13 (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

У статті 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції передбачає право на повагу до житла особи. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути безпідставно виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника житла (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосувався якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, можна дійти висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Як було встановлено судом, на момент укладення 16.08.2013 року договору пожиттєвого права проживання в житловому будинку, на який посилаються відповідачі, право власності ОСОБА_1 на спірний житловий будинок не було оформлено у встановленому законом порядку, а відомості про таке право не були внесені до відповідного державного реєстру. За таких обставин ОСОБА_1 не мала належних правових підстав встановлювати щодо спірного нерухомого майна речові права чи обтяження, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом серії НВА № 094858, яке посвідчує її право на зазначений будинок, було видане лише 04.10.2016 року.

Крім того, наданий відповідачами договір пожиттєвого права проживання в житловому будинку за своїм змістом одночасно містить ознаки договору про надання права користування житлом, спадкового договору та розпорядження майном на випадок смерті, однак не відповідає вимогам цивільного законодавства щодо жодного із зазначених видів правочинів. Зазначений договір не посвідчений нотаріально, хоча за своїм змістом передбачає виникнення прав щодо нерухомого майна та розпорядження майном на випадок смерті, а тому не може вважатися належною правовою підставою виникнення у відповідачів права користування спірним житловим будинком та не породжує для сторін тих правових наслідків, на які вони посилаються.

Отже, судом встановлено, що відповідачі вселилися до спірного житлового будинку за згодою позивачки та членів її сім`ї, однак будь-якого речового чи зобов`язального права користування ним у передбаченому законом порядку не набули. Сам по собі факт підписання сторонами документа від 16.08.2013 року, тривалого проживання відповідачів у спірному житловому будинку, не є передбаченою законом підставою для виникнення у них права користування спірним житлом або обмеження права власника на володіння, користування і розпорядження належним йому майном.

Після висловленої позивачкою вимоги про звільнення житлового будинку відповідачі продовжують користуватися ним без належної правової підстави, чим створюють позивачці перешкоди у здійсненні права власності. За таких обставин право позивачки як власника підлягає судовому захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження належним їй майном відповідно до статті 391 ЦК України.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно приписів ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормою ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачкою викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог в повному обсязі та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 264, 265, 268, ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення з житлового будинку - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні позивачкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 із вказаного домоволодіння.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 судовий збір у рівних частках по 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. з кожного.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Су д д я – Г.В. Павловська

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2026 року.