Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №148/1916/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/1916/26

Провадження №2-а/148/27/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 липня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Ліванчук А.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині в порядку письмового спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача Морозова Вадима Юрійовича до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі.

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Морозов Вадим Юрійович звернувся в суд з вказаним вище позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.06.2026 близько 14 год. 07 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом «DAF FT CF 85.460», з державним номерним знаком НОМЕР_1 та був безпідставно зупинений працівниками Полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області, а саме працівником капітаном поліції Бєлковим О.А., внаслідок чого відносно нього вищевказаним працівником поліції було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7360817 за ч. 1 ст. 121 КУпАП, в постанові було зазначено наступне: «12.06.2026 14:02:27 АВТОДОРОГА Т-04-47, КМ 29+700 водій керував ТЗ, у якого на задній лівій вісі був відсутній задній захисний пристрій, а саме: бризговик, чим порушив п.31.4.7.е.ПДР України – керував, ТЗ у якого відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій». Проте, перед тим як він вирішив 12.06.2026 виїхати на транспортному засобі «DAF FT CF 85.460», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , ним здійснено повну та всебічну перевірку усього вищевказаного транспортного засобу з причепом на підставі та у відповідності до п. 2.3.а. ПДР України.

Вважає, що дії інспектора з винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом на якому нібито був відсутній, передбачений конструкцією задній захисний пристрій, а саме: бризговик, є протиправними та безпідставними, будь-які належні, допустимі та достовірні докази,які підтверджують скоєння позивачем цього правопорушення відсутні. Окрім того, працівники поліції не здійснювали відповідну фіксацію за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Таким чином, просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7360817 від 12.06.2026, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП та закрити провадження по справі.

В судове засідання сторони не викликалися, у зв`язку з чим у відповідності з ст. 229 ч.4 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 262 ч.5 КАС України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Клопотання учасників провадження про розгляд справи з викликом сторін до суду не надходило.

Відповідач - представник Департаменту патрульної поліції відзиву на позов та доказів у разі заперечення проти позовних вимог не надав.

Відповідно до ст. 175 ч. 2 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із ст.5 ч.1 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В силу ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 20 ч.1 п. 1 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно із ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

У відповідності до ст. 9 ч. 1 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7360817 від 12.06.2026 винесеної працівником Полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області, а саме капітаном поліції Бєлковим О.А.,водій ОСОБА_1 12.06.2026 о 14:02:27 на автодорозі Т-04-47, КМ 29+700 керував транспортним засобом «DAF FT CF 85.460», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , у якого на задній лівій вісі був відсутній задній захисний пристрій, а саме: бризговик, який передбачений конструкцією т/з, чим порушено п.31.4.7.е. ПДР України та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом,що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 31.4.7е ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до ст. 33 ч.2 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а у відповідності із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із того, що за приписами ст. 19 ч.2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 23 ч.1 п.11 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 222 КУпАП передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

В свою чергу, відповідно до вимог ст.283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайта в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Таким чином, аналіз назначених норм закону свідчить про те, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Постановою КМУ від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху.

Відповідно до п.1.1 ПДР України останні відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 10 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ст. 247 п.1 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено застосування технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

В постанові серії ЕНА № 7360817 від 12.06.2026 відсутнє посилання на технічні засоби, якими було зафіксовано правопорушення, з чого можна зробити висновок про відсутність такого запису зробленим саме поліцейським при фіксуванні порушення ПДР.

Відповідачем не надано на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відеозапис та інших доказів вчинення ОСОБА_1 порушення пункту 31.4.7 е ПДР України, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення, а саме відсутні докази, що водій ОСОБА_1 керував автомобілем «DAF FT CF 85.460», з державним номерним знаком НОМЕР_1 , на якому були відсутні, передбачені конструкцією т/з бризговики. Як наслідок, судом не встановлено, з яких саме міркувань виходив поліцейський, визнаючи позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП, яким чином давав оцінку та досліджував обставини, на підставі яких прийшов до такого висновку та виніс оскаржувану постанову.

Відтак, постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України у якості належного та достатнього доказу, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки заперечується позивачем, а інші докази, які б вказували на те, що позивач керував автомобілем на якому були відсутні, передбачені конструкцією т/з бризговики, відсутні.

Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, в порушення зазначених вище вимог закону щодо обов`язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не доведено факту наявності в діях позивача складу вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення.

Відповідно до Постанови ВС від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності повинна містити інформацію про будь-яку фіксацію правопорушення.

Згідно ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 11.10.2016 у справі № 816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Згідно ст. 159 ч.4 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

На обов`язок доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа №201/12431/16-а), від 23.10.2018 (справа №743/1128/17), від 15.11.2018 (справа №524/7184/16-а).

Суд, надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 2 ч.3 п.4 КАС України) зобов`язав його надати документи, які передували та/або були підставою складення оскаржуваної постанови.

Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані жодних доказів того, що ОСОБА_1 порушено ПДР України.

Таким чином, при розгляді даного позову суд виходить з того, що посадова особа, яка притягла позивача до адміністративної відповідальності, не виконала вимоги закону щодо збирання доказів, фіксування доказами адміністративного порушення, доведення складу та події адміністративного правопорушення.

В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Вищезазначене твердження узгоджується з правовою позицією ВС висвітленою в постанові суду від 30 травня 2018 року у справа №337/3389/16-а.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом.

Частиною першою ст. 55 Конституції України проголошено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Перевіривши законність і обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121КУпАП, суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, жодним чином не доведено правомірності свого рішення, не надано суду достатньо доказів, які б підтверджували законність та належність відповідної процедури при розгляді справи про адміністративне правопорушення, а позивач вказує на протиправність притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП, а тому право останнього є порушеним, у зв`язку з чим воно підлягає захисту судом.

Єдиним можливим доказом вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення водієм правил дорожнього руху. Однак, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

ЄСПЛ у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Так, у рішеннях в справах «Лучанінова проти України» від 09.06.2011, «Карелін проти Росії» від 20.09.2016, ЄСПЛ зробив висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд вважає що спірна постанова прийнята відповідачем не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню, так як в судовому засіданні повно і всебічно з`ясовано обставини справи та позов підтверджений належними доказами, а справа направленню на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

Згідно ст. 286 ч.1 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом ст. 286 ч.3 п.2 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог щодо її форми та змісту, без достатньої доказової бази, яка б підтверджувала факт порушення ОСОБА_1 п.31.4.7 е ПДР України.

За наведених обставин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, у зв`язку з чим оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб`єктом владних повноважень слід стягнути судовий збір у розмірі 532,48 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 121, 245, 251, 252, 256, 280, КУпАП, ст.ст. 2, 9, 19, 20, 77, 139, 241-246, 257-262, 286 КАС України, суд

У Х В АЛ И В :

Позов ОСОБА_1 , представника позивача Морозова Вадима Юрійовича до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі – задовольнити.

Постанову серії ЕНА №7360817 від 12.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 121 ч.1 КУпАП та накладення на нього штрафу в сумі 340 грн. – скасувати, адміністративну справу провадження закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції місцезнаходження якого за адресою: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .

Суддя: