Вирок від 02 липня 2026 р. у справі №147/1707/25 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1707/25

Провадження № 1-кп/147/80/26

ВИРОК

іменем України

03 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бродецьке Козятинського району Вінницької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч.1 ст. 382, ч.5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби призваним по мобілізації, у порушення ч.5 ст. 124, п. 9 ч.1 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 369, 395 КПК України, ч.2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ст. ст. 11, 16, 49, 121, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, скоїв злочини проти правосуддя та проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

31 березня 2025 року ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області у справі № 147/388/25, провадження № 1-кп/147/125/25, постановлено про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, на підставі ч.5 ст. 401 КК України для продовження проходження військової служби, запобіжний захід скасовано, звільнено з-під варти у залі судового засідання та зобов`язано, невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_1 для продовження проходження військової служби. ОСОБА_4 та його захисником, апеляційна скарга не подавалась, отже вищезазначена ухвала суду набрала законної сили 08.04.2025 та ОСОБА_4 зобов`язаний був прибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , протягом 72 годин, однак не пізніше 11.04.2025.

Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, достеменно знаючи про необхідність виконання ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 31.03.2025 у справі № 147/388/25, провадження № 1-кп/147/125/25, маючи реальну можливість її виконати, не виконав вищезазначену ухвалу суду та не прибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, в умовах воєнного стану, будучи ознайомленим зі змістом ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 31.03.2025 у справі № 147/388/25, провадження № 1-кп/147/125/25, якою останнього зобов`язано невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання законної сили ухвали суду прибути до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 для продовження військової служби, 11.04.2025 не з`явився вчасно на службу до вказаної військової частини для продовження проходження військової служби та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 02.08.2025, коли добровільно прибув у супроводі працівників поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, розповів про мотиви та обставини вчинення кримінальних правопорушень. Пояснив, що він був звільнений від кримінальної відповідальності ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 31 березня 2025 року та надавав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності. Судом йому було роз`яснено, що він має не пізніше 72 год. прибути до військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 , проте він не прибув до вказаної військової частини. Об`єктивних причин не прибувати до військової частини в нього не було. Йому було достовірно відомо, що він мав прибути до військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 після рішення суду, проте він перебував вдома за місцем свого проживання та цілеспрямовано не хотів виконувати рішення суду. Його знайшли працівники поліції в кінці липня 2025 року. Вину в ікримінованих йому злочинах за ч.1 ст. 382 та ч.5 ст. 407 КК України визнає за обставин викладених в обвинувальному акту.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначив, що в ході судового розгляду обставини викладені в обвинувальному акті знайшли своє підтвердження в повному обсязі. Обвинувачений визнав свою вину, тому просить визнати його винним у вчиненні кримінальних правопорушень за ч.1 ст.382 КК України та призначити покарання у виді двох років позбавлення волі, за ч.5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі. Також просить зарахувати у строк покарання строк перебування обвинуваченого під вартою.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України.

З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підстаі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.

Оскільки обвинувачений визнав свою вину повністю, погоджуються з кваліфікацією вчинених ним діянь, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.1 ст. 382, ч.5 ст. 407 КК України.

Таким чином суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 : умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили (ч.1 ст. 382 КК України); нез`явлення військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану (ч.5 ст. 407 КК України).

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким та тяжким злочинами, суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, форму вини, обставини вчинення злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є військовослужбовцем, не одружений, готовність в подальшому проходити військову службу, за наркологічною допомогою до лікаря-нарколога та психіатричною допомогою до лікаря-психіатра не звертався. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття. Відсутні обставин, які обтяжують покарання.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, суд вважає, що ОСОБА_4 відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання за ч.1 ст. 382 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч.5 ст. 407 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1 ст. 70 КК України та остаточно призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 382, ч.5 ст. 407 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Призначаючи такий вид покарання обвинуваченому, суд виходив із принципу законності, справедливості і індивідуалізації покарання, яке своїм видом та розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а також з метою припинення злочинної діяльності, як самим обвинуваченим так і іншими особами, призначення більш м`якого покарання, на думку суду, не відповідатиме даним про особу обвинуваченого, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 КК України, якою визначено мету покарання.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Згідно з протоколом затримання від 04 серпня 2025 року ОСОБА_4 був затриманим 04 серпня 2025 року в порядку ст. 615 КПК України та 05 серпня 2025 року йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року обвинуваченому визначено заставу та 11 листопада 2025 року ОСОБА_4 звільнено з гауптвахти у зв`язку із внесенням застави. Після цього ухвалою суду від 05 травня 2026 року обвинувачений був оголошеним у розшук та надано дозвіл на затримання з метою його приводу до суду. Згідно з протоколом затримання від 09.06.2026 ОСОБА_4 затриманий 09 червня 2026 року на виконання ухвали та 10 червня 2026 року йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 з 04 серпня 2025 року по 11 листопада 2025 року, а в подальшому з 09 червня 2026 року був затриманим та перебуває під вартою, то останньому з врахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення.

Підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, тому вказаний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 варто продовжити до вступу вироку в законну силу.

Відповідно до ч.3 ст. 100 КПК України документи, які визнані постановою про визнання та приєднання до провадження документів старшого слідчого в ОВС четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниця) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 11 вересня 2025 року, документами у кримінальному провадженні ЄРДР №62025240040002606 від 17.06.2025 зберігати протягом усього часу кримінального провадження у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №62025240040002606 від 17.06.2025.

У кримінальному провадженні процесуальні витрати та речові докази відсутні. Цивільний позов в справі не заявлено.

Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:

ч.1 ст. 382 КК України та признати йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу залишити тримання під вартою.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 04 серпня 2025 року по 11 листопада 2025 року включно та з 09 червня 2026 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Документи, які визнані постановою про визнання та приєднання до провадження документів старшого слідчого в ОВС четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниця) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, від 11 вересня 2025 року документами у кримінальному провадженні ЄРДР №62025240040002606 від 17.06.2025 зберігати протягом усього часу кримінального провадження у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР №62025240040002606 від 17.06.2025.

Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії вироку.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1