Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №134/1120/26 — Крижопільський районний суд Вінницької області

Справа № 134/1120/26

3/134/229/2026

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2026 року с-ще Крижопіль

Суддя Крижопільського районного суду Вінницької області Лабай О.В., розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, курсанта 1 навчального взводу 2 навчальної роти 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

за ч. 1 ст. 172-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

До Крижопільського районного суду надійшов протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-10 КУпАП.

Згідно протоколу А1890 №172/26 приблизно о 08:00 год. 18.05.2026 солдат ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 9,11,16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 12 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», перебуваючи в місці тимчасового розміщення 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 відмовився виконати законні вимоги командира, визначені наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 № 2366 «Про організацію та проведення навчальних стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки», а саме відмовився брати у руки зброю та виконувати наказ про проведення стрільб, мотивуючи це особистими релігійними переконаннями, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про день та час судового засідання повідомлений належним чином, шляхом надсилання повістки у формі SMS-повідомлення на номер мобільного телефону, що зазначений у заявці про отримання судової повістки в електронній формі.

В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без його участі, у зв`язку з необхідністю виконувати службові обов`язки, вказав, що з протоколом згоден, вину визнає повністю, просить призначити покарання у вигляді штрафу.

Суд вважає за можливе справу розглядати без його участі, що не суперечить вимогам ст. 268 КУпАП.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного.

Частиною 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 172-10 КУпАП передбачена відповідальність за відмову від виконання законних вимог командира (начальника). Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України є обов`язком громадян України. Так, відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжений і триває до цього часу.

Відповідно до п.3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 встановлено у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України від 23.04.1991 № 987 "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Можливість брати участь у богослужіннях та релігійних обрядах під час виконання обов`язків військової служби надається військовослужбовцям з дозволу командира (начальника) військового з`єднання чи частини. Військовослужбовці не мають права відмовлятися або ухилятися від виконання обов`язків військової служби з мотивів релігійних переконань та використовувати службові повноваження для релігійної чи атеїстичної пропаганди. Військовослужбовці мають право на придбання, володіння і використання релігійної літератури будь-якою мовою, а також інших предметів та матеріалів релігійного призначення. Ніхто немає права перешкоджати задоволенню військовослужбовцями своїх релігійних потреб (ч.2, 3, 4 ст. 6 Закону №2011).

Вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, підтверджується:

- протоколом А1890 № 172/26 від 22.06.2026, згідно з яким, військовослужбовець солдат ОСОБА_1 відмовився виконати законні вимоги командира, визначені наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2026 № 2366 «Про організацію та проведення навчальних стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки», а саме відмовився брати у руки зброю та виконувати наказ про проведення стрільб, мотивуючи це особистими релігійними переконаннями;

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 132 від 04.05.2026;

- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно – господарської діяльності) № 2366 від 15.05.2026 «Про організацію та проведення навчальних стрільб та забезпечення виконання вимог безпеки»;

- актом фіксації відмови від отримання зброї та виконання наказу про проведення стрільб, надання пояснень, отримання копії адміністративного протоколу, участі у судовому засіданні та повідомлення про дату та час розгляду справи від 18.05.2026.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Зазначені вище докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, є такими, що доповнюють одне одного, є повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки відповідно до ст. ст. 251, 252 КУпАП, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також є такими, що зібрані в порядку, встановленому законом.

Суд зауважує, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період це два самостійні види військової служби із Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Суд наголошує, що в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Згідно ст. 10 Статуту Збройних Сил України, яка визначає загальні обов`язки військовослужбовців, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. Громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України(пункт 4 Положення). Натомість за обставинами цієї справи, солдат ОСОБА_1 відмовився виконувати наказ командира про прийняття присяги на вірність Українському народові.

Згідно ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи обставини справи, вважаю за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення, передбачене санкцією ч.1 ст. 172-10 КУпАП у виді штрафу.

Відповідно до ч.7 ст. 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Згідно зі ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Зокрема, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Однак, для звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19.

Системний аналіз ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, однак не звільняються від обов`язку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Керуючись ст. ст. ч. 1 ст. 172-10, 221, 283, 284 КУпАП, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд -

п о с т а н о в и в:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-10 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одна тисяча сімсот) гривень на користь держави.

Роз`яснити особі, щодо якої застосовано адміністративне стягнення, що відповідно до частини 1 статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому копії постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 308 КУпАП, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу.

У випадку добровільної сплати штрафу в строк визначений ч.1 ст. 307 КУпАП платіжний документ надати Крижопільському районному суду Вінницької області.

Постанова може бути оскаржена через Крижопільський районний суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя