Вирок від 02 липня 2026 р. у справі №336/3640/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/3640/26

Номер провадження: 1-кп/336/1111/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 липня 2026 року

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,обвинуваченого ОСОБА_4 ,захисника ОСОБА_5 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Оріхів Запорізької області, громадянина України, який має середню спеціальну освіту,неодружений,до затримання офіційно не працював, мешкав за адресою: АДРЕСА_1 ,раніше судимого

-29.03.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч.3 ст.185,ч.3 ст.297 КК України до 3 років позбавлення волі

утримується під вартою з 03.02.2026 р.

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.407,ч.2 ст.121 КК України, -

встановив:

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №24 від 18.10.2024 ОСОБА_4 призначено па посаду гранатометника 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 50 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стаи - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню. військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення заірозп, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіоріальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, ОСОБА_4 згідно з вимогами ст. 9, 11. 16. 28. 50, 57 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, сі. ст. 5. 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військовій присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов`язки, додержувалися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Відповідно до вимог ст.ст. 28,30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальністьєс одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавані накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов`язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

В свою чергу, ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військове кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 06 листопада 2024 року, в умовах воєнною стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , який розташовувався у АДРЕСА_2 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця службита військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 03.02.2026, а саме до моменту затримання працівниками правоохоронних органів.

Своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення,передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України ,а саме: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах военного стану.

Крім того, ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочин проти життя та здоров`я людини, будучи військовослужбовцем, за наступних обставин.

Відповідно до положень ст.3 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217А (НІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Згідно ст. 2 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може буш умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Положеннями ст.ст.3, 27 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина мас невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Проте,02 лютого 2026 року, в ранковий час, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 знаходячись за місцем свого мешкання, у приміщенні будинку АДРЕСА_1 разом із своєю матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з мотивів особистої неприязні до неї, під час раптово виниклого конфлікту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді настання смерті ОСОБА_6 , однак не бажаючи, але свідомо допускаючи її настання, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, наніс чисельні удари руками, зворотною стороною робочої частини сокири кухарської та іншими невстановлепими тупими предметами в область голови, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок ОСОБА_6 , чим спричинив останній тілесні ушкодження у вигляді закритої внутрішньо-черепної травми - рани у скронево-тім`яній ділянці зліва, множинних ран, саден, синців на обличчі з крововиливами у м`яких тканинах на рівні зовнішніх ушкоджень, субдуральної гематоми у середній мозковій ямі справа і зліва, з переходом у задню мозкову яму, перелому 4 ребра справа по середньо-ключичній лінії, закритого перелому лівої плечової кістки у верхній третині (на рівні шийки), зливних крововиливів у м`які тканини на рівні переломів, множинних синців, саден на тулубі, верхніх і нижніх кінцівках, рани на задній поверхні лівого ліктьового суглобу, які у сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до загрозливого для життя стану (шоку) і від яких потерпіла того ж дня, в вечірній час доби (більш точний час органом досудового розслідування не встановлено) померла в приміщенні будинку за вищевказаною адресою.

Своїми діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення,передбачене ч. 2 ст. І21 Кримінального кодексу України,а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень винуватим себе визнав повністю.

Пояснив,що проходив військову службу за мобілізацією на посаді гранатометника другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу першої стрілецької роти першого стрілецького батальону в/ч НОМЕР_1 ,яка у листопаді 2024р.була тимчасово дислокована у с.Черкаське Самарського району Дніпропетровської області. Обвинуваченому не подобалось ставлення командирів до підлеглих,яке мало прояви у приниженні гідності,зневазі,образливих висловлюваннях,він мав конфлікт з командиром. 06.11.2024р.,після чергового спілкування з командирами , ОСОБА_7 перебував у емоційно вразливому стані,не бачив іншого способу змінити ситуацію,тому самовільно залишив частину,на попутному транспорті доїхав до Запоріжжя,де мешкав приблизно до січня 2026 р.,офіційно ніде не працював,підробляв випадковими заробітками.У 2026 р.переїхав у м.Оріхів,де проживав з матір`ю .По телефону обвинувачений один раз поспілкувався з командиром,мав намір повернутись на військову службу,однак дізнався ,що оголошений у СЗЧ,проте фактично його ніхто не шукав.Висловив бажання продовжити військову службу та повідомив,що підшукує військову частину ,куди його візьмуть.

Також показав,що на початку 2026 р.приїхав до матері у м.Оріхів,де мешкав з нею приблизно місяць,відносини у них були нормальні,однак коли вони вживали горілку,ставали агресивними,поводились неадекватно.02.02.2026 р.у денний час ОСОБА_7 пішов до знайомого ОСОБА_8 ,з яким вони вживали горілку,коли випили пляшку,обвинувачений повернувся додому взяти ще одну.Вдома він застав матір у стані сп`яніння,не вистачало однієї пляшки з його запасів,він зрозумів,що її випила мати,на цьому грунті вони посварилися.Під час конфлікту мати нецензурно лаялася на нього, поводилась агресивно.Намагаючись заспокоїти ,обвинувачений наніс їй рукою по обличчю два ляпаси та попрямував у коридор на вихід з будинку.Проте мати побігла за ним,спробувала вихопити пляшку,обвинувачений відштовхну її та вона впала через сходинку на підголу,обличчям на сходи,намагалась піднятись. У домашньому господарстві була кухонна сокира,не заперечує,що наніс нею потерпілій удари в область голови та тулуба ,спричинивши всю сукупність тілесних ушкоджень,які вказані в обвинувальному акті.Після нанесення ударів ОСОБА_7 до матері не підходив,у якому стані її залишив,не знає,на той момент був неадекватним через стан сп`яніння,мало що пам`ятає. Надалі обвинувачений повернувся до знайомого,де разом до вечора вони випили ще пляшку горілки,після чого обвинувачений прийшов додому,де на веранді на підлозі лежала його мати,обличчя її було у крові,яка йшла з рани на лобі.Він перемістив матір у кімнату,дав води,обмив обличчя, побачив на обличчі синець,на прохання матері покликав до неї сусідку,а сам знову пішов з дому.Повернувшись,сусідки вже не застав,матір лежала на полу на матрасі,спочатку ОСОБА_7 здалося,що вона перевернулась,а через деякий час він зрозумів,що матір не подає ознак життя.Після цього побіг до сусідки,зателефонував у поліцію.Зауважив,що на той момент був майже неадекватним,нічого не розумів,події збереглися у пам`яті вдривками,що пов`язано із станом сильного алкогольного сп`яніння,у якому він на той час перебував.

Не оспорював викладені в обвинувальному акті фактичних обставини вчинення злочинів, доказів,що їх підтверджують.У скоєному щиро розкаявся,висловив критичну цінку своїм діям,бажає виконувати обов`язки військової слуби задля захисту України.

Відповідно до ч.3,4 ст.349,351 КПК України суд,з урахуванням повного визнання винуватості обвинуваченим,за згодою учасників судового провадження,визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин,що підтверджують винуватість обвинуваченого,які ніким не оспорюються.При цьому суд роз`яснив наслідки,передбачені ч.3 ст.349 КПК України,переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів,що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази суд встановив, що винуватість обвинуваченого у вчинені інкримінованих йому злочинів знайшла своє підтвердження,що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема,у рішенні у справі «Коробов проти України»,та кваліфікує його дії як кримінальне правопорушення,передбачене ч. 2 ст. І21 Кримінального кодексу України,а саме: умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого;та кримінальне правопорушення,передбачене ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України ,а саме: самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах военного стану.

Відповідно до статей 50,65 КК України особі,яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом`якшує або обтяжує покарання.

При призначенні обвинуваченому покарання,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.

Так, ОСОБА_4 має постійне місце реєстрації та проживання у м.Оріхів, до затримання офіційно не працював,раніше був судимий,негативно характеризується за місцем військової служби та місцем проживання як особа,спосіб життя якого суперечить існуючим у соціумі нормам та правилам,схильний до зловживання спиртними напоями,вчинення насильницьких дій.

Обставиною,яка пом`якшує покарання обвинуваченого,суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у скоєному.

Такі висновки суду ґрунтуються на тому,що обвинувачений послідовно визнає винуватість у скоєнні злочинів,своїми активними діями сприяв органам слідства з`ясувати обставини вчинення злочину,висловлює критичну оцінку своїм діям.

Обставин,що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК України ,суд не встановив.

Всі згадувані вище відомості у сукупності є суттєвими та дають підстави для призначення покарання у межах санкції ч.5 ст.407,ч.2 ст.121 КК України у виді реального позбавлення волі,проте на мінімальний строк.

Згідно ч.1 ст.71 КК України,якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання,у даній справі- строк покарання у виді 3 років позбавлення волі,а остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.

Відповідні роз`яснення викладені у п.25,26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7 (із заступними змінами).

При призначенні остаточного покарання необхідно застосувати положення ст.71 ч.1 КК України,оскільки вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29.03.2024 р. ОСОБА_4 був засуджений до покарання у виді 3 років позбавлення волі,яке не відбуто,до відбуття покарання за попереднім вироком ним вчинено нові злочини.

З урахуванням викладених вище обставин суд застосовує принцип часткового складання покарань за новим та попереднім вироками,що є необхідним та достатнім для досягнення цілей кримінального покарання.

Також суд роз`яснює обвинуваченому,що відповідно до ч.1 ст.81-1 КК України,під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк,судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Відповідно до обвинувального акту, по кримінальному провадженню наявні процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових експертиз,розмір витрат сторона обвинувачення підтвердила відповідними довідками,а саме:розмір витрат на проведення судової експертизи № СЕ-19/108-26/2981- Д від 16.02.2026 складає 3119 гривень 90 копійок..

На підставі ст.118,124 КПК України,при ухваленні обвинувального вироку судові витрати суд стягує з обвинуваченого у дохід держави.

Згідно ч.5 ст.72 КК України,попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ухвали слідчого судді від 05.02.2026 р.,до ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів,який продовжений судом до 20.08.2026 р.включно .

Зазначений захід забезпечення кримінального провадження до набрання вироком законної сили доцільно залишити без змін.

В строк відбування покарання обвинуваченому необхідно зарахувати строк попереднього ув`язнення з урахуванням строку його затримання з 03.02.2026 р.по день набрання вироком законної сили.

Відповідно до Реєстру матеріалів кримінального провадження,під час досудового розслідування до кримінального провадження були долучні речові докази,які згідно квитанцій передані на зберігання до камери речових доказів Пологівського РВП та на підставі ст.100 КПК України підлягають знищенню.

Керуючись ст.368,374,392,615 КПК України,суд-

ухвалив:

Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407,ч.2 ст.121 КК України та призначити йому покарання

по ч.5 ст.407 КК України у виді 5 років позбавлення волі

по ч.2 ст.121 КК України у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ст.70 ч.1 КК України,за сукупністю злочинів,застосувавши принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим,призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.

На підставі ст.71 ч.1 КК України за сукупністю вироків призначити покарання ОСОБА_4 шляхом часткового складання покарання за цим вироком з невідбутим покаранням за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29.03.2024 р.та остаточно призначити покарання у виді позбавленні волі строком на 9 років.

Строк відбування обвинуваченим покарання рахувати з 03.02.2026 р. з часу фактичного затримання,зарахувавши у строк відбуваня покарання попереднє ув`язнення з 03.02.2026р.по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попередньного ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази:

-зразки крові,зрізи нігтьових пластин,змиви з обох кістей рук,зразки волосся з п`яти областей голови,труси,зразки відбитків папілярних візерунків та долонь ОСОБА_4 , змив РБК з подвір`я будинку біля вхідних дверей з правого боку; змиви РБК, молоток, кухонну сокиру, металевий молоток для відбивання м`яса, наволочку з подушки з нашаруваннями РБК, ковдру, 2 ножі, 2 мобільні телефони, 2 пляшки з прозорою рідиною та 2 бокали, металевий совок, ніж в чохлі, передані на зберігання до камери речових доказів Пологівського РВП –знищити;

-грошові кошти в сумі 150 гривень, куртку зимову темно-синього кольору, кросівки чорні, кофту спортивну чорного кольору, штани, гаманець коричневого кольору, паспорт на ім`я ОСОБА_4 , банківську картку «Ощадбанк», військовий квиток НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 , передані на зберігання до камери речових доказів Пологівського РВП-повернути власнику ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати на проведення судової експертизи № СЕ-19/108-26/2981- Д від 16.02.2026 у розмірі 3119 гривень 90 копійок.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення,обвинуваченим,який тримається під вартою,у той же строк після отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.

Суддя ОСОБА_1