Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №161/2293/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2293/26

Провадження № 2/161/2935/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Гриня О.М.

за участю секретаря судового засідання Шолом С.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що 08.07.2022 між ним та відповідачем було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору він надав у позику відповідачу – ОСОБА_4 , 700 00,00 грн. зі строком повернення до 08.07.2024.

Також, 08.07.2022 між сторонами було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору позивач надав у позику відповідачу – ОСОБА_4 , 56 000,00 доларів США зі строком повернення до 08.07.2024.

05.09.2022 ОСОБА_1 надав ОСОБА_4 у позику 50 000,00 доларів США зі строком повернення до 05.09.2024 про що було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника.

Оскільки умови правочинів ОСОБА_4 не виконанні, позивач зсушений звертатися до суду.

Посилаючись на викладене позивач просить суд, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. за догором позики від 08.07.2022; 56 000,00 доларів США за договором позики від 08.07.2022 та 50 000,00 доларів США за довогором позики від 05.09.2022, а також понесені по справі судові витрати.

25.03.2026 позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, де підтирав раніше висловлену в позовній заяві позицію.

ІІ. Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач подав до суду відзив в якому зазначив, що розписки від 08.07.2022 та 05.09.2022 містять лише слово долари, а не конкретне зазначення валюти долари США, що є істотною умовою договору позики. Відтак тягар доказування того, що передача коштів відбувалася саме в доларах США лежить на позивачеві. Крім цього, відповідач належним чином здійснював повернення боргу за розпискою від 08.07.2022 на суму 700 000,00 грн., оскільки частина коштів була перерахована на картковий рахунок позивача та його дружини, які перераховувала сестра відповідача.

31.03.2026 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, які звелися до позиції викладеної у відзиві.

ІІІ. Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу, позиція сторін у судовому засіданні

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.02.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі.

Протокольною ухвало від 29.04.2026 закрито підготовче провадження у справі.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлений позов підтримали та просили задовольнити з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи та подані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.

ІV. Фактичні обставини справи

Із договору позики від 08.07.2022 випливає, що ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 700 000,00 грн. терміном до 08.07.2024.

08.07.2022 між сторонами було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника. За умовами вказаного договору позивач надав у позику відповідачу – ОСОБА_4 , 56 000,00 доларів США зі строком повернення до 08.07.2024.

05.09.2022 ОСОБА_1 надав ОСОБА_4 у позику 50 000,00 доларів США зі строком повернення до 05.09.2024 про що було укладено договір позики, оформлений розпискою позичальника.

V. Мотиви суду та застосоване законодавство

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, від 13.12.2017 у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду враховує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики

або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25.03.2020 у справі № 569/1646/14-ц, від 14.04.2020 у справі № 628/3909/15, від 21.07.2021 у справі № 758/2418/17.

Судом встановлено, що стороною відповідача не заперечується факту укладення договорів позики та зазначається у відзиві на позовну заяву про те, що ОСОБА_4 здійснював повернення боргу за розпискою від 08.07.2022 на суму 700 00,00 грн.

Обґрунтовуючи повернення боргу за розпискою від 08.07.2022 на суму 700 00,00 грн., відповідач надав суду квитанції про переказ грошових коштів.

Надані квитанції суд до уваги не приймає, оскільки з них неможливо встановити кому саме відправлялися грошові кошти та з якою метою. Вказані квитанції не містять вказівки на призначення платежу та не підтверджують виконання відповідачем боргового зобов`язання за розпискою від 08.07.2022 на суму 700 00,00 грн.

Щодо розписок від 08.07.2022 та 05.09.2022, то відповідач стверджує, що такі документи не є підтвердженням фактичного отримання грошових коштів у будь-якій іноземній валюті, зокрема у доларах США, однак суд відхиляє доводи відповідача про те, що з розписок неможливо встановити, які саме долари були предметом позики, а також про те, що він не отримував позику в доларах.

Судом встановлено, що в розписці від 08.07.2022 сума позики зазначена із використанням символу "$", який є загальновизнаним позначенням валюти «долар США», а в іншій розписці від 05.09.2026 прямо зазначено суму «50 000 тисяч доларів».

Зміст зазначених розписок не містить будь-яких застережень чи уточнень про іншу валюту, а тому їх буквальне тлумачення дає підстави для висновку, що сторони мали на увазі саме долари США.

Відповідач, заперечуючи зміст власноруч написаних та підписаних ним розписок, не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що сторони домовилися про іншу валюту зобов`язання або що грошові кошти фактично були отримані в іншій валюті. Самі лише припущення про невизначеність поняття «долар» не можуть бути покладені в основу судового рішення, оскільки не ґрунтуються на доказах та спростовуються змістом письмових документів.

Суд повинен оцінювати докази в їх сукупності. Зміст розписок є чітким і зрозумілим, а тому вони підтверджують факт отримання відповідачем грошових коштів у доларах США та виникнення у нього обов`язку їх повернути.

Оцінюючи доводи сторін та подані ними докази, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76–78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, за умови, що такі докази є належними, допустимими та одержаними у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ окремо, а також їх сукупність за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи.

Відповідач, заперечуючи, що предметом позики за розписками від 08.07.2022 та 05.09.2022 були саме долари США, посилається виключно на власне тлумачення змісту розписок, стверджуючи, що із зазначення «$» та слова «долари» неможливо встановити, про яку саме валюту йдеться. Однак такі доводи не підтверджені жодними належними, допустимими та достовірними доказами і ґрунтуються лише на припущеннях, що прямо суперечить вимогам частини шостої статті 81 ЦПК України.

Оцінивши наведені докази у їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що доводи відповідача про невизначеність валюти позики не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, спростовуються письмовими доказами у справі та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Як встановлено судом, зобов`язання за договорами відповідач не виконав, суму боргу за договорами позики не повернув, тобто, умови договору не виконав.

А тому, вимога позивача про стягнення суми боргу за договорами позики підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц зазначила, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Висновки щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться також у постанові Великої Палати Верховного Судувід 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц. Зокрема у вказаній постанові зроблено висновок про те, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_4 отримав позику за розписками від 08.07.2022 та 05.09.2022 в іноземній валюті, тому до стягнення з нього підлягає сума позики, виражена у валюті зобов`язання - доларах США.

VI. Судові витрати

Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, тому вимоги позивача про відшкодування відповідачем судових витрат підлягають до задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 липня 2022 року в розмірі 700 000 (сімсот) тисяч гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 08 липня 2022 року в розмірі 56 000 (п`ятдесят шість тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 вересня 2022 року в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати понесені у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 16 640 (шістнадцять тисяч шістсот сорок) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_4 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 );

Повне рішення складено та підписано 03 липня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О.М. Гринь