Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №446/2647/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

справа № 446/2647/24

провадження № 61-15990св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Лідовця Р. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2025 рокуу складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

2. Позов обґрунтовувала тим, що з 21лютого 1981 року вона перебувала

у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який було розірвано 25березня

1997 року.

3. 05 січня 1995 року виконавчим комітетом Добротвірської селищної ради народних депутатів позивачціразом із сім`єю із п`яти осіб, видано ордер №1769 на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

4. Відповідач у вищезгаданійквартирі тривалий час не проживає, що підтверджується актом про непроживання особи за місцем реєстрації від 03жовтня 2024 року №29.

5. ОСОБА_1 зауважувала, що відповідачеві на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири

АДРЕСА_2 , де він проживає разом із дружиною, а тому забезпечений житлом.

6. Відтак, оскільки ОСОБА_2 не проживає за місцем реєстрації, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні майна не приймає, покинув житло в добровільному порядку, на переконання позивачки наявні підставидля визнання його таким, що втратив право користування спірною квартирою.

7. Додатково вказувала, що реєстраціямісця проживання відповідача у спірній квартирі створює їй перешкоди у користуванні останньою, оскільки вона позбавлена можливості скористатись правом на призначеннясубсидії по оплаті комунальних послуг.

8. З урахуванням вищевказаного ОСОБА_1 просила суд визнати

ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою:

АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 04 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив із того, що відповідач був відсутній за зареєстрованим місцем проживання понад установлений законом шестимісячний строк з поважних причин.

11. На переконання районного суду, такою причиною було проживання у квартирі позивачки разом із її співмешканцем, з яким у подальшому вона зареєструвала шлюб.

12. Зазначені обставини, на переконання районного суду, свідчать про неможливість проживання відповідача у спірній квартирі в період, коли там проживала його колишня дружина з іншим чоловіком, а певний час - і з матір`ю цього чоловіка. З огляду на це суд дійшов висновку, що твердження позивачки про можливість проживання відповідача у спірній квартирі суперечать моральним засадам суспільства та можуть порушувати людську гідність.

13. Також районний суд урахував, що домовленості щодо користування спірною квартирою між позивачкою та відповідачем було досягнуто у мировій угоді, затвердженій судовим рішенням, яке набрало законної сили у 2000 році.

14. Крім того, районний суд установив, що відповідач сплачує за комунальні послуги у цій квартирі протягом усього часу існування у нього права користування нею, що свідчить про його намір зберегти за собою право користування житловим приміщенням та, своєю чергою, підтверджує вчинення ним дій, спрямованих на збереження цього права.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

15. Постановою Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 04 квітня

2025 року скасовано та ухвалено постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 втратившим право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 грн судового збору за подання позову та 1 816,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із помилковості висновків районного суду про наявність поважних причин відсутності відповідача за зареєстрованим місцем проживання протягом шестимісячного строку, передбаченого статтею 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).

17. На переконання апеляційного суду, зібраними у справі доказами підтверджується, що відповідач протягом багатьох років не проживає у спірній квартирі, не цікавиться нею, його речі у квартирі відсутні, а залишив він її добровільно.

18. Крім того, апеляційний суд установив, що жодних перешкод у користуванні спірною квартирою відповідачу не чинилося, що свідчить про його добровільний виїзд із квартири за іншим місцем проживання разом із новою сім`єю.

19. Відтак, ураховуючи тривале непроживання відповідача у спірній квартирі,

а також те, що незважаючи на відсутність причин, які, за твердженням відповідача, перешкоджали йому проживати у спірній квартирі, він до неї не вселився, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач втратив інтерес до спірної квартири та користування нею для проживання і не має наміру проживати в ній надалі.

20. Додатково суд урахував, що відповідач разом з іншою дружиною проживає

у квартирі, яка належить їм на праві спільної часткової власності, що ним не заперечувалося.

21. Вищенаведене у своїй сукупності, на переконання апеляційного суду, дає підстави для висновку, що відповідач не проживав у квартирі АДРЕСА_1 понад шість місяців без поважних причин, а тому наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування вищевказаною квартирою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. У грудні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного судувід 21 листопада 2025 року у вказаній справі.

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 18 грудня 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 446/2647/24 визначено Тітова М. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

25. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 червня 2026 року на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю.

26. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2026 року суддею-доповідачем для розгляду справи

№ 446/2647/24 визначено Сакару Н. Ю., судді, які входять до складу колегії:

Осіян О. М., Сердюк В. В.

27. Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2026 рокусправу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

28. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення районного суду залишити в силі.

29. Підставою касаційного оскарження вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня

2021 року в справі № 227/1044/20, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19, від 15 березня 2023 року в справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року в справі

№ 761/38440/21, від 03 грудня 2024 року в справі № 725/5967/21, від 06 лютого

2025 року в справі № 490/9394/20, від 17 жовтня 2025 року в справі № 206/1119/24, від 08 грудня 2025 року в справі № 756/14826/23 (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою.

31. Як зазначає ОСОБА_2 , саме районний суд дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин його відсутності у спірній квартирі.

32. Більше того, на переконання заявника, апеляційний суд помилково не врахував зміст мирової угоди, укладеної між позивачкою та відповідачем щодо порядку користування спірною квартирою, відповідно до якої сторони зобов`язувалися здійснити її спільну приватизацію, проживати у квартирі з розподілом права користування нею та сплачувати комунальні послуги порівну.

33. Заявник також вказує, що на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій спірна квартира не була приватизована.

34. Крім того, заявник звертає увагу суду касаційної інстанції на неможливість проживання у спірній квартирі з поважних причин, а саме у зв`язку із проживанням у ній позивачки разом із чоловіком. На його переконання, це свідчить про те, що апеляційний суд не врахував установлених у справі обставин, які підтверджують наявність поважних причин його непроживання за зареєстрованим місцем проживання та, як наслідок, відсутність підстав для позбавлення його права користування квартирою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

35. У лютому 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу.

36. Відтак, на переконання заявника відзиву, встановлені у справі обставини свідчать про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки останній добровільно залишив зареєстроване місце проживання та протягом тривалого часу проживає з новою сім`єю у власній квартирі, що свідчить про втрату останнім інтересу до спірної квартири як до місця проживання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі у період із 21 лютого 1981 року до 25 березня 1997 року, що підтверджується копіями свідоцтв про укладення та розірвання шлюбу (Т.1, а.с.10, 10а).

38. 05 січня 1995 року виконавчим комітетом Добротвірської селищної ради ОСОБА_1 було видано ордер №1769 на право зайняття житлового приміщення

АДРЕСА_3 , на сім`ю у складі п`яти осіб: ОСОБА_1 , чоловік - ОСОБА_2 , та діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 (Т.1, а.с.11)

39. Зі змісту витягу про зареєстрованих осіб у квартирі

АДРЕСА_3 від 02 жовтня 2024 року судами встановлено, що у вищезгаданій квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (Т.1, а.с.12).

40. Відповідно до акту про непроживання особи за місцем реєстрації

від 03 жовтня 2024 року № 29, складеного представниками Добротвірської селищної ради на підставі свідчень ОСОБА_9 та Бусько М. М., ОСОБА_2 дійсно не проживає у квартирі АДРЕСА_3 (Т.1, а.с.14).

41. Відповідач під час судового засідання у суді апеляційної інстанції вказав на те, що після одруження та придбання у 2018 році квартири

АДРЕСА_2 разом із дружиною проживає у вищезгаданій квартирі.

42. Зі змісту ухвали Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області

від 24 жовтня 2000 року у справі №2-480 судами попередніх інстанцій встановлено, що останньою було затверджено мирову угоду між позивачкою та відповідачем, відповідно до змісту якої останні добровільно розподілили спірну квартиру та вирішили, що ОСОБА_1 виділяється дві кімнати (вітальня та спальня) площею 17 кв. м. та 14 кв. м., а ОСОБА_2 виділяється дві інші кімнати (дві дитячі) площею 23,07 кв. м. У спільному користуванні залишається туалет, кухня, коридор, ванна. Також, сторони розподілили відповідно до площі сплату комунальних послуг (Т.1, а.с.32).

43. Відповідно до відомостей, наданих відокремленим підрозділом «Добротвірська теплова електрична станція» акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго», листами від 25 жовтня 2024 року № 05/03-90 та 04 грудня 2024 року № 05/03-61, квартира АДРЕСА_3 має розподілені особові рахунки, а саме окремий рахунок для сплати комунальних послуг має позивачка та відповідач.

44. Також зі змісту вищевказаних листів судами встановлено, що станом на

22 жовтня 2024 року у ОСОБА_2 була наявна заборгованість за комунальні послуги у загальному розмірі 11 877,90 грн. Заборгованість станом на 04 грудня 2024 року була повністю погашена (Т.1, а.с.13; 33).

45. Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 05 листопада 2024 року судами встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частина квартири

АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 частину якої зареєстроване 04 липня

2018 року (Т.1, а.с.17).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

46. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

47. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

48. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

49. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

50. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

51. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

52. Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

53. Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, згідно з частинами першою, другою якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору- судом.

54. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами

і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, -протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

55. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (частина п`ята статті 71 ЖК України).

56. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

57. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

58. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Під час вирішення спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи в жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені в статті 71 ЖК України строки (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 183/271/22 (провадження № 61-16101св23)).

59. Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)).

60. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі

№ 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).

61. У постанові Верховного Суду від 17 червня 2024 року в справі

№ 404/9215/19 зазначено, що в справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

62. У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року в справі № 161/126/23 (провадження № 61-16023св23) вказано, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені

ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, у цей строк перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому під час розгляду позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року в справі № 760/13113/14-ц,

від 26 лютого 2020 року в справі № 333/6160/17, від 18 березня 2020 року в справі № 182/6536/13-ц, від 25 серпня 2020 року в справі № 569/12832/16-ц, від 22 грудня 2021 року в справі № 758/12823/17, від 19 січня 2022 року в справі № 344/9319/19.

63. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

64. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

65. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).

66. Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

67. Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 січня

1995 року виконавчим комітетом Добротвірської селищної ради ОСОБА_1 було видано ордер №1769 на право зайняття житлового приміщення АДРЕСА_3 , на сім`ю у складі п`яти осіб: ОСОБА_1 , її чоловік - ОСОБА_2 , їхні діти: ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 .

68. Водночас встановленими у справі обставинами підтверджується, що ОСОБА_2 разом із новою дружиною проживає у квартирі

АДРЕСА_2 з часу придбання останньої. При цьому

ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/2 частина вищевказаної квартири.

69. Таким чином, установивши, що відповідач щонайменше з 04 липня

2018 року, тобто з моменту набуття ним 1/2 частки у праві власності на квартиру

АДРЕСА_2 , не проживає у спірній квартирі, а також урахувавши наявність у нього на праві власності іншого житлового приміщення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

70. При цьому колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, має наслідком позбавлення його житла, оскільки останній

є власником іншого житлового приміщення.

71. Більше того, колегія суддів зауважує, що відповідач не довів наявності поважних причин своєї відсутності за зареєстрованим місцем проживання протягом шестимісячного строку, передбаченого статтею 71 ЖК України. Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд в оскаржуваній у касаційному порядку постанові, відповідач за власною волею змінив місце проживання, тоді як матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що позивачка чинила йому перешкоди, які унеможливлювали проживання у спірній квартирі.

72. Крім того, не заслуговують на увагу і посилання касаційної скарги на наявність мирової угоди, укладеної між позивачкою та відповідачем, оскільки вищезгаданою угодою було врегульовано спір, який існував між сторонами в інший період часу. Натомість у справі, що є предметом касаційного перегляду, встановленню підлягав факт непроживання відповідача у спірній квартирі протягом іншого періоду, зокрема після затвердження між сторонами мирової угоди в іншій справі. Тому наявність мирової угоди, затвердженої ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 24 жовтня 2000 року у справі № 2-480/2000, не спростовує висновків апеляційного суду про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

73. Також колегія суддів відхиляє як неспроможні доводи касаційної скарги про недотримання апеляційним судом принципу пропорційності при вирішенні питання про визнання заявника касаційної скарги таким, що втратив право користування житловим приміщенням у зв`язку з відсутністю понад установлений статтею 71 ЖК України строк за зареєстрованим місцем проживанняз огляду на таке.

74. Умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів,

у тому числі, щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є принцип пропорційності.

75. ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема, й у питаннях захисту права власності та права користування.

76. Як установлено апеляційним судом у змісті оскаржуваного судового рішення, відповідач за власною волею залишив зареєстроване місце проживання, створив нову сім`ю та протягом тривалого часу проживає разом із нею в іншому житловому приміщенні, яке належить йому на праві власності. За таких обставин відповідач унаслідок вирішення спору не був позбавлений єдиного житла, що спростовує доводи касаційної скарги про непропорційність втручання у його право на житло.

77. Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними

у змісті постанови від 26 квітня 2023 рокуу справі № 211/159/14-ц (провадження № 61-6663св22), у якій зауважено, що: «Принцип пропорційності втручання в право особи на користування житлом шляхом визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, не буде порушено у випадку, якщо особа тривалий час не проживає у спірному житловому приміщенні без поважних причин, не ставиться до нього, як до свого постійного місця проживання, а тому не має з ним достатніх триваючих зв`язків та має інше житло».

78. Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

79. Посилання скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин та не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

80. Підсумовуючи, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

81. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

82. Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

83. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не

є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

84. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява

№ 63566/00, § 23)). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

86. Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

87. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про непроживання відповідача за зареєстрованим місцем проживання без поважних причин протягом строку, більшого ніж шість місяців, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Відтак касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 21 листопада 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников Р. А. Лідовець О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк