Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №201/197/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року

м. Київ

справа № 201/197/23

провадження № 61-14334св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство юстиції України,

треті особи: державний реєстратор Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижкова Вікторія Василівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко Олександр Олексійович, Дніпровська міська рада, ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко Катерина Володимирівна, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року у складі судді Покопцевої Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: державний реєстратор Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижкова В. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О. О., Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 , в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22 серпня 2022 року № 3524/5;

- зобов`язати Міністерство юстиції України відновити записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які було скасовані на підставі наказу Міністерства юстиції від 22 серпня 2022 року № 3524/5, а саме: записи, внесені на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 листопада 2021 року № 61757765, від 29 листопада 2021 року № 61902831, прийняті державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В.В., а також скасовані рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269, прийняті приватним нотаріусом Кравченком О. О.

Позовну заяву обґрунтував тим, що ОСОБА_2 було подано скаргу до Міністерства юстиції України, за результатами розгляду якої було прийнято наказ від 22 серпня 2022 року № 3524/5, яким скасовано рішення від 22 листопада 2021 року № 61757765, від 29 листопада 2021 року № 61902831, прийняті державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., а також скасовані рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269, прийняті приватним нотаріусом Кравченком О. О.

Зазначив, що ця скарга ОСОБА_2 не відповідала вимогам, встановленим частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки в ній не було зазначено фактів порушення прав скаржника рішеннями державних реєстраторів та не надано жодного документу, що підтверджує ці обставини.

Вказав на те, що відповідач вийшов за межі розгляду скарги, адже ОСОБА_2 не оскаржувалися рішення від 29 листопада 2021 року № 61902831 та рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року, № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269.

Наголосив на тому, що рішеннями від 30 грудня 2021 року, 31 грудня 2021 року, 04 січня 2022 року, 05 січня 2022 року право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ним ( ОСОБА_1 ), що було безумовною підставою для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_2 , а тому оскаржуваний наказ відповідача прийнятий з порушенням пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також наголосив на тому, що Міністерство юстиції України не виконало вимоги Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), щодо дотримання його прав та інтересів, як заінтересованої особи, в частині повідомлення про розгляд скарги, надання йому копії скарги та доданих до неї документів, у зв`язку з чим він був фактично позбавлений можливості належним чином підготуватися до засідання Комісії.

Переконував, що всупереч абзацу 3 частини третьої статті 37 Закону № 1952-ІV, скаргу ОСОБА_2 розглянуто відповідачем з перевищенням 45 календарних днів, тобто відповідачем не дотримано строки розгляду, який є присічним, і сплив якого позбавляє права розгляду та вирішення відповідної скарги.

Стверджував про те, що приватним нотаріусом правомірно зареєстровано право власності за ним на підставі договорів про задоволення прав іпотекодержателя. Крім того, рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем виключно у суді, отже відповідач вийшов за межі своєї компетенції.

Також стверджував про те, що відповідач, приймаючи оспорюваний наказ, перевіряв не лише дотримання державними реєстраторами процедури проведення реєстраційних дій, а й надав оцінку факту укладення договору іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя, тоді як таку оцінку може надавати виключно суд за результатами розгляду відповідного спору, тому відповідач під час розгляду скарги ОСОБА_2 від 10 грудня 2021 року вийшов як за межі вимог скарги, так і своєї компетенції.

Переконував, що посилання відповідача на пункт 43 та пункт 77 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), є помилковими, оскільки пункт 43 цього Порядку застосовується виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2021 року № 509, а пункт 77 регулює проведення державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті здійснення нового будівництва чи реконструкції, тоді як він не здійснював реконструкцію об`єкта нерухомості.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважав, що є підстави для задоволення його позовних вимог судом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 22 серпня 2022 року № 3524/5 прийнято в межах наданих законом повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством.

Суд першої інстанції встановив, що скарга ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої прийнято спірний наказ, відповідала вимогам закону щодо форми, змісту та строків подання, містила належне обґрунтування порушення прав скаржника та була розглянута Міністерством юстиції України з дотриманням установленої процедури і строків. Доводи позивача про порушення порядку повідомлення заінтересованих осіб, пропуск строку розгляду скарги, вихід Міністерства юстиції України за межі предмета скарги та відсутність у нього повноважень на скасування спірних реєстраційних дій є необґрунтованими.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що Міністерство юстиції України правомірно скасувало як первинні, так і похідні реєстраційні рішення, оскільки під час їх прийняття державним реєстратором і приватним нотаріусом не було перевірено наявність передбачених законом документів щодо введення об`єкта в експлуатацію, а реєстраційні дії були вчинені стосовно об`єкта, який мав ознаки самочинного будівництва. При цьому Міністерство юстиції України надало оцінку виключно законності дій державного реєстратора та нотаріуса, не вирішуючи цивільно-правового спору щодо договорів іпотеки чи задоволення вимог іпотекодержателя.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла адвокат Войтенко К. В. залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року -без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини спору, надав належну правову оцінку поданим сторонам доказам і зробив обґрунтовані висновки по суті вирішення спору. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

14 листопада 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в якій з урахуванням уточнень, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 та постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 760/15737/23 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Також заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 Порядку Порядок № 1128 та пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що на дату звернення ОСОБА_2 зі скаргою до відповідача у Верховному Суді було відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою заявника на рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 160/11685/19 за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання його виконати вимоги припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 03 липня 2019 року, а саме усунути порушення Державних будівельних норм (далі - ДБН) Б.2.2-12-2018 «Планування і забудова території», привести об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідність до чинного законодавства, а також на те, що відсутність цього спору на момент прийняття висновку Колегію Міністерства юстиції України, а саме 28 серпня 2022 року, жодним чином не спростовує обставин того, що оскаржуваний наказ відповідач прийняв за наявності судового спору щодо нерухомого майна;

- не застосували пункт 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не надали правової оцінки тому факту, що у Міністерства юстиції України відсутні повноваження на розгляд скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за наявності будь-якого судового спору щодо нерухомого майна;

- не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 взагалі не оскаржував рішення від 29 листопада № 2021 року № 61902831 про внесення змін до розділу про нерухоме майно, прийняте державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., а також рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051 (запис про іпотеку), № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269 (рішення про державну реєстрацію права власності заявника та поділ житлового приміщення), прийняті приватним нотаріусом Кравченком О. О., та не зазначив жодного факту щодо порушення його прав вказаними рішеннями, а тому Міністерство юстиції України при розгляді скарги протиправно вийшло з межі вимог скарги та межі своєї компетенції;

- не врахували, що оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу вже відбулась державна реєстрація права власності на квартири за іншою особою - ОСОБА_1 , то відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» були безумовні підстави для відмови ОСОБА_2 у задоволенні його скарги;

- не надали належну правову оцінку факту порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, яка була проведена без належного повідомлення заінтересованої особи - ОСОБА_1 та без надання йому копії скарги з додатками, що позбавило позивача права на захист;

- не надали належну оцінку всім доводам та аргументам заявника тощо.

02 січня 2026 року Дніпровська міська рада, через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., в якому зазначила про необґрунтованість та безпідставність доводів такої скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Крім того, у вказаному відзиві Дніпровська міська рада виклала клопотання про закриття касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом 5 частини другої статті 389 ЦПК України.

05 січня 2026 року Міністерство юстиції України із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., в якому просило суд таку касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року - без змін.

Також у вказаному відзиві Міністерство юстиції України виклало клопотання про розгляд справи за участі його представника.

Однак, оскільки у цій справі Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстави для задоволення такого клопотання відповідача щодо розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції за участі його представника відсутні.

20 січня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Довженко О. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких просив суд залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, з огляду на її необґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, зокрема запропоновано подати докази сплати судового збору і уточнення підстав касаційного перегляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко К. В., з підстав визначених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Соборного районного суду міста Дніпра матеріали справи № 201/197/23; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2026 року матеріали справи № 201/197/23 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 16 серпня 2022 року Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, повторно розглянула скаргу ОСОБА_2 від 10 грудня 2021 року, направлену за належністю листом Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро) від 14 грудня 2021 року № 05.7-01/5985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2021 року за № СК-3721-21 за дорученням Міністра юстиції України Дениса Малюски від 28 липня 2022 року № 254/1/48-22, на рішення від 22 листопада 2021 року № 61757765, прийняте державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В. щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з вимогою притягнути до адміністративної та дисциплінарної відповідальності державного реєстратора Рижкову В. В., та надала висновок.

Цим висновком рекомендовано скаргу ОСОБА_2 від 10 грудня 2021 року задовольнити частково, скасувати рішення від 22 листопада 2021 року № 61757765, від 29 листопада 2021 року № 61902831, прийняті державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., а також скасувати рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року, № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269, прийняті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченком О. О.

Також, рекомендовано тимчасово блокувати доступ до Державного реєстр речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Рижковій В. В. та приватному нотаріусу Кравченку О. О. строком на три місяці, а в іншій частині вимог скарги ОСОБА_2 - відмовлено.

Під час розгляду скарги встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що межує з житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого не завершено.

На думку скаржника, об`єкт будівництва є незаконним, оскільки будівництво багатоповерхівки невизначеного призначення проводиться посеред приватного сектору без дозвільних документів.

Під час розгляду скарги Колегією встановлено, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 листопада 2021 року № 61757765, прийнятого державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., було відкрито розділ № 2512598112020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна) на житловий будинок внаслідок перенесення відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, змінено площу об`єкту нерухомого майна з 38,6 кв. м на 1353,9 кв. м та зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Журжею Ю. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1945, та акта про проведення технічної інвентаризації від 20 листопада 2021 року, складеного експертом з інвентаризації нерухомого майна Чирченком О. С .

Рішенням від 29 листопада 2021 року № 61902831, прийнятим державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., внесені зміни до розділу на житловий будинок, а саме, додано технічний паспорт від 21 листопада 2021 року, сформований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

На підставі рішень від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, прийнятих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченком О. О., був зареєстрований запис про обтяження від 17 грудня 2021 року № 45754274 та запис про іпотеку № 45754409 на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Кавченком О. О. 17 грудня 2021 року, зареєстрований в реєстрі під № 3532.

На підставі рішень від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269, прийнятих приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченком О. О., житловий будинок був поділений на квартири № 1-28 та групу нежитлових приміщень № 29 та зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі технічних паспортів, висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна присвоєнням об`єкту окремого номеру від 20 листопада 2021 року № 2101, виданого ПП «ПРОМ БТІ», договорів задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчених приватним нотаріусом Кравченком О. О.

Посилаючись на порушення державним реєстратором Рижковою В. В. та приватним нотаріусом Кравченком О. О. пунктів 43, 77 Порядку № 1127 (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), статтей 10, 22, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Колегія встановила, що оскаржувані рішення від 22 листопада 2021 року № 61757765, від 29 листопада 2021 року № 61902831 та від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269 прийняті на підставі документів, які не відповідали вимогам законодавства, а рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187 прийняті внаслідок незаконної державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на житловий будинок, який в подальшому був поділений на квартири та групи нежитлових приміщень. Основні та похідні рішення скасовані.

22 серпня 2022 року наказом Міністерства юстиції України № 3524/5 скарга ОСОБА_2 задоволена частково, скасовані рішення від 22 листопада 2021 року, 29 листопада 2021 року, прийняті державним реєстратором Рижковою В. В. та скасовані рішення від 17 грудня 2021 року, 30 грудня 2021 року, 31 грудня 2021 року, 04 січня 2022 року та 05 січня 2022 року, прийняті приватним нотаріусом Кравченком О. О.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції закону станом на дату розгляду скарги 16 серпня 2022 року) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі та має містити відомості про прізвище, ім`я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги. Якщо з дня прийняття оскаржуваного рішення, здійснення дії або бездіяльності спливло більше двох місяців, а у випадку, передбаченому абзацом другим частини третьої цієї статті, - більше одного місяця, скарга має містити також відомості про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником. До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, повідомлення державних реєстраторів про виявлені ними факти використання їх ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами розглядаються у строк не більше одного місяця з дня їх надходження.

У разі якщо в місячний строк розгляд скарги неможливо, Міністерство юстиції України, його територіальні органи встановлюють необхідний строк для її розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний строк для вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати 45 днів.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1128 (тут і далі в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1150), розгляд скарги у сфері державної реєстрації здійснюється у строки, встановлені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» (у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін`юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1128 для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів (далі - заінтересовані особи), або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел). Інформація про дату, час і місце засідання колегії, що проводиться після відкладення розгляду скарги або для повторного розгляду скарги у визначених законодавством випадках, не оприлюднюється, якщо колегією не прийнято рішення про інше. Відсутність заінтересованих осіб під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 1128 за результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

Отже, Міністерству юстиції України надано повноваження під час розгляду скарги, в тому числі, поновити іншим способом, ніж зазначено у скарзі права та законні інтереси скаржника.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 22 серпня 2022 року № 3524/5 прийнято в межах наданих законом повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтовано встановив, що скарга ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої прийнято спірний наказ, відповідала вимогам закону щодо форми, змісту та строків подання, містила належне обґрунтування порушення прав скаржника та була розглянута Міністерством юстиції України з дотриманням установленої процедури і строків.

Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, про те що Міністерство юстиції України правомірно скасувало як первинні, так і похідні реєстраційні рішення, оскільки під час їх прийняття державним реєстратором і приватним нотаріусом не було перевірено наявність передбачених законом документів щодо введення об`єкта в експлуатацію, а реєстраційні дії були вчинені стосовно об`єкта, який мав ознаки самочинного будівництва. При цьому Міністерство юстиції України надало оцінку виключно законності дій державного реєстратора та нотаріуса, не вирішуючи цивільно-правового спору щодо договорів іпотеки чи задоволення вимог іпотекодержателя.

Посилання у касаційній скарзі на те, що Міністерство юстиції України не мало повноважень розглядати скаргу ОСОБА_2 через наявність відкритого касаційного провадження у справі за касаційною скаргою заявника на рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 160/11685/19 за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання його виконати вимоги припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, Верховний Суд відхиляє, оскільки спір в адміністративній справі, на яку посилається заявник, стосувався лише виконання припису органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо усунення ним порушень вимог містобудівного законодавства та не була спором щодо законності оскаржуваних реєстраційних дій чи належності речових прав, які стали предметом розгляду Колегії Міністерства юстиції України у цьому спорі.

Таким чином, наявність судового провадження у справі № 160/11685/19 сама по собі не свідчила про існування передбаченого пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції закону станом на дату подачі ОСОБА_2 скарги) судового спору щодо нерухомого майна, який виключав би повноваження Міністерства юстиції України на розгляд відповідної скарги.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 взагалі не оскаржував рішення від 29 листопада № 2021 року № 61902831, прийняте державним реєстратором Павлоградської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Рижковою В. В., а також рішення від 17 грудня 2021 року № 62391051, № 62391187, від 30 грудня 2021 року № 62691815, 62695249, 62696983, 62697675, 62698562, 62699373, 62700069, 62700653, 62702299, 62702964, від 31 грудня 2021 року № 62715213, 62715680, 62716130, 62716511, від 04 січня 2022 року № 62730126, 62731986, 62733011, 62734049, 62736123, 62736891, 62738261, 62738988, 62739341, 62739652, 62739913, 62740128, від 05 січня 2022 року № 62747297, 62748384, 62749269, прийняті приватним нотаріусом Кравченком О. О., є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 9 та 13 Порядку № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1150), Міністерство юстиції України під час розгляду скарги зобов`язане встановити всі обставини, що мають значення для її об`єктивного розгляду, та наділене повноваженнями визначити, які саме рішення підлягають скасуванню для повного поновлення порушених прав.

Оскільки Колегією Міністерства юстиції України було встановлено, що первинне рішення державного реєстратора Рижкової В. В. від 22 листопада 2021 року № 61757765 про реєстрацію права власності на самочинно збудований об`єкт площею 1353,9 кв. м прийнято з грубими порушеннями закону та за відсутності документів про введення в експлуатацію, то усі наступні рішення щодо внесення змін до розділу, обтяження іпотекою та подальшого поділу цього будинку на 28 квартир і нежитлові приміщення є похідними.

Скасування лише первинного рішення без ліквідації його юридичних наслідків у вигляді ланцюга похідних реєстраційних дій нотаріуса Кравченка О. О. не призвело б до відновлення законності та фактичного захисту прав скаржника. Колегія Міністерства юстиції України діяла виключно у межах своєї компетенції та визначеного законом способу захисту прав третіх осіб, а оцінка під час розгляду скарги надавалася виключно реєстраційним діям, а не цивільно-правовим угодам.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли абсолютно правильного висновку, що відповідач правомірно скасував як основне незаконне рішення, так і всі невіддільні похідні від нього рішення, у зв`язку з чим порушення меж розгляду скарги відсутнє.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну правову оцінку факту порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, яка була проведена без належного повідомлення заінтересованої особи - ОСОБА_1 та без надання йому копії скарги з додатками, що позбавило позивача права на захист, Верховний Суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року № 1150) для забезпечення можливості участі у колегіальному розгляді скарги у сфері державної реєстрації скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, або надання зазначеними особами письмових пояснень по суті скарги Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж за два дні, а під час воєнного стану - за 15 днів до дня засідання колегії забезпечує оприлюднення на своєму офіційному вебсайті інформації про дату, час і місце такого засідання, а під час воєнного стану - про дату засідання, та додатково повідомляє зазначену інформацію заінтересованим особам засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Інформація про дату, час і місце засідання колегії, що проводиться після відкладення розгляду скарги або для повторного розгляду скарги у визначених законодавством випадках, не оприлюднюється, якщо колегією не прийнято рішення про інше.

Відсутність заінтересованих осіб під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Розгляд скарг у сфері державної реєстрації під час дії воєнного стану проводиться без участі заінтересованих осіб.

Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що на виконання пункту 10 Порядку № 1128 інформація про розгляд скарги ОСОБА_2 від 10 грудня 2021 року була розміщена на офіційному вебсайті Мін`юсту за посиланням: «https://minjust.gov.ua/m/ogoloshennya-pro-zasidannya-tsentralnoi-kolegii-ministerstva-yustitsii-ukraini-16-serpnya-2022-roku».

Скаржник ОСОБА_2 , державний реєстратор Рижкова В. В. та приватний нотаріус Кравченко О.О. були повідомлені про дати та час засідань Колегії електронною поштою та телефонограмам (т. 3 а.с. 101-108); скаржник, представник державного реєстратора Рижкової В. В. та приватний нотаріус Кравченко О.О. подавали письмові пояснення.

Отже, відповідач Мін`юст забезпечив належне публічне сповіщення всіх учасників розгляду скарги про час і місце засідання Колегії шляхом завчасного розміщення відповідного оголошення на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України та іншими можливими засобами.

Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що у цій справі предметом перевірки Колегії Міністерства юстиції України під час розгляду скарги ОСОБА_2 була виключно законність реєстраційних дій державного реєстратора Рижкової В. В. та приватного нотаріуса Кравченка О. О., які за відсутності документів про введення об`єкта в експлуатацію протиправно зареєстрували право власності на самочинне будівництво площею 1353,90 кв.м та здійснили його поділ на 28 окремих приміщень. Оскільки відповідач діяв у межах своїх повноважень щодо контролю за суб`єктами державної реєстрації та не вирішував безпосередній цивільно-правовий спір сторін, суто формальні процедурні недоліки адміністративного провадження не можуть слугувати самостійною підставою для скасування по суті законного і правомірного Наказу Мін`юсту.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що оскільки на момент прийняття оскаржуваного наказу вже відбулась державна реєстрація права власності на квартири за іншою особою - ОСОБА_1 , то відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» були безумовні підстави для відмови ОСОБА_2 у задоволенні його скарги, Верховний Суд також відхиляє з огляду на те, що хоча на момент прийняття оспорюваного наказу Міністерства юстиції України від 22 серпня 2022 року № 3524/5 право власності на квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно було зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 , однак така реєстрація була здійснена на підставі реєстраційних дій, законність яких оскаржувалась ОСОБА_2 та які Колегія Міністерства юстиції України визнала такими, що прийняті з порушенням вимог законодавства.

Суди попередніх інстанцій у цій справі правильно установили, що реєстрація права власності позивача на квартири є похідною від первинних незаконних реєстраційних дій щодо житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , тому їх скасування було правомірним наслідком скасування цих первинних рішень.

Отже, сама лише наявність на момент розгляду скарги зареєстрованого права власності позивача на згадані квартири не свідчила про наявність достатніх та передбачених пунктом 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстав для відмови у задоволенні скарги ОСОБА_2 .

Посилання у касаційній скарзі стосовно того, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків, висловлених у постановах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 та постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 760/15737/23 є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди першої та апеляційної інстанції виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій належну оцінку всім доводам та аргументам заявника, викладеним у позовній заяві та апеляційній скарзі, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 Порядку № 1128 та пункту 2 частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у подібних правовідносинах є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання застосування вказаних норм права є сталою.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Також Верховний Суд враховує висновкиВеликої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 910/2546/22 (провадження №12-43гс24) щодо належного складу сторін у справах про оскарження наказів Мін`юсту, яким скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на майно, та вважає, що оскільки у цій справі позовні вимоги заявлено про поновлення порушеного цивільного (майнового) права саме позивача та не стосується прав інших осіб, то склад сторін у цій справі є належним.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо клопотання Дніпровської міської ради про закриття касаційного провадження у справі

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , Дніпровська міська рада виклала клопотання про закриття касаційного провадження у справі з підстав, визначених пунктом 5 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, зокрема, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Перевіривши доводи вказаного клопотання Дніпровської міської ради та дослідивши матеріали касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення такого клопотання третьої особи і закриття касаційного провадження у цій справі на пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України немає.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Дніпровської міської ради про закриття касаційного провадження у справі залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Войтенко Катерина Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник