Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №127/4756/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

справа № 127/4756/25

провадження № 61-2486св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

треті особи:Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мишковської Тетяни Миколаївни на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю. А., та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що25 липня 2003 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 дочка ОСОБА_4 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2018 рокуу справі № 127/7551/18 шлюб між ними розірвано, цим рішенням суду визначено місцем проживання дітей - місце проживання їх матері.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь дітей аліменти у розмірі 3 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 07 березня 2019 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року у справі № 127/6790/19 задоволено її позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на її користь на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти в розмірі 3 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 07 березня 2019 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року у справі № 127/6790/19 змінено розмір аліментів та визначено, що до стягнення підлягають аліменти у розмірі 2 000,00 грн щомісячно на кожну дитину.

Вказувала на те, що з часу розірвання шлюбу їхні неповнолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , залишилися проживати разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, вона самостійно утримує та виховує дітей. Відповідач має заборгованість із сплати аліментів у розмірі 42 000,00 грн, що свідчить про його небажання брати участь в утриманні та забезпеченні власних дітей. ОСОБА_2 не піклується про дітей, не спілкується з ними, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу та не створює умов для отримання ними освіти з моменту розірвання шлюбу.

Зазначала, що необхідність встановлення факту самостійного виховання дітей виникла в зв`язку з тим, що це надає їй право, в тому числі шляхом звільнення з військової служби, належним чином особисто здійснювати свої батьківські обов`язки, які покладені на неї Сімейним кодексом України (далі - СК України), діяти в інтересах дітей у випадках, передбачених Законом, незалежно від волі відповідача, надає інші права, передбачені СК України, у разі ухилення одного з батьків від виконання батьківських обов`язків.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вона самостійно виховує та утримує дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність батька дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання матір`ю дітей.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада

2025 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що мати ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_4 .

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 605,60 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 726,72 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_2 не заперечував викладених у позовній заяві обставин, зокрема, і щодо самостійного виховання ОСОБА_1 їхніх дітей та перебування дітей на її утриманні.

Апеляційний суд врахував надані дітьми у судовому засіданні пояснення, які підтверджують факт самоусунення батька від своїх батьківських обов`язків і що лише матір бере участь у їх вихованні та утримує їх; позицію представника Військової частини НОМЕР_1 , який при вирішенні спору просив розглянути заяву за наявними матеріалами і при винесенні рішення поклався на розсуд суду, тобто фактично не заперечував щодо задоволення вимог позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував пояснення ОСОБА_1 , надані у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, яка вказувала на те, що умови проходження нею військової служби унеможливлюють її участь у вихованні дітей, які залишаються вдома без її нагляду, підтримки та допомоги. Головнокомандувачем Збройних Сил України був виданий наказ, відповідно до якого їй треба змінити місце служби, яке розташоване ближче до лінії зіткнення з ворогом. Ця обставина в повній мірі унеможливить проживання з дітьми, виховання їх та можливість опікуватися ними. А «переїхати» з дітьми в зону бойових дій - це наражатиме дітей на небезпеку. Хоча цей наказ був скасований в частині, яка стосується її переведення, однак Головнокомандувач Збройних Сил України знову може винести новий наказ такого ж змісту, а отже, існують вищезазначені ризики щодо дітей.

Водночас апеляційний суд визнав необґрунтованим висновок органу опіки та піклування, згідно з яким орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважав за недоцільне встановлення факту самостійного виховання матір`ю ОСОБА_5 неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ,

Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, на підставі досліджених письмових доказів та наданих пояснень в судовому засіданні, апеляційний суд дійшов висновку про те, що матір двох дітей ОСОБА_1 одноособово виховує та утримує їх, а тому наявні підстави для задоволення позову в частині, що стосується дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , немає, оскільки на час ухвалення судового рішення вона досягла повноліття.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У лютому 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мишковська Т. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, щопісля звернення до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, позивачка зателефонувала відповідачу та просила не брати участь у справі та не подавати докази, запевнила, що для нього це не буде мати негативних наслідків та рішення їй необхідне для звільнення з військової служби.

Надалі відповідач, засумнівавшись у мотивах колишньої дружини, звернувся за правничою допомогою до адвоката та в січні 2026 року уклав договір на представництво його інтересів. Після надання представнику відповідача доступу до матеріалів справи відповідач дізнався, що позивачка надала недостовірні докази та повідомила недостовірну інформацію, а також те, що спільні діти під впливом позивачки повідомили суду недостовірну інформацію.

Оскільки для збору доказів на спростування тверджень позивачки потрібен був час, відповідач не встиг їх отримати та надати до суду до ухвалення Вінницьким апеляційним судом судового рішення.

Актом про встановлення участі батька у вихованні дітей від 10 лютого 2026 року підтверджується, що у квартирі АДРЕСА_2 проживає без реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом із дружиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Діти ОСОБА_2 , а саме дочки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , часто відвідують свого батька за його місцем проживання, періодично залишаються у них на ніч, підтримують гарні сімейні стосунки, зокрема: діти з батьком та його дружиною разом відвідували кафе, прогулювались, ходили за покупками, їздили на риболовлю тощо. Також підтверджено, що на початку війни, а саме з березня до травня 2022 року, обидві дочки проживали разом з батьком та його дружиною у вказаній квартирі.

Розрахунком заборгованості зі сплати аліментівза період з 01 лютого 2023 року до 26 грудня 2025 року, виданим Другим відділом державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, підтверджується, що у виконавчому провадженні № НОМЕР_5 зазначеного позивачкою боргу у розмірі 42 000,00 грн зі сплати аліментів у відповідача ніколи не було, а з 2024 року мали місце переплати за аліментами.

Згідно з довідкою Другого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України станом на 30 січня 2026 року заборгованість у виконавчому провадженні № НОМЕР_5 відсутня.

Квитанціями про перерахування коштів безпосередньо на картки дітей (крім сплати аліментів), спільними фотографіями батька з дітьми, листуванням у соціальних мережах та іншими доказами підтверджується, що батько постійно бере участь у житті та вихованні дітей, допомагає матеріально, цікавиться їхнім життям.

Вказане свідчить про недобросовісну поведінку позивачки, подання до суду неправдивих відомостей, введення в оману відповідача та суд.

Підставами касаційного оскарження заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2026 року справу призначено до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрований шлюб.

У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2018 року у справі № 127/7551/18 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Місцем проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначено місце проживання матері ОСОБА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2019 року у справі № 127/6790/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 3 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 07 березня 2019 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року у справі № 127/6790/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області 09 квітня 2019 року в частині розміру аліментів, що підлягають стягненню, змінено: визначено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно. В іншій частині рішення залишено без змін.

04 липня 2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області на виконання рішення суду про стягнення аліментів видано виконавчий лист.

09 липня 2019 року державним виконавцем Замостянського відділу державної виконавчої служби міста Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області Федорченко А. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 127/6740/19.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дзюбенко Т. О., заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим провадженням № НОМЕР_5 за період з 01 січня 2020 року до 31 січня 2023 року становить 42 000,00 грн.

Згідно з витягами з реєстру територіальної громади від 21 січня 2025 року № 2025/000830160, № 2025/000830072 та № 2025/000829176 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають разом із матір`ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_3 належить ОСОБА_1 на праві власності.

Згідно з інформаційною довідкою з реєстру Вінницької міської територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи № 7780 від 21 лютого 2025 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до інформації про участь батьків у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , учениці 9-А класу Комунального закладу «Вінницький ліцей № 30 ім. Тараса Шевченка», ОСОБА_4 навчається у вказаному закладі з 2016 року. Мати ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дитини, відвідує батьківські збори, цікавиться у класного керівника успіхами та труднощами ОСОБА_4 у навчанні. Батько ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, навчанням дитини у закладі не цікавиться, на зв`язок з класним керівником не виходить.

Згідно з копією студентського квитка серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2022 року ОСОБА_3 є студенткою Відокремленого структурного підрозділу «Технологічно-промисловий фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету».

Відповідно до інформації про участь батьків у вихованні дитини ОСОБА_3 , студентки 313 групи спеціальності 181 Харчові технології Відокремленого структурного підрозділу «Технологічно-промисловий фаховий коледж Вінницького національного аграрного університету» № 3/25 від 27 січня 2025 року, остання навчається у вказаному структурному підрозділі з 01 серпня 2022 року. Її мати ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дитини, відвідує батьківські збори, цікавиться у куратора успіхами та труднощами ОСОБА_3 у навчанні. Батько ОСОБА_2 батьківські збори не відвідує, навчанням дитини у закладі не цікавиться, на зв`язок із куратором не виходить.

Аналогічні відомості щодо участі батьків у вихованні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 містяться у довідках Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка Вінницької міської ради» № 263 та № 264 від 14 травня 2019 року.

Згідно з довідкою СК «Авангард» від 15 травня 2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відвідували спортивну секцію з плавання у басейні СК «Авангард» з 06 вересня 2017 року та весь 2018 рік.

Відповідно до довідки Спортивного клубу «Нокаут» від 14 травня 2019 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 18 січня 2018 року до 20 вересня 2018 року займалися у секції художньої гімнастики у цьому клубі. Щомісячна плата за заняття становила390,00 грн за кожну дитину.

Згідно з довідкою Школи іноземних мов від 14 травня 2019 року, ОСОБА_1 здійснювала оплату за відвідування курсів англійської мови ОСОБА_3 за період з 01 вересня 2018 року до 13 травня 2019 року у сумі 4 000,00 грн.

На підтвердження стану здоров`я дітей позивачка надала (в копіях): довідки медичного центру «Подільський центр зору» від 13 січня 2025 року, відповідно до яких ОСОБА_3 знаходилась на диспансерному обліку у офтальмолога з 28 серпня 2021 року, а ОСОБА_4 - з 03 лютого 2024 року; огляд ОСОБА_3 у медичному центрі «Подільський центр зору»; видаткові накладні, товарні чеки; плани лікування ОСОБА_4 у медичному центрі ПП «Лєвіка»; протокол первинного прийому хірурга-ортопеда від 20 квітня 2021 року, від 03 квітня 2023 року; виписки із медичних карток амбулаторного (стаціонарного хворого) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 22 січня 2025 року; видаткові накладні від 12 жовтня 2024 року; інформаційну згоду на проведення ортодонтичного лікування ОСОБА_4 ; бланки-замовлення ТОВ «МЦ «Альтамедика», акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ «МЦ «Альтамедика Плюс», квитанції, консультативні заключення.

Також позивачка надала (в копіях): договір на туристичне обслуговування; паспорти громадянина України для виїзду за кордон із даними про перетин кордону; квитанції до прибуткового касового ордера про оплату за надані послуги; чеки на оплату товарів, курсів та навчання.

Службою у справах дітей Вінницької міської ради надано висновок від 06 червня 2025 року № 31/00/011/35728, згідно з яким орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за недоцільне встановлення факту самостійного виховання матір`ю ОСОБА_5 неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з огляду на норми чинного законодавства та те, що діти наразі мають обох законних представників - батьків, які не обмежені у своїх правах та обов`язках щодо дітей.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, що підтверджується копією посвідчення офіцера НОМЕР_3 від 29 березня 2022 року.

Наказом ГК ЗС України № 1628 від 21 липня 2023 року ОСОБА_1 призначено старшим лікарем відділення санітарно-епідеміологічного нагляду санітарно-епідеміологічного відділу.

31 січня 2025 року начальником санітарно-епідеміологічного відділу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 надано службову характеристику ОСОБА_1 , старшого лікаря відділення санітарно-епідеміологічного нагляду санітарно-епідеміологічного відділу, майора медичної служби.

Матеріали справи містять також (в копіях): трудову книжку з відомостями про місце роботи ОСОБА_1 ; характеристику, видану Військовою частиною НОМЕР_1 , від 31 січня 2025 року № 10; грамоти за виконання службових обов`язків.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 31 січня 2025 року № 38 грошове забезпечення ОСОБА_1 з липня 2024 року до грудня 2024 року склало 167 825,02 грн.

Суд першої інстанції у судовому засіданні заслухав думку дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка пояснила, що батько ніякої участі у її житті не брав, після розлучення батьків його не бачила. Вказала, що проживає разом із матір`ю, яка виділяє їй кишенькові кошти, купує речі та продукти харчування, вартість подорожей також оплачує мама. Зазначила, що батько ОСОБА_2 проживає у м. Вінниці, нібито за адресою їх попереднього проживання, з днями народження її не вітає та не спілкується з нею. Мама є військовою, її часто переводять по різних військових частинах. Після повномасштабного вторгнення батько ніяк з ними не зв`язувався. На час відсутності матері, під час її перебування у відрядженні, близько тижня залишалися разом із сестрою самі вдома під наглядом сусідів, з якими давно знайомі.

Також суд першої інстанції заслухав думку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка пояснила, що проживає разом із матір`ю. Після розлучення батьків батько не допомагав, не телефонував, не зустрічалися з ним, за останні 7 років не бачилися жодного разу. Вказала, що батько платить аліменти на їх утримання, вказані кошти отримує мама.

На день звернення до суду дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виповнилося 17 років та 4 місяців. На день ухвалення рішення суду судом першої інстанції ОСОБА_3 досягла повноліття.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - адвоката Мишковської Т. М. підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (див.: постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/2642/23).

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, у тому числі з метою звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Встановлюючи факт, що мати ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину ОСОБА_4 , апеляційний суд при розгляді справи не надав оцінки участі батьків у вихованні та утриманні дитини, спроможності/неспроможності кожного з батьків піклуватися про дитину особисто, не встановив рівень емоційних стосунків між дитиною і кожним із батьків.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Апеляційний суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що батько ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Водночас, встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на самостійному вихованні та утриманні позивачки впливатиме на права та законні інтереси відповідача, як батька дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання ним своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, зокрема, таких як позбавлення батьківських прав та інше. Отже, вказане судове рішення може бути преюдиційним для інших вимог до відповідача.

Апеляційний суд не врахував, що сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факту самостійного виховання ним/нею дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з матір`ю не можуть розцінюватися як самостійне виховання матір`ю дитини.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).

Суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку наданим позивачкою доказам у їх сукупності, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що батько взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини.

Апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачкою дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Водночас колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки на час ухвалення судом першої інстанції рішення вона досягла повноліття.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підлягає скасуванню із залишенням у силі в цій частині заочного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , також підлягає скасуванню постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.

В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання касаційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 1 937,92 грн.

З огляду на висновки Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та залишення в силі в цій частині рішення суду першої інстанції про відмову у позові й залишення без змін постанови апеляційного суду в іншій частині, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на позивачку у розмірі 968,96 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мишковської Тетяни Миколаївни задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , скасувати.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2025 року в цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2026 року в частині розподілу судових витрат скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк