Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №404/9642/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року

м. Київ

справа № 404/9642/24

провадження № 61-1046 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний виконавець Шмалько Олександр Олександрович, Фортечний відділ державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

треті особи: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Димитрія Анатолійовича, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня

2025 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенко О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця Шмалько О. О., Фортечного відділу державної виконавчої служби у

м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), в якому просив суд зняти обтяження з об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що згідно з відомостей інформаційної довідки № 397726311

з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на частку житлового об`єкта нерухомості ОСОБА_1 було накладено арешт.

Вказував, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, все його нерухоме майно було обтяжено арештом відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 36626279, виданого 24 квітня 2013 року, видавник: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ.

Позивач зазначав, що згідно з відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, було накладено обтяження у виді заборони відчуження квартири

АДРЕСА_1 та перебуває у його частковій власності. Підставою для зазначеного обтяження стала постанова про відкриття виконавчого провадження, б\н, 02 липня 2010 року, видана старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Москалець Н. А.

Арешт частки його нерухомого майна та обтяження у виді заборони відчуження квартири було зареєстровано на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 36626279, виданого

24 квітня 2013 року, видавник: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ; постанови про відкриття виконавчого провадження, б\н, 02 липня 2010 року, виданої старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Москалець Н. А.

Позивач зазначав, що згідно з відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП), зазначені виконавчі провадження є завершеними,

а згідно з відомостей АСВП щодо нього відкрито три виконавчих провадження:

від 20 липня 2022 року № НОМЕР_1 - стягувач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»;

від 22 травня 2024 року № НОМЕР_2 - стягувач АТ КБ «Приватбанк»; від 22 травня 2024 року № НОМЕР_3 - стягувач АТ КБ «Приватбанк».

Оскільки дані виконавчі провадження не є підставами для обтяження його майна згідно з відомостей, зазначених в реєстрі, так як заборона відчуження мала накладатися на його частку, а не на все майно, а також порушується його право власності, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів, зазначаючи, що такий позов є ефективним способом захисту його прав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 17 липня 2025 року

у складі судді Варакіної М. Б., з урахуванням ухвали районного суду від 02 жовтня 2025 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 про скасування арешту нерухомого майна задоволено.

Скасовано арешт нерухомого майна, підстава обтяження постанова про відкриття виконавчого провадження, б/н, від 02 липня 2010 року, об`єкт обтяження квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_1 , обтяжувач: Кіровський відділ державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції.

У задоволенні вимог до приватного виконавця Шмалька О. О. відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що заборона відчуження майна, яке належить на праві приватної власності позивачу, порушує його права та законні інтереси як власника, оскільки унеможливлює повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном. При цьому арешт майна було накладено не в межах виконавчих проваджень, які наразі виконуються.

Щодо позовних вимог до приватного виконавця Шмалька О. О., суд першої інстанції зазначив, що його діями права позивача не порушені, так як арешт накладений Кіровським відділом державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (наразі правильна назва - Фортечний районний суд м. Кропивницький) від 17 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, у рамках якого було накладено арешт на спірне нерухоме майно, а тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Апеляційний суд послався на судову практику Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції вказав, що арешт у межах зазначеного виконавчого провадження було накладено на всю квартиру АДРЕСА_1 , у той час, як ОСОБА_1 є тільки співвласником частини вказаної квартири. При цьому, інші співвласники спірного нерухомого майна позов про зняття арешту з їх частини квартири не пред`являли і доказів того, що вони уповноважували ОСОБА_1 на подання позовної заяви в їх інтересах матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи АТ КБ «ПриватБанк» про пропуск позивачем строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стріченко Д. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, в якій просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 рокускасувати, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 17 липня 2025 року залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Д. А., на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 грудня 2025 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат Стріченко Д. А.,

звернувся до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29 січня 2026 року й надав відповідні докази.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 404/9642/24 із Фортечного районного суду

м. Кропивницького. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Д. А., мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Вказує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі

№ 643/3614/17; від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20, від 22 січня

2025 року у справі № 592/18654/23, від 22 січня 2025 року у справі № 207/3013/20,від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, від 17 грудня 2025 року у справі

№ 760/24514/24.

Зазначає, що апеляційним судом належним чином не досліджено фактичні обставини у справі, щодо аналізу статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», а саме факту відсутності виконавчого провадження, у межах якого було накладено оскаржуваний арешт на належне ОСОБА_1 майно. При цьому вказує, що ОСОБА_1 є власником частки нерухомого майна, щодо якого вирішується питання про скасування арешту та не є боржником за виконавчим провадженням, у межах якого було накладено арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11859050, відомості про який не міститься в АСВП.

Вказує про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах: від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), від 17 лютого 2025 року у справі № 295/6687/24 (провадження № 61-16253св24), так як вони є нерелевантними до обставин цієї справи, оскільки за наявними виконавчими провадженнями щодо нього, як боржника, арешт на спірне не накладався.

Також посилається на відповідну судову практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України щодо права на справедливий суд, ефективний судовий захист та захист права власності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив від АТ КБ «Приватбанк» на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, прийнята з дотриманням норм права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначається, що позивач є боржником за виконавчим провадженням, у межах якого й накладено арешт на спірне майно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з копії свідоцтва про право власності на житло від 02 грудня 1994 року квартира АДРЕСА_1 , належить на праві приватної, спільної власності ОСОБА_2 та членам її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а. с. 21-22).

Згідно відомостей інформаційної довідки № 397726311 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на частку житлового об`єкта нерухомості

ОСОБА_1 було накладено арешт відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 36626279, виданого 24 квітня 2013 року, видавник: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ (а. с. 17-18).

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, було накладено обтяження у виді заборони відчуження

квартири

АДРЕСА_1 та перебуває у частковій власності ОСОБА_1 .

Підставою для зазначеного обтяження стала постанова про відкриття виконавчого провадження, б\н, 02 липня 2010 року, видана старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Москалець Н. А.

Арешт частки нерухомого майна ОСОБА_1 та обтяження у виді заборони відчуження квартири було зареєстровано на підставі: постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 36626279, виданого 24 квітня 2013 року, видавник: Ленінський ВДВС Кіровоградського МУЮ; постанови про відкриття виконавчого провадження, б\н, 02 липня 2010 року, виданої старшим державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Москалець Н. А.

Згідно з відомостей АСВП, щодо ОСОБА_1 відкрито три виконавчих провадження:

- від 20 липня 2022 року № НОМЕР_1 - стягувач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»;

- від 22 травня 2024 року № НОМЕР_2 - стягувач АТ КБ «ПриватБанк»;

- від 22 травня 2024 року № НОМЕР_3 - стягувач АТ КБ «ПриватБанк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Д. А., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй,

а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували належним чином того, що арешт накладено на нерухоме майно боржника у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібні висновки містяться в постановах: Великої Палати Верховного Суду

від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19); Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року

у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19); Верховного Суду:

від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження №61-882св21),

від 01 лютого 2023 року у справі № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22),

від 11 березня 2024 року у справі № 932/6245/22 (провадження № 61-11086св23),

від 22 травня 2026 року у справі № 606/1141/25 (провадження № 61-4217св26) та інші. Така судова практика є незмінною.

Апеляційний суд вірно послався на постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), від 17 лютого 2025 року у справі № 295/6687/24 (провадження № 61-16253св24), проте не звернув уваги на те, що у вказаних судових рішеннях суди відмовили у відкритті / закрили провадження у справі за позовом сторони виконавчого провадження. Зазначені судові рішення є релевантними до обставин справи, яка переглядається, а тому в цій частині доводи касаційної скарги є помилковими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання касаційної скарги на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17; від 12 липня 2023 року у справі № 214/2305/20, від 22 січня 2025 року у справі № 592/18654/23, від 22 січня

2025 року у справі № 207/3013/20,від 14 травня 2025 року у справі

№ 2/1522/11652/11, від 17 грудня 2025 року у справі № 760/24514/24, є помилковим. Зазначені судові рішення ухвалені у справах, які є не подібними до обставин справи, яка переглядається. Так, у справах № 643/3614/17 (постанова Великої Палати Верховного Суду), № 760/24514/24 спір стосувався накладення арешту у рамках кримінального провадження і визначалася юрисдикція спору, а також доведення самого факту накладення арешту у далекому 2001 році. У справах № 214/2305/20 та № 592/18654/23 спір стосувався позову спадкоємця, а не сторони виконавчого провадження. У справі № 207/3013/20 позов було пред`явлено власником майна і не стороною виконавчого провадження. У справі № 2/1522/11652/11 (постанова Великої Палати Верховного Суду) спір стосувався правової проблеми арешту майна у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, можливості повторного пред`явлення його до виконання і справа направлена на новий розгляд.

Отже, вказані судові рішення не є релевантними до обставин справи, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про ефективність захисту його прав,

то колегія суддів зазначає, що не встановлено перешкод боржнику виконавчого провадження виконати судові рішення, що є його конституційним обов`язком - стаття 129-1 Конституції України про обов`язковість виконання судового рішення, після чого арешт з його майна буде знято.

Верховний Суд застосовує частину третю статті 400 ЦПК України (вихід за межі доводів касаційної скарги) і скасовує рішення суду першої інстанції, яке заявник просить залишити без змін, оскільки районний суд допустив порушення норм процесуального права й розглянув по суті позов сторони виконавчого провадження, що є помилковим.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, Верховний Суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Оскільки оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасовані із закриттям провадження у справі, тобто права заявника не відновлені, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Димитрія Анатолійовича, підлягає частковому задоволенню.

Рішення Фортечного районного суду від 17 липня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від22 грудня 2025 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Шмалько Олександра Олександровича, Фортечного відділу державної виконавчої служби у м. Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), треті особи: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про скасування арешту нерухомого майна закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк