Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №523/611/24 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/611/24

Провадження №2/523/2150/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Далеко К.О.

за участі секретаря судового засідання – Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Доводи позову.

11.01.2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, яким просить:

- cтягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у формі розписки у загальному розмірі 3 828 000,00 (три мільйони вісімсот двадцять вісім тисяч) гривень 00 копійок, в тому числі: заборгованості за зобов`язанням у розмірі 2 784 000, 00 (два мільйони сімсот вісімдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок; щомісячне 2,5% зобов`язання від суми основного зобов`язання за період з 29.03.2023 року по 29.12.2023 року у розмірі 626 400, 00 (шістсот двадцять шість тисяч чотириста) гривень 00 копійок; 15% штраф за несвоєчасне повернення основного зобов`язання у розмірі 417 600,00 (чотириста сімнадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Обґрунтовано позов тим, що 29 березня 2023 року, на підтвердження передачі грошових коштів, відповідачкою – ОСОБА_2 власноруч був укладений договір позики у формі розписки відповідно до якої, ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 72 500 доларів США (станом звернення до суду згідно курсу долара США НБУ 1 долар США – 38, 40 грн., а відтак борг згідно розписки складає 2 784 000, 00 грн.). У вказаній вище розписці зазначено, що ОСОБА_2 отримано грошову суму у повному обсязі, претензій до ОСОБА_1 щодо передачі коштів не має. Відповідно до вказаної розписки за користування коштами ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання також оплачувати щомісячно 2,5 % від суми боргу. Також, вказаною розпискою встановлено строк повернення ОСОБА_2 грошових коштів у повному обсязі до 20.10.2023 року. У випадку не повернення 72 500 доларів США протягом терміну обумовленого сторонами, визначено обов`язок додатково до суми боргу оплатити одноразовий штраф у розмірі 15% від суми боргу. В розписці зазначено, що розписка від 29.03.2023 року написана ОСОБА_2 добровільно та без будь-якого тиску, написана в присутності ОСОБА_3 . Станом на дату подачі позовної заяви (10.01.2024 року) грошові кошти у сумі 72 500 доларів США ОСОБА_1 не повернуті. Вищезазначена розписка складена від 29 березня 2023 року повністю підтверджує як факт отримання коштів ОСОБА_2 за борговою розпискою, так і її зобов`язання повернути грошові кошти у сумі 72 500 доларів США разом з 2,5% щомісячною оплатою та одноразовий 15% штраф до 20 жовтня 2023 року.

Доводи відзиву на позов.

22.07.2024 року представник відповідача – адвокат Дробінова І.В. подала до суду відзив на позов, яким позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. Обгрунтовано відзив наступним: з літа 2021 року між сином Позивача - ОСОБА_4 та ПП "Анта-Д" (фермерське господарство) в особі його директора ОСОБА_3 (який є офіційним чоловіком Відповідачки), а також громадянином України ОСОБА_5 виникли партнерські та інвестиційні господарські правовідносини щодо співпраці у сфері вирощування (ПП "Анта-Д") та збуту зернових культур за участі сина Позивача і ОСОБА_5 . Обидві особи долучились до бізнесу чоловіка Відповідачки - ПП "Анта-Д” для того, щоб в подальшому розвивати дане фермерське господарство спільно, та з літа 2021 року (як раз період ділової активності, збору врожаю для фермерського господарства) активно інвестували кошти в спільний бізнес-проект ПП "Анта-Д". На підтвердження цього надали розписку, яку надав чоловік Відповідача своїм партнерам" 01.12.2021 року на суму 72 089 (сімдесят дві тисячі вісімдесят дев`ять) доларів США (кошти, які вкладались в розвиток бізнесу), що підтверджуються копією розписки від 01.12.2021 року. Реальна діяльність ПП "Анта-Д" підтверджується звітом щодо виготовлення сільськогосподарських культур за 2023 рік. ОСОБА_2 не мала з позивачкою ніяких правовідносин позики. Реальні боргові зобов`язання виникли між Позивачкою та ПП “Анта-Д”, якому Позивачка передала кошти: готівкою у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) доларів США 29.03.2023 року; 3000,00 (три тисячі) доларів США були направлені Позивачкою ОСОБА_1 на р/р ПП "Анта-Д", що є фермерським підприємством, засновником і директором якого є чоловік Відповідача - ОСОБА_3 , що підтверджується Платіжною інструкцією №@2PL732127 від 30.03.2023 (переказ на 113 200 грн. від ОСОБА_1 ). Таким чином, відповідачка грошові кошти від позивачки не отримувала, а передана сума готівкою 10 000 доларів США та 3 000 доларів США на рахунок була надана її чоловіку, як керівнику ПП «Анта-Д», з яким вів ділові справи син позивачки, та його друг Перелі ОСОБА_6 . З початку повномасштабного вторгнення, відповідна співпраця припинилась, аграрний бізнес зазнав величезних збитків. У 2023 році, після неврожайного 2022 року, ОСОБА_7 та син позивачки зрозуміли, що невідомо яким буде 2023 рік, і чи стане ПП “Анта-Д” прибутковою, і вирішили забрати свою долю в бізнесі зерновими культурами. За домовленістю сторін ОСОБА_3 (чоловік Відповідача (домовився, що викупить їхні долі в бізнесі, та поверне вкладені кошти назад шляхом постачання цим особам зерна на відповідну суму шляхом відвантаження товару (зернових культур), в рахунок наданих ними коштів ПП “Анта-Д”, так як вирощування зернових і їх продаж - є основним видом господарської діяльності ПП "Анта-Д". Наведене підтверджується відповідним листуванням. Розуміючи, що майно записане на відповідачку, обманним шляхом вмовили ОСОБА_2 написати боргову розписку. На виконання домовленостей, ПП «Анта-Д» було поставлено зерно в рахунок повернення коштів Перелі О. та сину позивачки. Станом на початок 2023 року ПП «Анта -Д» було повернуто інвестицій у розмірі 12 599,00 доларів США. Залишок 59 490,00 доларів США. В рахунок повернення партнерської частки ПП «Анта-Д» було також поставлено Перелі ОСОБА_6 та сину позивачки зерно, що підтверджується копіями ТТН. Також, в якості забезпечення грошового зобов`язання ПП «Анта-Д», 29.03.2023 року було передано транспортний засіб, в частині переданих 13 000 доларів США. Авто перереєстровано на вимогу сина позивачки. На початку березня 2023 року через наявні додаткові потреби в фінансуванні аграрних робіт, чоловік Відповідачки запросив у своїх “спів партнерів" кошти. Вони погодились надати їх, проте сказали, що нехай ОСОБА_2 напише розписку, а не ПП «Анта-Д» укладе договір позики, бо у неї є нерухоме та рухоме майно, і користуючись довірою Відповідачки, та запевнивши її, що банк зараз містить обмеження на пересилку такої значної суми, попросили написати в розписці, що нею (а не її чоловіком) кошти вже отримані (10 тис доларів США готівкою) та перераховані (це було 29.03.2023 року), а Позивачка буквально на наступний день обіцяла, що перерахує залишок декількома траншами на рахунок ПП “Анта-Д”, проте перерахували 30.03.2023 року тільки 3 тис доларів США (113 тис 200 грн) всього, і більше нічого, до моменту розгляду справи в суді. Тому, Відповідач шокована, що позивачка діє настільки недобросовісно, шляхом обману вмовила підписати розписку про нібито вже отримані гроші, не перерахувала обіцяні кошти підприємству і тепер заявляє, що нібито передала таку шалену суму Відповідачці, справді гроші були передані керівнику ПП “Анта-д” в присутності ОСОБА_2 , та зараховані на рахунок ПП “Анта-Д". Відповідач під впливом обману, що кошти будуть передані ПП «Анта-Д» підписала розписку без отримання відповідної суми коштів, нічого не отримавши від Позивача, та при цьому не розуміла, що якщо борг бере ПП “Анта-Д", то саме з ним і треба укладати договір позики, а вона не мала права писати таку розписку по зобов`язанням за підприємство.

Доводи зустрічного позову.

04.10.2024 року, на підставі ст. 193 ЦПК України, представником відповідача адвокатом Дробіновою І.В. подано до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору позики, укладеного у формі розписки від 29.03.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на суму 72 500 доларів США – недійсним.

Обґрунтовано зустрічний позовом тим, що у позовній заяві від 10.01.2024 року Відповідач зазначила, що ОСОБА_2 було написано розписку від 29.03.2023 року щодо нібито надання останній в борг 72 500,00 доларів США, проте це не відповідає дійсності. ОСОБА_2 офіційно перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , який вже багато років займається фермерством і вирощуванням зернових в Одеській області і є засновником ПП "Анта-Д" з 2005 року. Між чоловіком Позивача та сином Відповідача ( ОСОБА_4 ), а також іншими особами – ОСОБА_5 – виникли партнерські та інвестиційні господарські правовідносини щодо співпраці у сфері вирощування (ПП "Анта-Д") та збуту зернових культур за участі таких третіх осіб. Позивачу було відомо про такі партнерські господарські правовідносини її чоловіка з іншими особами, які тривали з літа 2021 року, та були побудовані на взаємній довірі та доброчесності до березня 2023 року. Тому, коли їй надали для написання розписку від 29.03.2023 року Позивач не усвідомлювала, що відповідним підтверджує передачу саме їй, а не ПП "Анта-Д", засновником якого є її чоловік, грошових коштів у сумі на 72 500,00 доларів США. Позивач вважає, що Відповідач в особі її сина – ОСОБА_4 , який займався усіма справами і через часті виїзди за кордон наказав скласти розписку саме ОСОБА_2 на його матір, що постійно проживає в Україні використали юридичну неграмотність Позивача, яка все життя разом з чоловіком займається фермерською діяльністю і тому наказали саме їй написати таку розписку. Тільки після консультування з адвокатом ОСОБА_2 зрозуміла, що така розписка була щодо передачі саме їй особисто грошових коштів, які вона ніколи не отримувала і з планів Відповідача, що за ОСОБА_2 зареєстрована нерухомість за рахунок якої Відповідач хоче стягнути відповідні кошти. Позивач вважає, що склав і підписав відповідну Розписку від 29.03.2023 року під впливом обману Відповідача, а також помилки. Позивач вважає, що написала Розписку від 29.03.2023 року під впливом обману Відповідача та її сина ОСОБА_4 , а також ОСОБА_5 , які запевняли, що для надання грошових коштів ПП "Анта-Д" для засівання полів на новий сезон їй необхідно укласти відповідну розписку, щоб ПП “ Анта-Д” отримало кошти, не зважаючи на те, що ОСОБА_2 не є засновником ПП "Анта-Д" і не має відношення до господарської діяльності відповідного підприємства. Відповідно ніяких коштів ОСОБА_2 не отримувала ні під час надання розписки, ні після. Відповідач та її син умисно ввели ОСОБА_2 в оману з урахуванням факту наявності зареєстрованої нерухомості за Позивачем і можливістю повторно безпідставно стягнути грошові кошти. Позивач не отримувала кошти, а передана сума готівкою 10 000,00 доларів та 3000,00 доларів США на рахунок була надана її чоловіку як керівнику ПП “Анта-Д”, з яким вів ділові справи син Відповідача та його друг Перелі ОСОБА_6 . Перерахування 3000,00 доларів США підтверджується копією Платіжної інструкції № @2PL732127 від 30.03.2023 року (переказ на 113 200,00 грн. від ОСОБА_1 ), а решту суми обіцяли переказати після того, як вона підпише розписку на рахунок Анта-Д, проте перерахували туди лише 3000 доларів. Позивач не знала правил складання розписок і не розуміла, підписуючи розписку від 29.03.2023 року, що нею вона підтверджує отримання коштів і що слово “перераховані” означає не майбутню дію, а що вони вже нібито були перераховані у розмірі 72 500,00 доларів США, і нібито отримані нею, а не ПП "Анта-Д" - власником і директором якого є чоловік Відповідача і який в рахунок боргу вже віддавало свій врожай, що абсолютно проігноровано у позовній заяві від 10.01.2024 року. У наданій копії Розписки від 29.03.2023 року зазначається, що надані кошти "отримані мною у повному обсязі, перераховані". Відповідач не надав до Суду жодних доказів передачі та перерахування таких коштів, проте частина відповідних коштів дійсно була перерахована на р/р ПП "Анта-Д" (разом із відзивом була додана лише Платіжна інструкція № @2PL732127 від 30.03.2023 року (переказ на 113 200,00 грн. від ОСОБА_1 на рахунок ПП "Анта-Д"). Розписка від 29.03.2023 року є удаваним правочином для приховання інвестицій Відповідача, її сина до ПП "Анта-Д" і відносини, що виникли мають регулюватися господарським законодавством. Розписка від 29.09.2023 року була укладена між Сторонами спору для приховання фінансування коштів та позики між ПП "Анта-Д" і Відповідачем з іншими особами і повернення їх у формі врожаю. Позивач вважає, що надав разом із відзивом достатньо інших непрямих доказів, які підтверджують факт виникнення правових відносин між Відповідачем, її сином та ОСОБА_8 з ПП "Анта-Д" та її керівником ПП "Анта-Д" – переказ коштів від Відповідача до ПП "Анта-Д" наступного дня після розписки, листування керівника ПП "Анта-Д" з Відповідачем та іншими особами щодо поставок врожаю і розрахунку боргу ПП "Анта-Д" в таблицях, товарно-транспортні накладні поставленого врожаю. Таким чином, відповідна розписка від 29.03.2023 року є удаваним правочином, що був вчинений для приховання відносин господарського характеру.

Доводи відзиву на зустрічний позов.

07.11.2024 року представник позивача - адвокат Римар Д.В. надала до суду відзив на зустрічний позов, яким просила відмовити у задоволенні зустрічного позову. Обгрунтовано відзив на зустрічний позов тим, що у розписці не йде мова про жодних третіх сторін та тим паче підприємства. В розписці чітко визначено, що ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_1 кошти в сумі 72 500 доларів США. Ще раз акцентується увага, що гроші ОСОБА_2 отримала та претензій щодо передачі до ОСОБА_9 не має. ОСОБА_2 самостійно, власноруч написала, що розписка написана нею добровільно, без будь-якого тиску. Не йдеться мова про будь яких інших осіб. Текст викладений максимально лаконічно, без застосування научної чи іншої термінології, для розуміння якої потребуються додаткові знання. Для складання такої розписки не потрібна наявність юридичної та взагалі будь-якої освіти, оскільки текст примітивний та зрозумілий. З огляду на те, що усі обставини (наявність умислу в діях ОСОБА_10 істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, не надано жодних доказів такого обману, а в твердженнях представника ОСОБА_11 відслідковується тільки спроба уникнення відповідальності всупереч взятих на себе зобов`язань. Наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання. Скріншоти електронних листів без обов`язкових реквізитів передбачених спеціальними нормативно-правовими актами, що встановлюють вимоги до електронних документів, зокрема Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронні довірчі послуги», не є належним доказом у справі.

Доводи відповіді на відзив на зустрічний позов.

26.11.2024 року представник відповідача – адвокат Дробінова І.В. подала до суду відповідь на відзив на зустрічний позов, який обґрунтований наступним. ОСОБА_12 та її син мали злочинний умисел в тому, щоб розписку надала саме ОСОБА_2 , а не був укладений договір позики / фінансової допомоги, партнерський договір чи інші угоди, що передбачають інвестиції у господарську діяльність ПП "Анта-Д", а також не шляхом надання розписки ОСОБА_3 — засновника та керівника ПП "Анта-Д", а саме ОСОБА_13 , бо вона єдина є власником майна і відповідне майно за розпискою можна буде стягнути і реалізувати на відміну від зазначених вище суб`єктів. Відповідно ОСОБА_12 мала умисел і вимагала надання розписки саме ОСОБА_13 , яка не отримувала кошти, маючи умисел отримати поставлену продукцію ПП "Анта-Д" і водночас звернутися до суду про стягнення боргу за Розпискою від 29.03.2023 року – отримавши і зернові, і грошові кошти від сім`ї ОСОБА_14 . Відповідач жодним чином не пояснює свої фактичні дії — фактичний переказ саме на розрахунковий рахунок ПП "Анта-Д" грошових коштів у розмірі 113 200,00 грн. про що разом із відзивом на первинний позов надавалося копію Платіжної інструкції № @2PL732127 від 30.03.2023 року, саме на наступний день після розписки від 29.03.2023 року. Відповідні дії ОСОБА_9 стали підтвердженням для ОСОБА_2 та її чоловіка, що такі кошти надаються саме ПП "Анта-Д" для подальшого повернення шляхом поставки товару, що і було виконано ПП "Анта-Д", і аж ніяк не для передачі ОСОБА_2 . Також, підтвердженням наявного умислу і його реалізацією є перереєстрація ОСОБА_15 на ОСОБА_16 транспортного засобу легкового автомобілю Ford Kuga з номерним знаком: НОМЕР_1 , рік випуску: 2013 (додаємо Відповідь Сервісного центру МВС № 31/30/5141/612?аз/08?2024?322?2024 від 25.07.2024 (16285)). В самій Розписці від 29.03.2023 року зазначається, що кошти "перераховані", що означало для ОСОБА_2 перерахунок коштів на банківський рахунок ПП "Анта-Д", що і було зроблено ОСОБА_17 . Через зазначене формулювання ОСОБА_2 не розуміла, що кошти за розпискою мали бути надані саме їй як фізичній особі, а для розвитку фермерського господарства, що потребувало коштів для закупівлі посівного матеріалу для майбутнього врожаю. До помилки призвела суперечлива поведінка Відповідача та її сина, що інвестували кошти в ПП "Анта-Д", та отримували від ПП "Анта-Д" товар, але чомусь вимагали розписку від ОСОБА_2 (щоб у подвійному розмірі отримати — і кошти, і товар водночас). Так як кошти отримувалися ПП "Анта-Д" для фермерського господарства і поверталися шляхом поставки товару — ОСОБА_2 є неналежним відповідачем по справі. Таким чином, відповідні факти та їх доказування відносяться до предмету позову всупереч висновків Відповідача, що так і не прокоментував жодним чином листування, зокрема, Позивача з ОСОБА_3 , листування з її сином щодо поставок, перереєстрації транспортного засобу, називаючи такі листування такими, що нібито "не мають відношення до справи". Відповідач зазначає, що нібито скріншот не є належним доказом, адже не містить електронний підпис. Водночас, надані скріншоти є письмовими копіями електронних доказів, а тому не можуть містити електронний підпис як сам документ, хоча окремо звертаємо увагу, що представником надавалися засвідчені належним чином скріншоти. Судом було оглянуто оригінали наданих паперових копій електронних доказів в судовому засіданні про що прийнято Ухвалу від 26 липня 2024 року і встановлено зміст саме з оригіналів електронних доказів. Відповідно особа відправника листування була встановлена судом при огляду доказів за їх місцезнаходженням, попри зазначену судову практику представником Позивача, а саме – Постанову КЦС ВС від 19.01.2022 року у справі №202/2965/21; від 25.05.2022 р. у справі No 457/1153/20. Аналогічний висновок зроблений в Постанові Великої Палати Верховного суду від 21 червня 2023 року по справі № 916/3027/21.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 15.01.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у формі розписки.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26.07.2024 року: клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Дробінової І.В. про огляд доказів за їх місцезнаходженням, по цивільній справі № 523/611/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задоволено частково; постановлено оглянути електронні докази в портативному пристрої – мобільному телефоні ОСОБА_3 , у застосунках Telegram, WhatsApp і Viber, надані суду в копіях представником відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_18 , як додаток до заяви про забезпечення доказів, а саме:

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_5 на 15 арк. в застосунку Telegram;

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на 2 арк. в застосунку WhatsApp;

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 на 4 арк. в застосунку Telegram;

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 від 30.07.2023 року на 1 арк. щодо штрафу за перевищення швидкості в застосунку Viber.

Зобов`язано ОСОБА_3 надати свій мобільний телефон для огляду у застосунках Telegram, WhatsApp і Viber електронних доказів - 25.07.2024 року, у судовому засіданні, після оголошення даної ухвали.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 року: поновлено ОСОБА_2 строк подання зустрічного позову у цивільній справі №523/611/24; Прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, спільно з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, оскільки вони виникають з одних правовідносин.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 року: закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.

ІІІ. Позиції сторін та покази свідків.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним ОСОБА_1 підтримала заявлений нею позов у повному обсязі. Пояснила, що її син ОСОБА_19 порадив надати у позику гроші ОСОБА_20 , яка в підтвердження отримання коштів і підписала розписку. Гроші повинні були віддати до 20.10. Грошові кошти ОСОБА_21 передавалися у машині, купюри були по 100 доларів США, в пачці 10 000 доларів США, всього сім пачок. Позивач сиділа на задньому сидінні машини, та передала грошові кошти наперед, за кермом машини сидів чоловік ОСОБА_22 , сама ОСОБА_21 сиділа поруч. Позивач бачила ОСОБА_14 перший раз тоді. Розписку писала ОСОБА_21 в машині. Зразок розписки взяли в інтернеті. Позивачка займалась орендою приміщень, позичала грошові кошти, та жила за рахунок отриманих відсотків. 113 000 гривень позивачка перераховувала на підприємство чоловіка відповідачки, як фінансову допомогу, вона не пов`язана з позикою. Гуменюки також продали свій автомобіль, їм потрібні були грошові кошти. Це були окремі операції, ніяк не пов`язані із позикою. ОСОБА_23 купили, певний час позивачка ще давала на ній їздити ОСОБА_14 , потім машину забрав син позивачки. ОСОБА_23 стояла на штраф майданчику. Позивачка не знала, що її син писав заяви до поліції. ОСОБА_23 їздили купувати в МРЕО, їздили два рази. Грошові кошти передавали до оформлення машини. Позивачка підтвердила, що купувала машину у ОСОБА_14 , однак не пам`ятає вартість. Умови позики позивачка оговорила зі своїм сином, які узгоджував син із ОСОБА_14 . Позивачка дала зразок розписки ОСОБА_2 , вона подивилась, та написала розписку. Спочатку з приводу боргу по позиці телефонував ОСОБА_24 , говорив що не виходить повернути боргу, позивачка сказала йому, що у нас розписка, у Вас зобов`язання. Коли були в машині, ОСОБА_3 говорив, що потрібні кошти на рахунок, позивачка і погодилась. Перерахувала 113 000 грн., себе не страхувала на повернення цієї суми.

У судовому відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним ОСОБА_2 , за її згодою, була допитана в якості свідка, в порядку ст. 92 ЦПК України. Пояснила, що з ОСОБА_25 вона знайома не була. ОСОБА_1 вона побачила, коли в МРЕО поїхали, перший раз, переоформлювати свою машину. ОСОБА_26 не бачила. У її чоловіка є фермерське господарство. Громадянин Перелі, знайомий чоловіка, звів його з ОСОБА_27 . У Перелі з Тефтул свій бізнес, фони знайшли нашу ферму та декілька років проганяли зерно через нашу фірму. В кінці 2021 року створився на фірмі борг у розмірі 72 000 доларів США. Її чоловік ОСОБА_28 та Перелі обмінялися розписками. Перелі написав розписку на 18 000 доларів США, а її чоловік ОСОБА_28 зерном повинен був повертати. У 2022 році повернули 12 599 тисяч доларів США товаром – соняшником. Це підтверджується товарно-транспортними накладними та перепискою. У 2023 році нам не вистачило коштів, та ми домовились, що ці кошти візьмуть у ОСОБА_19 , машину залишать як завдаток, вона буде переоформлена на його мати, а потім цей борг погасимо, та повернемо машину, і ще вона за угодою повинна була написати розписку. Розписку так і не повернули. В машині передали 10 000 доларів США, а 3 000 доларів США повинні були перевести на фірму чоловіка ОСОБА_3 . В МРЕО приїздили два рази, для переоформлення машини. 29.03 відбулась угода. Ми приїхали, забрали ОСОБА_29 , переоформили машину, і я написала розписку. Гроші ОСОБА_30 передала в машині – 10 000 доларів США. У 2023 році зерном повернули 36 659 доларів США, його отримав Перелі. Вона вважає, що Перелі повинен повернути ОСОБА_31 18 000 доларів США – половину від цієї суми. Залишається борг 5 247,00 доларів США, який визнається ОСОБА_2 як такий, що підлягає поверненню. Розписку спірну вимагав написати ОСОБА_19 . Тиску не було, однак були такі умови надання грошових коштів.

У судовому засіданні ОСОБА_3 , будучи допитаним в якості свідка, пояснив, що являється чоловіком ОСОБА_2 . Його дружина ОСОБА_2 не брала грошові кошти у ОСОБА_32 , за спірною розпискою. У березні 2023 року свідок познайомився із ОСОБА_1 , познайомив їх її син ОСОБА_33 . ПП "Анта-Д" – це фірма свідка, займаються купівлею продажом зерна. У фірму також вкладав грошові кошти Перелі. Під кінець 2021 року, коли підбивали підсумки року, не зійшлась сума 72 500 доларів США, тому обмінялися розписками. Свідок написав розписку Перелі, що винен 72500 доларів США, а Перелі написав свідку розписку, що винен 18 000 доларів США. У 2022 році було повернуто Перелі товаром 13 000 доларів США. Перелі – представив ОСОБА_26 . Свідок зв`язався з ОСОБА_27 у березні-лютому 2023 року. ОСОБА_33 відповів, що надасть у борг 13 000 доларів США, однак на своїх умовах.: 1) машину Форд перепишуть на маму ОСОБА_29 ; 2) перепишуть розписку 2021 року, яку свідок писав Перелі, взамін неї дружина свідка напише розписку на його маму, тому що на свідка не оформлено будь-якого майна. Першу розписку, яку писав свідок, Перелі повинен був повернути. Дружина свідка спочатку переписала машину. ОСОБА_19 зв`язався зі своєю матір`ю, та вони поїхали в ОСОБА_34 бор до матері ОСОБА_35 . Всі разом вони поїхали на Чапаївську дивізію. Повернулись додому, до ОСОБА_9 , до матері ОСОБА_35 , і в машині написали розписку спірну. ОСОБА_30 достала 10 000 доларів США, та передала свідку в борг, а на наступний день перерахувала ще 3 000 доларів США в гривнях на рахунок підприємства. У ОСОБА_10 була заготовка розписки, свідок запитав, чому не відняли 13 000 доларів США, на що ОСОБА_33 відповів, що машина же на Вас не оформлена була.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , будучи допитаним в якості свідка, пояснив, що являється сином ОСОБА_1 . Сім`ю ОСОБА_14 порекомендували, як надійних людей, знайомий Перелі, яким можна надати кошти під процент. Свідок знав, що його мати кошти надає у позику, тому і запропонував їй. По телефону в основному спілкувалися лише з ОСОБА_36 . Зі свідком узгоджувалися всі умови позики. Познайомились заочно наприкінці 2021 року. Свідок знайшов текст розписки, він знав, що достатньо просто розписки, для підтвердження позики. Позику ОСОБА_14 не надавали на бізнес, а давали у борг. Була домовленість, щоб розписку писала ОСОБА_2 , її чоловік ОСОБА_37 на це погодився. Окремо ОСОБА_14 озвучили, що готові продати машину, ми погодились. Свідок не пам`ятає, щоб автомобіль був в заставі. Свідок спільного бізнесу з Перелі не має. Свідок зерно від ОСОБА_14 не отримував. ОСОБА_38 він знає.

Судом здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до ч. 1 ст. 247 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані сторонами на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 29.03.2023 року ОСОБА_2 було написано та підписано розписку, згідно якої вона отримала у борг від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 72 500 доларів США. Грошові кошти нею отримані у повному обсязі, перераховані, претензій до ОСОБА_1 щодо передачі коштів не має. За користування коштами зобов`язується оплачувати щомісячно 2,5% від суми боргу. Грошові кошти у повному обсязі зобов`язується повернути у строк до 20 жовтня 2023 року. У випадку неповернення вказаної суми коштів протягом терміну обумовленого сторонами, зобов`язується додатково до суми боргу оплатити одноразовий штраф у розмірі 15% від суми боргу. Розписка написана добровільно, без будь-якого тиску. Розписка написана в присутності ОСОБА_3 .

В ході розгляду справи судом встановлено, що написання розписки, а саме факт її складення та підписання ОСОБА_2 , не оспорюється.

Фактично ОСОБА_2 заперечує отримання грошових коштів у сумі, зазначеній у розписці, а саме в розмірі 72 500 доларів США, визнаючи факт отримання грошових коштів її чоловіком лише у розмірі 10 000 доларів США, в день написання розписки, та перерахування у подальшому позивачем ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок підприємства її чоловіка - ПП "Анта-Д" - 113 200,00 грн. (еквівалент 3 000 доларів США).

Також, у судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що борг залишився лише в сумі 5 247 доларів США. Тиску на неї при написанні розписки 29.03.2023 року на суму 72 500 доларів США не було, такими були умови надання грошових коштів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона -позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у змісті постанов від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 26 червня 2024 року у справі № 758/5328/22 (провадження № 61-3560св24).

У постанові Верховного Суду від 07.10.2022 року у справі № 686/16244/21 зроблено висновок, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику…».

Досліджуючи боргову розписку від 29.03.2023 року, суд приходить до висновку, що дана розписка є такою, що підтверджує факт отримання грошових коштів у борг, умови повернення та строки повернення коштів. За правовою природою, укладений між сторонами договір, є саме договором позики.

Відповідно до ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В якості правових підстав для визнання договору позики, оформленого розпискою від 29.03.2023 року, недійсним, представник ОСОБА_39 – адвокат Дробінова І.В. зазначає три різні за своєю правовою природою підстави: 1) вчинення правочину під впливом обману; 2) вчинення правочину під впливом помилки; 3) удаваність правочину позики.

В підтвердження наведених обставин, суду наступні докази:

1) Електронні докази:

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_5 на 15 арк. в застосунку Telegram (а.с. 95-109;

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на 2 арк. в застосунку WhatsApp (а.с. 114, 115);

- електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 на 4 арк. в застосунку Telegram (а.с. 110-113);

Протоколом судового засідання від 26.07.2024 підтверджується огляд судом наведених доказів за їх місцезнаходженням - мобільний телефон ОСОБА_3 .

Станом на дату огляду електронних доказів, електронне листування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 від 30.07.2023 року на 1 арк., в застосунку Viber, суд оглянути не зміг, оскільки воно було видалено.

2) копію розписки ОСОБА_3 від 01.12.2021 року про отримання в борг коштів від ОСОБА_5 у розмірі 72 089 доларів США.

3) платіжну інструкцію № @2PL732127 від 30.03.2023 року, про перерахування ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ПП "Анта-Д" 113 200 грн., в якості безвідсоткової поворотної фінансової допомоги;

4) витяг з ЄДРПОУ в підтвердження реєстрації ПП «АНТА-Д», керівником є ОСОБА_3 ;

5) звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і вінограду ПП «АНТА-Д» у 2023 році;

6) товарно транспортні накладні на товар;

7) відповідь Сервісного центру МВС № 31/30/5141/612?аз/08?2024?322?2024 від 25.07.2024 (16285), якою підтверджується перереєстрація ОСОБА_15 на ОСОБА_16 транспортного засобу легкового автомобілю Ford Kuga з номерним знаком: НОМЕР_1 , рік випуску: 2013, на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2023 року.

Надаючи правову оцінку доводам зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики, оформленого розпискою від 29.03.2023 року, недійсним, внаслідок його укладення під впливом обману, суд зазначає наступне.

Тлумачення ст. 230 ЦК свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно, знаючи про наявність або відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі — вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК).

Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема, умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення, тощо).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, — неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229, ст. 230 і ст. 203, 717 ЦК у сукупності вважаються правильно застосованими.

В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).

В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд констатує, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не доведено наявності умислу в діях позивача ОСОБА_1 щодо введення її в оману, розписка написана ОСОБА_2 власноруч, містить інформацію щодо умов позики - суму грошових коштів, строк її повернення, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, містить стверджувальну обставину отримання грошових коштів в конкретній сумі конкретно ОСОБА_2 .

У судовому засіданні ОСОБА_2 повідомила, що тиску на неї не було, просто були такі умови надання коштів. Тобто, розписка написана добровільно, загрози, примусу, насильства (морального або фізичного), судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору позики, з підстав написання розписки під впливом обману.

В свою чергу, надані адвокатом Дробіновою І.В. докази не підтверджують вчинення правочину під впливом обману.

Безумовно, матеріалами справи підтверджується наявність між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 певних господарських відносин, обумовлених діяльністю ПП «АНТА-Д». У той же час, матеріали справи не містять доказів пов`язаності цих господарських відносин з розпискою від 29.03.2023 року, написаною ОСОБА_2 .

Перерахування ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ПП "Анта-Д" 113 200 грн., в якості безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією № @2PL732127 від 30.03.2023 року, є окремою операцією, матеріали справи не містять доказів пов`язаності цієї операції з розпискою від 29.03.2023 року, написаною ОСОБА_2 .

Відповідь Сервісного центру МВС № 31/30/5141/612?аз/08?2024?322?2024 від 25.07.2024 (16285), якою підтверджується перереєстрація ОСОБА_15 на ОСОБА_16 транспортного засобу легкового автомобілю Ford Kuga з номерним знаком: НОМЕР_1 , рік випуску: 2013, лише підтверджує відчуження автомобіля на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2023 року, матеріали справи не містять доказів пов`язаності цієї операції з розпискою від 29.03.2023 року, написаною ОСОБА_2 .

Таким чином, прямого причинно наслідкового зв`язку між позикою коштів ОСОБА_2 29.03.2023 року, та перерахуванням коштів в якості безвідсоткової фінансової допомоги 30,03.2023, та продажем автомобіля 29.03.2023 року, судом не встановлено.

Суд констатує, що відповідні операції вчинені окремо, дійсно майже в один період часу, однак це не свідчить про їх взаємопов`язаність, та головне що наведені обставини не свідчать про отримання ОСОБА_2 грошових коштів по розписці від 29.03.2023 в меншій сумі, ніж в ній зазначено.

В свою чергу, покази свідків по даній справі, фактично є взаємовиключними, тому лише одні покази свідків, за відсутності інших прямих доказів, не можуть підтверджувати інший розмір позики за договором.

Згідно зі ст. 1051 Цивільного кодексу України, якщо договір укладався в письмовій формі (наприклад, є розписка), показання свідків не можуть бути єдиним доказом того, що гроші не передавалися.

Суд констатує, що у разі взаємопов`язаності зазначених юридичних дій, ОСОБА_2 не була позбавлена можливості про це прямо зазначити у розписці, що впливало би на суму отриманих грошових коштів, однак вона цього не зробила.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання договору позики недійсним, внаслідок його укладення під впливом обману.

Надаючи правову оцінку доводам зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики, оформленого розпискою від 29.03.2023 року, недійсним, внаслідок його укладення під впливом помилки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним і у разі встановлення судом певних обставин може бути визнаний недійсним. Водночас при вирішенні такого спору слід ураховувати, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією із сторін зобов`язань, які виникли з правочину і не пов`язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таке правозастосування узгоджується із правовими висновками Верховного суду викладеними зокрема у постанові від 06.12.2023 року у справі № 760/14300/16-ц, які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України застосовує до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, доводи щодо юридичної необізнаності ОСОБА_2 , судом відхиляються в якості підстави для визнання недійсним договору позики.

В свою чергу, посилання на використання у розписці терміну «перерахування», як такого що ввело в оману, судом не приймається як доказ помилки, оскільки також у розписці використовуються термін «грошові кошти мною отримані». Одночасно, також в розписці відсутня умова перерахування грошових коштів на рахунок ПП «АНТА-Д», у той же час стверджувано зазначено про отримання грошових коштів саме ОСОБА_2 , та відсутність претензій щодо передачі саме їй грошових коштів.

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання договору позики недійсним, внаслідок його укладення під впливом помилки.

Надаючи правову оцінку доводам зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики, оформленого розпискою від 29.03.2023 року, удаваним, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до роз`яснень пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Удавані правочини вчиняються з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді мали на увазі. Отже, в такому випадку завжди має місце укладення двох правочинів: 1) реального правочину, вчиненого з метою створити певні юридичні наслідки; 2) правочину, вчиненого для приховання реального правочину.

Для визнання судом правочину удаваним необхідними умовами є те, що обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).

Якщо правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

При цьому правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (постанови Верховного Суду: від 02 лютого 2022 року у справі № 927/1099/20, від 03 листопада 2022 року у справі № 912/3747/20).

Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20));

Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2022 року в справі № 607/5148/20 (провадження № 61-5177св22));

Стверджуючи про удаваність правочину позики, адвокат Дробінова І.В. зазначає, що він був вчинений для приховання відносин господарського характеру, разом із тим не зазначає, який саме договір тоді був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Суд констатує, що не є удаваним правочин, який приховує іншу сторону правочину.

За обставин даної справи, ОСОБА_2 не має юридичного відношення до ПП «АНТА-Д», відповідно ОСОБА_2 не доведено укладення будь-якого іншого правочину, ніж правочин позики, а відповідно і удаваності договору позики.

Таким чином, доводи зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики, укладеного у формі розписки від 29.03.2023 року - недійсним, позбавлені доказового та нормативного обугрнтування, а тому суд відмовляє у їх задоволенні.

У той же час, надаючи правову оцінку первісним позовним вимогам ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про їх часткове задоволення.

За висновками суду зробленими раніше, між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позик, оформлений розпискою від 29.03.2023 року, на суму 72 500 доларів США.

Позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до стягнення у гривні, в сумі 2 784 000,00 грн., із розрахунку курсу долара 38,40, на дату подачі позову (72 500 доларів США x 38,40).

Виходячи із встановлення укладеності договору позики між сторонами, заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 2 784 000,00 грн., підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Разом із тим, суд частково погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 в частині стягнення суми нарахованих процентів, та не вбачає правових підстав для стягнення суми штрафу.

Умовами розписки від 29.03.2023 року передбачено, що за користування коштами ОСОБА_2 зобов`язується оплачувати щомісячно 2,5% від суми боргу. У випадку неповернення вказаної суми коштів протягом терміну обумовленого сторонами, зобов`язується додатково до суми боргу оплатити одноразовий штраф у розмірі 15% від суми боргу.

Згідно розрахунку боргу за договором позики у формі розписки від 29.03.2023 року, проценти за користування грошовими коштами нараховані позивачем за 9 місяців, з 29.03.2023 по 29.12.2023.

У той же час, нарахування договірних процентів не допускається після спливу строку дії договору або після пред`явлення вимоги про дострокове повернення коштів (на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України).

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі №910/4518/16.

У даному випадку, строк дії договору позики був встановлений у розписці від 29.03.2023 року до 20.10.2023 року, тому позивачем нараховані проценти за межами строку договору.

За розрахунком суду, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування грошовими коштами нараховані в період з 29.03.2023 по 20.10.2023 у сумі 464 000 грн.

Одночасно, суд відмовляє у стягненні 15 % штрафу за несвоєчасне повернення основного зобов`язання, з наступних підстав.

Суд виходить із того, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Нормою п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 417 600,00 грн., задоволенню не підлягають.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, та нормативне обгартування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

У зв`язку частковим задоволенням позовних вимог, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12 846 грн. 00 коп.

Понесені судові витрати позивача за зустрічним позовом відносяться за рахунок позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 202, 207, 525, 526, 610, 626, 627, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у формі розписки від 29.03.2023, у загальному розмірі 3 248 000 (три мільйони двісті сорок вісім тисяч) гривень 00 копійок, яка складається з: заборгованості за сумою позики у розмірі 2 784 000 (два мільйони сімсот вісімдесят чотири тисячі) гривень 00 копійок; процентів за користування грошовими коштами в період з 29.03.2023 року по 20.10.2023 року у розмірі 464 000 (чотириста шістдесят чотири тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним – залишити без задоволення.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 02.07.2026 року.

Суддя: К.О. Далеко