Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №492/1199/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1296/26

Номер справи місцевого суду: 492/1199/25

Головуючий у першій інстанції Варгаракі С. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без участі учасників справи, матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17 000,00 грн., з позбавленням його права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Відповідно до адміністративних матеріалів, 20 серпня 2025 року об 11 год. 04 хв., водій ОСОБА_1 керував мопедом марки «Suzuki», по пров. Шкільному, в с. Павлівка Болградського району Одеської області, з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим ОСОБА_1 порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР), за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.15-17).

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, 25 травня 2026 року, за допомогою послуг поштового зв`язку, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яка надійшла до суду 05 червня 2026 року, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с.24-28).

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції від 07 жовтня 2025 року, посилаючись на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

В судове засідання, призначене на 30 червня 2026 року об 16:40 год., ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Згідно ч. 6 ст.294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або у суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Відповідно ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду (а.с.34-звор.), однак в судове засідання не з`явився, клопотань про відкладання розгляду справи на адресу суду не надходило, що відповідно не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Вивчивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що до суду першої інстанції його не викликали, копію постанови Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року він не отримував, у зв`язку з чим просить поновити пропущений строк.

При вирішенні питання про можливість поновлення пропущеного процесуального строку, суд має зважати на причини, які слугували перешкодами у реалізації особою права на апеляційне оскарження.

Поважними причинами слід вважати лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Крім того, вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Строк на апеляційне оскарження, пропущений із поважних причин, може бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

З огляду на викладене, зазначені ОСОБА_2 обставини свідчать про те, що строк на апеляційне оскарження був пропущений апелянтом з поважних причин, тому підлягає поновленню.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що апеляційний перегляд судового рішення гарантовано учасникам справи п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Щодо суті правопорушення, апеляційний суд зазначає наступне.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП, передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

У відповідності до ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За змістом п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського в установленому порядку пройти медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виконання даного пункту ПДР є обов`язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того перебував водій у стані сп`яніння чи ні.

Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 №428654 від 20.08.2025 року (а.с.1);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.3);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 4);

- поясненнями ОСОБА_1 (а.с.5);

- відеозаписом, що міститься на компакт-диску в матеріалах справи (а.с. 6).

Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 , встановлену постановою Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року, в порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР, тобто вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою - відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Крім того, із доданого до матеріалів відеозапису вбачається, що в ході спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , останньому було повідомлено про виявлені у нього ознаки алкогольного сп`яніння та запропоновано йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в медичному закладі. Однак, ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про свідому відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу та в медичному закладі, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Більше того, апеляційний суд вважає за необхідне роз`яснити, що мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст.130 КУпАП.

Пункт 1.3 ПДР передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Тобто, водій ОСОБА_1 , як учасник дорожнього руху, зобов`язаний був знати про свій обов`язок пройти огляд на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції, а у випадку відмови, розуміти наслідки складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення.

У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що матеріали справи не містять доказів керування ним транспортним засобом, оскільки він самостійно пересів на місце водія.

Проте, зазначені доводи апеляційний суд розцінює критично, зважаючи на наступне.

Як зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, зазначена норма передбачає дві форми об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, а саме: керування особою транспортним засобом у стані сп`яніння та відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а також визначає спеціального суб`єкта - водія транспортного засобу.

Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).

Пунктом 27 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні» визначено, що керування транспортним засобом - це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом, чи за допомогою буксирування.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 404/4467/16-а зазначено, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Розглядаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходить із того, що під керуванням транспортним засобом розуміється умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Обставина керування особою транспортним засобом обов`язково належить до предмету доказування під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Так, на відеозаписі чітко видно, як саме ОСОБА_1 керує мопедом, марки «Suzuki», та зупиняється на вимогу поліцейського (ПВР Video 2025-08-21 at 16.29.22 урив. 0:00:04-0:00:13)

Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що у відповідності до ч. 3 ст. 256 КУпАП, у випадку незгоди із обставиною керування, ОСОБА_1 міг скористатися своїм правом та зазначити в протоколі про адміністративне правопорушення, що він не керував транспортним засобом, проте останнім протокол про адміністративне правопорушення підписаний без будь-яких зауважень (а.с.1).

Установивши та зафіксувавши, що водій транспортного засобу, а саме мопеду, марки «Suzuki», ОСОБА_1 , маючи ознаки алкогольного сп`яніння (ПВР _0003 урив.0:01:23-0:01:39), відмовився від проходження огляду, як на місці зупинки, так і у закладі охорони здоров`я, маючи ознаки алкогольного сп`яніння (ПВР _0003 урив.0:01:40-0:02:09), поліцейськими підставно було складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наведене, у своїй сукупності, вказує на доведеність у ході провадження у цій справі факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Доводи скаржника про те, що додані до матеріалів справи відеозаписи є неналежним та недопустимим доказом не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

По-перше: зафіксовані на відеозаписі обставини адміністративного правопорушення в повному та достатньому обсязі дають можливість встановити наявність події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що мало місце 20.08.2025 року та винуватості ОСОБА_1 у його вчиненні.

По-друге: наявні відеофайли відтворюють в необхідному обсязі обставини адміністративного правопорушення.

По-третє: скаржником не заперечується, що на вказаних відеозаписах зафіксований саме він, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає долучені до матеріалів справи відеозаписи належними, достовірними та допустимими.

Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що КУпАП не містить застережень щодо мінімального чи то максимального обсягу відеозапису, який може бути доказом у справі про адміністративне правопорушення.

У той час, долучений до матеріалів справи відеозапис за своїм обсягом та повнотою відповідає критерію достатності, та містить фіксацію подій, що підтверджує обставини, викладені та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Відеозаписом зафіксовано керування та перебування водія за кермом мопеду на місці зупинки, повідомлення про наявність ознак алкогольного сп`яніння, пропозицію пройти огляд та відмову від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу.

Отже, долучений до матеріалів справи відеозапис дозволяє об`єктивно встановити обставини справи та не викликає у суду сумнівів щодо обставин події.

Аналіз відтворених відеозаписів з місця події свідчить про свідоме небажання ОСОБА_1 на вимогу працівників поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, а тому суд першої інстанції правильно встановив, що зазначені дії свідчать про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції упереджено ставилися до ОСОБА_1 та зловживали службовим становищем, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки жодних доказів оскарження у встановленому законом порядку дій поліцейських скаржником надано не було.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що у відповідності до ч. 3 ст. 256 КУпАП, ОСОБА_1 міг скористатися своїм правом та викласти в протоколі про адміністративне правопорушення зауваження з приводу обставин справи або дій працівників поліції, однак зазначеним правом не скористався.

Натомість в своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що: «20.08.2025 року о 10:00 год. я вживав спиртні напої, а саме горілку у кількості 200 грн. та приблизно о 11:00 год. сів за кермо мопеду марки «Suzuki». Після чого мене було зупинено працівниками поліції за те, що я керував мопедом без шолому та в ході спілкування працівники поліції запропонували мені пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки т.з. та проїхати до Арцизької ЦОЛ для проходження того ж тесту. Я відмовився.» (а.с.5).

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд належним чином не повідомляв правопорушника ОСОБА_1 про час і місце судового засідання, так як зазначені доводи спростовуються Довідкою про доставку ОСОБА_1 . СМС повідомлення про те, що розгляд справи відбудеться спочатку 10.09.2025 року, в 09:00 год., потім – 07.10.2025 року, в 11:30 год. (а.с.12, 14).

З урахуванням викладеного, доводи наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими та зводяться до незгоди апелянта з оскаржуваною постановою суду.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням.

Відтак, позиція апелянта, яка викладена ним в апеляційній скарзі, розцінюється апеляційним судом, як спосіб ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

Апеляційний суд враховує, що ЄСПЛ вказав, що п. 1статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних, достовірних і допустимих доказах, які будучи проаналізованими, не викликають сумнівів у наявності в діях правопорушника ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Арцизького районного суду Одеської області від 07 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда