Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №128/1942/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1942/26

Провадження № 22-ц/801/1690/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокуСправа № 128/1942/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу з вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 ,

Ухвалу постановила суддя Бондаренко О. О.

Ухвалу постановлено у відсутності сторін у м. Вінниця

Повний текст ухвали складено 13 травня 2026 року,

Встановив:

08 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу з вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу з вимогою про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали заяви містили належні докази облікованого місцезнаходження заявника на території Вінницького району. Однак суддя не згадала про них у тексті ухвали та не надала їм жодної юридичної оцінки. Так подана заявником довідка № 04-10/209 від 01 травня 2026 року не є констатацією побутового «фактичного проживання». Ця довідка видана уповноваженим виконавчим органом місцевого самоврядування (Центром надання адміністративних послуг - ЦНАП), який виконує функції органу реєстрації на відповідній території відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Видавши цей документ, орган реєстрації (ЦНАП) легалізував та взяв на офіційний облік зареєстроване місце перебування заявника у розумінні норм законодавства (строком менше шести місяців на рік або з метою працевлаштування/отримання послуг).

Відмова суду створює надмірний формальний бар`єр, який примушує матір, що працює у Вінницькій області та утримує дитину, ініціювати судовий процес у Дніпропетровській області, що є прямим порушенням принципу доступу до правосуддя (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та суперечить пріоритету забезпечення якнайкращих інтересів дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини).

Від інших учасників справи відзив у встановлений судом строк не надходив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У пункті 1 частини 1 статті 353 ЦПК України зазначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у видачі судового наказу.

Враховуючи наведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи у видачі судового наказу суд першої інстанції керувався п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України та обґрунтовував свої висновки тим, що вказану заяву подано з порушенням правил підсудності, оскільки боржник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Відповідно до частини 1 статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред`явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Перелік підстав для відмови у видачі судового наказу є вичерпним.

Відповідно до статті 162 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 7 ст. 165 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ЦПК України у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2730226 від 13 травня 2026 року встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16)

Також з матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_1 та її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають за адресою - АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Сокиринецького старостинського округу Лука-Мелешківської сільської ради № 04-10/209 від 01 травня 2026 року (а. с. 12).

Додатково фактичне проживання заявниці на території Вінницького району підтверджує і те, що заявниця офіційно працює на посаді вихователя на 1,1 ставки КЗ «Заклад дошкільної освіти «Дзвіночок» Лука-Мелешківської сільської ради», що підтверджується довідкою роботодавця вих. № 18 від 07 квітня 2026 року (а. с. 14), а також навчання дитини заявниці у другому класі в Комунальному закладі «Хижинецький ліцей», про що видано довідку № 01-22/129 від 06 квітня 2026 року (а. с. 13).

Таким чином, заявниця, виходячи з правил альтернативної підсудності, про що нею зазначалось у поданій заяві, правильно визначилася із судом, до якого необхідно звернутися із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а саме - до суду за місцем свого фактичного, задокументованого і сталого місця проживання, яким є - Вінницький районний суд Вінницької області.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про видачу судового наказу порушив вищезазначені норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, що є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 13 травня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин