Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №146/1482/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 146/1482/25

Провадження № 22-ц/801/1576/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокуСправа № 146/1482/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалив суддя Пилипчук О. В..

Рішення ухвалено за відсутності сторін у селищі Томашпіль

Повний текст рішення складено 24 квітня 2026 року,

Встановив:

У жовтні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, відповідачем умови кредитного договору № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 не виконані.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 15 000,00 грн. строком на 140 днів, комісія за видачу кредиту 15,00 % від суми кредиту, фіксована незміна процентна ставка 1% в день, денна процентна ставка 0,82 % в день.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного договору. Відповідач всупереч умовам кредитного договору порушив його умови і в кінцевому підсумку не повернув отримані кредитні кошти та не виконав взяті на себе зобов`язання перед кредитодавцем.

Станом на день звернення з позовом до суду загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 45 750,00 грн., що складається з простроченої заборгованості по тілу кредиту у розмірі 15 000,00 грн., по процентам в розмірі 21 000,00 грн., по комісії 2250,00 грн., по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 7 500,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року в розмірі 38 250,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» 1231,02 грн. судових витрат, що складаються із сплаченого судового збору.

Повернуто ТОВ «Споживчий центр» суму сплаченого за платіжною інструкцією № СЦ00039488 від 17 вересня 2025 року судового збору, а саме в сумі 794,35 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині стягнення процентів у розмірі 21 000,00 грн. та комісії у розмірі 2250,00 грн., ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» щодо стягнення вказаних сум відмовити.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що на відповідача ОСОБА_2 , як на військовослужбовця, поширюються пільги передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: відповідно до яких із початку та до завершення особливого періоду проценти за користування кредитом не нараховуються. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно звузив сферу дії зазначеної норми, пов`язавши її застосування виключно з періодом безпосередньої участі у бойових діях, хоча законодавство пов`язує пільгу з фактом проходження служби в особливий період.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційний перегляд справи здійснюється в межах вимог апеляційної скарги – а саме, в частині правомірності стягнення заборгованості по відсотках на суму 21 000,00 грн. та комісії на суму 2250,00 грн. У решті – щодо задоволених позовних вимог по тілу кредиту та правильно встановлених обставин справи, рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду, оскільки учасниками справи в цій частині не оскаржено.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 26 лютого 2025 року, заявки від 26 лютого 2025, року які підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Е163», укладено кредитний договір № 26.02.2025-100002807 (а. с. 20-28).

Відповідно до кредитного договору № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року відповідачу надавався кредит на наступних умовах: сума кредиту: 15 000,00 грн. Дата повернення (виплати) кредиту 15 липня 2025 року. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Розрахунок денної процентної ставки: 0,82 % = (17309,68 /15000) /140 х 100%. Неустойка 150,00 грн., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного / неналежно виконаного зобов`язання.

Перерахування коштів у розмірі 15 000,00 грн. підтверджено інформацією ТОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно якої перераховано 26 лютого 2025 року о 21:58:13 суму 15 000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , призначення платежу – видача за договором кредиту № 26.02.2025-100002807 (а. с. 30).

Зазначені реквізити банківської карти у вказаній довідці співпадають із банківськими реквізитами карти відповідача, вказаними у кредитному договорі № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року.

Із копії довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору № 26.02.2025-100002807 складає: 15 00000 грн. – основний борг; 21 000,00 грн. – проценти; 2250,00 грн. – комісія; 7500,00 грн. – неустойка. Разом 45 750,00 грн. Проценти нараховані за період з 26 лютого 2025 року по 15 липня 2025 року (а. с. 11)

Частково задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 250,00 грн., суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у період нарахування процентів, штрафних санкцій та пені за кредитним договором відповідач проходив військову службу та безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією рф проти України.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, соціальний захист військовослужбовців врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Закон № 2011-ХІІ).

Із положень статті 3 Закону № 2011-ХІІ слідує, що дія цього закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

Згідно з частиною 15 статті 14 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією рф проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Так, військовослужбовці, визначені пунктом 15 статті 14 Закону, які мають кредитні зобов`язання перед банками, мають право на встановлені законодавством пільги, а саме:

1) звільнення від сплати відсотків за користування кредитом;

2) звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

Верховний Суд у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 зазначив, що відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року, статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів – витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідачем ОСОБА_1 до поданих до суду першої інстанції заяв додано копію військового квитка серія НОМЕР_2 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24 квітня 2018 року, довідку військової частини НОМЕР_3 від 27 березня 2025 року № 889 про перебування старшого солдата ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 , посвідчення НОМЕР_4 , видане 30 січня 2020 року, якими доведено право ОСОБА_1 на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» за обставин цієї справи, оскільки він у період 26 лютого 2025 року по 15 липня 2025 року проходив військову службу за мобілізацією (а. с. 44-54).

Водночас посилання суду першої інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні докази перебування ОСОБА_1 у період нарахування кредитором процентів, штрафних санкцій та пені за користування кредитом, а саме з 26 лютого 2025 року по 15 липня 2025 року, на військовій службі та його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, з огляду на те, що заборона нарахування відсотків за користування кредитом, на думку суду, поширюється виключно на період перебування військовослужбовця безпосередньо в районах проведення таких заходів та участі в них, а відтак відсутні підстави для застосування частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до спірних правовідносин, апеляційний суд вважає таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та суперечить засадам цивільного судочинства.

Суд також враховує, що кредитний договір № 26.02.2025-100002807 було укладено 26 лютого 2025 року, тобто вже після мобілізації ОСОБА_1 , яка відбулася 23 лютого 2022 року. При цьому відповідач із дня мобілізації і до теперішнього часу безперервно проходить військову службу за загальною мобілізацією.

При цьому умови про сплату комісії за видачу кредиту є нікчемними. Комісія за видачу кредиту не відповідає ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і не може бути стягнута за обставин цієї справи.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже – на звільнення від нарахування відсотків за користування кредитом на період проходження військової служби, суд першої інстанції, попри наявні заперечення сторони, безпідставно стягнув усю суму заборгованості, включаючи й ту частину, яка не підлягала стягненню. При цьому суд усунувся від виконання свого прямого обов`язку щодо належного дослідження наданих доказів, їх перевірки та оцінки у сукупності й взаємозв`язку з іншими матеріалами справи.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідач не надав до суду контррозрахунок суми заборгованості, який би суд міг належним чином оцінити, чи інший доказ про невірність наданого банком розрахунку щодо неповернутого тіла кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 15 000,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом (тілом).

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, з огляду на часткове задоволення позовних вимог та задоволення апеляційної скарги, відповідно до положень ст.141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховує, що апеляційну скаргу задоволено частково, а з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 000,00 грн, що становить 32,8 % від загальної суми заявлених позовних вимог. У зв`язку з цим витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 794,54 грн. підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що апеляційну скаргу задоволено, рішення суду скасовано, а до стягнення підлягає 15 000,00 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту, з позивача ТОВ «Споживчий центр» на користь держави слід стягнути 2291,47 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Таким чином до стягнення із позивача на користь держави підлягає сума 1496,93 грн. (2291,47 грн. – 794,54 грн.).

Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 24 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 26.02.2025-100002807 від 26 лютого 2025 року, в розмірі 15 000,00 грн., яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 000,00 грн.

В решті позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь держави витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1496,93 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин