Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №205/8849/19 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4769/26 Справа № 205/8849/19 Суддя у 1-й інстанції - Кравченко Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 205/8849/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тертишна Катерина Олександрівна, на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Кравченко Н.О. у сел. Софіївка Дніпроперовської області та повне судове рішення складено 14 січня 2026 року, та додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року, яке ухвалено суддею Кравченко Н.О. у сел. Софіївка Дніпроперовської області та повне судове рішення складено 23 січня 2026 року, -

УСТАНОВИВ:

В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та відсотків.

Позовна заява мотивована тим, 02 березня 2018 року до позивача звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому 215 000 доларів США. Позивач погодився надати йому грошові кошти, за умови повернення боргу до 01 квітня 2018 року. Сторонни у справі уклали договір позики від 02 березня 2018 року. На підтвердження передачі коштів відповідач власноручно написав розписку про їх отримання. Однак відповідач своє зобов`язання щодо повернення суми боргу в розмірі 215 000 доларів США не виконав. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому кошти, однак відповідач кошти не повертає.

На підставі наведенного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 8 454 574 грн - суму основного боргу за курсом дол. США, 1 525 297,95 грн - 3% річних, 7 648 976,18 грн - подвійну облікову ставку, що нарахована за період з 01 квітня 2018 року по 03 квітня 2024 року за 2195 днів, що разом становить 17 628 848, 13 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір, витрати на проведення експертиз та 385 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 березня 2018 року у сумі 9 979 871 грн 95 коп, яка складається станом на 03 квітня 2024 року з: основного боргу у розмірі 8 454 574 грн; та 3 % річних станом на 03 квітня 2024 року у розмірі 1 525 297,95 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі сплаченого судового збору та вартості проведених судових експертиз у загальному розмірі 27 684 грн 87 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 299 396 грн 16 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тертишна К.О., просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано послідовну позицію відповідача про те, що жодних грошових коштів від позивача ОСОБА_1 він фактично не отримував, а заявлені вимоги ґрунтуються виключно на твердженнях позивача та формальному існуванні договору позики і розписки без підтвердження реальності передачі коштів.

Зазначає, що на момент складання розписки ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 та повідомив, що має намір придбати земельну ділянку та розпочати бізнес, а для цього необхідно показати компетентним органам офіційне походження коштів, таким документом могла б бути боргова розписка чи договір позики, по якому настав строк повернення. ОСОБА_2 погодився допомогли, та виступити фіктивним боржником. Для оформлення всих цих документів позивач запросив ОСОБА_2 до адвоката, який підготував проекти документів які сторони підписали, при цьому, оскільки ці документи носили формальний характер, як позивач запевнив відповідача, - відповідач покладаючись на добросовісність ОСОБА_1 , не вчитувався в документи, що було ним підписано.

Отже, судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, які мають істотне значення для справи з метою спростування сумніві у передачі значної грошової суми: чи була взагалі у ОСОБА_1 фінансова можливість надати в борг ОСОБА_2 грошові коши в іноземній валюті в сумі 215 000 дол. США., враховуючи його майновий стан та офіційні статки. Чим обумовлений короткий термін позики (договір позики датовано 02 березня 2018 року, а зобов`язання повернути кошти визначено датою – 01 квітня 2028 року, тобто позика строком менше 1 місяця). Чому договір позики не було посвідчено нотаріально, враховуючи значну суму 215 000 дол. США. Чим (яким доказом) підтверджується факт передання грошових коштів.

Незважаючи на заперечення відповідача, що грошові кошти від позивача він не отримував, суд першої інстанції не перевірив обставини, які мають істотне значення для справи, обмежився формальним посиланням на сам факт існування договору позики та розписки, не перевіривши та не встановивши обставин, які мають ключове значення для правильного вирішення спору, що наведені вище.

Позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність у позивача відповідної суми грошових коштів станом на 02 березня 2018 року.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо джерела походження грошових коштів, зокрема декларації про майновий стан, довідки про доходи, банківські виписки, документи про зняття готівки, обмін валюти або інші фінансові документи, які б свідчили про наявність у позивача саме такої значної суми грошових коштів.

Фактично, суд визнав встановленим факт передачі грошових коштів у сумі 215 000 доларів США виключно на підставі тверджень позивача та тексту розписки, не надавши належної оцінки запереченням відповідача та не перевіривши реальність правовідносин між сторонами.

Апелянт вважає додаткове рішення незаконним та необґрунтованим, а визначений судом розмір витрат на правничу допомогу - очевидно несправедливим, явно завищеним і таким, що не відповідає критеріям співмірності, розумності та необхідності. З аналізу мотивувальної частини основного рішення суду від 14 січня 2026 року вбачається, що розгляд справи не супроводжувався вирішенням складних чи нестандартних правових питань, не вимагав застосування значного масиву судової практики Верховного Суду або міжнародних правових стандартів, а також не містив складного правового аналізу, який би об`єктивно зумовлював необхідність значних витрат на професійну правничу допомогу. Фактично суд першої інстанції обмежився формальним встановленням наявності договору позики та розписки, не надавши належної оцінки запереченням відповідача щодо реальності передачі грошових коштів, що свідчить про відсутність підвищеної складності справи як з фактичної, так і з правової точки зору. Незважаючи на це, у межах додаткового рішення суд дійшов висновку про можливість стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі, який є непропорційним результату розгляду справи та фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи. Заявлений до стягнення та присуджений судом розмір витрат на правничу допомогу у сумі 299 396,16 грн є надмірним та непропорційним, з огляду на ціну позову та характер вирішеного спору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лавринович О.В., надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В апеляційній скарзі відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог. Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 7 648 976,18 грн подвійної облікової ставки, що нарахована за період з 01 квітня 2018 року по 03 квітня 2024 року за 2195 днів, не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, 02 березня 2018 року ОСОБА_1 надав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 215 000 доларів США. Позичальник зобов`язувався повернути їх у строк до 01 квітня 2018 року (включно), що підтверджено договором позики (том 1 а.с. 4). Цього ж дня ОСОБА_2 написав розписку про отримання вказаної суми (том 1 а.с.5).

Згідно Висновку експерта № 599-21 від 29 липня 2021 року надати відповідь на питання не надається можливим враховуючи , що по представленим матеріалам вирішити ідентифікаційні питання , які поставлені неможливо (том 1 а.с.206-213).

Згідно висновку експерта № 5085-21 від 15 липня 2022 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експретизи по цивільній справі № 205/8849/19, рукописні записи, якими заповнені графи договору позики від 02 березня 2018 року (окрім рукописного запису « ОСОБА_3 » у графі «Позикодавець:»), виконані ОСОБА_2 . Рукописні записи, якими заповнені графи розписки від 02 березня 2018 року виконані ОСОБА_2 . Рукописні записи, якими заповнені графи договору позики від 02 березня 2018 року (окрім рукописного запису « ОСОБА_3 » у графі «Позикодавець») та рукописні записи, якими заповнені графи розписки від 02 березня 2018 року - виконані однією особою. Рукописний запис « ОСОБА_3 » у графі «Позикодавець:» договору позики від 02 березня 2018 року та рукописні записи, якими заповнені графи договору позики від 02 березня 2018 року та розписки від 02 березня 2018 року виконані різними особами. Підписи від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник:» договору позики від 02 березня 2018 року та розписки від 02 березня 2018 року - виконані однією особою. Підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Позикодавець:» договору позики від 02 березня 2018 року та підписи від імені ОСОБА_2 у графі «Позичальник:» договору позики від 02 березня 2018 року та під текстом розписки від 02 березня 2018 року виконані різними особами. Надати відповідь не надається можливим оскільки почеркові об`єкти є не зіставними. Рукописні записи виконані без впливу яких-небудь збиваючих факторів природного або штучного характеру, у звичайних умовах та звичайному психофізіологічному та емоційному стані. (том 2 а.с.25-36).

Згідно висновку експерта № 1468-25 від 15 вересня 2025 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справ № 205/8849/19, рукописний текст від імені ОСОБА_2 в оригіналі договору позики від 02 беерзня 2018 року, який міститься у строчках 5,6,10,12, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – виконані самим ОСОБА_2 . Рукописний текст від імені ОСОБА_2 , що розміщений в оригіналі розписки від 02 березня 2018 року - виконані самим ОСОБА_2 . Рукописні тексти від імені ОСОБА_2 , що розміщені в оригіналі договору позики від 02 березня 2018 року, строчці 35 та оригіналі розписки від 02 березня 2018 року, на строчці 10 - виконані самим ОСОБА_2 .

Надати категоричний висновок стосовно підписів від імені ОСОБА_2 , що розміщені в оригіналі договору позики від 02 березня 2018 року на строчці 35 та оригіналі розписки від 02 березня 2018 року на строчці 10 буде можливо за наявності оригіналу Ф1. (том 3 а.с.48-59).

Сторони не підтримали клопотання про витребування оригіналу Форми №1.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання суду не надано, борг позивачу не повернуто, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором з урахуванням штрафних санкцій у вигляді відсотків за користування коштами, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти тощо.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Відповідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України визначає, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Керуючись статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду України, від 08 червня 2016 року (справа № 1103цс16), від 12 квітня 2017 року (справа № 442/8157/15-ц).

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова 16 червня 2021 року по справі № 463/5955/18 (провадження № 61-1913св21).

З матеріалів справи слідує, 02 березня 2018 року ОСОБА_1 надав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 215 000 доларів США. Позичальник зобов`язувався повернути їх у строк до 01 квітня 2018 року (включно), що підтверджено договором позики. Цього ж дня ОСОБА_2 написав розписку про отримання вказаної суми.

Доказів виконання відповідачем грошового зобов`язання матеріали справи не містять, борг позивачу не повернуто, тому суд першої інстанції, виходячи зі змісту договору позики та розписки до вказаного договору, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8 454 574 грн основного боргу.

Згідно зі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % за користування чужими коштами в розмірі 1 525 297,95 грн за весь строк прострочення зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року по справі № 464/3790/16-ц.

Доводи апелянта про те, що розписка не може підтверджувати укладення договору позики, є безпідставними та такими, що суперечать усталеній судовій практиці Верховного Суду.

Наявний в матеріалах справи оригінал розписки від 02 березня 2018 року, наданий ОСОБА_1 , є борговою та прередбачає настання зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 02 березня 2018 року.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19 та від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18.

Отже, наявність розписки ОСОБА_2 , у якій позичальник чітко зазначає про отримання ним коштів і скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики. розписка про отримання в борг грошей підтверджує не тільки укладеність договору та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Ключовим у даній категорії справи є підтвердження факту отримання коштів, підпис позичальника, можливість ідентифікувати сторони у сукупності з іншими доказами та строк надання позики.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що ОСОБА_2 підтвердив факт написання розписки власноруч, що саме по собі є вирішальним доказом реальності правочину.

Відповідач як в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі не заперечував того факту що він складав договір позики та розписку власноруч, та підписав їх особисто 02 березня 2018 року. Вказані обставини також підтверджені в висновком експерта № 5085-21 від 15 липня 2022 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експретизи по цивільній справі № 205/8849/19 та висновком експерта № 1468-25 від 15 вересня 2025 року, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справ № 205/8849/19.

Щодо доводів про відсутність доказів походження коштів у позивача, то цей довід не має правового значення для вирішення спору, оскільки чинне законодавство не покладає на позикодавця обов`язку доводити походження коштів, факт передачі коштів підтверджений розпискою та відповідач не скористався правом оспорити реальність правочину належними доказами.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що ОСОБА_2 договір позики не оспорювався.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 299 396 грн 16 коп, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи тривалість розгляду справи - 6 років, обсяг наданої правничої допомоги, зокрема, кількість поданих позивачем процесуальних документів, та об`єктивно необхідний адвокату час для їх підготовки, кількість судових засідань (41,5 година), поведінку відповідача, який своєю поведінкою сприяв затягуванню процесу розгляду справи до 6 років та необгрунтовано заперечував свої дії, заявляв клопотання на заперечення отримання грошових коштів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегія суддів апеляційного суду, погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що розмір заявлених позивачем витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову 17 628 848,13 грн, значення справи для позивача, поведінку відповідача ОСОБА_2 стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі 299 396,16 грн є співмірним зі складністю справи та виконаним адвокатом обсягом роботи.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішень та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття інших рішень - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - залишенню без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тертишна Катерина Олександрівна,залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року та додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: