Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №212/10373/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6474/26 Справа № 212/10373/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/10373/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, на рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 02 квітня 2026 року,яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З 2020 року відповідачка ОСОБА_2 виїхала за кордон, де мешкає по теперішній час. Спільна донька залишилася проживати разом з батьком за адресою їх спільного зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Сторони у справі не спілкуються, донька ОСОБА_4 рідко підтримує спілкування в телефонних розмовах з матір`ю. ОСОБА_1 одноособово здійснює виховання доньки та матеріально її забезпечує. Відповідачка у справі взагалі не приймає участі у вихованні та утриманні дитини.

На підставі наведеного вище позивач просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення нею повноліття.

Рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання заяви 05 вересня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 1 211,20 грн.

В задоволенні позову в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду в частині вимог щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в цій частині.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом не враховано факту свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки остання 05 січня 2020 року перетнула кордон України, позов визнала та подала заяву про те, що позивач дійсно сам повністю займається вихованням дитини, що є порушенням норм матеріального права. Також судом не взято до уваги наявність обставин, що свідчать про самостійне виховання та утримання позивачем, як батьком, неповнолітньої доньки. Не враховані судом і найкращі інтереси дитини.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Трофименко М.В., надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки апеляційна скарга стосується висновків суду лише в частині позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини, суд керувався тим, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом у цій частині без наявних порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача з боку інших осіб, враховуючи, що обов`язок обох батьків виховувати та утримувати дитину є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, тому такі вимоги є безпідставними.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає з таких підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб (а.с.7)

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано, вказане рішення набрало законної сили (а.с.8)

ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 (а.с. 9).

У відповідності до довідки щодо осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.12)

ОСОБА_1 працює в ТОВ «БІНС» з 02 вересня 2025 року, займає посаду зварник з окладом 15 000 грн на місяць згідно наказу № 1 від 01 вересня 2025 року (а.с.14-15).

Відповідно до відомостей Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перетнула кордон України 05 січня 2020 року (а.с.69).

ОСОБА_3 відвідує зайняття з басейну індивідуально з тренером, на зайняття дитину приводить батько ОСОБА_1 (а.с.13).

Виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради надано суду першої інстнації висновок про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до якого питання щодо встановлення факту самостійного виховання ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 залишити на розсуд суду з урахуванням найкращих інтересів дитини. У висновку зазначено, що мати дівчинки перебуває за кордоном у Польщі, де працює медичним опікуном. Мати виконує свої батьківські обов`язки, щотижня спілкується з дитиною, щомісяця переказує на рахунок бабусі з дідусем фіксовану суму 5 000 гривень, два рази на рік відправляє дівчинці посилки з солодощами, іграшками та речами. Однак більшу частину матеріального забезпечення взяв на себе батько, купує одяг, ініціював ремонт у дитячій кімнаті, купує іграшки, техніку, оплачує заняття з репетиторами, уроки музики, водить на зайняття в басейн, возить дівчинку на відпочинок, забезпечує продуктами харчування.

На підставі поданих сторонами у справі доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у цій справі позивачем факту самостійного виховання та утримання дитини без участі матері не доведено, тому підстав для задоволення вказаних вимог немає. Мати дитини не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може брати участь у вихованні дитини, а перебуває за межами України. Невиконання матір`ю обов`язків щодо виховання дитини не було предметом спору у цій справі, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком. Позивач не довів існування виключних обставин, зокрема, позбавлення фактичної змоги виконувати свої обов`язки іншого з батьків, а саме по собі перебування матері за кордоном та проживання дитини з батьком в Україні не свідчить про самостійне виховання та утримання ним дочки.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстнації правильним та обгрунтованим, з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 ).

Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

З цих підстав судом апеляційної інстанції не береться до уваги подана відповідачкою ОСОБА_2 заява про визнання даного позову та не може бути задоволено позовні вимоги зі скасуванням оскаржуваного судового рішення.

У цій справі заявник просить встановити факт самостійного виховання ним доньки, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини та потребується дослідження й врахування інтересів дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що після відповідачка 05 січня 2020 року виїхала за межі території України, дитина продовжує проживати із ним та перебуває на повному його утриманні і вихованні. Вказав, що усі питання щодо виховання та утримання дитини він вирішує самостійно, без участі та підтримки з боку матері дитини. Відповідачка тривалий час повністю ігнорує виконання своїх материнських обов`язків, залишила дитину батьку та не докладає жодних зусиль для створення належних умов для проживання дитини.

Разом з тим, у висновку Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради зазначено, що мати дівчинки перебуває за кордоном у Польщі, де працює медичним опікуном. Мати виконує свої батьківські обов`язки, щотижня спілкується з дитиною, щомісяця переказує на рахунок бабусі з дідусем фіксовану суму 5 000 гривень, два рази на рік відправляє дівчинці посилки з солодощами, іграшками та речами. Тобто, мати в певній мірі бере участь у вихованні дитини. Також колегією суддів приймається до уваги той факт, що оскаржуваним судом вирішено спір про стягнення з неї аліментів на дитину.

Отже, перевіряючи ці аргументи позивача, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані ним докази.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, мати дитини ОСОБА_2 не є померлою, не позбавлена батьківських прав, не визнана зниклою безвісті або безвісно відсутньою, не оголошена померлою, не відбуває покарання у місцях позбавлення волі, не є тяжко хворою, внаслідок чого не може взагалі брати участь у вихованні дитини, а перебуває за межами України. Виховання своєї дитини є обов`язком батьків та невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в суді не доведено, а відтак відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в цій частині.

Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, повністю узгоджується з іиснровками, викладеними в постанові Верїховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 161/1337/25, провадження № 61-13451св25.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Трофименко Марина Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 02 квітня 2026 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: