Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №211/12216/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5901/26 Справа № 211/12216/25 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 211/12216/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання: Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року, яке ухвалене суддею Ніколенко Д.М. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення складено 11 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення способу участі у вихованні дитини та встановлення графіку побачень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 08 лютого 2020 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_2 . За час шлюбних відносин була народжена дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась на території республіки Польща, де був зареєстрований факт народження дитини.

Після початку бойових дій в Україні позивач разом з дружиною та донькою, на початку літа 2022 року, повернулись до України. 14 серпня 2022 року позивач добровільно вступив до лав Збройних сил України та прийняв участь у відсічі збройного нападу на Україну. Дружина позивача разом з донькою мешкали по АДРЕСА_1 .

Під час перебування в лавах Збройних сил України та участі в бойових діях позивач постійно матеріально допомагав відповідачу та власній доньці усіма можливими засобами, перераховував грошові кошти, надсилав подарунки, спілкувався при можливості телефоном з ними.

03 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровською області про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, справа № 211/2744/23. 08 травня 2023 року був виданий судовий наказ, яким з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання заяви на видачу судового наказу до суду, тобто 03 травня 2023 року.

03 травня 2023 року ОСОБА_2 звернулась з позовною заявою до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , справа №211/2746/23, про що його не повідомила і не попередила. 07 жовтня 2024 року судом було прийнято рішення, за яким шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був розірваний. Зазначене рішення було прийнято за відсутності відповідача у справі та в подальшому ним не оскаржувалось.

Крім того, 16 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулась до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою про встановлення місця проживання дитини разом з матір`ю, справа № 211/7759/24. Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

Після прийнятого рішення судом про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 з донькою мешкали разом у її батьків по АДРЕСА_1 .

Незважаючи на неодноразові звернення позивача з проханням відвідати та спілкуватися з донькою, а також приймати участь в її догляді та вихованні, відповідач категорично відмовляла ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною. Впродовж двох останніх років ОСОБА_2 постійно чинить перешкоди позивачу в особистому спілкуванні з дитиною та участі в її вихованні, що змушує позивача звернутися за захистом особистих прав до суду.

На підставі наведеного, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; встановити йому наступний графік побачень з дитиною:

кожна друга субота тижня з 10.00 години до 19.00 годин, особисто - без присутності матері;

кожна друга неділя місяця з 10.00 години до 19.00 години, особисто – без присутності матері;

встановити можливість перебування доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , половину часу літних, зимових та весняних канікул з батьком ОСОБА_1 ;

необмежене спілкування з донькою ОСОБА_7 , особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншими засобами зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування між батьком та донькою;

надати можливість ОСОБА_1 забирати доньку з садочку/школи за домовленістю сторін не менше два рази на тиждень.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визначено такий спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- кожної другої суботи місяця (з врахуванням побажання дитини, за виключенням періоду хворобливого стану дитини) з 10:00 год. до 14:00 год. у публічному місці, без присутності матері, на території України з правом відвідування парків, дитячих майданчиків, торговельно-розважальних центрів, закладів культури, місць проведення дозвілля тощо, за умови дотримання прав та інтересів дитини;

- кожної другої суботи місяця (з врахуванням побажання дитини, за виключенням періоду хворобливого стану дитини) з 10:00 год. до 14:00 год. за місцем проживання батька, без присутності матері, на території України, за умови дотримання прав та інтересів дитини;

- батько має право забирати дитину до місця свого проживання на літні канікули, 30 днів, у період з червня по серпень місяці, за узгодженням з матір`ю дитини та виключно за бажанням дитини, з правом виїзду за кордон для спільного відпочинку (за виключенням виїзду дитини на тимчасово окуповані території України), за умови дотримання батьком дитини режиму дня та харчування дитини, та з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю, про місце перебування дитини під час канікул, зазначених у даному пункті, батько попередньо погоджує дані з матір`ю. Після закінчення воєнного стану проводити з дитиною половину весняних, осінніх, зимових канікул;

- кожного понеділка, середи та п`ятниці (з врахуванням побажання дитини) з 18:00 год. до 19:00 год. спілкування батька з дитиною особисто через засоби мобільного, поштового, електронного та іншого зв`язку, в тому числі через мережу Інтернет та через будь-які мобільні додатки;

- зобов`язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 засобами телефонного чи електронного зв`язку про можливе скасування зустрічі або запізнення на зустріч. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, тому просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що з 2020 року відповідачка та донька сторін по справі мешкають в країні Польща. В Україні бувають раз на рік у відпустці, 5-7 днів.

Зазначає, що позивач перебував у лавах ЗСУ, але з 2024 року виїхав і зараз мешкає також в країні Польща, тобто наразі його в Україні немає.

Звертає увагу, що позивач має заборгованість зі сплати аліментів на утримання доньки, в країні Польща позивач поки також нічого не сплачує дитині, однак, згідно рішенням місцевого суду, спілкується з дитиною.

Наголошує, що раніше позивач не хотів спілкуватися з донькою, не цікавився, як вона росте та яке має самопочуття.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 лютого 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 10 – копія свідоцтва про шлюб), що був розірваний рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2024 року, справа № 211/2746/23 рішення не оскаржене, набрало законної сили 07 листопада 2024 року.

Сторони у справі є батьками малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12, 13 – копія свідоцтва про народження), яка наразі проживає з матір`ю.

08 травня 2023 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за заявою ОСОБА_2 видав судовий наказ у справі №211/2744/23, відповідно до якого з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10-ти розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі заяви про видачу судового наказу до суду, тобто з 03 травня 2023 року, до досягнення дитиною повноліття.

09 жовтня 2024 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 211/4625/24 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 03 травня 2023 року по 30 квітня 2024 року в сумі 230 000 грн, рішення не оскаржене, набрало законної сили 12 листопада 2024 року.

29 квітня 2025 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 211/7759/24 постановлено ухвалу, якою цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа служба у справах дітей Виконкому Довгинцівської районної у місті ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю залишено без розгляду в зв`язку з повторною неявкою позивача до суду без поважних причин (а.с. 18, 19 – копія ухвали), ухвала не оскаржена, набрала законної сили 29 квітня 2025 року.

Також у під час розгляду справи судом встановлено, що наразі мати з дитиною проживають у Республіці Польща (а.с. 26), можливо у Республіці Польща проживає і сам позивач, оскільки його представником адвокатом Петровим І.Ю. 23 січня 2026 року було долучено до матеріалів цивільної справи Угоду, укладену 19 січня 2026 року між заявником ОСОБА_8 та учасницею ОСОБА_9 , в межах справи № VI Nsm 1264/25, зі змісту якої вбачається, що останні погодили графік побачень та спілкування з дитиною (а.с. 37, 38).

Разом з тим, суд вважав, що долучена представником позивача угода є не належним та допустимим доказом у справі, оскільки не зрозуміло, який судовий орган Республіки Польща розглянув дану справу, та копія угоди, яка складена польською мовою, не засвідчена та поданий переклад на українську мову нотаріально не засвідчений.

Проте, суд вважав за необхідне врахувати її зміст при ухваленні рішення у даній справі, оскільки учасники даної угоди прийшли до певного консенсусу, тобто суд має її врахувати як «дорожню карту» при вирішенні спору в даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення графіку побачень з дитиною, суд першої інстанції прийшов до висновку, що визначений судом спосіб участі батька у вихованні дитини буде якнайкраще відповідати інтересам дитини та забезпечить потребу доньки у спілкуванні із батьком. У задоволенні позовних вимог в частині надання можливості позивачу забирати доньку з садочку чи школи за домовленістю сторін не менше двох разів на тиждень суд відмовив з огляду на те, що наразі дитина не відвідує жодного освітнього закладу на території України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача в частині зобов`язання не перешкоджати ОСОБА_1 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині встановлення графіку побачень з дитиною, та визначеним судом першої інстанції графіком таким побачень, у зв`язку із наступним.

Згідно із частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із завдань Сімейного кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (стаття 1).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

На підставі статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. З ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

На підставі частини 2 статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 569/18837/19 (провадження № 61-1728св22) вказано, що визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини. Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18) зазначено: «відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами склались стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, дійшов правильного висновку про доцільність спілкування батька з дітьми без присутності матері».

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у справах про права дітей та забезпечення їхніх найкращих інтересів, взаємна потреба батьків і дітей у сімейному контакті один з одним є чи не найважливішою складовою поняття «сімейне життя», і заходи, що перешкоджають задоволенню таких потреб, є втручанням у відповідне право, захищене статтею 8 Конвенції. Тому такі заходи мають обов`язково відповідати нагальній соціальній потребі, що переслідується, та не порушувати справедливий баланс, який повинен бути досягнутий між відповідними конкуруючими інтересами, з пріоритетом забезпечення найкращих інтересів дитини (рішення ЄСПЛ Странд Лоббен та інші проти Норвегії, № 37283/13, 30 листопада 2017 року; рішення ЄСПЛ Хаддад проти Іспанії, № 16572/17, 18 червня 2019 року).

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року (заява № 35481/20 «Терещенко проти України»), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Матеріали не містили відомостей про те, що особиста зустріч батька з дитиною становила ризик для добробуту чи безпеки дитини. Крім того, судом констатовано неврахування національними судами положень статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини.

Повноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, повинно відповідати її якнайкращим інтересам.

Встановивши, що спільна дитина сторін проживає разом з відповідачкою, яка не забезпечує ОСОБА_1 можливість спілкування з донькою, водночас батько має бажання належним чином виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини, а доказів, які б свідчили про негативний вплив його спілкування з донькою не встановлено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог позивача, ОСОБА_2 взагалі заперечує проти спілкування батька з дитиною, посилаючись на наявність заборгованості по зі сплати аліментів, що є порушенням як прав позивача, так і прав дитини на їх спілкування.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 15 жовтня 2025 року при відкритті провадження у даній справі суд зобов`язав виконком Довгинцівської районної в місті Кривому Розі ради надати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору з приводу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною батька, ОСОБА_1 та встановлення для нього способів у вихованні дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батька, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (а.с. 22).

Листом від 29 жовтня 2025 року, вихідний номер 2051 (а.с. 25), виконавчий комітет Довгинцівської районної в місті ради, в особі начальника Служби у справах дітей Березуцької Н.І., повідомив про неможливість надання висновку, оскільки батько дитини, ОСОБА_1 , за вказаним у позовній заяві номером телефону, на зв`язок з працівниками служби у справах дітей не виходить, інформація щодо його способу життя відсутня; за інформацією Криворізького міського центру соціальних служб, ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у м. Варшава, мати не відповідає на телефонні дзвінки та повідомлення служби у справах дітей (а.с. 26 – копія листа-відповіді Криворізького міського центру соціальних служб виконкому Криворізької міської ради на запит Служби у справах дітей).

Отже, враховуючи найкращі інтереси дитини, право позивача, як батька, брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, суд першої інстанції обґрунтовано визначив спосіб спілкування з донькою шляхом встановлення наступного графіку побачень з донькою: - кожної другої суботи місяця (з врахуванням побажання дитини, за виключенням періоду хворобливого стану дитини) з 10:00 год. до 14:00 год. у публічному місці, без присутності матері, на території України з правом відвідування парків, дитячих майданчиків, торговельно-розважальних центрів, закладів культури, місць проведення дозвілля тощо, за умови дотримання прав та інтересів дитини; - кожної другої суботи місяця (з врахуванням побажання дитини, за виключенням періоду хворобливого стану дитини) з 10:00 год. до 14:00 год. за місцем проживання батька, без присутності матері, на території України, за умови дотримання прав та інтересів дитини; - батько має право забирати дитину до місця свого проживання на літні канікули, 30 днів, у період з червня по серпень місяці, за узгодженням з матір`ю дитини та виключно за бажанням дитини, з правом виїзду за кордон для спільного відпочинку (за виключенням виїзду дитини на тимчасово окуповані території України), за умови дотримання батьком дитини режиму дня та харчування дитини, та з обов`язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір`ю, про місце перебування дитини під час канікул, зазначених у даному пункті, батько попередньо погоджує дані з матір`ю. Після закінчення воєнного стану проводити з дитиною половину весняних, осінніх, зимових канікул; - кожного понеділка, середи та п`ятниці (з врахуванням побажання дитини) з 18:00 год. до 19:00 год. спілкування батька з дитиною особисто через засоби мобільного, поштового, електронного та іншого зв`язку, в тому числі через мережу Інтернет та через будь-які мобільні додатки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі відповідачка не заперечує проти встановленого судом першої інстанції графіку побачень позивача з дочкою, а взагалі заперечує проти таких побачень, що є порушенням прав як позивача, так і дитини.

Крім того, колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину зачасту супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою.

У ході розгляду справи не встановлено жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили, що проведення дитиною часу з батьком становить ризик для благополуччя чи безпеки дитини.

Обставини, які б свідчили, що спілкування батька з донькою перешкоджало б нормальному розвитку дитини, або обумовлювало необхідність проведення побачень позивача з дитиною лише у присутності матері судом не встановлені.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про проживання її та доньки в країні Польща, а також посилання на те, що позивач також проживає у вказаній країні, не заслу говують на увагу, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував проживання матері та дитини поза межами України, окрім особистих зустрічей батька з донькою, встановив спосіб спілкування батька з дитиною шляхом спілкування засобами мобільного, поштового, електронного та іншого зв`язку, в тому числі через мережу Інтернет та через будь-які мобільні додатки.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач не надає матеріальної допомоги на утримання доньки та має заборгованість по сплаті аліментів, колегія суддів зазначає, що вказане не свідчить про свідоме ухилення батька від виконання батьківських обов`язків та не може бути підставою чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Колегія суддів наголошує, що непорозуміння між батьками дитини не можуть бути підставою для відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції порядок спілкування позивача з дитиною є достатнім, таким, що відповідає віковим потребам дитини та принципу розумності, справедливості, збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритету інтересів дитини та буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання доньки.

Крім того, визначений графік не є перешкодою для підтримки зв`язків між батьком і дитиною у інших формах та в інший час, за погодженням батьків.

Колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, зміни місця проживання батьків та дитини, інших змін у сімейному житті колишнього подружжя, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні дитини.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду про наявність підстав для задоволення позову не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий

Судді