Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №215/7948/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6694/26 Справа № 215/7948/25 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 215/7948/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яводчак Олександр Васильович, та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 13 грудня 2000 року, в період роботи в ПрАТ «ПівнГЗК», з нею стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, в наслідок якого вона отримала травми правої ноги та ушкодження тіла, що підтверджується актом про нещасний випадок № 23/XII від 28 грудня 2000 року.

30 квітня 2009 року, у зв`язку із ушкодженням здоров`я через нещасний випадок на виробництві, позивач первинно пройшла огляд МСЕК, де їй було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 40%, та ІІІ (третю) групу інвалідності.

Позивач зазначала, що в подальшому вона також неодноразово походила огляди МСЕК та 18 квітня 2013 року, у зв`язку із ушкодженням здоров`я через нещасний випадок на виробництві, вона повторно пройшла огляд МСЕК, де їй було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 40 % безстроково та ІІІ (третю) групу інвалідності безстроково.

Позивач вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці через що вона втратила працездатність. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходилась на лікуванні, їй важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки. Вказує на те, що її самопочуття не поліпшується, негативні зміни, які сталися є незворотними у зв`язку з чим їй спричинено моральну шкоду, яку позивач оцінює в сумі 200 000 грн без нарахування та утримання податку з доходу фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150 000 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» судовий збір у розмірі 1 500 грн на користь держави.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача з відповідача, просить збільшити розмір моральної шкоди до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не що внаслідок втрати професійної працездатності позивачка не має змоги вести звичне життя, вимушена постійно проходити курси лікування, оскільки її постійно турбує стан її здоров`я.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено факту завдання їй моральної шкоди відповідачем, оскільки, на думку відповідача, позивачем не доведена неправомірність поведінки, внаслідок якої була спричинена моральна шкода, наявність вини відповідача.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав та визначення розміру моральної шкоди є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам матеріального права та принципу єдності судової практики. Формально пославшись на положення статей 23, 1167 ЦК України та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, суд фактично не здійснив належної індивідуалізації розміру моральної шкоди, не здійснив належну оцінку доказів по справі та не навів мотивів, з яких сума 150 000 грн відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості.

Крім того зазначає, що позивача, відповідно до Акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1, було визнано винною у отриманні нею такого ушкодження, що, як вважає відповідач, вказує на існування причинно-наслідкового зв`язку між діянням саме позивачки та завданою їй моральною шкодою.

Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.

Всупереч ст. 19 ЦПК України, цивільний суд вирішив податковий спір, що не відноситься до його юрисдикції.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПрАТ «ПівнГЗК»- Савельєву Т.Д., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника позивача та підтримала апеляційну скаргу відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу позивачки, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача – залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 13 грудня 2000 року з позивачкою ОСОБА_1 , яка працювала на ВАТ «ПівнГЗК», правонаступником якого є ПрАТ «ПівнГЗК», на посаді провідного інженера з покрівельних робіт відділу технічного нагляду по експлуатації будов і споруд управління капітального будівництва і капремонтів управління комбінату, що підтверджується трудовою книжкою позивача, стався нещасний випадок.

Відповідно до п. 6 Акту нещасний випадок з позивачем стався за таких обставин: 13 грудня 2000 року, згідно і своїми посадовими обов`язками, ОСОБА_2 проводила перевірку виконання робіт з ремонту покрівель у ЖЕО ТС ЦСП. Розписавшись у книзі реєстрації відвідування об`єктів, що знаходиться у відділі технадзору з огляду будівель та споруд, ОСОБА_2 разом з підрядником «Спецстроймонтаж» - прорабом ОСОБА_3 прийшла на головну понижуючу станцію № 4 мереж та підстанцій. О 14 годині 25 хвилин, при підйомі на покрівлю по пожежній металевій драбині РВ-3, встановленій на ЗРУ-38кВ ОСОБА_2 оступилась і впала з висоти 5 метрів на землю, отримавши при цьому травми правої ноги та ушкодження тіла (а.с.17).

В п. 9 Акту про нещасний випадок зазначено діагноз пошкодження здоров`я - поєднана травма. Закритий перелом зовнішнього виростка правого стегна. Забиті рани обличчя, лівої гомілки, правого колінного суглоба. Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку (а.с.18).

30 квітня 2009 року, у зв`язку із ушкодженням здоров`я через нещасний випадок на виробництві, позивачка первинно пройшла огляд МСЕК, де їй було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 40% та ІІІ (третю) групу інвалідності, що підтверджується копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії ДНА-02 № 030508 від 30 квітня 2009 року (а.с.20-23).

В подальшому позивач неодноразово проходила огляди МСЕК та 18 квітня 2013 року, у зв`язку із ушкодженням здоров`я через нещасний випадок на виробництві, позивач повторно пройшла огляд МСЕК, де їй було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 40% безстроково та ІІІ (третю) групу інвалідності безстроково, що підтверджується копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ № 0005512 від 18 квітня 2013 року, та довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0041246 від 18 квітня 2013 року (а.с.24-67).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачем під час виконання нею трудових обов`язків і пов`язано з виробництвом, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачкою стався під час виконання нею трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачці шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Тому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до Акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1, було визнано винною у отриманні нею такого ушкодження, що, як вважає відповідач, вказує на існування причинно-наслідкового зв`язку між діянням саме позивачки та завданою їй моральною шкодою.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивачки у зв`язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлеай можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивачка переносить моральні страждання.

В даному випадку, позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами доведено, як факт ушкодження її здоров`я на виробництві при виконання трудових обов`язків, так і завдання їй у зв`язку з цим моральної шкоди.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачці ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто ПрАТ «ПівнГЗК».

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації на користь позивачки ОСОБА_1 ..

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з травмою на виробництві позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, втратила професійну працездатність у розмірі 40 %. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, у зв`язку з втратою професійної працездатності вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення її стану, відновлення її стану здоров`я у повному обсязі неможливе.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (150 000 грн) не відповідає судовій критеріям розумності, виваженості і справедливості у даній ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивачка зазнала фізичного болю, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди колегія суддів виходить з наступного: життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Отже, з урахування того, що позивачці ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 40 % безстроково та третю группу інвалідності, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивачки, справедливим у даній ситуації буде визначення судом розміру моральної шкоди у сумі 200 000 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 150 000 грн. до 200 000 грн, що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 1 500 грн до 2 000 грн, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 3 000 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (2 000 грн х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Яводчак Олександр Васильович,задовольнити.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2026 рокузмінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 150 000 грн до 200 000 (двісті тисяч) грн.

Рішення суду змінити в частині розміру судового збору, стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»на користь держави, збільшивши цей розмір з 1 500 грн до 2 000 (дві тисячі) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави 3 000 (три тисячі) грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: