Рішення від 21 червня 2026 р. у справі №208/3591/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/3591/26

провадження № 2/208/4007/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

22 червня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м.Кам`янського, Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Кузнєцової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вікторовської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданої представником – адвокатом Мартинюк Марією Русланівною до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання дітей: доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 24.03.2026 року і до досягнення дітьми повноліття.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Сторони по справі з 06.06.2009 року перебували у шлюбі зареєстрованому Заводським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 168.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі № 208/3200/25, шлюб між сторонами по справі було розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні дітей. За таких обставин, ОСОБА_1 просить в судовому порядку встановити ОСОБА_2 обов`язок сплати аліментів на утримання дітей.

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Представник позивач ОСОБА_1 , адвокат – Мартинюк М.Р., в порядку ч. 3 ст. 211 ЦПК України, надала заяву про розгляд справи за її та позивача відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, судом вжито максимальні заходи для його повідомлення про розгляд справи з дотриманням ст. ст. 128, 130 ЦПК України.

З огляду на вказане, в розумінні ст. 280 ЦПК України, наявні умови для проведення заочного розгляду справи. Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 зареєстрована за адресою – АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 16)

Сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.06.2009 року. Відповідно до рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської область від 14.04.2025 року по справі № 208/3200/25, шлюб між сторонами розірвано.

Сторони у справі є батьками неповнолітніх дітей: доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( підтверджено копіями свідоцтво про народження а.с. 6-7)

Діти проживають разом з матір`ю, ОСОБА_1 у Німеччині за адресою Bremen НОМЕР_3 im Alten Dorf24.

Згідно зі ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення повноліття та за ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитини.

При розгляді справи, враховуючи роз`яснення постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", та встановивши наступні відносини: - наявність батьківських правовідносин між неповнолітніми дітьми та ОСОБА_2 , до якого пред`явлено вимогу про стягнення аліментів (родинний зв`язок між сторонами по справі судом визначено за правилами, встановленими нормами глави 12 СК України, споріднення підтверджено свідоцтвами про народження); - знаходження неповнолітніх дітей на утриманні ОСОБА_1 , яка пред`явила позов про стягнення аліментів (після фактичного припинення шлюбних відносин неповнолітні діти мешкають разом з матір`ю (позивачем); - відсутність між батьками, сторонами по справі, угоди про сплату аліментів (договору про сплату аліментів на дітей відповідно до ч. 1 ст. 189 СК України не укладено); - невідповідність утримання неповнолітніх дітей, що надається, розміру достатньому для нормального розвитку, - суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо встановлення аліментних зобов`язань відповідачу є обґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд в розумінні ст. 182 СК України враховує:

- стан здоров`я платника аліментів та дітей: будь-якої інформації щодо хворобливого стану відповідача не надано;

- матеріальне становище платника аліментів: відповідач ОСОБА_2 є особою працездатного віку, має можливість працювати, довідку про отримувані доходи суду не надано;

- відсутність у ОСОБА_2 грошових зобов`язань, відповідач не несе утримань за виконавчими листами, не має неповнолітніх, непрацездатних осіб на утриманні.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Позивач заявляє вимогу стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З урахуванням вказаних правових норм, суд вважає за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання дітей – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, як такі що ґрунтуються на чинному законодавстві, спрямовані на забезпечення інтересів неповнолітніх дітей відповідно до справжніх обставин справи.

Згідно ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно ст. 430 ч. 1 п. 1 ЦПК України, зазначене рішення суду підлягає негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, резолютивна частина рішення суду повинна містити зазначення розподілу судових витрат. Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша – компенсується за рахунок держав.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 13.03.2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом – Мартинюк Марією Русланівною був укладений договір про надання правової допомоги (а.с. 7-8).

Згідно з акту виконаних робіт наданої правової допомоги від 18.03.2026 року вбачається, що за надання правової допомоги, замовник сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 8000 гривень, яка складається з наступного: первісна консультація – 1 500,00 грн., аналіз судової практики – 500,00 грн.; - формування правової позиції по справі – 1000,00 грн; підготовка позовної заяви про стягнення аліментів – 3 500,00 грн; підготовка заяви про розгляд справи за відсутності позивача – 1 500,00 грн.

Верховний Суд неодноразово підтверджував, що для стягнення витрат на адвоката не обов`язково надавати квитанцію про повну оплату. Достатньо доказів реальності послуг (договір, ордер, акт) та наявності домовленості про майбутню оплату. Ключовими є постанови ВС від 26.06.2019 (справа №813/481/18), 02.10.2019 (справа №815/1479/18)

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. є завищеними.

Зокрема суд звертає увагу, що справа стосується стягнення алміентів, тобто у справі незначної складності, а тому, підготовка документів для звернення до суду у рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час подачі позову.

На підставі ст. ст. 180, 181, 182, 183, 191 СК України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , подану представником – адвокатом Мартинюк Марією Русланівною, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 аліменти на утримання дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 24.03.2026 року, і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів підлягає обов`язковому негайному виконанню в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча тридцять одна) гривня 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 витрат на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського апеляційного суду.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду 22.06.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає: АДРЕСА_2 ;

- представник позивача: адвокат Мартинюк Марія Русланівна, адреса м. Київ, вул. М. Коцюбинського буд. 1;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса – АДРЕСА_1 .

Суддя А.С. Кузнєцова