Вирок від 01 липня 2026 р. у справі №170/564/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 170/564/24 Провадження №11-кп/802/352/26 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Шацького районного суду Волинської області від 06 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, не одруженого, піцамайстра піцерії «Фелічіта», військовозобов`язаного, раніше не судимого, засуджено за ч.ч.1, 3 ст. 296 та ч.1 ст.122 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.1 ст. 296 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки;

- за ч.3 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки;

- за ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворо покарання більш суворим покаранням, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вироком також вирішено питання речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 09.06.2024, близько 01 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, відчинивши вхідні ворота, зайшов на подвір`я, яке є громадським місцем, на якому розташовані будинки, які передаються в подобову оренду для відпочиваючих, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та підійшов до альтанки, де в цей час відпочивали раніше не знайомі йому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з якими в нього попередньо не було конфліктів, та діючи умисно, усвідомлюючи, що перебуває у громадському місці, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось в прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, елементарних правил моральності та добропристойності, з метою самоутвердитись за рахунок демонстрації переваги у фізичній силі, з особливою зухвалістю грубо порушив громадський порядок, що виразилось у безпричинному, з використанням нікчемного приводу, нанесенні ОСОБА_9 не менше 5 ударів кулаками обох рук в ділянку рук та тулубу потерпілого, застосуванні прийомів боротьби шляхом обхоплення руками тулубу потерпілого, внаслідок чого останній впав колінами на землю. В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді садна в ділянці лівої верхньої кінцівки та синців в ділянці лівого та правого колінних суглобів, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, чим порушив громадський спокій та нормальний відпочинок осіб, які в цей момент перебували в громадському місці за вищевказаною адресою.

Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 296 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_7 , 09.06.2024, близько 01 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, відчинивши вхідні ворота, зайшов на подвір`я, яке є громадським місцем, на якому розташовані будинки, які передаються в подобову оренду для відпочиваючих, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та підійшов до альтанки, де в цей час відпочивали раніше не знайомі йому ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з якими в нього попередньо не було конфліктів, та, діючи умисно, усвідомлюючи, що перебуває у громадському місці, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось в прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, елементарних правил моральності та добропристойності, з метою самоутвердитись за рахунок демонстрації переваги у фізичній силі, з особливою зухвалістю грубо порушив громадський порядок, що виразилось у безпричинному, з використанням нікчемного приводу, нанесенні ОСОБА_9 не менше 5 ударів кулаками обох рук в ділянку рук та тулубу потерпілого, застосуванні прийомів боротьби шляхом обхоплення руками тулубу потерпілого, внаслідок чого останній впав колінами на землю В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_7 спричинив ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді садна в ділянці лівої верхньої кінцівки та синців в ділянці лівого та правого колінних суглобів, які по ступеню тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, чим порушив громадський спокій та нормальний відпочинок осіб, які в цей момент перебували в громадському місці за вищевказаною адресою.

В цей час, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 почали відтягувати ОСОБА_7 від ОСОБА_9 з метою припинення його хуліганських дій, проте останній, задля подолання даного опору, з метою розпочати бійку із зазначеними особами, продовжив демонструвати явну неповагу до суспільства, показуючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, елементарних правил моральності та добропристойності, з метою самоутвердження за рахунок демонстрації переваги у фізичній силі перед особами жіночої статі з особливою зухвалістю грубо порушив громадський порядок, а саме наніс один удар правою ногою у ділянку живота ОСОБА_11 , внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді перелому дев`ятого ребра по задній лінії ліворуч, садна в ділянці живота зліва та синця в ділянці лівої нижньої кінцівці. Після чого ОСОБА_7 продовжуючи свої злочинні дії, наніс не менше 4 ударів ногою в ділянку правої ноги ОСОБА_10 , внаслідок чого заподіяв останній тілесні ушкодження у вигляді синців в ділянці правої верхньої та правої нижньої кінцівок та садна в ділянці правої нижньої кінцівки, чим вчинив хуліганство щодо громадян, які припиняли його хуліганські дії.

Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю відносно інших громадян, які припиняли хуліганські дії, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 296 КК України.

Окрім цього, ОСОБА_7 , 09.06.2024, близько 01 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на подвір`ї, яке є громадським місцем, на якому розташовані будинки, які передаються в подобову оренду для відпочиваючих, що знаходяться за адресою: с. Світязь, вул. Набережна, буд. 8В, Ковельський район, Волинська область, з метою подолання опору ОСОБА_11 , яка вчиняла дії, спрямовані на припинення його хуліганських дій, демонструючи явну неповагу до суспільства, показуючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, елементарних правил моральності та добропристойності, з метою самоутвердження за рахунок демонстрації переваги у фізичній силі перед особою жіночої статті, наніс один удар правою ногою у ділянку живота ОСОБА_11 , внаслідок чого заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді перелому дев`ятого ребра по задній лінії ліворуч, садна в ділянці живота зліва та синця в ділянці лівої нижньої кінцівки, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Таким чином, своїми протиправними діями, які виразилися у заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_11 , яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров`я, ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Не погоджуючись із таким вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, оскаржує його через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що місцевий суд призначивши ОСОБА_7 окремо за ч.1 ст. 296 КК України покарання у виді пробаційного нагляду, безпідставно не поклав на нього обов`язки, передбачені ч.2 ст. 59-1 КК України, як невід`ємну складову цього покарання, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме – незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Разом з тим, звертає увагу, що суд першої інстанції призначаючи покарання наближене до мінімальних меж санкцій статтей за якими обвинувачувався ОСОБА_7 зокрема за ч.ч.1,3 ст. 296 та ч.1 ст. 122 КК України, не врахував належним чином тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, два з яких відносяться до нетяжких злочинів, за які зокрема, передбачено покарання до 5 років позбавлення волі, та до кримінальних проступків з покаранням у виді пробаційного нагляду до 5 років, або обмеження волі на той самий строк, вину у вчиненому ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не визнав, вчинив хуліганські дії щодо щодо потерпілих із нанесенням останнім тілесних ушкоджень в стані алкогольного сп`яніння, що є обтяжуючою покарання обставиною, упродовж 2023-2024 років неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, що є на думку строни обвинувачення підставою для призначення ОСОБА_7 покарання у більшому розмірі за вчинені кримінальні правопорушення.

Посилаючись на вищевикладене просить, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,3 ст. 296 та ч.1 ст. 122 КК України та призначити покараня:

- за ч.1 ст. 296 КК України – у виді 4 років пробаційногонагляду.

На підставі ч.2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки:

- періодично зявлятися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- за ч.3 ст. 296 КК України – у виді 4 років позбавлення волі;

- за ч.1 ст. 122 КК України – у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Разом з тим, не погоджуючись із вироком суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , оскаржує його через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_7 після проголошення вироку та детального аналізу його тексту, усвідомив помилковість свого відношення до визнання вини. Під час судового слідства помилково вважав, що його дії були спровоковані потерпілими і тому частково вважав себе винним. В даний час розуміє, що його дії кримінально карані та щиро кається у вчиненому. Він знову попросив вибачення у потерпілих.

Окрім того, звертає увагу, що ОСОБА_7 протягом усього провадження не обирався жодний запобіжний захід. Протягом понад півтора роки розгляду справи він не переховувався, не впливав на свідків чи потерпілих, не вчиняв нових правопорушень, з`являвся до слідчого, а потім до суду добровільно, що на думку сторони захисту свідчить про належну процесуальну поведінку та спроможність нести відповідальність за свої слова та вчинки.

Водночас, зазначає, що в оскаржуваному судовому рішенні відсутній будь-який аналіз чому рекомендація органу пробації є помилковою, чому середній рівень ризику повторного правопорушення потребує саме ізоляції, чому виправлення без позбавлення волі є неможливим, які саме обставини свідчать про необхідність реального відбування покарання.

Більше того, вважає, що місцевим судом залишено без уваги, що під час допиту 18.09.2024 року та судових дебатів 09.12.2025 року потерпілі висловили свою думку щодо покарання обвинуваченому – звільнення від відбування покарання з іспитовим строком. Також, прокурор висоловив дотичну думку з потерпілими та теж просив суд, застосувати ст. 75 КК України і звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з іспитовим строком.

З огляду на вищевикладене просить, оскаржуване судове рішення в частині призначеного покарання змінити залишити ОСОБА_7 , визначене на підставі ч.1 ст. 70 КК України остаточне покарння у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає заходи передбачені пробаційною програмою «Подолання агресивної поведінки» - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В апеляційний суд потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не з`явилася, хоча була належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи у відповідності до положень КПК України, й будь-яких заяв про відкладення розгляду апеляційних скарг на інший день та відомості про поважність причин їх неявки від них не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційних скарг, прокурора яка апеляційну скаргу сторони обвинувачення підтримала, а апеляційну скаргу сторони захисту заперечила вважаючи її безпідставною, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які кожен зокрема апеляційну скаргу підтримали, а апеляційну скаргу сторони обвинувачення заперечили, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, апеляційний суд доходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, та кваліфікація його дій за ч.ч.1, 3 ст.296 та ч.1 ст.122 КК України, є правильними і ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються.

Перш за все колегія суддів вважає слушними доводи сторони обвинувачення про те, що призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 296 КК України у виді пробаційного нагляду, суд першої інстанції не поклав на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України, що є обов`язковим у разі призначення такого виду покарання та є його складовою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Тобто, чиним законодавством передбачено, що у разі призначення покарання у виді пробаційного нагляду суд в обов`язковому порядку повинен визначити обов`язки, передбачені ч. 2 ст. 59-1 КК України.

Вказаних норм суд першої інстанції не дотримався та помилково призначив покарання у виді пробаційного нагляду без покладення обов`язків, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України.

Разом з тим, апеляційний суд вважає частково підставними доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та захисника обвинуваченого про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок суворості, з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст.65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи ОСОБА_7 міру покарання за ч.ч.1, 3 ст. 296 та ч.1 ст. 122 КК України, суд першої інстанції не в повній мірі врахував тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого та наслідки їх вчинення.

З огляду на вказані обставини, апеляційний суд доходить висновку про скасування вироку в частині призначеного покарання на підставі п.4 ч.1 ст.409 КПК України у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням нового вироку.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує, що вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення належить до категорії кримінальних проступків (ч.1 ст.296 КК України) та нетяжких ( ч.1 ст. 122, ч.3 ст. 296 КК України).

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, є волонтером, позитивно характеризується засновником благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» ОСОБА_12 , є особою молодого віку, своєї вини у вчиненому в суді першої інстанції не визнав, водночас свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 173, 185 КУпАП визнав і штраф сплатив, протягом 2023-2024 року неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, середній ризик вчинення повторного кримінального правопорушення ОСОБА_7 та середній ризик небезпеки його для суспільства.

Враховується апеляційним судом і позиція потерпілих з приводу призначення покарання, в яких в суді першої інстанції обвинувачений пробачення не просив.

Обставин, які б згідно ст. 66 КК України пом`якшували покарння ОСОБА_7 апеляційним судом не встановлено, а обставиною, яка згідно ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_7 є вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує також і конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч.1,3 ст. 296 КК України, які відносяться до кримінальних правопорушень проти громадського порядку та моральності, та ч.1 ст. 122 КК України, заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_11 , яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього кодексу, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Враховуючи відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, яка обтяжує покарання (вчинення кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп`яніння) та особу обвинуваченого, а також позицію потерпілих, з приводу призначення покарання, в яких в суді першої інстанції обвинувачений пробачення не просив, апеляційний суд вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки; за ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік; за ч.1 ст. 296 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки.

На підставі ч.2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Крім того, в даному випадку слід застосувати положення ч.1 ст. 70 КК України, яке передбачає, зокрема поглинання менш суворого покарання більш суворим.

На думку апеляційного суду, саме таке покарання яке слід відбувати реально, відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 , попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Що стосується доводів апеляційної скарги сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 після проголошення вироку «усвідомив помилковість свого відношення до визнання вини» та проявив щире каяття то вони є безпідставними з огляду на таке.

Щире каяття — це суб`єктивне ставлення особи до вчиненого, яке полягає в критичній оцінці своєї протиправної поведінки, визнанні вини, вираженні жалю з приводу вчиненого та готовності нести кримінальну відповідальність. Обов`язковою ознакою щирого каяття є його прояв під час судового розгляду, а не після ухвалення судом невигідного для особи рішення.

З матеріалів провадження вбачається, що під час судового слідства ОСОБА_7 своєї вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав, намагався перекласти відповідальність на потерпілих, стверджуючи про наявність з їхнього боку «провокацій». Така поведінка свідчить про прагнення мінімізувати свою відповідальність та обрати зручну тактику захисту. Зміна позиції обвинуваченого на стадії апеляційного оскарження оцінюється колегією суддів не як щирий психологічний етап каяття, а виключно як формальний юридичний крок, спрямований на уникнення реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Посилання захисника на те, що ОСОБА_7 не обирався запобіжний захід, він не переховувався, з`являвся до суду та демонстрував належну процесуальну поведінку протягом півтора року, не є самостійною чи безумовною підставою для застосування ст. 75 КК України.

Належна процесуальна поведінка є обов`язком будь-якого підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні. Дотримання закону під час судового розгляду свідчить про повагу до суду, але не нівелює суспільну небезпеку вже вчиненого злочину та не може автоматично гарантувати звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи апелянта про те, що місцевий суд належним чином не проаналізував висновок органу пробації, є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 314-1 КПК України, досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією про особу та забезпечення її участі у кримінальному провадженні. Згідно з нормами чинного законодавства, висновок досудової доповіді має для суду виключно рекомендаційний характер.

Наявність середнього рівня ризику повторного вчинення правопорушення, зафіксована у доповіді, дійсно формально допускає виправлення особи без ізоляції від суспільства. Проте суд першої інстанції, приймаючи рішення, керувався сукупністю всіх обставин справи. Сама по собі наявність висновку пробації не обмежує суд у праві призначити реальне покарання, якщо інші обставини справи (зокрема, характер дій обвинуваченого та прояви агресії) вказують на неможливість досягнення мети покарання без ізоляції особи від суспільства.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання захисту на те, що потерпілі та прокурор у судових засіданнях висловили думку про можливість застосування до ОСОБА_7 ст. 75 КК України.

Згідно з принципом незалежності суду (ст. 129 Конституції України, ст. 26 КПК України), призначення покарання є виключною компетенцією суду. Думка учасників судового провадження (включаючи прокурора та потерпілих) щодо міри покарання або порядку його відбування є важливою, суд враховує її, проте вона не є обов`язковою чи зв`язуючою для суду. Суд самостійно оцінює баланс між інтересами суспільства, держави, правами потерпілих та особистістю обвинуваченого. Примирення сторін або прощення з боку потерпілих у даній категорії справ не тягне за собою автоматичного звільнення від відбування реального покарання.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_7 апеляційним судом покарання у виді 2 років позбавлення волі за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України є справедливим, співмірним та необхідним для його виправлення.

Застосування ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком (навіть із покладенням обов`язків пробаційної програми «Подолання агресивної поведінки») за умов відсутності щирого каяття під час розгляду справи судом першої інстанції, створить у обвинуваченого та суспільства ілюзію безкарності. Це суперечитиме засадам справедливості та меті покарання, визначеній ст. 50 КК України.

Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого у відповідності до вимог п.4 ч.1, ч.2 ст.409, п.1 ч.1 ст.413, ст.414 КПК України є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання.

У зв`язку з цим, апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 та прокурора підлягають до часткового задоволення, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання, - скасуванню з ухваленням нового в цій частині.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 420, ч.15 ст.615 КПК України, Волинський апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 та прокурора – задовольнити частково.

Вирок Шацького районного суду Волинської області від 06 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким: призначити ОСОБА_7 покарання:

- за ч.3 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

- за ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

- за ч.1 ст. 296 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 2 (два) роки.

На підставі ч.2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

В іншій частині вирок Шацького районного суду Волинської області від 06 лютого 2026 року, - залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення його апеляційним судом.

Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.

Головуючий

Судді