Рішення від 16 червня 2026 р. у справі №490/2436/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2722/2026 Справа № 490/2436/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,-

ВСТАНОВИВ:

20.03.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представниця – адвокат Шиян Ю.М., звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати за ОСОБА_1 право власності на 54/200 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що є підставою для державної реєстрації права власності.

В обгрунтування позову сторона позивачки посилається на те, що ОСОБА_1 , є співвласницею житлового будинку АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності. Згідно з наявними правовстановлюючими документами, їй належить 27/200 часток у вказаному домоволодінні, таким чином співвласниками були: ОСОБА_3 — 27/200; ОСОБА_1 (Позивачка) — 27/200; ОСОБА_4 — 8/100; ОСОБА_5 — 15/100; ОСОБА_6 – 1/4; ОСОБА_7 – 1/ 4. Згідно ріш. № 895 від 27.04.2007 р. виконком Миколаївської міської ради було здійснено виділ в окрему адресу: АДРЕСА_2 , співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 частини домоволодіння. 30 червня 2017 року було здійснено перерахунок ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з виділом частки в натурі, внаслідок чого ідеальні частки співвласників визначено з урахуванням виділу: – ОСОБА_3 (спадкоємець — ОСОБА_2 ) — 54/200; – ОСОБА_1 (Позивачка) — 54/200; – ОСОБА_4 — 16/100; – ОСОБА_5 — 30/100. Таким чином, частка Позивачки у праві спільної часткової власності на вказане домоволодіння фактично становить 54/200.

Сторона позивачки також зазначає, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 березня 2019 року у справі №490/1657/19, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , встановлено, що відповідно до висновку КП ММБТІ від 30 червня 2017 року було здійснено перерахунок ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з виділом частки в натурі. Вказаним рішенням суду було підтверджено право спадкоємця ОСОБА_3 — ОСОБА_2 на належну йому частку, яка була фактично оформлена та зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, незважаючи на те, що рішенням суду встановлено новий розмір ідеальних часток усіх співвласників, позивачка, ОСОБА_1 , не зверталася до суду з окремим позовом про визнання права власності у зміненому розмірі своєї частки. У результаті її право на 54/200 частки не було оформлено і не зареєстровано, що обмежує можливість реалізації цього права.

Також, представниця позивачки зазначає, що незважаючи на наявність зазначеного вище висновку КП ММБТІ, право власності позивачки у відповідному розмірі частки не було належним чином зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відсутність державної реєстрації права власності у належному розмірі частки унеможливлює реалізацію позивачкою своїх прав як співвласника майна, зокрема розпорядження належною їй часткою, що змушує її звернутися до суду за захистом свого права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 року головуючим суддею визначено суддю Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 25.03.2026 року дану позовну заяву залишено без руху, надано позивачці 7-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали, шляхом надання відповідних документів та доказів сплати судового збору.

02.04.2026 року від представниці позивачки – адвоката Шиян Ю.М. надійшла заява про усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду від 25.03.2026 року.

Ухвалою судді від 07.04.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 13.05.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті

Позивачка в судове засідання не з`явилася, від її представниці – адвоката Шиян Ю.М. надійшла заява, в якій просила розглядати справу за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять їх задовольнити.

Від відповідача 20.05.2026 року надійшла до суду заява, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи дійшов наступного висновку.

Встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є співвласницею 27/200 частки у праві спільної часткової власності у житловому будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 02.12.2008 року у справі №2-7-11501, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №421979161 від 09.04.2025 року.

Крім того, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Миколаївського МБТІ №22130573 від 12.03.2009 року, співвласницею 27/200 частки у праві спільної часткової власності у житловому будинку АДРЕСА_1 на підставі рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 02.12.2008 року у справі №2-7-11501 є ОСОБА_3 .

30.06.2017 року КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» надано висновок, яким встановлено, що співвласниками будинку АДРЕСА_1 є:

- ОСОБА_3 – 27/200;

- ОСОБА_1 – 27/200;

- ОСОБА_4 –8/100;

- ОСОБА_5 – 15/100;

- ОСОБА_6 – 1/4;

- ОСОБА_7 – 1/ 4.

Також, у вказаному висновку зазначено, що згідно рішення № 895 від 27.04.2007 р. виконкома Миколаївської міської ради було здійснено виділ в окрему адресу: АДРЕСА_2 , співвласниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 частини домоволодіння.

30 червня 2017 року було здійснено перерахунок ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з виділом частки в натурі, внаслідок чого ідеальні частки співвласників визначено з урахуванням виділу, а саме:

- ОСОБА_3 (спадкоємець — ОСОБА_2 ) – 54/200;

- ОСОБА_1 – 54/200;

- ОСОБА_4 – 16/100;

- ОСОБА_5 – 30/100.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 29.03.2019 року у справі 490/1657/18 визнано за ОСОБА_2 право власності на 54/200 частки домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Вказане рішення суду набрало законної сили 03.05.2019 року.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав,не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб`єктів та єдністю об`єкта. Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам – суб`єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб`єктами права власності – фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо. Суб`єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном, але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов`язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (один будинок – один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (один будинок – два співвласники); єдність об`єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно з ч. 3 ст. 358 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивачка зазначає, що її право власності у відповідному розмірі частки не було належним чином зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відсутність державної реєстрації права власності у належному розмірі частки унеможливлює реалізацію нею своїх прав як співвласника майна, зокрема розпорядження належною їй часткою, що змушує її звернутися до суду за захистом свого права.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт збільшення частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності у житловому будинку АДРЕСА_1 після здійснення ММБТІ перерахунку ідеальних часток співвласників домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з виділом частки в натурі двом іншим співвласникам: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про нерівність часток співвласників або наявність підстав для визначення їх у іншому розмірі.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи позови у межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-82, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 54/200 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко