Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №761/31288/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31288/25

Провадження № 2/761/3395/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

23.03.2025 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 за кожним із позивачів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна квартира належить на праві приватної спільної часткової власності у рівних частках (1/6 за кожним) ОСОБА_5 (померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та трьом позивачам на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.05.1997 року, виданого Фондом комунального майна заводу ім. Петровського згідно з розпорядженням (наказом) від 27.05.1997 р. №4209. Зазначене свідоцтво було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації (КМБТІ) 06.06.1997 за реєстровим №2094.

Позивачі зазачають, що після смерті співвласника ОСОБА_5 , відповідачка ОСОБА_4 забрала й утримує в себе оригінал свідоцтва про право власності на житло та категорично відмовляється його надати. Через відсутність оригіналу документа державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Ковтюк А.І. постановою від 01.11.2024 відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої. Крім того, державний реєстратор прав на нерухоме майно Давидова М.В. рішенням від 31.01.2025 відмовила позивачам у державній реєстрації права власності на їхні частки через неподання оригіналу правовстановлювального документа чи його дубліката. Посилаючись на те, що відповідачка не визнає їхніх прав, утримує документи й унеможливлює здійснення реєстраційних та спадкових дій, позивачі на підставі ст. 392 ЦК України просили суд визнати за кожним із них право власності на їхні законні 1/6 частини вказаної квартири та стягнути з відповідачки судові витрати.

Ухвалою від 28.07.2025 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 07.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.

Позивачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином у встановлений законом строк. В матеріалах справи міститься її заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суд не сповістила, відзиву чи заперечень проти позову не надала.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, які не з`явилися.

Вислухавши позивачку її представника, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 59,4 кв. м була приватизована в 1997 році відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно з інформаційною довідкою КВ-2024 № 25120 від 11.07.2024 року, виданою КМБТІ, право приватної спільної часткової власності на вказану квартиру зареєстроване в реєстрових книгах Бюро 06.06.1997 за реєстровим № 2094 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна заводу ім. Петровського від 27.05.1997 року за розпорядженням № 4209, за шістьма особами в рівних частках (по 1/6 частці за кожним): ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що також відповідає доданій до позову копії свідоцтва про право власності.

У такий спосіб встановлено, що позивачі є законними співвласниками спірного нерухомого майна, їхнє право власності виникло на належній правовій підставі (приватизація державного житлового фонду) та було повністю зареєстроване відповідно до законодавства, яке діяло на момент його виникнення (червень 1997 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу (ЦК) України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Захист прав здійснюється у встановлені способи, одним із яких є визнання права (п.1 ч.2 ст.16 ЦК України).

Позивачі як на підставу захисту свого права посилаються на статтю 392 ЦК України та просять визнати за ними право власності. Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз положень статті 392 ЦК України свідчить, що потреба в такому способі захисту, як визнання права власності в судовому порядку, виникає у двох випадках: якщо це право оспорюється або не визнається іншою? особою (за умови, що позивач не перебуває з цією особою у зобов`язальних або договірних відносинах); у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності (і за неможливості отримати його дублікат в адміністративному порядку).

При цьому, за змістом цієї норми, позов про визнання права власності є правовим засобом захисту, який спрямований на усунення невизначеності у суб`єктивному праві особи, тобто коли право існує, але інші особи його заперечують. Позов про визнання права власності не може використовуватися для повторного/паралельного набуття права власності за відсутності передбачених законом підстав, або як спрощена альтернатива встановленому законом порядку державної реєстрації речових прав.

У матеріалах справи містяться докази (довідка КМБТІ), які підтверджують, що право власності позивачів на 1/6 частку квартири за кожним уже виникло, є чинним, державою визнаним, ніким не скасованим і фактично не заперечується відповідачкою по суті самого права власності (відповідачка не пред`являла зустрічних позовів про визнання приватизації недійсною, не заперечує проти належності часток позивачам).

Той факт, що відповідачка самовільно утримує оригінал правовстановлювального документа (свідоцтва) і відмовляється надати його позивачам, свідчить про наявність між сторонами особистого майнового конфлікту щодо порядку володіння та користування спільними документами, але не є юридичним «оспорюванням чи невизнанням самого права власності» в розумінні статті 392 ЦК України. Поведінка відповідачки створює позивачам технічні та адміністративні перешкоди у здійсненні реєстраційних дій, але не позбавляє їх статусу власників майна.

Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформували сталу і послідовну правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №686/14355/18, від 12.05.2020 у справі №921/334/19 та від 09.12.2020 у справі №199/2887/19 чітко зазначено: задоволення позову про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України можливе лише за умови, що правовстановлювальний документ дійсно втрачено, і у позивача відсутня будь-яка інша юридична можливість відновити цей документ або зареєструвати право в позасудовому порядку. Якщо закон передбачає інший (адміністративний або спеціальний судовий) порядок усунення перешкод, позивач повинен скористатися ним. Судовий захист за ст.392 ЦК України не може підміняти собою діяльність органів виконавчої влади, реєстраторів чи нотаріату.

У даній справі позивачі самі зазначають у позовній заяві, що свідоцтво про право власності не є втраченим, зіпсованим, знищеним чи пошкодженим. Його оригінал існує і перебуває в іншого співвласника (відповідачки). Таким чином, правова підстава «у разі втрати документа» для застосування ст.392 ЦК України повністю відсутня.

У разі якщо один із співвласників утримує оригінал спільного правовстановлювального документа та відмовляється надати його іншим співвласникам для вчинення нотаріальних, спадкових чи реєстраційних дій, належним, законним та ефективним способом захисту порушеного права є позов про зобов`язання надати (забезпечити) доступ до документа чи витребування документа для вчинення дій, або звернення до органу, що видав документ (чи його правонаступника) із заявою про видачу дубліката в установленому порядку, а у випадку неправомірної відмови такого органу - оскарження його дій до суду.

Щодо відмови державного реєстратора Давидової М.В. від 31.01.2025 у державній реєстрації прав, суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права, які виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо їх реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Відсутність відомостей у новому електронному Державному реєстрі прав не припиняє і не ставить під сумнів право власності позивачів, оскільки воно зафіксоване в паперових реєстрах БТІ.

Згідно з висновками Верховного Суду у постанові від 19.05.2021 у справі №755/17013/18, вирішення питання щодо реєстрації права за наявності оригіналу документа в іншого співвласника має відбуватися або через затребування архівних копій у КМБТІ, або шляхом судового зобов`язання утримувача надати документ, або шляхом оскарження рішення реєстратора, якщо позивачем надавалися інші належні замінники (наприклад, завірена нотаріальна копія свідоцтва разом із оригіналом довідки БТІ).

Стосовно відмови нотаріуса Ковтюк А.І. у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину після померлої ОСОБА_5 , Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі №643/9312/17 вказувала: якщо нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналу правовстановлювального документа, спадкоємець має право захистити свої права шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування.

Проте у цій справі позивачі просять визнати право власності не на частку померлої в порядку спадкування, а на власні 1/6 частки, які вже й так юридично належать їм на підставі приватизації 1997 року, що свідчить про докорінно помилкове обрання способу захисту прав. Суд не може вдруге визнавати право, яке вже визнано державою.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглянув справу виключно в межах заявлених позовних вимог («визнання права власності» за ст. 392 ЦК України).

Оскільки право власності позивачів уже є чинним та зареєстрованим у БТІ, а оригінал документа не втрачено, вимоги за ст. 392 ЦК України є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Обрання позивачами неналежного та неефективного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для судової відмови в задоволенні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про повну відмову в задоволенні позовних вимог, то відповідно до статті 141 ЦПК України сплачений позивачами судовий збір у сумі 4 859,61 грн (з кожного) та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 000 грн покладаються на самих позивачів та стягненню з відповідачки не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: