Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №335/6484/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.07.2026 Справа № 335/6484/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6484/25 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/768/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкабури Олександра Віталійовича на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шкабури О.В., звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03.10.1995 року частка в розмірі 11/25 квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належать ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 . Інша частина квартири в розмірі 14/25 належить ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (співвласник 11/25 часток), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.12.1996.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_7 (мати), ОСОБА_8 (батько), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_2 (син).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.1999 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Запорізької Державної нотаріальної контори Журавель Н.М. за реєстровим номером 4-1316, спадкоємцями ОСОБА_6 на 11/100 частин спірної квартири є ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_2 (син) по 1/6 частці кожний. Разом з цим, в свідоцтві зазначено, що на 1/2 частки зазначеного спадкового майна свідоцтво про право на спадщину не видано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , батько спадкодавця, та ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , мати спадкодавця.

12.10.2023 року державним нотаріусом Другої Запорізької державної нотаріальної контори Федченко О.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , згідно якого ОСОБА_3 (син) отримав 1/6 частку з 11/100 часток зазначеної вище квартири. Додатково в свідоцтві зазначено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку з 11/100 часток квартири ще не видано.

Відтак, 1/3 частки з 11/100 часток спадкового майна, а саме частки спірної квартири не отримано батьками спадкодавця - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 627/02-31 від 06.12.2024 ОСОБА_4 (онуку) відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 (бабусі), у зв`язку з тим, що заповіт складений на ім?я іншої особи. Додатково нотаріусом повідомлено, що зазначений заповіт містить таке розпорядження спадкодавця: «Цим заповітом ОСОБА_9 , позбавляю спадщини у зв`язку з тим, що вважаю всі свої матеріальні зобов`язання перед ним такими, що виконані повністю».

23.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Салтан В.В. з метою продажу всієї належності їй частки квартири АДРЕСА_2 .

26.08.2024 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. видано постанову № 452/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у посвідченні договору відчуження всієї належної їй частки квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що частина частки в праві спільної сумісної власності залишилась за померлим - ОСОБА_6 , оскільки не всі спадкоємці звернулися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на належні їм частки. Виходячи з цього, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 не мають змоги укласти договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності з всіма іншими співвласниками квартири, оскільки не вся частка померлого була оформлена його спадкоємцями.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити, що частка померлого ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 становить 11/300 часток.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності на квартиру відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Шкабура О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позовна вимога ОСОБА_1 ґрунтується на постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 26.08.2024, зокрема, що після визначення часток у праві сумісної власності, в тому числі на ім`я ОСОБА_6 11/300 часток квартири, інших перешкод для відчуження майна у встановленому порядку немає.

Вказана частина в розмірі 11/300 обрахована наступним чином.

Частка в розмірі 11/25 спірної квартири на праві спільної сумісної власності належали: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Отже, 11/25 часток квартири належало 4 співвласникам, таким чином, кожному з них належало по 11/100 часток квартири. Проте, документа, яким би було визначено частки співвласників, не існує, а укласти договір, яким визначити частки кожного з співвласників на теперішній час не можливо, внаслідок того, що один з них помер.

Звертає увагу, що видаючи свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.10.1999 року державним нотаріусом Журавель Н.М. визначено частку майна померлого в розмірі 11/100 та видано спадщину на 1/2 від 11/100 частки померлого, по 1/6 на трьох спадкоємців, залишивши 1/2 частку від 11/100 не оформленою.

12.10.2023 року державним нотаріусом Федченко О.О. видано Свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частку з 11/100 часток ОСОБА_3 .

Тобто, не оформленою залишилась частка в розмірі 1/3 з 11/100 часток належних померлому.

1/6 * 4 = 2/3.

1 - 2/3 = 1/3.

11/100 / 3 = 11/300.

Укласти договір не можливо внаслідок того, що два спадкоємця співвласника спірної квартири, не оформивши право власності, померли.

Зауважує, що право власності позивачки за оскаржуваним рішенням ніким не оспорюється, а позов взагалі не стосується спадкування, оскільки пов`язаний з тим, що учасники спільної сумісної власності не можуть визначити їх частки в майні, яке належить їм разом з померлим.

Право власності позивачки та третіх осіб визначено в свідоцтві про право власності на квартиру та в свідоцтвах про право на спадщину, зареєстровано у встановленому законом порядку, не визначеною залишається лише частка співвласників відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від представника Запорізької міської ради Мірошниченко О.О. на адресу апеляційного суду надійшла заява з проханням про розгляд справи без її участі, в якій зазначено, що у вирішення цієї справи представник Запорізької міської ради покладається на розсуд суду.

Від ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на адресу апеляційного суду надійшли заяви з проханням розглянути справу за їх відсутності, просять задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – адвоката Шкабури О.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом ОСОБА_6 є померлим, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення його частки, як співвласника у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно.

Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.

Визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту своїх прав з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, а обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 03.10.1995, частка в розмірі 11/25 квартири АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності, належать ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

Частина зазначеної квартири в розмірі 14/25 належить ОСОБА_5 , що підтверджується відповіддю № 2174690 від 24.12.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (співвласник 11/25 часток), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 13.12.1996. На дату смерті разом із спадкодавцем проживали ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .

01.03.1997 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулися до державного нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори з метою прийняття спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , просили видати їм свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.10.1999, посвідченого державним нотаріусом Другої Запорізької Державної нотаріальної контори Журавель Н.М. за реєстровим номером 4-1316, спадкоємцями ОСОБА_6 на 11/100 частин квартири є ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_2 (син) по 1/6 частці кожний. Разом з цим, в свідоцтві зазначено, що на 1/2 частки зазначеного спадкового майна свідоцтво про право на спадщину не видано.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , батько спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 04.07.2019.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7 , мати спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 04.07.2019.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 від 12.10.2023, посвідченого державним нотаріусом Другої Запорізької державної нотаріальної контори Федченко О.О. за реєстровим номером 859, ОСОБА_3 (син) отримав 1/6 частку з 11/100 часток квартири АДРЕСА_1 . У свідоцтві зазначено, що свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку з 11/100 часток квартири ще не видано.

Згідно з постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Салтан В.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 627/02-31 від 06.12.2024, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, що належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 (бабусі), у зв`язку з тим, що відповідно до заповіту, посвідченого Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Тавтелевим А.В. 13.03.2012 за реєстровим № 265, заповіт складений на ім?я іншої особи. Крім того, зазначений заповіт містить таке розпорядження спадкодавця ( ОСОБА_7 ): «Цим заповітом ОСОБА_9 , позбавляю спадщини у зв`язку з тим, що вважаю всі свої матеріальні зобов`язання перед ним такими, що виконані повністю».

23.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. з метою продажу всієї належної їй частки квартири.

26.08.2024 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. постановою № 452/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено ОСОБА_1 у посвідченні договору відчуження всієї належної їй частки квартири АДРЕСА_2 . Постанова нотаріуса обґрунтована тим, що частина частки в праві спільної сумісної власності залишилась за померлим - ОСОБА_6 , у зв`язку із тим, що не всі спадкоємці звернулися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину на належні їм частки. Виходячи з цього, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 не мають змоги укласти договір про визначення часток у праві спільної сумісної власності з всіма іншими співвласниками квартири у зв`язку із тим, що не вся частка померлого була оформлена його спадкоємцями.

ОСОБА_1 фактично посилалась на те, що здійснити відчуження належного їй майна вона не має можливості, оскільки укласти договір про поділ майна з іншими співвласниками заважає те, що частка померлого в ньому не визначена. Позивачка вказує, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 звернулись із заявою про прийняття спадкового майна після смерті їх сина ОСОБА_6 на частину спірної квартири, однак реалізували своє право на прийняття спадщини за життя не встигли, належним чином його не оформили та не провели державну реєстрацію права власності.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняття спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Положеннями статті 1257 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 вказано, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах. […] Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивача, за захистом якого вона звернулася до суду».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно врахував, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту своїх прав з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству; обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шкабури Олександра Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 02 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко