Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №569/8209/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/8209/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

01 липня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у розмірі 8 400 грн. та моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 23 лютого 2026 року він у телефонному режимі замовив у відповідача пелети з деревної щепи для опалення, які остання реалізовувала як фізична особа-підприємець через розміщене в мережі Інтернет оголошення. На виконання домовленості позивач здійснив повну попередню оплату товару у сумі 8 400 грн. згідно з рахунком відповідача. Однак 4 березня 2026 року представник відповідача повідомив про неможливість виконання замовлення та запропонував подати заяву про повернення сплачених коштів, яку позивач направив на електронну адресу відповідача. Незважаючи на це, кошти йому повернуті не були, а відповідач припинила з ним зв`язок, заблокувавши номер телефону. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушила його права як споживача, безпідставно утримує отримані від нього грошові кошти та завдала йому моральної шкоди, яка полягає у тривалому очікуванні виконання замовлення, необхідності термінового пошуку іншого постачальника пелет і додаткових переживаннях, пов`язаних із відсутністю опалення та неповерненням сплачених коштів. У зв`язку з наведеним просить стягнути з відповідача 8 400 грн. безпідставно отриманих коштів та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

03 квітня 2026 року до Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, подана одночасно із позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунок НОМЕР_1 AT «ПУМБ» належний ФОП ОСОБА_2 код НОМЕР_2 , до вирішення спору в суді. (а.с. 12-13)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 квітня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунку AT «ПУМБ» НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_2 код НОМЕР_2 у межах суми позовних вимог 8 400 грн. 00 коп. до вирішення спору в суді. (а.с. 15-18)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 квітня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с. 20-21)

Від АТ «ПУМБ» надійшла заява про неможливість виконання ухвали суду від 07.04.2026 у зв`язку з тим, що вказаний рахунок ОСОБА_3 закритий.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, на адресу суду повернувся конверт з відміткою пошти «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 29-30). У відповідності до ст. 128 ЦПК України відповідач являється таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, оскільки поштова кореспонденція направлялася відповідачу за місцем його реєстрації.

Відзиву із запереченнями на позовну заяву відповідач не надала.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що ФОП ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність, за видом економічної діяльності 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (основний), 16.10 лісопильне та стругальне виробництво, 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, 46.13 діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, що підтверджується відповіддю № 2578262 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (а.с. 19)

23 лютого 2026 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем у телефонному режимі була досягнута домовленість щодо придбання позивачем пелет з деревної щепи для опалення. На підтвердження укладеного усного правочину відповідачем було виставлено рахунок № 1377 від 23 лютого 2026 року на оплату товару в сумі 8 400 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 9K69-E335-AEAT-8Х93 від 23 лютого 2026 року позивач перерахував на банківський рахунок ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 8 400 грн із призначенням платежу «оплата згідно рахунку №1377 від 23.02.2026», що підтверджується копією платіжної інструкції, долученою до матеріалів справи (а.с. 4).

Отже, суд встановив, що позивач належним чином виконав свій обов`язок щодо попередньої оплати замовленого товару.

Як вбачається зі скріншотів листування у месенджері Viber, що містяться в матеріалах справи (а.с. 5-9), 04 березня 2026 року представник відповідача повідомив позивача про неможливість виконання замовлення та запропонував оформити заяву на повернення сплачених коштів, надіславши відповідний зразок заяви.

На виконання зазначеної вимоги позивач склав заяву про повернення грошових коштів та направив її на електронну адресу відповідача, що підтверджується копією заяви. (а.с. 10)

Доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару або повернення позивачу сплачених ним коштів матеріали справи не містять.

Натомість із пояснень позивача, викладених у позовній заяві, що після направлення заяви про повернення коштів відповідач кошти не повернула, а подальший зв`язок із позивачем був фактично припинений, оскільки його номер телефону було заблоковано.

Між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням договору роздрібної купівлі-продажу товару для особистих потреб споживача, на які поширюються положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів». Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо передачі оплаченого товару та неповерненням отриманої попередньої оплати після відмови від виконання замовлення.

ІV. Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення закріплене частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом гарантується, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з умовами частини третьої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Пунктом 22 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з пунктом 3 цієї частини виконавець – суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» установлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Пунктом 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (розрахунковий документ).

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Фактично між сторонами було укладено усний договір купівлі-продажу товару для особистих потреб позивача, що підтверджується досягненням домовленості щодо найменування товару, його вартості та порядку оплати, виставленням відповідачем рахунку № 1377 від 23 лютого 2026 року та здійсненням позивачем повної попередньої оплати товару у сумі 8 400 грн. Наявність між сторонами договірних правовідносин також підтверджується листуванням у месенджері Viber, в якому представник відповідача повідомив про неможливість виконання замовлення та запропонував позивачу звернутися із заявою про повернення сплачених коштів.

Відповідно до вимог статті 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, у силу статті 664 ЦК України, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до вимог статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Аналіз наведених норм матеріального права у їх сукупності свідчить про те, що після укладення між сторонами договору у відповідача як продавця виник обов`язок передати позивачу оплачений товар, а у разі неможливості виконання прийнятого на себе зобов`язання – повернути отриману попередню оплату.

Як встановлено судом, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення між сторонами усного договору купівлі-продажу, здійснення ним повної оплати товару в сумі 8 400 грн, а також факт того, що відповідач відмовилася від виконання замовлення, запропонувавши позивачу подати заяву про повернення сплачених коштів. Зазначені обставини підтверджуються рахунком на оплату, платіжною інструкцією, копією заяви про повернення коштів та листуванням сторін у месенджері Viber, які містяться в матеріалах справи.

При цьому відповідач не надала суду жодних доказів на підтвердження виконання взятих на себе договірних зобов`язань, передачі товару позивачу або повернення останньому сплачених грошових коштів. Також матеріали справи не містять доказів розірвання договору за взаємною згодою сторін із належним виконанням взаємних обов`язків чи існування інших підстав, які б звільняли відповідача від виконання зобов`язання.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 5 000 грн., суд зазначає наступне.

За змістом частини другої статті 22 Закону про захист прав споживачів при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Тобто, статті 4 та 22 Закону про захист прав споживачів прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-1790 цс 15) зроблено висновок: «Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону».

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19).

За таких обставин, суд бере до уваги, що внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань були порушені права позивача як споживача. При цьому сам по собі факт порушення права не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі, оскільки відповідно до положень статті 23 ЦК України особа, яка заявляє таку вимогу, повинна довести факт заподіяння їй моральної шкоди, характер і обсяг душевних страждань, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та негативними наслідками.

На обґрунтування цієї вимоги позивач зазначив, що через невиконання відповідачем замовлення був змушений шукати іншого постачальника пелет, додаткові кошти для їх придбання, а також зазнав душевних переживань у зв`язку з тривалим неповерненням сплачених грошових коштів та відсутністю опалення у будинку.

Суд погоджується, що невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань та неповернення сплачених коштів об`єктивно могли спричинити позивачу певні негативні емоційні переживання, незручності та порушення звичного способу життя. Позивач був позбавлений можливості своєчасно отримати оплачений товар для опалення житла в зимовий період, змушений шукати іншого постачальника, витрачати додатковий час та зусилля для забезпечення своїх побутових потреб, а також тривалий час був позбавлений можливості користуватися належними йому грошовими коштами. Такі обставини свідчать про наявність причинного зв`язку між неправомірною поведінкою відповідача та моральними стражданнями позивача.

Відповідачем будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо заподіяння йому моральної шкоди або свідчили про відсутність її вини у порушенні прав споживача, суду не надано.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер допущеного відповідачем порушення, ступінь її вини, тривалість порушення прав позивача, характер і обсяг душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення моральна шкода у розмірі 5 000 грн. є обґрунтованою, співмірною характеру допущеного порушення та наслідкам, яких зазнав позивач, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судовий збір стягується з іншої сторони на користь держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 259, 263-265, 268, 280-284, 352 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів задовольнити.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 8 400 (вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Відповідач: ФОП ОСОБА_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА