Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №240/1163/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року

м. Київ

справа № 240/1163/25

адміністративне провадження № К/990/10793/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, ухвалену колегією суддів у складі Залімського І. Г., Мацького Є.М. Сушка О.О., у справі № 240/1163/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови йому у нарахуванні пільгової вислуги 01 рік 05 місяців 14 днів під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу №346 від 06.12.2023 військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням загальної вислуги років 9 років 8 місяців 21 день, на день зарахування до складу частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати вислугу років до дати звільнення та внести зміни до наказу військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2024 №373, з урахуванням загальної вислуги років 10 років 09 місяців 05 днів, на дату звільнення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні при досягненні 10 років служби з внесенням зміни до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2024 №373;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ознайомити його з зміненим витягом з наказу, надіславши йому 2 примірника зміненого витягу з наказу на адресу позивача, вказану в позовній заяві;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зареєструвати внесені зміни відповідно до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України - наказ від 15.09.2022 №280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 , зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 - розпорядника коштів, організувати своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення позовної заяві;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні при досягненні 10 років служби під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

У поданій позовній заяві позивач не погоджувався із обрахунком своєї вислуги років у Збройних Силах України. Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що допущена бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування попереднього пільгового періоду служби у військовій частині НОМЕР_3 не дає йому можливості отримати одноразову грошову допомогу при звільненні у належному розмірі за наявності 10 років вислуги років, що є порушенням його конституційного права на належний соціальний захист.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у врахуванні ОСОБА_1 його пільгової вислуги: 01 рік 05 місяців 14 днів, набутої під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 .

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 станом на день звільнення - 20.12.2024, одноразової грошової допомогу при звільненні враховуючи 10 років військової служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 внести зміни до наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 346 від 06.12.2023 з урахуванням загальної вислуги років: 09 років 08 місяців 21 день на день зарахування до складу частини, здійснити перерахунок вислуги років ОСОБА_1 до дати його звільнення та внести відповідні зміни до наказу Військової частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2024 № 373 щодо розміру його загальної та пільгової вислуги років.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_2 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні враховуючи 10 років військової служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо відмови у нарахуванні позивачу пільгової вислуги (01 рік 5 місяців 14 днів) під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 . Відтак, на день звільнення з військової служби та виключення з особового складу військової частини НОМЕР_1 , загальна вислуга років позивача станом на 20.12.2024 становила більше 10 років, враховуючи стаж обрахований в пільговому обчисленні, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до частини другої статті 15 Закону України Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.10.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Також, з посиланням на практику Верховного Суду, суд першої інстанції зауважив, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII, є наявність «вислуги 10 років і більше». Таким чином, в частині другій статті 15 Закону № 2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги. Крім того, поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» є відмінними, адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.

Щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 ознайомити позивача із зміненим витягом з наказу, надіславши йому 2 примірника зміненого витягу з наказу на його адресу, то суд першої інстанції зауважив, що такі вимоги є передчасними, оскільки відповідачем фактично не вчинено жодних дій, які б свідчили про внесення змін до наказів, а тому в цій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.

Щодо зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 , зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 - розпорядника коштів, організувати своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення, то суд першої інстанції зауважив, що суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що умовою отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено наявність вислуги 10 календарних років і більше, тоді як календарна вислуга років у позивача становила 09 років 08 місяців 21 день. Крім того, для цілей пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII не передбачено можливості розрахунку календарної вислуги років шляхом включення до її складу пільгової вислуги.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що судом першої інстанції помилково застосовано правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 25.11.2024 у справі № 320/14700/21, від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, від 21.04.2021 у справі №380/2427/20, від 27.05.2021 у справі №1.380.2019.005965, від 29.04.2022 у справі №580/2497/21, від 26.07.2023 у справі №200/17688/21, оскільки зазначені висновки прийняті у відповідності до положень, встановлених у постанові Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей», що не є тотожними до цієї справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що оскільки під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач був військовослужбовцем, якого призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, та не має вислуги 10 календарних років і більше, то виплата одноразової грошової допомоги має бути здійснена йому відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

На момент звільнення позивача з військової служби у військовій частині НОМЕР_3 відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) №381 від 27.06.2023 та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 на підставі наказу №367 від 22.07.2023, його загальна вислуга років у Збройних Силах України становила 09 років 08 місяців 21 день, в тому числі: календарна 08 років 03 місяці 07 днів та пільгова - 01 рік 05 місяців 14 днів.

У подальшому позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №346 від 06.12.2023, з 06.12.2023 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Зазначено, що вислуга років позивача станом на 06.12.2023 становить 08 років 03 місяці 05 днів.

Наказом командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) № 333 від 15.10.2024 позивач звільнений з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 373 від 20.12.2024 виключений зі списків особового складу такої військової частини.

За інформацією, викладеною у наказі № 373 від 20.12.2024, загальна вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 20.12.2024 становила 09 років 03 місяці 18 днів, в тому числі: календарна 09 років 03 місяці 18 днів, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів.

Із таким обрахунком вислуги років у Збройних Силах України позивач не погодився.

Позивач стверджував, що 20.12.2024 в його присутності уповноважена посадова особа військової частини НОМЕР_2 - начальник служби персоналу в телефонній розмові з начальником групи персоналу військової частини НОМЕР_1 відмовив врахувати попередній пільговий період його служби та в разі незгоди з обрахуванням вислуги років порадив звернутися до суду.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У поданій касаційній скарзі скаржник зауважує, що апеляційний суд звузив предмет позову, ігноруючи його сутність.

Так, скаржник звертає увагу на те, що основна вимога його позовної заяви - визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування пільгової вислуги років, набутої ним під час виконання бойових завдань у 2022-2023 роках у військовій частині НОМЕР_3 .

Крім того, скаржник зауважує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що його календарна вислуга років становить 09 років 08 місяці 21 день не відповідає матеріалам справи.

Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково врахував загальну вислугу років (09 років 08 місяці 21 день) з наказу про його звільнення у 2023 році та назвав її «календарною вислугою» при звільненні в 2024 році.

Зазначене, на думку скаржника, свідчить про те, що суд апеляційної інстанції не досліджував належним чином первинні документи (накази про його звільнення).

Крім того, скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції застосував частину другу статті 15 Закону № 2011-XII всупереч висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 25.11.2024 у справі № 320/14700/21, а саме: поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 25/50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги є наявність «вислуги 10 років і більше», до складу якої входить як календарна, так і пільгова вислуга років. Водночас суд апеляційної інстанції ототожнив поняття «умова набуття права» та «порядок обчислення розміру».

У касаційній скарзі скаржник також посилається, як на нововиявлену обставину, на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 № 21, яким було внесено зміни до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.12.2023 № 346 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2024 № 373. Згідно із цими змінами його вислуга років була вказана з врахуванням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 у цій справі.

Військова частина НОМЕР_1 та військова частина НОМЕР_2 подали відзиви на касаційну скаргу, в яких відповідачі просили у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду залишити без змін, оскільки вважають доводи такої скарги безпідставними, а оскаржуване рішення - такими, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідачі зауважили, що оскільки рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 було скасовано, то наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.02.2026 № 51 було скасовано і наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 № 21 (що був прийнятий на виконання рішення суду першої інстанції у цій справі).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Частина перша статті 2 Закону № 2232-XII визначає, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей встановлені Законом № 2011-ХІІ.

Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.

Так, відповідно до пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII (в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану.

Пунктом третім частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

У ході розгляду справи установлено, що позивача було звільнено з військової служби у запас на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII з підстав перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що календарна вислуга років позивача становить 09 років 08 місяців 21 день, а тому останній не має права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до пункту 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII.

Водночас колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно із наявним у матеріалах справи витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2024 № 373, вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 20.12.2024 становить: календарна 09 років 03 місяці 18 дні, пільгова 00 років 00 місяців 00 днів, загальна 09 років 03 місяці 18 дні.

При цьому, у поданій касаційній скарзі скаржник зауважує, що « 09 років 08 місяців 21 день» це була його загальна вислуга років при звільненні з військової частини НОМЕР_3 у 2023 році, згідно із витягом з наказу № 367 від 22.07.2023.

Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви убачається, що позивач не погоджується із обрахунком своєї вислуги років у Збройних Силах України та вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування пільгової вислуги, набутої під час виконання бойових завдань у 2022-2023 роках у складі військової частини НОМЕР_3 .

Так, скаржник акцентує увагу на тому, що відповідно до витягу із наказу військової частини НОМЕР_3 № 367 від 22.07.2023, станом на день його звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу в/ч НОМЕР_3 , його пільгова вислуга у Збройних Силах України становила 01 рік 05 місяці 14 днів.

Однак, на думку позивача, в наказі військової частини НОМЕР_1 № 346 від 06.12.2023 (зарахування останнього до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) протиправно не було враховано його пільгову вислугу (01 рік 05 місяці 14 днів) під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 та зазначено, що його вислуга років станом на 06.12.2023 становить 08 років 03 місяців 05 днів.

Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не спростував висновків суду першої інстанції про те, що зазначена пільгова вислуга років (01 рік 05 місяці 14 днів) була набута позивачем до початку проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а тому мала бути врахована під час звільнення з військової служби та виключення із особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи та оцінки доказів.

Колегія суддів зауважує, що усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Неповне дослідження судами попередніх інстанцій наведених вище обставин та ненадання оцінки доказам, які безпосередньо стосуються предмета доказування у справі, свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

За таких обставин колегія суддів позбавлена можливості самостійно встановити відповідні фактичні обставини та надати остаточну оцінку правомірності висновків суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції відповідно до статті 341 КАС України не наділений повноваженнями щодо дослідження доказів та встановлення нових обставин справи.

Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустив суд апеляційної інстанції, його судове рішення у цій справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Інші доводи та аргументи касаційної скарги, зважаючи на наведені мотиви, Верховним Судом не аналізуються.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 240/1163/25 скасувати.

Указану справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов