Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №308/3870/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 308/3870/26 пров. № А/857/26783/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в апеляційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління муніципальної варти Ужгородської міської ради про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

за апеляційною скаргою Управління муніципальної варти Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 квітня 2026 року (головуючий суддя Логойда І.В.),

ВСТАНОВИВ:

12.03.2026 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Управління муніципальної варти Ужгородської міської ради (далі - Управління або відповідач) про скасування постанови серії PPU № 2601712 від 24.02.2026, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, та оштрафовано на 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно з оскаржуваною постановою 24.02.2026 о 15 год 14 хв за адресою: м. Ужгород, пл. Корятовича вул. О. Духновича, особа яка керувала транспортним засобом BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила паркування транспортних засобів, а саме не здійснила оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування (паркувальний майданчик), за що встановлена відповідальність за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП. Фотозйомка (відеозапис) порушення проводився спецзасобом марки "Samsung SM-315F/DS".

Разом з тим, як стверджує позивач, відповідного правопорушення він не вчиняв, висновки інспектора є помилковими та зроблені без належного з`ясовування того, чи дійсно було вчинено адміністративне правопорушення та чи наявна вина у вчиненні такого правопорушення особи, яка притягується до відповідальності.

Позивач зазначає, що 24.02.206 він зупинився на майданчику для платного паркування та користуючись мобільним застосунком "Smart Uzhhorod" o 14 год 29 хв 50 сек здійснив онлайн оплату за послугу паркування на суму 50 грн, що підтверджується чеком № 0386055449892252. Попри це, повернувшись до свого автомобіля приблизно через 45 хвилин, він побачив на лобовому склі повідомлення серії PPU № 2601712 до постанови про накладення штрафу в сумі 500,00 грн. За посиланням: https://rada-uzhgorod.gov.ua/varta?docno=PPU2601712&plate OMMMMМММ, прикріплено три фото із автомобілем BMW у часовому проміжку 15:13:45-15:14:57. Тобто, не дивлячись на факт сплати послуги з використання майданчика для паркування, інспектор з паркування виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, яку позивач отримав особисто 09.03.2026 у приміщенні Управління. З огляду на зміст цієї постанови, автомобіль BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , знаходився на паркувальному майданчику без сплати послуги за паркування станом на 15:14 год, що не відповідає дійсності, оскільки послугу з паркування було оплачено о 14:29 год на повних дві години паркування. Отже, подія і склад адміністративного правопорушення відсутні.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.04.2026 позов задоволено. Постанову інспектора з паркування Управління Русина А.О. серії PPU № 2601712 від 24.02.2026 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП закрито.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неправильне встановлення обставин справи.

Звертає увагу, що наданою позивачем квитанцією доводиться факт оплати послуг з паркування за автомобіль марки BMW, д.н.з. НОМЕР_2 , тоді як постанова про накладення адміністративного стягнення винесена щодо транспортного засобу BMW з д.н.з. НОМЕР_1 . Тобто позивач невірно вказав номерний знак при оплаті за паркування. У свою чергу, це не дало змогу інспектору бачити в централізованій єдиній базі оплату авто, до якого він підійшов з перевіркою, адже при оплаті послуг з паркування державний номерний знак транспортного засобу повинен бути введений з літерами та цифрами в точності.

Таким чином, на думку відповідача, у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, а саме здійснення паркування транспортним засобом BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , та отримання послуг з користування майданчиком для платного паркування без їх сплати більш ніж 10 хв.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з повним дослідженням усіх обставин справи та доказів. Наголошує, що номерний знак "ОМММММММ" є індивідуальним номерним знаком до транспортного засобу НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 21.02.2026. В свою чергу, номерний знак НОМЕР_5 є основним державним номерним знаком до вказаного транспортного засобу. Оскільки паркомат системи "SmartUzhhorod" для оплати послуги з паркування вимагає введення номерного знаку транспортного засобу саме у форматі "дві літери чотири цифри дві літери" (напр. АА0000НВ), і не допускає введення номерного знаку іншого формату, при оплаті послуги з паркування було введено дані саме основного державного номерного знаку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2026 апеляційний розгляд справи призначено в судовому засіданні на 25.06.2026 з викликом учасників справи.

Належно повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися, заяв (клопотань) про відкладення апеляційного розгляду справи через причини, які можуть визнаватися поважними не подали.

Водночас від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Підтримує свій відзив та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

За приписами ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Норма аналогічного змісту міститься у ч. 3 ст. 268 КАС України, якою встановлено особливості повідомлення учасників справи в окремих категоріях термінових адміністративних справ, зокрема передбачених статтею 286 КАС України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на викладене та враховуючи можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

При цьому суд застосовує положення ч. 3 ст. 243 КАС України щодо строків складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апелянта та іншої сторони, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 , дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, не доведена, оскаржувана постанова є необґрунтованою та спростовується чеком № 0386055449892252 від 24.02.2026 на суму 50 грн, згідно з яким 24.02.2026 о 14:29:50 год позивач здійснив оплату за користування майданчиком для платного паркування. Водночас заперечення відповідачем цього факту не підтверджуються належними й допустимими доказами та не свідчать про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками з огляду на таке.

Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 152-1 КУпАП порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення.

Водночас, згідно з приміткою до ст. 152-1 КУпАП, під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в`їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).

Між тим, за приписами ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу правопорушення.

Отже, диспозиція ч. 1 ст. 152-1 КУпАП є бланкетною та карає за конкретну протиправну бездіяльність - неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування.

Тобто об`єктивною стороною цього правопорушення є порушення правил паркування, а саме бездіяльність у вигляді неоплати вартості послуг за користування платним майданчиком тривалістю понад 10 хвилин поспіль (крім майданчиків з автоматичними терміналами на виїзді). Юридична відповідальність за цією нормою настає за безкоштовне користування платним паркувальним місцем або інше порушення правил паркування транспортних засобів. Санкція статті передбачає стягнення штрафу у двадцятикратному розмірі від вартості однієї години паркування на відповідному майданчику.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 здійснив повну та своєчасну оплату послуг паркування транспортного засобу за відповідний проміжок часу та у відповідному місці.

Цей факт підтверджується чеком за № 0386055449892252 від 24.02.2026 про оплату послуг з паркування на суму 50 грн (за дві години), який наданий позивачем, а також доказами, які є у розпорядженні відповідача: квитанцією до платіжної інструкції № 20508-1083-404654851 від 24.02.2026 (термінал № 1083) та відповіддю КП "Ужгородпарксервіс" від 24.04.2026 № 34.

При цьому оплату здійснено саме за послуги паркування належного позивачеві транспортного засобу марки BMW I5 EDRIVE 40, державний номерний знак: НОМЕР_5 , індивідуальний номерний знак: ОМММММММ.

Таким чином, визначальний елемент об`єктивної сторони правопорушення - "неоплата" - у даній спірній ситуації відсутній.

У свою чергу, зарахування коштів до місцевого бюджету (або на рахунок оператора) свідчить про те, що суспільні відносини у сфері благоустрою та паркування не були порушені, а майновий інтерес територіальної громади повністю задоволено.

Колегія суддів зауважує, що індивідуальний номерний знак (ІНЗ) не замінює звичайний державний номерний знак (ДНЗ) транспортного засобу. Це додатковий елемент індивідуалізації автомобіля, який власник може замовити за власним бажанням. На таких номерних знаках можуть міститися літери, цифри або їх комбінації, які мають особисте значення для власника автомобіля. Виготовлення, видача та подальше використання ІНЗ відбуваються за спеціальними правилами, а інформація про них вноситься до державних реєстрів.

Згідно з чинним законодавством України (зокрема, відомчими наказами МВС), ІНЗ є додатковим та виготовляється за індивідуальним замовленням власника, але він жорстко інтегрований у систему транспортного засобу разом із основним державним реєстраційним номером.

ІНЗ не існує автономно від основного державного номера; у Єдиному державному реєстрі МВС вони прив`язані до одного і того ж самого він-коду (VIN) та одного технічного паспорта.

Відтак оплата паркування, здійснена за основним державним номером, є належною оплатою за користування паркувальним місцем саме цим конкретним автомобілем, незалежно від того, який саме з двох легальних номерних знаків (основний чи додатковий) був візуально зафіксований інспектором на кузові авто.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з приміткою до ст. 152-1 КУпАП суб`єктом правопорушення, передбаченого частинами першою, другою та восьмою ст. 152-1 КУпАП, є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення (момент паркування), а в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки (відеозапису) - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладання адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 279-3 цього Кодексу.

Крім того, за нормами статті 279-1 КУпАП, якою визначено порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції, інспекторів з паркування у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою кваліфікованого електронного підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов`язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов`язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних".

Таким чином, винесенню постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП передує обов'язок інспектора з паркування встановити відповідальну особу у значенні ст. 14-2 КУпАП - власника транспортного засобу або належного користувача.

Водночас, оскільки ІНЗ та ДНЗ є нерозривно пов'язаними між собою та стосуються одного транспортного засобу, виконуючи встановлений у ст.ст. 251, 280 КУпАП обов'язок щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, уповноважена посадова особа повинна переконатися у відсутності факту сплати за послуги з паркування транспортного засобу як за його ІНЗ, так і ДНЗ.

Вказаного обов'язку інспектор з паркування Управління не виконав, до розгляду справи про адміністративне правопорушення підійшов формально та зробив передчасний висновок про наявність у діях позивача складу відповідного адміністративного правопорушення, без перевірки факту оплати за ДНЗ, достеменно усвідомлюючи, що присутній на автомобілі номерний знак не є державним.

Суд вважає, що, маючи службовий доступ до Реєстру транспортних засобів МВС, інспектор при встановленні особи власника за ІНЗ мав технічну та правову можливість (і був зобов`язаний) побачити основний державний номерний знак цього автомобіля. Не перевіривши наявність оплати за основним номером авто в базі даних паркування, інспектор не виконав вимог щодо повного з'ясування обставин.

При цьому в оскаржуваній постанові відповідач безпідставно зазначає про те, що державним номерним знаком належного позивачу автомобіля є ОМММММММ. Насправді таким номерним знаком є саме АО8499YA і саме за ним позивач правомірно здійснив оплату послуг з паркування.

Крім того, колегія суддів враховує, що стаття 9 КУпАП визначає адміністративне правопорушення як винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність.

В апеляційній скарзі відповідач підтверджує, що програмний інтерфейс паркувального терміналу (автомату) (чи мобільного додатка) містить технічні обмеження, які унеможливлюють введення літерних або специфічних комбінацій індивідуального знака, вимагаючи виключно стандартний формат державного номерного знака.

Відтак, опинившись у ситуації технічного обмеження системи, позивач діяв добросовісно, адже він вжив усіх залежних від нього заходів для виконання свого публічного обов`язку - сплатив кошти та ввів єдиний доступний для системи ідентифікатор свого авто (ДНЗ).

За таких обставин у діях водія відсутній умисел чи необережність, спрямовані на ухилення від оплати. Натомість покладання на особу відповідальності за технічну недосконалість або обмеженість програмного забезпечення, створеного публічним органом (місцевого самоврядування), є неприпустимим та суперечить принципу правової визначеності.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування" (серед інших справа "Рисовський проти України", заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, п.п. 70, 71).

Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п`ять головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 зазначено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Застосовуючи вказаний принцип до обставин цієї справи, колегія суддів вважає, що муніципальний орган не може отримувати вигоду від власних помилок чи технічних недоліків створених ним систем. Якщо муніципальна влада запроваджує платне паркування, вона зобов`язана забезпечити такий інтерфейс оплати, який враховує усі легальні форми ідентифікації транспортних засобів, дозволені законодавством (зокрема, й індивідуальні номерні знаки).

Неможливість введення ІНЗ в терміналі (паркувальному апараті) є технічним недоліком системи урядування, а не провиною водія. У такому разі ризик будь-якої помилки або технічного обмеження органу влади чи оператора паркування повинен покладатися на саму державу/орган, а симетричні негативні наслідки не можуть виправлятися за рахунок громадянина.

Таким чином, враховуючи, що позивач виконав обов'язок щодо оплати послуг паркування, а зазначення ним при оплаті цих послуг основного державного номера замість індивідуального було зумовлене технічними особливостями платіжної системи, суд доходить висновку про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення. Своєю черго, формальний підхід інспектора з паркування та невстановлення ним взаємозв`язку між державним та індивідуальним номерами одного транспортного засобу призвели до винесення незаконного рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Згідно із ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (правопорушення). Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП орган (посадова особа), який розглядає справу про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).

Положення статті 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до принципу "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кобець проти України" від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

В силу приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені у справі обставини та наявні у ній докази, судова колегія суду апеляційної інстанції доходить висновку, що Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області обґрунтовано скасував оскаржувану постанову серії PPU № 2601712 від 24.02.2026 та закрив провадження у відповідній справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.

Частиною першою статті 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведені вище мотиви, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління муніципальної варти Ужгородської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 квітня 2026 року у справі № 308/3870/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль

Повне судове рішення складено 30.06.26