Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №560/11110/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11110/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

01 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошового забезпечення члену сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця, ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 з 27.07.2024 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

23 березня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із цим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, 27.07.2024 року ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання завдань з оборони Держави в Донецькій області, Покровський район, село Новоолександрівка. Наведені обставини підтверджуються листом - сповіщенням сім`ї № 269 від 12.08.2024 року.

09.12.2024 року рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 688/5175/24 заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу було задоволено, встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 16.02.2017 року по 27.07.2024 року.

В січні 2025 року позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 в Хмельницькій області подала заяву про виплату грошового забезпечення за зниклого безвісти ОСОБА_2 , до якої було долучено копію паспорту, реквізити банку, копію довідки про присвоєння індивідуального податкового номера, копію листа - сповіщення сім`ї № 269 від 12.08.2024 року, копію рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 688/5175/24 від 09.12.2024 року.

29.04.2025 року позивач звернулася на гарячу лінію Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за зниклого безвісти ОСОБА_2 на підставі поданої нею заяви.

07.06.2025 року листом № 2084/2400/4/9/813 відповідач відмовив позивачу у виплаті грошового забезпечення, оскільки ОСОБА_1 не має статусу дружини зниклого безвісти військовослужбовця відповідно до ст. 1 Сімейного кодексу України, а тому не набула права на грошове забезпечення ОСОБА_2 .

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, тому звернулася до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон №2011-ХІІ визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з положеннями статті 9 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній до 31.01.2025) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями статті 9 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній з 01.02.2025 через набрання чинності Законом №3995-IX) За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці), регламентується Порядком №884.

Пунктом 2 Порядку №884 визначено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 3 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви про виплату грошового забезпечення, зокрема, додаються такі документи:

копія паспорта громадянина України або копія тимчасового посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - копія паспортного документа іноземця або копія документа, що посвідчує особу без громадянства, копія посвідки на постійне/тимчасове проживання, копія посвідчення біженця або копія іншого документа, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);

копія документа, що засвідчує реєстрацію заявника у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (картка платника податків), або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків із зазначеного Реєстру, внесені до паспорта громадянина України (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу - для виплати грошового забезпечення дружині (чоловікові).

Заява про виплату та додані до неї документи подаються у паперовій формі особисто чи на поштову адресу або в електронній формі (за технічної можливості) на адресу електронної пошти чи засобами інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до пункту 4 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення.

Рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам приймається на підставі:

документів, визначених у пункті 3 цього Порядку;

інформації, отриманої з державних реєстрів;

копії особистого розпорядження на випадок полону (за наявності).

Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі:

подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1 цього Порядку, а також визначеними особами, які мають (набули) громадянство Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;

з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства.

У разі відсутності документів, визначених у пункті 3 цього Порядку, та для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) отримує відповідні витяги з державних реєстрів щодо військовослужбовців та зазначених осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення у порядку, визначеному в пункті 6 цього Порядку.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам не позбавляє їх права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявнику може бути оскаржено у судовому порядку.

На підставі пункту 5 Порядку №884 виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно;

військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.

В усіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини (установи, організації).

У разі коли заява про виплату надійшла до військової частини (установи, організації) до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, або до дати складення актового запису про смерть, сума виплаченого визначеним особам грошового забезпечення в розмірах, які діяли на дату виплати згідно із законодавством, поверненню не підлягає.

Грошове забезпечення виплачується визначеним особам шляхом перерахування коштів уповноваженими органами на рахунки в банківських установах, зазначених у заявах про виплату.

Належне до виплати грошове забезпечення зберігається за визначеними особами в розмірах частки, встановленої відповідно до абзаців другого - четвертого пункту 6 цього Порядку, але не більше ніж до дня, визначеного в абзацах другому і третьому цього пункту.

Збереження належного, але не виплаченого, грошового забезпечення за військовослужбовцями (визначеними особами) здійснюється військовою частиною (установою, організацією) за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні шляхом зарахування сум грошового забезпечення на депозитні рахунки в органах Казначейства. У разі збереження сум грошового забезпечення понад три роки і більше такі суми сплаті до відповідних бюджетів не підлягають.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) з метою здійснення контролю:

за виплатою (збереженням належних, але не виплачених сум) грошового забезпечення - організовує облік та звітність нарахованих, виплачених (не виплачених) сум грошового забезпечення згідно із законодавством;

за продовженням виплати грошового забезпечення визначеним особам (які отримують таку виплату понад шість місяців підряд) - щороку станом на 1 липня та 1 січня уточнює інформацію про таких визначених осіб щодо права на подальшу виплату грошового забезпечення. Під час здійснення зазначених заходів виплата грошового забезпечення визначеним особам не припиняється.

Відповідно до пункту 6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Міноборони, зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, СБУ, Служба зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міноборони, Головний орган військового управління Національної гвардії, Адміністрація Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Адміністрація Держспецзв`язку, Адміністрація Держспецтрансслужби мають право отримувати з державних реєстрів інформацію про осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення, шляхом доступу до таких реєстрів та/або шляхом електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі:

добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців;

наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Отже, грошове забезпечення безвісно зниклого військовослужбовця виплачується дружині, а в разі її відсутності повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Спірним питанням у цій справі є обґрунтованість відмови відповідача щодо права позивача на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 , яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, проте не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі, а також не відноситься до інших груп осіб, яким законом надано таке право (батьків, дітей або утриманців військовослужбовця).

Так, стаття 21 Сімейного кодексу України (далі СК України) визначає, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Отже, виключно шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків у подружжі.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Так, Порядком №884 визначено, що для виплати грошового забезпечення дружині подається свідоцтво про шлюб.

Своєю чергою, матеріали справи свідчать, що позивачем не подано свідоцтва про шлюб, про що в рішенні, оформленому листом, її повідомлено. Обставини щодо відсутності зареєстрованого у встановленому законом порядку шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не заперечується позивачем.

Як було зазначено вище, рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 688/5175/24 заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу було задоволено, встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 16.02.2017 року по 27.07.2024 року.

Разом з цим, судом першої інстанції обґрунтовано вказано на те, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відтак, фактичне спільне проживання чоловіка та жінки не є шлюбом у розумінні законодавства, а тому приписи частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII та положення пункту 6 Порядку №884, які мають імперативний характер в частині визначення кола осіб сім`ї військовослужбовця, не підлягають розширеному тлумаченню і не розповсюджуються на позивачку.

Крім того, слід наголосити на тому, що право на отримання грошового забезпечення має саме один із подружжя, відтак, факт спільного проживання позивача із ОСОБА_2 , не свідчить про те, що вона має офіційний статус дружини.

Щодо посилання позивача на рішення КСУ від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч.2 та 4 ст.3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно із абз.5 п.6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Проте, Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №461/3169/17) зазначив:

«У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім`ї, а її учасники визнаватися членами сім`ї, яким з огляду на об`єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов`язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім`ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб`єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.

Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім`ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.»

Між тим, положеннями частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, і пункт 7 Порядку № 884 імперативно встановлено, що право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця з-поміж інших категорій осіб, мають дружина (чоловік), до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не належать.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошового забезпечення члену сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця, ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 є правомірними.

Відтак безпідставними є посилання скаржника у апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц, оскільки в указаній справі та у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, різні фактичні обставини справи.

Водночас, судом першої інстанції доречно зауважено, що відповідно до положень частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, і пункт 7 Порядку № 884 право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця мають дружина (чоловік), а в разі її (його) відсутності, зокрема особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців, тобто така особа за доведеності певних обставин може бути віднесена до інших осіб, які маються право на утримання грошового забезпечення безвісті зниклого військового службовця у разі відсутності дружини (чоловіка) такого військовослужбовця.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 не стосувалось предмету доказування у цій справі, адже позивач наводить аргумент та підтверджує обставини про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення ОСОБА_2 як дружина, а не як інша особа, яка перебувала на утриманні військовослужбовця та може бути віднесена до члена сім`ї такої особи за доведеності певних обставин згідно з вказаним рішенням.

Тобто, позивач не позбавлена права звернутись до відповідача повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Відтак, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.