Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №320/10624/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/10624/21 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача: Терези Ю.О.

Суддів: Безименної Н.В., Бужак Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Відповідач, Скаржник, Укртрансбезпека), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 03.08.2021 № 244963 та від 03.08.2021 № 244964.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що адміністративно-господарські санкції застосовані неправомірно, оскільки:

- Позивач не є автомобільним перевізником, не надавав послуги комерційного перевезення вантажів транспортними засобами та, відповідно, відсутні правові підстави для накладення на нього штрафу;

- Відповідач дійшов безпідставного висновку про недодержання Позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

- розгляд справи Відповідачем відбувся без уповноваженої особи суб`єкта господарювання, що призвело до неврахування тієї обставини, що транспортні засоби Позивача передані в оренду третій особі, що підтверджується договором оренди та актом прийому-передачі транспортних засобів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 позов задоволено:

- визнано протиправними та скасовано постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу від 03.08.2021 № 244963 та від 03.08.2021 № 244964;

- стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на користь гр. ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 1908 (одна тисяча дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001№ 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ), якою встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Крім того, під час рейдової перевірки не надано документів про те, що Позивач є неналежним перевізником, а отже не доведено, що Позивач не був автомобільним перевізником під час перевезення вантажу, при перевірці перевезення якого складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 06.07.2021 № 292118.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відтак при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує позицію, викладену Позивачем у позовній заяві.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

18.03.2024 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 320/10624/21 з Київського окружного адміністративного суду.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 22.04.2026 № 4090 здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ, що перебували у провадження судді Мельничука В.П. Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 суддею-доповідачем у цій справі визначено Терезу Ю.О.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 справу прийнято до провадження новим складом колегії суддів, повторно витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, продовжено строк судового розгляду на розумний строк, необхідний для отримання матеріалів справи.

03.06.2026 матеріали справи надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду.

12.06.2026 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду справу призначено до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

У цій справі жодна із сторін не заявила клопотання про розгляд справи за її участю, тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, інспекторами Відповідача, відповідно до направлення на перевірку від 01.07.2021 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників.

Під час рейдової перевірки був зупинений транспортний засіб марки DAF CF 85/460, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (а.с. 11), автомобіль «DAF», номерний знак НОМЕР_1 , належить Позивачу

За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу складено Акт від 06.07.2021 № 292118 (а.с. 50), яким виявлено такі порушення:

- надання послуг з вантажних перевезень за маршрутом с. Бірюки - м. Біла Церква з перевищенням вагових норм на здвоєну вісь допустимо 16 т, фактично 17,06 т на зтроєну вісь допустимо 22 т, фактично 30,560 загальна маса допустимо 40 т, фактично 54,178;

- перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, не оформлено щоденні реєстраційні листи режиму праці та відпочинку водія або індивідуальна контрольна книжка водія.

Відповідачем прийнято постанови про застосування до Позивача адміністративно-господарського штрафу від 03.08.2021:

- № 244963 (а.с. 49), якою застосовано передбачений абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» штраф у розмірі 34000 грн. за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 %;

- № 244964 (а.с. 55), якою застосовано передбачений абз. 3 ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про автомобільний транспорт» штраф у розмірі 1700 грн. за неоформлення індивідуально-контрольної книжки водія.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними постановами, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Нормативне регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (ст. 3 Закону № 2344-III).

Стаття 6 Закону № 2344-III визначає систему органів державного регулювання та контролю.

Зокрема, відповідно до ч. 4-5 ст. 6 Закону № 2344-III реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов`язкові до виконання на території України.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; державний контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень; проведення в установленому порядку технічного розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті; погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів); внесення змін до розкладу руху міжобласних автобусних маршрутів; видачу свідоцтва про відповідність транспортного засобу вимогам Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень; видачу свідоцтва про встановлення класу автобуса за параметрами комфортності та розміщення на своєму офіційному веб-сайті відповідної інформації; видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті; ведення реєстру сертифікатів затвердження типу і виданих виробниками сертифікатів відповідності колісних транспортних засобів та обладнання; диспетчерський контроль за роботою автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; ведення в порядку, передбаченому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в автомобільних транспортних засобах, та розміщення на своєму офіційному веб-сайті відповідної інформації; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України; ведення обліку та аналіз причин катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, а також пожеж на транспортних засобах; розроблення заходів щодо запобігання виникненню катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті та контроль за їх виконанням; інші повноваження, визначені законами та покладені на нього Президентом України.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (ч. 17 ст. 6 Закону № 2344-III).

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується (ч. 18 ст. 6 Закону № 2344-III).

Стаття 33 Закону № 2344-III визначає засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах (ч. 1 ст. 33 Закону № 2344-III).

Стаття 34 Закону № 2344-III встановлює вимоги до автомобільного перевізника. Автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів. Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

До внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування (ч. 1 ст. 47 Закону № 2344-III).

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення (ч. 1 ст. 48 Закону № 2344-III).

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (ч. 4 ст. 48 Закону № 2344-III).

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи абз. 1 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.

Абзац 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III встановлює відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Абзац 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III встановлює відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення такими доводами:

- суб`єктом відповідальності за правопорушення, передбачені ст. 60 Закону № 2344-III, є автомобільний перевізник;

- Позивач є власником автомобіля «DAF», номерний знак НОМЕР_1 , проте не є перевізником у спірних правовідносинах;

- відповідно до товарно-транспортної накладної від 06.07.2021 автомобільним перевізником зазначено ПП «ВасМО»;

- Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, погоджується з вказаними доводами суду першої інстанції і, оцінюючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на недоведеність того, що Позивач не був автомобільним перевізником під час перевезення вантажу.

Обґрунтовуючи твердження про порушення судом першої інстанції ст. 48 Закону № 2344-III, Відповідач зазначає, що під час рейдової перевірки не було надано «жодних документів про те, що позивач є неналежним перевізником».

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів звертає увагу, що до матеріалів справи Відповідач надав копію товарно-транспортної накладної від 06.07.2021 (далі - ТТН, а.с. 52), автомобільним перевізником у якій зазначено ПП Васмо.

Відповідач у поданих до судів першої і апеляційної інстанцій документах не заперечував, що водій транспортного засобу надав ТТН працівникам Відповідача під час рейдової перевірки 06.07.2021.

Отже, як на момент рейдової перевірки, так і на момент винесення Відповідачем оскаржуваних постанов, у розпорядженні Відповідача була інформація про перевізника, тобто особи, яка, відповідно до ст. 60 Закону № 2344-III, несе відповідальність за порушення, передбачені цією нормою.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III, яка визначає перелік документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів - окремо для автомобільного перевізника і для водія.

Зважаючи, що у спірному випадку здійснювалася рейдова перевірка, ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III має застосовуватися з урахуванням норм Порядку № 1567.

Абзацом 1 п. 12 Порядку № 1567 передбачено, що «водій транспортного засобу після зупинки транспортного засобу зобов`язаний надавати посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені законодавством про автомобільний транспорт, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи».

Абзац 3 ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III визначає, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідач не спростував факт надання водієм під час рейдової перевірки документів, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III, а також не навів нормативного обґрунтування обов`язку водія надати до перевірки додаткові документи. Так, у частині посилання на «інші документи, передбачені законодавством» вказана норма є відсилочною, а отже інші документи, необхідні для здійснення внутрішніх перевезень вантажів мають бути передбачені нормативними актами.

Колегія суддів також відхиляє посилання Відповідача на норми Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), оскільки порушення таких норм не було підставою для прийняття оскаржуваних постанов.

Спірним питанням при вирішенні цієї справи є визначення перевізника, який здійснював перевезення 06.07.2021. Відповідач разом з відзивом на позовну заяву надав до матеріалів справи ТТН, яка є доказом того, що Відповідач був обізнаний з тим, який саме суб`єкт здійснював перевезення, однак, всупереч змісту ТТН документу, застосував адміністративно-господарські санкції до власника транспортного засобу, що не відповідає змісту ст. 60 Закону № 2344-III, яка визначає суб`єкта відповідних правопорушень.

Як правильно встановив суд першої інстанції, до матеріалів справи надано достатні докази того, що у спірних правовідносинах Позивач не був перевізником.

Так, 30.04.2021 між ФОП ОСОБА_1 та Приватним підприємством «ВасМО» укладено Договір оренди № 7 (а.с. 13-14), за умовами якого автомобіль з номером шасі XLRTG85MC0E872995 переданий у строкове платне володіння та користування суб`єкту господарювання, який, згідно зі змістом ТТН, був перевізником.

До матеріалів справи долучено документи, які підтверджують здійснення господарської операції з передачі в оренду транспортного засобу: акт приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 7 від 30.04.2021 (а.с. 14, зворот), рахунок-фактуру № СФ-0000033 від 12.07.2021 (а.с. 15) щодо оплати послуг оренди сідлового тягача, акт № ОУ-0000034 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.07.2021 (а.с. 17).

До матеріалів справи також долучено копію платіжного доручення від 12.07.2021 (а.с. 16), призначення платежу «оплата за послуги оренди автомобіля згідно рах 33 від 12.06.2021», проте цей документ колегія суддів відхиляє як неналежний доказ, оскільки платіжне доручення, з якого зроблено копію, не містить відомостей про одержання платіжного доручення банком і дату проведення банком відповідної платіжної операції. Отже, документ, з якого зроблено копію, не був виконаний банком, а платіж не був здійснений.

Водночас відсутність оплати не є обставиною, яка спростовує факт передачі транспортного засобу в оренду.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження Позивача про передачу транспортного засобу в оренду третій особі, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що Позивач не надав належних доказів та аргументів щодо доцільності стягнення судових витрат.

Колегія суддів відхиляє цей довід і вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку поданим Позивачем на обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу документам і дійшов правильного висновку про необхідність стягнення на користь Позивача таких витрат у сумі 1000 грн.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До матеріалів справи Позивач долучив витяг з Договору 57/А про надання правничої (правової) допомоги від 14.08.2021 (а.с. 18) з Додатком № 1 до нього (а.с. 19), копію рахунку-фактури № 57/А від 14.08.2021 (а.с. 20), платіжного дорученні № 81 від 16.08.2021 (а.с. 21) про оплату правової допомоги.

Загальна вартість послуг, підтверджена доданими до матеріалів справи документами, становить 5000 гривень.

Зміст вказаних документів підтверджує, що правнича допомога надана у зв`язку з оскарженням в судовому порядку постанов № 244963 і № 244964, а отже витрати пов`язані з розглядом цієї справи.

Частина 5 ст. 134 КАС України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 ст. 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У межах цієї справи Відповідач не довів, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 КАС України, а також не довів неспівмірність таких витрат.

Натомість суд першої інстанції, беручи до уваги фактичний обсяг наданої правничої допомоги, з урахуванням вимог співмірності, розумності і справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь Позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в обсязі наведеної суми, документально підтвердженої Позивачем.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі № 320/10624/21 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі № 320/10624/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач Ю.О. Тереза

Судді Н.В. Безименна

Н.П. Бужак