Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №367/6993/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/6993/26

Провадження №2/367/6941/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

02 липня 2026 року м.Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.

за участі секретаря Колодезної В.В.

представника позивача – адвоката Возного М.В.

представника відповідача – адвоката Бєлік А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в залі суду в м.Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,-

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

В період з 2012 по 2016 роки позивач проживала з відповідачем без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання однією сім`єю у сторін народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Додає, що у 2016 році відповідач залишив позивача наодинці з дитиною інвалідом та почав проживати окремо.

11.01.2020 року позивачка звернулась до Ірпінського міського суду Київської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

03.02.2020 року Ірпінським міським судом Київської області видано судовий наказ по справі №367/267/20 про стягнення з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи 11.01.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Додає, що малолітній син ОСОБА_4 проживає разом із позивачкою та перебуває повністю на її утриманні.

Відповідач з 2016 року не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина, не проявляє заінтересованості життям своєї дитини, жодним чином не піклується про нього, не цікавиться станом його здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. Таке відношення батька шкодить інтересам малолітньої.

Вказує, що після розлучення відповідач відмовився добровільно приймати участь у забезпеченні фінансування та утримання сина, рекомендував позивачці будь-які фінансові питання вирішувати через суд, що і змушує її звертатися до суду з даним позовом.

Участі у незапланованих додаткових витратах на лікування дитини та його розвиток останніх років відповідач не приймав. Останнім часом аліменти не покривають витрат на утримання сина, а доходи позивачки знизилися, у порівнянні з іншими роками.

Як вже зазначалось, дитина є інвалідом дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 03.06.2020 року, часто хворіє, потребує регулярних медичних обстежень, лікування, реабілітації, денного догляду, оздоровлення у санаторно-курортних закладах, прийому дороговартісних ліків.

У зв`язку частими хворобами та інвалідністю з діагнозом «Аутизм», дитина потребує додаткових витрат на лікування, денний догляд та індивідуальні заняття з деффектологом у центрі розвитку. Дитина проживає разом з позивакою та перебуває на її утриманні, проте останній складно самостійно утримувати сина та повністю забезпечити необхідні витрати на лікування дитини та утримання його в шкільному закладі.

Зазначає, що понесені витрати за період з 01.03.2025 по 28.03.2026 року складають 182 700,00 гривень за відвідування центру розвитку у ФОП « ОСОБА_5 », шо підтверджується довідкою вих.№ 30/0З від 30.03.2026 року.

Таким чином відповідач повинен сплатити половину вартості понесених мною витрат за відвідування дитиною центру розвитку, що становить 91350,00 грн.

Додає, що відповідач є працездатним, він працює і отримує заробітну плату. Отже, він має можливість оплатити половину додаткових витрат на дитину.

З урахуванням викладеного, позивач через свого представника – адвоката Возного М.В. звернулась з даним позовом та просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь позивача додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що викликані особливими обставинами (необхідністю лікування) разово в сумі 91350,00 грн. а саме половину понесених позивакою витрат.

II. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву - 15 днів з дня отримання копії даної ухвали.

15.06.2026 року адвокат Бєлік А.А., який діє від імені та у інтересах відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свої заперечення проти підстав та предмету позову, які на думку сторони відповідача свідчать про відсутність законних підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами, тому просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Крім того, заперечував проти заявленої до відшкодування суми втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн..

В судовому засіданні адвокат Возний М.В., який діє від імені та у інтересах позивача ОСОБА_1 просив задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Представник відповідача – адвокат Бєлік А.А. проти позовних вимог заперечував. Просив відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

III. Фактичні обставини, встановлені судом. Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка і висновки суду.

Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються Сімейним кодексом України.

Судом встановлено та не заперечувалось учасниками справи та їх представниками, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого в свідоцтві про його народження записані позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 ..

Судовим наказом Ірпінського міського суду Київської області від 03.02.2020 року стягнуто із ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця і до досягнення нею повноліття, починаючи з 11.01.2020 р.

Як вбачається з витягів з реєстру територіальної громади, позивачка ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Поруч з цим встановлено, що малолітній син сторін – ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 03.06.2020 року. Законним представником якого у вказаному посвідчені записана позивачка ОСОБА_1 ..

Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Центр відновлення фізичних функцій дитини ОСОБА_6 «Самотужка Плюс», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на постійній реабілітації в спеціалізованому центрі для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату “Самотужка” (ТОВ Самотужка Плюс). B період з 05 лютого 2022 року було проведено 196 годин корекційних занять. Реабілітація складається з індивідуальних занять зі спеціалістами з лікувальної фізкультури та корекційних занять у басейні.

За період проведення курсу занять в Самотужці у Семена помітно покращилася координація та контроль себе у просторі, дрібна моторика та робота рук. Загальний фізичний стан та самоконтроль хлопчика стає помітно кращим. Для закріплення та покращення наявних результатів реабілітації та подальшої позитивної динаміки розвитку дитини рекомендовано продовжувати регулярні відвідування центру мінімум двічі на тиждень.

Як вбачається з довідки, виданої ФОП « ОСОБА_5 » позивачу на підтвердження того, що з 01.03.2025 року по 28.03.2026 року ОСОБА_1 понесла витрати на денне перебування у центрі розвитку та індивідуальні заняття з дефектологом для її сина ОСОБА_3 склали 182 700,00 грн., та були сплачені ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (статті 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому закладі, у разі якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови якщо батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

Згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Пунктом 18 Постанови Пленуму ВС України 15.05.2006 №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, щодо передбаченої ст.185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках йдеться про фактично зазначені або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається статтею 185 СК України. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Цей перелік не є вичерпним сюди входять усі потреби дитини, які не покриваються аліментами на її утримання. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставин підлягають доведенню в судовому засіданні.

Аналіз положень статті 185 СК України свідчить, що додаткові витрати на дитину є самостійним видом майнового обов`язку батьків, який не охоплюється аліментними зобов`язаннями та виникає лише за наявності особливих обставин, визначених законом. Такі витрати можуть бути як фактично понесеними, так і передбачуваними, а їх наявність та розмір підлягають доведенню особою, яка заявляє відповідні вимоги. При визначенні розміру участі кожного з батьків суд враховує конкретні обставини справи, матеріальне та сімейне становище сторін, а також найкращі інтереси дитини. Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 20 березня 2019 року у справі №183/1679/17, від 01 квітня 2020 року у справі №521/16268/18, від 26 серпня 2020 року у справі №336/1488/19, від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, а також узагальнений Верховним Судом в огляді судової практики щодо вирішення спорів про стягнення додаткових витрат на дитину

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1, 2, 3, 4, 8 ст.83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також враховує, що відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтями 7, 141, 150, 180 Сімейного кодексу України батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою та чи проживають спільно. Розірвання шлюбу або окреме проживання батьків не звільняє їх від виконання батьківських обов`язків. Одним із таких обов`язків є забезпечення належних умов для життя, розвитку, лікування та реабілітації дитини.

З аналізу положень статті 185 СК України вбачається, що участь одного з батьків у додаткових витратах на дитину є самостійним видом майнового обов`язку, який не замінюється та не охоплюється сплатою аліментів. Такі витрати виникають за наявності особливих обставин, зокрема у зв`язку з хворобою, каліцтвом, інвалідністю або необхідністю спеціального розвитку дитини, та можуть компенсуватися після їх фактичного понесення.

Факт наявності у малолітнього ОСОБА_3 інвалідності та діагнозу «аутизм» сторона відповідача не заперечувала. Навпаки, зазначена обставина прямо визнається у відзиві на позовну заяву. Отже, наявність особливих обставин, передбачених статтею 185 СК України, між сторонами фактично спору не викликає.

Сукупністю досліджених судом доказів підтверджено, що дитина перебуває на постійній реабілітації у спеціалізованому центрі, проходить індивідуальні корекційні заняття, а також потребує продовження комплексної реабілітації. Відповідно до довідки ТОВ «Центр відновлення фізичних функцій дитини ОСОБА_6 "Самотужка Плюс"» проведені заняття забезпечили позитивну динаміку фізичного та психоемоційного розвитку дитини, а спеціалістами рекомендовано продовження регулярної реабілітації не менше двох разів на тиждень. Зазначене свідчить, що відповідні заняття не є факультативними чи такими, що здійснюються виключно за бажанням матері, а обумовлені станом здоров`я дитини та необхідністю підтримання і розвитку набутих навичок.

Посилання сторони відповідача на відсутність направлень лікарів, консультативних висновків чи інших медичних документів не спростовують встановлених судом обставин. Сам факт встановлення дитині інвалідності та проходження нею системної реабілітації у спеціалізованих закладах вже свідчить про наявність особливих потреб, які потребують додаткових витрат. Закон не містить вимоги про те, що право на компенсацію додаткових витрат виникає виключно за наявності направлення лікаря або іншого окремого медичного документа щодо кожного виду реабілітаційних заходів.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що позивач не погодила проходження дитиною відповідних занять із батьком. Стаття 185 СК України не ставить виникнення обов`язку одного з батьків брати участь у додаткових витратах у залежність від попереднього погодження таких витрат між батьками. Протилежний висновок фактично надав би одному з батьків можливість безпідставно блокувати отримання дитиною необхідного лікування чи реабілітації лише шляхом висловлення незгоди, що суперечило б принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність у матеріалах справи договору про надання послуг, актів виконаних робіт або окремих платіжних документів. Надана ФОП ОСОБА_5 довідка містить відомості про період надання послуг, їх характер, загальний розмір понесених витрат та підтверджує факт їх повної оплати позивачем. Доказів, які б свідчили про недостовірність зазначеної довідки або спростовували факт понесення відповідних витрат, відповідач суду не надав. Відповідно до статей 76, 77, 78, 89 ЦПК України зазначений письмовий доказ є належним та допустимим і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Посилання відповідача на інформацію з ресурсу OpenDataBot щодо видів діяльності ФОП ОСОБА_5 також не можуть бути прийняті судом як належний доказ. Відомості зазначеного інформаційного ресурсу не є офіційними даними ЄДРПОУ та самі по собі не підтверджують відсутності у суб`єкта господарювання відповідних спеціалістів або неможливості надання ним послуг, які фактично отримувала дитина. Крім того, такі відомості не спростовують самого факту проходження дитиною занять та понесення позивачем відповідних витрат.

Оцінюючи доводи відповідача щодо того, що заявлені витрати фактично є звичайними витратами на утримання дитини, які покриваються аліментами, суд зазначає таке.

Саме по собі отримання одним із батьків аліментів не виключає можливості стягнення додаткових витрат, якщо вони обумовлені особливими обставинами, визначеними статтею 185 СК України. У даному випадку витрати пов`язані не зі звичайним утриманням дитини, а із забезпеченням її спеціальної реабілітації, корекційних занять та денного догляду, необхідність яких безпосередньо обумовлена встановленою інвалідністю та особливостями розвитку дитини. Такі витрати мають цільовий характер та не можуть вважатися такими, що охоплюються щомісячними аліментними платежами.

Суд враховує посилання сторони відповідача на постанову Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, однак вважає такі доводи необґрунтованими. Правові висновки, викладені у зазначеній постанові, сформульовані з урахуванням конкретних фактичних обставин тієї справи, де судами не було встановлено належного причинного зв`язку між заявленими витратами та особливими обставинами, визначеними статтею 185 СК України. Натомість у цій справі судом встановлено, що заявлені до відшкодування витрати безпосередньо пов`язані з інвалідністю дитини, її захворюванням та необхідністю постійної корекційної роботи, що підтверджується дослідженими письмовими доказами. За таких обставин наведена постанова не виключає можливості застосування статті 185 СК України у спірних правовідносинах

Натомість, на відміну від справ, у яких предметом спору є відшкодування витрат на звичайний розвиток дитини, відвідування гуртків чи навчальних закладів, у даному випадку спірні витрати обумовлені саме станом здоров`я малолітньої дитини, якій встановлено інвалідність та яка потребує безперервної реабілітації, корекційних занять і спеціалізованої допомоги. Такі витрати мають лікувально-реабілітаційний характер та є додатковими витратами у розумінні статті 185 СК України.

Щодо доводів відповідача про складний матеріальний стан, наявність іншої малолітньої дитини та непрацездатних батьків, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 185 СК України такі обставини можуть враховуватися судом при визначенні розміру участі одного з батьків у додаткових витратах. Разом із тим зазначені обставини самі по собі не звільняють відповідача від обов`язку брати участь у додаткових витратах на дитину з інвалідністю.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є непрацездатним, не має жодного доходу або об`єктивно позбавлений можливості виконати свій батьківський обов`язок. Навпаки, відповідач визнав, що є працездатною особою, офіційно працює та отримує заробітну плату. Доказів, які б свідчили про виняткові обставини, що унеможливлюють його участь у фінансуванні додаткових витрат на дитину, суду не надано.

При цьому суд враховує, що позивач фактично одноособово забезпечує повсякденний догляд за дитиною, її лікування, реабілітацію та розвиток, тоді як відповідач, окрім виконання обов`язку зі сплати аліментів, участі у фінансуванні спірних витрат не брав.

Наданою позивачем довідкою ФОП ОСОБА_5 підтверджується, що за період з 01 березня 2025 року по 28 березня 2026 року нею фактично понесено та оплачено витрати на денне перебування у центрі розвитку та індивідуальні заняття з дефектологом для малолітнього ОСОБА_3 у загальному розмірі 182 700 грн. Належних і допустимих доказів, які б спростовували достовірність зазначеного документа або свідчили про інший розмір фактично понесених витрат, відповідачем суду не подано.

Вирішуючи питання про розмір участі відповідача у понесених додаткових витратах, суд виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Оскільки доказів існування виняткових обставин, які б давали підстави відступити від рівного розподілу таких витрат між батьками, судом не встановлено, вимога позивача про стягнення з відповідача половини фактично понесених додаткових витрат у сумі 91 350 грн є обґрунтованою, співмірною та такою, що відповідає вимогам статті 185 Сімейного кодексу України.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 знайшли своє повне підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, доводи відзиву їх не спростовують, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

IV. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 цього Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на викладене суд відзначає, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) їх дійсність; 3) необхідність; 4) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До таких висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.02.2020 року (справа №755/9215/15-ц провадження №14-382цс19).

Разом із тим, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як вбачається, правнича допомога надавалась позивачу адвокатом Возним М.В. на підставі ордерну серія АР №1321893 від 01.06.2026 року та Договору про надання правової допомоги від 07.05.2026 року, відповідно до умов якого вартість послуг, які надає адвокат відповідно до п.11. цього договору зазначається в додатковій угоді до Договору, яка є його невід`ємною частиною, Сума вартості послуг сплачується в момент підписання Договору.

Так, в Додатковій угоді до вказаного вище Договору про надання правової допомоги, сторони погодили, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги у справі про стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами становить 15 000,00 грн..

На підтвердження виконання умов договору та його оплату зі сторони клієнта, долучено копію квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 07.05.2026 року.

Таким чином, дослідивши надані адвокатом Возним М.В. на підтвердження надання позивачу правової допомоги та їх розміру документи, враховуючи складність справи, значення справи для сторін, беручи до уваги висловлене стороною відповідача заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача у відповідності до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню на користь держави сума судового збору в розмірі 1311,20 грн..

Керуючись ст.ст.12, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 141, 247, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 91 350 (дев`яносто одна тисяча триста п`ятдесят) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1311 (одна тисяча триста одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення проголошено 02 липня 2026.

Суддя: Л.В. Мерзлий