Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №420/37866/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37866/25

Категорія: 113080000Головуючий у суді І інстанції: Катаєва Е. В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – Департаменту надання адміністративних послуг

в с т а н о в и В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у невчиненні дій щодо розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та неприйнятті відповідного рішення за результатами її розгляду;

- зобов`язати прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що 21.10.2025 ним була направлена засобами поштового зв`язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заява про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п.10. ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом з належним чином засвідченими додатками.

23.10.2025 указана заява отримана відповідачем, що підтверджується копією кур`єрської накладної №5233.

У зв`язку з останніми змінами в законодавстві, 04.11.2025 позивач повторно подав заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, але вже до Центру надання адміністративних послуг. У той же день заяву отримано уповноваженим працівником, що підтверджується відміткою на поштовій накладній.

Проте, станом на 12.11.2025 у застосунку «Резерв+» відстрочка не надана.

Позивач вважає, що відповідач, всупереч, визначеної Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі – Порядок №560), процедури надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, його заяву по суті порушеного у ній питання не розглянув, не надав оцінки наявності чи відсутності законних підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та не прийняв оформленого протоколом рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

Тобто, на думку позивача, відповідач фактично не виконав покладений на нього чинним законодавством обов`язок щодо оформлення для військовозобов`язаного відстрочки від призову під час мобілізації, яка надається в установленому порядку, та проведення перевірки підстав її надання, що свідчить про допущену відповідачем бездіяльність.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Мотиви апеляційної скарги складаються з такого.

По-перше, апелянт звертає увагу на те, що відповідач не виконав вимоги суду першої інстанції щодо витребування доказів, а саме не надав:

- відомостей щодо розгляду заяви від 21.10.2025 про надання відстрочки;

- відомостей щодо передачі зазначеної заяви на розгляд відповідної комісії;

- копію рішення комісії у разі прийняття рішення за заявою.

Апелянт указує, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки факту невиконання ухвали суду про витребування доказів, не застосував передбачених законом заходів процесуального примусу, чим фактично проігнорував власне судове рішення.

По-друге, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вимога щодо особистого подання заяви про надання відстрочки означає необхідність особистого прибуття заявника до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Жодним нормативно-правовим актом, який діяв на момент подання заяви про відстрочку від 21.10.2025, не встановлено обов`язку особистого прибуття військовозобов`язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою подання заяви та документів для отримання відстрочки. Передбачений нормативними актами обов`язок «особисто звернутися» не може бути ототожнений з обов`язком «особисто прибути», оскільки такі поняття мають різний правовий зміст.

На думку скаржника, особисте подання заяви означає вчинення дій безпосередньо самою особою, а не через представника або третіх осіб, і не виключає можливості реалізації такого права шляхом направлення заяви поштовим зв`язком, зокрема цінним листом з описом вкладення. Направлення заяви засобами поштового зв`язку є належною формою особистого волевиявлення, оскільки саме він сформував зміст заяви, підписав її та ініціював її направлення до відповідача.

При цьому, як наголошує апелянт, у спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про надання відстрочки подана не мною особисто, а іншою особою чи представником, що додатково підтверджує дотримання вимог щодо особистого подання заяви.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що направлення ним особисто поштовим зв`язком заяви та комплекту документів для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є формою особистого подання (направлення) заяви, а, отже, суд першої інстанції дійшов помилкового та юридично необґрунтованого висновку про недотримання позивачем встановленої процедури.

По-третє, апелянт, цитуючи норми Порядку №560, вважає, що відповідач порушив його вимоги, заяву по суті порушеного питання не розглянув, не надав оцінки наявності чи відсутності законних підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та не прийняв оформленого протоколом рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

Тобто, на думку скаржника, відповідач фактично не виконав покладений на нього чинним законодавством обов`язок щодо оформлення для військовозобов`язаного відстрочки від призову під час мобілізації, яка надається в установленому порядку та проведення перевірки підстав її надання, що свідчить про допущену відповідачем бездіяльність.

Відповідач та третя особа не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Також суд зазначає, що, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, справа буде розглядатися в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За заявою ОСОБА_1 Малиновським районним судом м. Одеси прийнято рішення від 06.11.2024, яким його заяву задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , недієздатним. Встановлено над ОСОБА_2 опіку. Призначено ОСОБА_1 опікуном. Строк дії рішення – два роки з дня набрання ним законної сили.

17.04.2024 Хаджибейською районною адміністрацією Одеської міської ради видано посвідчення №326 про призначення ОСОБА_1 опікуном.

Також за заявою позивача про продовження дії рішення суду ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.02.2025 відкрито окреме провадження у цивільній справі: №521/18637/23.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою суду від 24.04.2025 призначено судово-психіатричну експертизу, провадження по справі зупинено. Ухвалою від 27.11.2025 провадження поновлено. В ухвалі суду вказано, що на адресу Хаджибейського районного суду м. Одеси 26.11.2025 надійшов лист від начальника Одеської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України», висновок експерта №683 від 01.10.2025 та повернуті матеріали справи №521/18637/23.

Інші відомості в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.11.2024 набрало законної сили 12.04.2024, строк його дії два роки з дня набрання ним законної сили.

Отже, позивач є опікуном над недієздатним за вказаним рішенням суду до 12.04.2026.

Позивач, маючи з 12.04.2024 право на відстрочку на підставі п.10. ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», звертався до відповідача з відповідними заявами та йому надавалась така відстрочка з відображенням у військово-обліковому документі.

21.10.2025 позивач, засобами поштового зв`язку, направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу, на підставі п.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом з належним чином засвідченими додатками.

23.10.2025 указана заява була отримана ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією кур`єрської накладної №5233.

Також, 04.11.2025 позивач, засобами поштового зв`язку, подав аналогічну заяву до Центру надання адміністративних послуг. У той же день заяву було отримано уповноваженим працівником, що підтверджується відміткою на поштовій накладній.

Проте, станом на час звернення до суду, у застосунку «Резерв+» відстрочка не надана, також не отримана письмова відповідь.

Позивач, вважаючи, що ІНФОРМАЦІЯ_2 допустив протиправну бездіяльність, звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, станом на 23.10.2025, тобто на момент подання заяви позивачем, Порядок №560 передбачав обов`язок військовозобов`язаного особисто звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_2 з відповідною заявою встановленої форми та супровідними документами для розгляду питання про надання відстрочки.

Однак, позивач 21.10.2025 направив заяву та документи засобами поштового зв`язку.

Суд першої інстанції акцентував увагу на Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку обробки та використання даних у державних реєстрах для військового обліку та набуття статусу ветерана війни під час дії воєнного стану» від 16.01.2024 №3549-ІХ (набрав чинності 04.04.2024).

Так, указаним Законом внесені зміни також у Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», у тому числі у статтю 2 щодо основних завдань Реєстру, а саме – ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Отже, на думку суду першої інстанції, до внесення в Реєстр будь-яких даних відносно військовослужбовця повинна відбутися його ідентифікація, що унеможливлюється під час подання заяви через представника або поштовим зв`язком.

Тому, суд вважав, що позивач, який має право на відстрочку, не діяв у відповідності до встановленого законом порядку щодо реалізації відповідного права.

Суд першої інстанції, з посиланням на практику Верховного суду, вважав, що не подання у встановленому законодавством порядку заяви до суб`єкта владних повноважень не породжує у нього обов`язку розглядати таку заяву.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, спірним питанням у межах даної справи є наявність чи відсутність права у військовозобов`язаного на направлення заяви про відстрочку до ТЦК та СП засобами поштового зв`язку та чи наявний обов`язок у комісії ТЦК та СП розглядати таку заяву, яка надійшла поштою, з прийняттям відповідного рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває до цього часу.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, яка триває по цей час.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ) правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон №3543-XII) встановлено, що мобілізація – це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:

- опікун особи, визнаної судом недієздатною.

Частиною сьомою статті 23 Закону №3543-XII встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини восьмої статті 23 Закону № 3543-XII відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 7 частини п`ятої статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що цей порядок визначає порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

На виконання вимог частини п`ятої статті 22 Закону № 3543-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 затверджено Порядок №560, який застосовується судом апеляційної інстанції в редакції, чинної на момент подання позивачем засобами поштового зв`язку заяви про відстрочку (21.10.2025).

Відповідно до абзаців 1-3 пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Абзацами 1-4 пункту 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Аналіз наведених положень законодавства, яке діяло на час подання позивачем заяви про відстрочку від 21.10.2025, свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення у відповідача обов`язку із прийняття рішення про надання або ж про відмову у наданні відстрочки за заявою військовозобов`язаного є особисте подання військовослужбовцем заяви на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяви за формою, визначеною у додатку 4 до Порядку № 560.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, що склалися між сторонами, зважаючи на те, що виникнення у відповідача обов`язку із прийняття рішення перебуває у прямій залежності від належної реалізації позивачем встановленого Порядком №560 способу подання заяви про відстрочку, колегія суддів вважає, що визначальним питанням є дотримання позивачем встановленого пунктом 58 Порядку №560 способу подання заяви.

Так, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 свідчать про те, що подання ним заяви за формою згідно з додатком 4 до Порядку №560 із наданням копій документів, що підтверджують право на відстрочку, за допомогою засобів поштового зв`язку є достатнім для висновку про дотримання встановленого Порядком №560 способу подання заяви в частині вимоги подання її особисто та, відповідно, виникнення у відповідача обов`язку із розгляду такої заяви по суті.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Так, Порядок №560 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) поряд з вимогою щодо особистого подання військовозобов`язаним заяви про відстрочку не конкретизує спосіб, в який таке подання має бути вчинене – внаслідок особистого прибуття військовозобов`язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, внаслідок надіслання заяви засобами поштового зв`язку, внаслідок направлення заяви електронною поштою тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 підтримала правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №990/305/23, згідно з якою у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи – суб`єкта приватного права.

Зважаючи на відсутність у положеннях Порядку №560 способу, за якого має бути подана заява про відстрочку, визначальним є встановлення, чи відповідав спосіб подання документів, обраний позивачем, вимогам щодо особистого подання заяви.

Колегія суддів при розгляді даного спору акцентує увагу на тому, що вчинення дій особисто передбачає вчинення дій особою від власного імені, персонально.

Суд апеляційної інстанції вважає, що ключовим для висновку про вчинення дії особисто є вчинення дії у такий спосіб, який би гарантував належну верифікацію особи, яка вчиняє дію, саме як особи, від імені якої така дія вчиняється. У протилежному випадку відсутні підстави вважати, що дія вчинена особою персонально, тобто особисто.

Так, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI визначає поняття верифікація як порівняння даних (параметрів), у тому числі біометричних, для встановлення тотожності особи документам або інформації з Реєстру для підтвердження їх ідентичності (пункт 10 частини першої статті 3 Закону).

Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, не містять положень щодо верифікації (ідентифікації) відправника при надсиланні поштової кореспонденції засобами поштового зв`язку, окрім подання для пересилання поштового переказу, сума якого підлягає фінансовому моніторингу.

Таким чином, на переконання колегії суддів, подання заяви про відстрочку за допомогою засобів поштового зв`язку у спірних правовідносинах не забезпечило верифікацію (ідентифікацію) особи, що звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із відповідною заявою.

У контексті викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції доречно зауважив про Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» в редакції, яка діє з 04.04.2024.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Тобто, до внесення в Реєстр будь-яких даних відносно військовослужбовця повинна відбутися його ідентифікація, що унеможливлюється під час подання заяви поштовим зв`язком.

Водночас, позивач, маючи право на відстрочку, не діє у відповідності до встановленого законом порядку щодо реалізації цього права.

До того ж, є правильними зауваження суду першої інстанції про те, що положення п.58 Порядку №560, в частині пред`явлення військово-облікового документа (військово-обліковий документ в електронній формі) під час подання військовозобов`язаним заяви про відстрочку, додатково свідчать про необхідність особистого прибуття до ТЦК та СП для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Варто також зауважити, що пред`явленням військово-облікового документа безпосередньо під час подання заяви про відстрочку забезпечується, у тому числі, належна верифікація особи, яка звертається із відповідною заявою.

З 16.01.2025 у положеннях пункту 59 Порядку №560 також закріплений порядок дистанційного подання заяви про відстрочку, що передбачає використання функціоналу електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Зокрема, відповідно до пункту 59 Порядку №560 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1558, за наявності технічної можливості відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період може оформлятися та надаватися автоматично у разі створення запиту на її оформлення військовозобов`язаним через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Однак, позивач таким дистанційним порядком не скористався та подав заяву про відстрочку не у спосіб, передбачений Порядком №560.

У доводах апеляційної скарги указано також про те, що відповідач не надав на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про витребування доказів жодних відомостей щодо розгляду заяви від 21.10.2025 про надання відстрочки або щодо передачі зазначеної заяви на розгляд відповідної комісії, а також копію рішення комісії у разі прийняття рішення за заявою.

З цього приводу колегія суддів указує таке.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, відповідач не розглядав заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 21.10.2025 та не приймав з цього приводу рішення, оскільки така надійшла поштовим зв`язком, тобто не у спосіб, передбачений Порядком №560.

Є правильним зауваження суду першої інстанції, що реалізація наявного у фізичної особи будь-якого права, якщо законодавцем встановлений спосіб та порядок реалізації такого права, повинна відбуватися саме у такий визначений законодавством спосіб та порядок.

Верховний Суд у постановах виклав правові висновки щодо необхідності дотримання особами встановленого законодавством порядку та способу звернення для вирішення будь-яких спірних правовідносин, а їх недотримання особою не свідчить про порушення її прав (постанова від 07.05.2021 у справі №420/3445/19 щодо реєстрації транспортного засобу – до надання адміністративної послуги підзаконним нормативним актом установлені певні вимоги не дотримання яких не порушує права особи; постанова від 10.11.2022 у справі №580/985/19 – передбачений Законом України «Про звернення громадян» порядок та механізм розгляду звернень не може бути застосований до правовідносин з розгляду процесуальних заяв чи скарг у виконавчому провадженні; ухвала від 31.10.2023 у справі №369/5183/19 подання заяви адвокатом на електронну адресу суду без використання підсистеми «Електронний суд ЄСІТС» у встановленому порядку з реєстрацією електронного кабінету має наслідком відсутність підстав для її розгляду та повернення).

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не подання у встановленому законодавством порядку заяви до суб`єкта владних повноважень не породжує у нього обов`язку розглядати таку заяву.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик