Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №369/12108/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/12108/25Головуючий у 1-й інстанції Содомора Р.О.

Провадження № 22-ц/817/540/26 Доповідач - Храпак Н.М.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря — Гичко К.С.

та представника ОСОБА_1 - адвоката Дубровської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у режимі відеоконференції, цивільну справу № 369/12108/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Заводовська Марія Любомирівна, на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 січня 2026 року, повний текст якого складено 06 лютого 2026 року, ухваленого суддею Содоморою Р.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

у липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.09.1999, який розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.12.2024. Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 . Під час перебування у шлюбі, за кошти сімейного бюджету, подружжя придбало автомобіль AUDI Q5 2018 року випуску, чорного кольору, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 14.08.2024, регіональним сервісним центром МВД в Тернопільській області. Зазначає, що ОСОБА_2 не визнає право позивачки на частку у цьому автомобілі, тому вона змушена звертатися до суду. Згідно із висновку про вартість майна від 31.06.2025, ринкова вартість спірного автомобіля становить 967193 грн, відповідно 1/2 частки, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 становить 483596,50 грн. На підставі наведеного просить стягнути з відповідача грошову компенсацію частини автомобіля та судові витрати по справі.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації - задоволено.

В порядку поділу майна подружжя стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 483596 грн 50 коп грошової компенсації 1/2 вартості спільного сумісного майна подружжя - автомобіля марки AUDI Q5, 2018 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову до суду в розмірі 4835 грн 95 коп, сплачений судовий збір за подання заяви про забезпечення позову до суду в розмірі 605 грн 50 коп, 3500 грн витрат за проведення експертної оцінки майна.

Згідно з ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Заводовська М.Л. просить скасувати рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 січня 2025 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначила, що ОСОБА_1 у позовній заяві про розлучення від 11.11.2024 року ствердила, що з червня 2022 року шлюбні відносини між сторонами припинені, разом не проживають та спільне господарство не ведуть.

14 серпня 2024 року було укладено договір позики у вигляді розписки із ОСОБА_4 , згідно з якою він взяв у неї борг, а саме, кошти в розмірі 20000 доларів США, що еквівалентно у гривні 820800 грн для придбання транспортного засобу марки AUDI Q5, 2018 року випуску, з метою власного користування.

Договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений ОСОБА_2 фактично за час окремого проживання та у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з ОСОБА_1 . Вказане майно не підпадає під режим спільної сумісної власності подружжя, придбане за особисті кошти ОСОБА_2 , а тому відсутні правові підстави на отримання грошової компенсації 1/2 частини майна ОСОБА_1 .

Представник ОСОБА_1 — адвокат Дубровська О.М. подала відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Заводовської М.Л., у якому зазначила, що обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що в позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 зазначила те, що подружжя фактично припинило шлюбні стосунки і саме тому спірний автомобіль є особистою власністю відповідача.

Однак у рішенні Мукачівського міськрайонного суду від 31 грудня 2025 року в справі № 303/9133/24 факт припинення шлюбних стосунків, дата з якої ці стосунки припинені, не встановлено, тому це рішення для сторін не є преюдиційним.

З позовом про встановлення режиму окремо проживання подружжя ОСОБА_2 до суду не звертався. Також не звертався ОСОБА_2 до суду з позовом про визнання спірного автомобілю особистим майном подружжя.

Крім того має значення та обставина, що спірний автомобіль набутий у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

ОСОБА_2 не надано суду доказів, які би спростовували презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Як вже зазначено, шлюб розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду 31 грудня 2024 року, яке набрало законної сили 30 січня 2025 року. Отже, саме 30 січня 2025 року шлюб між сторонами припинено.

Що стосується посилання апелянта ОСОБА_2 на відмову Бучацького районного суду Тернопільської області щодо зупинки провадження в справі до розгляду іншої справи, № 595/1783/25, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, то ОСОБА_1 вважає таку відмову обґрунтованою і просить суд прийняти до уваги наступне: зупинка провадження у справі про поділ майна подружжя до вирішення справи про стягнення боргу з одного з них була би можлива, якщо неможливо розглянути поділ без встановлення факту наявності та розміру спільних боргів.

В даному випадку справа № 595/1783/25 не пов`язана з поділом спірного автомобіля, а спрямована на виведення спірного майна зі спільного майна подружжя.

ОСОБА_2 та його представник адвокат Заводовська М.Л. повідомлялися про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа, однак в судове засідання не з`явилися і про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Дубровська О.М. апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Заводовської М.Л. не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Клопотань від учасників процесу про відкладення розгляду справи не поступило.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 17 вересня 1999 року у Лисичанському відділі реєстрації актів громадянського стану Луганської області, актовий запис № 427, який рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області № 303/9133/24 від 31.12.2024 розірвано (т. 1 а.с. 31-32).

Під час перебування в шлюбі сторонами придбано автомобіль марки AUDI Q5, 2018 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та довідкою Територіального сервісного центру № 2142 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС) (т. 1 а.с. 19).

До матеріалів позовної заяви позивачка долучила висновок про вартість майна, складений суб`єктом оціночної діяльності ПП «Бізнес-Експерт», згідно якого, виходячи з аналізу отриманих результатів, колісного транспортного засобу марки AUDI, моделі Q5, 2018 року випуску, VIN код: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 , оцінювач приймає вартість, одержану за порівняльним підходом, яка складає: 967193 грн (т. 1 а.с. 6-18).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль був придбаний за спільні кошти сторін у період перебування у шлюбі. На даний час спірний транспортний засіб перебуває у власності відповідача та є спільним майном подружжя.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вимогами частини 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, яке є в спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України у справі № 6-843 цс 17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Звертаючись із позовом до суду, про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації, ОСОБА_1 зазначила, що під час перебування в шлюбі сторонами придбано автомобіль марки AUDI Q5, 2018 року випуску, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який 14.09.2024 зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та довідкою Територіального сервісного центру № 2142 РСЦ ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях (філія ГСЦ МВС).

Згоди щодо поділу майна після розірвання шлюбу між сторонами не було досягнуто та ОСОБА_2 не визнає право ОСОБА_1 на частку у цьому автомобілі.

Згідно висновку про вартість майна, складений суб`єктом оціночної діяльності ПП «Бізнес-Експерт», виходячи з аналізу отриманих результатів, колісного транспортного засобу марки AUDI, моделі Q5, 2018 року випуску, VIN код: НОМЕР_2 , реєстраційний номер: НОМЕР_1 , вартість даного транспортного засобу становить 967193 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду 31 грудня 2024 р., яке набрало законної сили 30 січня 2025 р.

Спірний автомобіль придбаний відповідачем 14.09.2024, тобто під час шлюбу. ОСОБА_2 не надано суду доказів, які би спростовували презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Також не подано суду доказів, що зазначене майно придбане відповідачем за рахунок коштів, які належали йому особисто.

Сам факт наявності у Бучацькому районному суді Тернопільської області справи № 595/1783/25 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу (згідно розписки) не може слугувати доказом того, що спірний автомобіль був придбаний за особисті кошти відповідача та не в інтересах сім`ї, оскільки рішення по даній справі не ухвалено та не встановлено, що кошти на придбання спірного автомобіля було використано не в інтересах сім`ї.

Не заслуговують на увагу посилання заявника на те, що підтвердженням самої ОСОБА_1 у позовній заяві про розлучення від 11.11.2024 року було зазначено, що шлюбні відносини між сторонами у справі припинені, разом вони не проживають та спільне господарство не ведуть, отже автомобіль був придбаний за особисті кошти під час припинення фактичних шлюбних відносин, а тому не може бути спільною сумісною власністю подружжя.

Однак у рішенні Мукачівського міськрайонного суду від 31 грудня 2025 року у справі № 303/9133/24 факт припинення шлюбних стосунків, дата з якої ці стосунки припинені, не встановлено, тому це рішення для сторін не є преюдиційним в силу ч. 4 та ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини,якими визначено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що надані представником відповідача довідки про його місце проживання та місце роботи не спростовують презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Заводовська М.Л., слід залишити без задоволення, а рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 січня 2026 року — залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Заводовська Марія Любомирівна, залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 02 липня 2026 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів