Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №317/4331/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.06.2026 Справа № 317/4331/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/4331/25 Головуючий у 1-й інстанції: Качан А.В.

Провадження № 22-ц/807/1275/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Камаловій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого садівничого кооперативу «Водник-2», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона є дружиною померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі свідоцтва про шлюб від 10.08.1985 № 1984, та який згідно Державного акту на право приватної власності на землю ЗП 000007-2181 від 06.03.1995 є власником частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0128 га, розташованої в с. Розумівка, ОСК «Водник-2», Запорізького району Запорізької області, яку йому подарував померлий гр. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі договору дарування від 12.11.2003 № 3904.

29.06.2017 позивач звернулася до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Міністерства юстиції України Гришиної В.І. від 05.07.2017 № 198/02-14 позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану земельну ділянку у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів. Так, її повідомлено, що в архіві приватного нотаріуса зберігається спадкова справа № 8 за 2009 рік після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 . Наразі, вона є законним спадкоємцем за законом.

Вважає, що вона має право успадкувати та оформити нерухоме майно (частину земельної ділянки), що належало за життя її чоловіку ОСОБА_4 , однак через відмову нотаріуса позбавлена можливості здійснити це в позасудовому порядку.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0128 га, розташованої в с. Розумівка, ОСК «Водник-2», Запорізького району Запорізької області в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 19 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Обслуговуючого садівничого кооперативу «Водник-2», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку (п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року).

Верховний Суд України у постанові Пленуму № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» в п. 23 роз`яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оформлення спадщини через визнання права власності судом допускається тільки за умови, якщо це право не можна захистити в нотаріальному порядку.

Відповідну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19.

Оскільки через відсутність у скаржника правовстановлюючих документів на спадкове майно вона не можу оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, тому її права підлягають захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на це майно у порядку спадкування за законом.

Суд першої інстанції при підготовці справи № 317/4331/25 до розгляду фактично встановив, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, чим задовольнив заяви ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Красулі Н.В та ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Красулі Н.В. про залучення їх у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а тому мотиви, які викладені у оскаржуваному рішенні суду є безпідставними та необґрунтованими.

В матеріалах справи № 317/4331/25 наявні заяви спадкоємців першої черги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відмову від спадщини у вигляді частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0128 га, розташованої в с. Розумівка, ОСК «Водник-2», Запорізького району Запорізької області згідно Державного акту на право приватної власності на землю ЗП 000007 2181 від 06.03.1995, після смерті їх батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , та відсутності заперечень проти її прийняття та відчуження на користь їх матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, між скаржником та її синами фактично відсутній спір, а отже, і відсутній намір про залучення їх в якості відповідачів по даній справі. Більше того, це є правом позивача, а не обов`язком.

Також, через підсистему «Електронний суд» третьою особою по справі – Долинською сільською радою Запорізького району Запорізької області було подано заяву про розгляд справи № 317/4331/25 без їх участі та зазначено наступне: «Ознайомившись із матеріалами справи, Долинська сільська рада Запорізького району Запорізької області не заперечує проти задоволення позовних вимог».

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Від представника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Островської К.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона зазначає, що скаржником не надано жодних обґрунтувань з приводу залучення Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Наголошує, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

Вважає, що районний суд, ухвалюючи рішення, дійшов правильних висновків, повно з`ясувавши обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дотримавшись норм матеріального й процесуального права.

Також просить розгляд справи здійснювати за відсутністю представника Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Суд першої інстанції, встановивши, що спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_4 окрім позивача ОСОБА_1 є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійшов висновку про те, що у даній справи про визнання права власності в порядку спадкування за законом належними відповідачами є спадкоємці: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки вони прийняли спадщину. В свою чергу, Обслуговуючий садівничий кооператив «Водник-2» не є належним відповідачем у даній справі. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про укладення шлюбу, від 10.08.1985 серії НОМЕР_2 між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_6 10.08.1985 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 1984.

Відповідно до Договору дарування від 12.11.2003, зареєстрованого приватним нотаріусом Карташовою Т.М. за № 3904, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 частину земельної ділянки площею 0,0128 га, розташованої на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, земельна ділянка № НОМЕР_1 .

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю загальна площа земельної ділянки 0,0242 га, відповідно до відмітки у Державному акті – по договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області 12.11.2003 № 3904 ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_4 прийняв в дар частину земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0126 га.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 05.09.2009.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.

З матеріалів спадкової справи № 8/2009, розпочатої 22.10.2009 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. вбачається, що спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , за законом прийняли: ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_1 (дружина), ОСОБА_2 (син) та ОСОБА_3 (син).

Отже, судом встановлено, що спадкоємцями за законом після померлого ОСОБА_4 , крім позивача ОСОБА_1 , є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В матеріалах спадкової справи міститься договір про розподіл спадкового майна 23.12.2011, зі змісту якого не вбачається, що спадкоємці вирішили питання про розподіл частини земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0126 га.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 198/02-14 від 05.07.2017 приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Гришина В.І. відмовила позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 0,0128 га, розташовану на території Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, д/т «Водник», після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , оскільки відсутні правовстановлюючі документи.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ОСОБА_1 відповідачем у справі про визнання права власності в порядку спадкування за законом визначила Обслуговуючий садівничий кооператив «Водник-2». В свою чергу, у чому саме полягає невизнання права власності відповідачем та чим саме відповідач порушує права позивача у позовній заяві не зазначено.

Позивач ОСОБА_1 клопотання про заміну відповідача не заявляла. У підготовчому засіданні зазначила, що вважає Обслуговуючий садівничий кооператив «Водник-2» належним відповідачем, заяви про заміну відповідача не заявила та позовні вимоги підтримала.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єктам можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За положеннями статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У частині першій статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки у тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд і у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21), від 19 січня 2022 року у справі № 280/4/18 (провадження № 61-403св19), від 23 квітня 2025 року у справі № 758/4148/19 (провадження № 61-12428св24).

Колегія суддів наголошує на тому, що належним відповідачем за вимогою про визнання права власності на спадкове майно мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а у разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Розгляд справи без залучення належних відповідачів виключає можливість встановлення всіх обставин справи та ухвалення законного та справедливого судового рішення по суті спору.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

Встановленими судом обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 01 липня 2026 року.

Головуючий: Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко