Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №520/4032/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 р. Справа № 520/4032/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 22.04.26 по справі № 520/4032/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 з 16.04.2020 по 08.01.2026, що не заперечується відповідачем, звідки 08.01.2026 був виключений наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №8 та переміщений наказом командувача Національної гвардії України від 26.12.2025 №472 о/с для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України. Водночас на момент видачі наказу про виключення зі списку особового складу відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки. Вважаючи такі бездіяльність відповідача неправомірною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що переміщення військовослужбовця на нове місце служби та продовження ним військової служби виключає поняття звільнення з військової служби та відсутність виникнення підстав для відповідних виплат військовослужбовцю у раз звільнення з військової служби. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що тільки у разі настання юридичного факту – звільнення, військовослужбовець має право на спірні виплати. У даному разі у відповідача не було обов`язку нараховувати спірні виплати. Відповідач зазначає, що факту звільнення ОСОБА_1 з ВЧ НОМЕР_1 жодним доказом не доведено.

Зазначає, що наказом МВС № 200 від 15.03.2018 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» (далі - Інструкція №200) не передбачена компенсація військовослужбовцям в разі їх переміщення за дні невикористаної ними основної відпустки.

З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим та підлягає скасуванню.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 з 16.04.2020 по 08.01.2026, що не заперечується відповідачем.

Відповідачем у наказі про виключення позивача зі списків особового складу визначено, що позивач не використав: 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік.

Отже, у позивача наявні невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки, які згідно довідки про грошове забезпечення, є неоплаченими грошовою компенсацією.

Позивач звернувся до відповідача з приводу надання інформації щодо нарахування та виплати компенсації невикористаних календарних днів основних щорічних відпусток.

Відповідачем запит отримано 26.01.2026, однак до теперішнього часу, доказів нарахування та виплати компенсації невикористаних календарних днів основних щорічних відпусток не надано.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач обтяжений обов`язком з нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 50 календарних днів основних щорічних відпусток, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу відповідача, оскільки визначальним є процедура виключення військовослужбовця зі списків особового складу, а не вид звільнення – остаточне чи для подальшого проходження служби.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (далі - Закон № 876-VII), частинами першою та другою статті 21 якого установлено, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов`язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Абзацом першим частини шостої статті 21 Закону № 876-VII визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються, зокрема, такі види відпусток: щорічні відпустки, у тому числі основна відпустка; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

За правилами частин 1, 10 статті 6 Закону №504/96-ВР щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частинами першою, сьомою і восьмою цієї статті.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з частиною першою статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України затверджено Інструкцію № 200 від 15.03.2018.

Так, згідно з пунктами 3, 4 розділу XXXI Інструкції №200 ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), що звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної відпустки, яка визначається відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Одержаний результат обчислення тривалості відпустки, що надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку військовослужбовці мають право за кожен повний місяць служби в році звільнення, округлюється з урахуванням математичних правил.

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Інструкції №200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Згідно пункту 10 розділу XXXI Інструкції № 200 грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Як встановлено з матеріалів справи командир ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) видав наказ від 08.01.2026 № 8, яким виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 , який здав справи та обов`язки за посадою стрільця 2-го відділення 1-го патрульного взводу 1-ї патрульної роти патрульного батальйону, та переміщений наказом командувача Національної гвардії України від 26.12.20225 №472 о/с для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України 08.01.2026.

У наказі серед іншого, також зазначено, що щорічна основна відпустка за 2022 рік тривалістю 30 календарних днів не надавалася. Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана у кількості 25 календарних днів (у 2023 році - 10 календарних днів з 13.05.2023 по 22.05.2023, у 2024 році - 15 календарних днів з 29.07.2024 по 14.08.2024). Не використано 5 календарних днів. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана у кількості 15 календарних днів (у 2024 році - 15 календарних днів з 17.12.2024 по 31.12.2024). Не використано 15 календарних днів.

Отже, за обставинами цієї справи, під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідачем не проведено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основних щорічних відпусток за 2022-2024 роки.

З наведеного слідує, що позивач має право на отримання відповідних виплат.

За аргументами відповідача, останній не заперечує наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні основної відпусток. Водночас, не здійснивши таку грошову компенсацію на момент виключення позивача зі списків особового складу, відповідач керувався тієї обставиною, що проходження військової служби позивачем закінчено не було.

Дійсно, як уже зазначалось, позивача виключено зі списків особового складу військової частини для подальшого проходження ним військової служби у Збройних Силах України.

Однак, варто зауважити, що на момент видання наказу від 08.01.2026 в Україні діяв та діє воєнний стан, у зв`язку з чим звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється лише на підставах, зазначених у пункті 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Натомість, у справі, що розглядається, у позивача відсутні підстави для звільнення відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, що, насамперед, свідчить про цілком обґрунтоване направлення позивача для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України згідно з наказом командувача Національної гвардії України від 26.12.2025 №472 о/с.

Враховуючи, що зокрема у період 2022-2024 роки позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 , тому саме відповідач на день виключення ОСОБА_1 з особового складу мав нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпусток.

Позивач, як на момент звернення до суду з цим позовом, так і на момент розгляду цієї справи, не отримав грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпусток за період служби 2022-2024 роки, яка, насамперед, має бути виплачена саме ВЧ НОМЕР_1 , з якою позивач з 08.01.2026 не перебуває у трудових відносинах.

За таких обставин, протиправна бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягла у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 такої компенсації, є підставою для зобов`язання відповідача її виплатити.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №420/14817/23.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 520/4032/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий