Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №369/11095/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 369/11095/23

номер провадження: 22-ц/824/3448/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року у складі судді Козак І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково селекційний центр рибництва» про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Науково селекційний центр рибництва» (далі - ДП «Науково селекційний центр рибництва») про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що судовим рішенням у справі №369/6481/16 визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлено на посаді директора ДП «Науково селекційний центр рибництва». Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата. Середньомісячна заробітна плата становить 2 970 грн 00 коп.

Вказував, що період вимушеного прогулу з 18 квітня 2016 року (дата незаконного звільнення) по 11 липня 2018 року (дата звільнення) становить 27 місяців, що складає 80 190 грн 00 грн. Оскільки своєчасно кошти не були сплачені, відповідач на підставі ст.625 ЦК України має сплатити цю заборгованість з урахуванням трьох відсотків річних в розмірі 7 217 грн 10 коп. та індексу інфляції в розмірі 30 290 грн 84 коп. Таким чином загальна заборгованість становить 117 697 грн 84 коп. У добровільному порядку відповідач кошти не сплачує.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ДП «Науково селекційно-генетичний центр рибництва» на свою користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, в розмірі 117 697 грн 84 коп.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з довідкою відповідача №36-07/1Н від 16 липня 2018 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два календарні місяці роботи склала 3 690 грн 00 коп. У зв`язку з тим, що з моменту звільнення до моменту поновлення позивача на роботі згідно з рішенням суду від 18 квітня 2016 року наказом №2-К від з 14 травня 2018 року до звільнення згідно з наказом №5-К від 11 липня 2018 року минуло 28 місяців, то розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу становить: 18 квітня 2016 року - дата незаконного звільнення; 11 липня 2018 року - дата законного звільнення; чac вимушеного прогулу - 27 повних місяців, в тому числі 8 місяців 2016 року, 12 місяців 2017 року, 6 місяців 2018 року, та 1 місяць з урахуванням 18 квітня та 11 липня, а всього 27 місяців. Таким чином, середня заробітна плата згідно Порядку №100 становить 80 190 грн 00 коп.

Зазначає, що оскільки своєчасно кошти не були сплачені, відповідач на підставі ст.625 ЦК України має сплатити заборгованість з урахуванням трьох відсотків річних в розмірі 7 217 грн 10 коп. та індексу інфляції в розмірі 30 290 грн 84 коп. Таким чином загальна заборгованість становить 117 697 грн 84 коп.

Відповідач ДП «Науково селекційний центр рибництва» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач, який був поновлений на посаді директора ДП «Науково селекційно-генетичний центр рибництва» після визнання його звільнення незаконним, не довів належними та допустимими доказами факту існування заборгованості підприємства перед ним із виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та її розміру. Суд першої інстанції зазначив, що заявлений ОСОБА_1 розрахунок у сумі 117 697 грн 84 коп., який включав 80 190 грн 00 коп. середнього заробітку, 7 217 грн 10 коп. трьох процентів річних та 30 290 грн 84 коп. інфляційних втрат, не підтверджений первинною бухгалтерською документацією, доказами розміру заробітної плати за останні місяці роботи перед звільненням, документами про відповідні нарахування чи доказами невиплати таких сум після поновлення на посаді та подальшого звільнення. Крім того, суд врахував, що позивач не подав клопотань про витребування відповідних доказів, а тому суд позбавлений можливості перевірити наведений ним розрахунок або самостійно визначити суму, яка підлягала б стягненню.

Однак із вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиленні або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягара доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 753/8215/19 (провадження № 61-8605св20)).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до контракту №87 між Державним агентством рибного господарства України та ОСОБА_1 від 29 серпня 2014 року, укладеного на строк до 29 серпня 2019 року, позивач працював на посаді директора ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва».

Наказом Голови Державного агентства рибного господарства України № 12-К від 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва». Підставою звільнення в наказі зазначено п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб).

У липні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді (справа № 369/6481/16-ц).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, до усіх інформаційних ресурсів якого судді мають повний доступ відповідно ч.5 до ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень», свідчить про те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у справі № 369/6481/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Науковий селекційно - генетичний центр рибництва» незаконним. Скасовано наказ Голови Державного агентства рибного господарства України від 18 квітня 2016 року № 12-К про звільнення з посади директора ДП «Науковий селекційно - генетичний центр рибництва» ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва».

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року у справі № 369/6481/16-ц допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Стягнуто з Державного агентства рибного господарства України на користь держави судовий збір в розмірі 1 653 грн 60 коп.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 369/6481/16-ц рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року залишено без змін.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 наказом № 2-к від 14 травня 2018 року поновлено на посаді директора, а наказом № 5-к від 11 липня 2018 року його звільнено із займаної посади за згодою сторін з 16 липня 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що його звільнення з посади директора ДП «Науково селекційно-генетичний центр рибництва» було визнано незаконним, його поновлено на посаді, однак за період вимушеного прогулу з 18 квітня 2016 року по 11 липня 2018 року відповідач не виплатив йому середній заробіток.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просив стягнути з ДП «Науково селекційно-генетичний центр рибництва» на свою користь 117 697 грн 84 коп., посилаючись на те, що за період вимушеного прогулу з 18 квітня 2016 року, тобто з дати незаконного звільнення, по 11 липня 2018 року, тобто до подальшого звільнення, відповідач мав виплатити йому середній заробіток за 27 місяців у розмірі 80 190 грн 00 коп., виходячи із середньомісячної заробітної плати 2 970 грн 00 коп. Оскільки ці кошти своєчасно виплачені не були, він також на підставі ст.625 ЦК України просив стягнути 7 217 грн 10 коп. трьох процентів річних та 30 290 грн 84 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24), відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватися не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми ст.235 КЗпП України.

Так, згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Оскільки судовим рішенням у справі № 369/6481/16-ц, яке набрало законної сили, встановлено незаконність звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва», скасовано наказ про його звільнення від 18 квітня 2016 року № 12-К та поновлено його на цій посаді, а з копії трудової книжки вбачається, що після поновлення наказом № 2-к від 14 травня 2018 року ОСОБА_1 у подальшому звільнено наказом № 5-к від 11 липня 2018 року, позивач об`єктивно набув право на середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, заявлений у позові, з 18 квітня 2016 року, тобто з дати незаконного звільнення, по 11 липня 2018 року, тобто до дати подальшого звільнення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)).

У пункті 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплати за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього-п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абзацами 3-5 пункту 4 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 подав до суду не лише власний розрахунок заборгованості, а й письмові докази, які безпосередньо стосуються предмета доказування у цій справі. Зокрема, позивачем було надано довідку ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» від 27 червня 2023 року № 27/06-2023/1, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді директора цього підприємства, 18 квітня 2016 року був звільнений з посади наказом № 12-к, у подальшому на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/6481/16-ц поновлений на посаді директора, а з 16 липня 2018 року звільнений за згодою сторін на підставі наказу № 5-к від 11 липня 2018 року. У цій же довідці підприємством зазначено розмір посадового окладу ОСОБА_1 за контрактом № 87 від 29 серпня 2014 року - 3 690 грн 00 коп., а також наведено відомості про нарахування йому заробітної плати.

Крім того, до матеріалів позовної заяви справи були долучені індивідуальні відомості про застраховану особу, розрахункові відомості щодо нарахування заробітної плати, розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції за 2016-2019 роки, а також розрахунок трьох процентів річних і загального розміру заявлених вимог.

Саме на підставі цих документів ОСОБА_1 обґрунтовував, що за період з 18 квітня 2016 року, тобто з дати незаконного звільнення, по 11 липня 2018 року, тобто до дати подальшого звільнення, він має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу, а невиплата таких коштів зумовлює також нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Отже позивач не обмежився загальними твердженнями про порушення його трудових прав чи формальним посиланням на незаконність звільнення. Навпаки, ОСОБА_1 подав суду конкретні документи, які підтверджували факт перебування у трудових відносинах з відповідачем, факт незаконного звільнення, факт поновлення на посаді, факт подальшого звільнення, розмір посадового окладу та порядок здійсненого ним розрахунку.

Такі докази у своїй сукупності мали бути перевірені судом першої інстанції з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.

Водночас суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з мотивів недоведеності заявлених вимог, фактично не надав належної правової оцінки зазначеним доказам. Суд обмежився загальним посиланням на відсутність первинної бухгалтерської документації та неможливість перевірити розрахунок позивача, однак не з`ясував, які саме обставини підтверджуються поданою довідкою підприємства, індивідуальними відомостями про застраховану особу, розрахунковими відомостями та розрахунком заборгованості, не навів мотивів їх відхилення та не зазначив чому ці докази у сукупності не можуть бути покладені в основу висновку про наявність у ОСОБА_1 права на середній заробіток за час вимушеного прогулу.

За наявності встановленого судовим рішенням факту незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва», його поновлення на посаді та подальшого звільнення, а також за наявності поданих ним документів щодо розміру посадового окладу і здійсненого розрахунку, висновок про об`єктивне існування у позивача права на середній заробіток за заявлений період є більш переконливим, ніж протилежний. У разі сумнівів щодо точності заявленої до стягнення суми суд першої інстанції мав перевірити наведений ОСОБА_1 розрахунок, співвіднести його з поданими доказами та вимогами закону і, за наявності підстав, визначити належний розмір стягнення, а не відмовляти у позові повністю з формальних мотивів недоведеності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у цивільних справах застосовується стандарт доказування «баланс імовірностей», за яким суд має дійти висновку про більшу переконливість однієї версії порівняно з іншою лише на підставі об`єктивно встановлених даних.

Проте суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України, на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та фактичні обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав їх недоведеності.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Апеляційний суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість під час перегляду справи, враховує також відомості, надані безпосередньо ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» до Київського апеляційного суду.

Так, згідно з листом ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» від 05 червня 2026 року № 05/06-2026/3, наданим Київському апеляційному суду, підприємство повідомило, що у лютому 2016 року ОСОБА_1 відпрацював 21 робочий день, у березні 2016 року - 22 робочі дні, а його посадовий оклад у цей період становив 3 690 грн 00 коп. У цьому ж листі відповідач підтвердив, що 18 квітня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади директора на підставі наказу № 12-к від 18 квітня 2016 року, а з 19 квітня 2016 року по 13 травня 2018 року табель робочого часу на нього не складався.

Крім того, з наведеного листа вбачається, що у травні 2018 року, тобто після ухвалення судового рішення про поновлення на роботі, ОСОБА_1 було поновлено на посаді директора на підставі наказу Держрибагентства України № 4-к від 14 травня 2018 року, а наказом підприємства № 2-к від 14 травня 2018 року допущено до роботи з 14 травня 2018 року.

Отже наявні у листі ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» від 05 червня 2026 року № 05/06-2026/3 відомості містять необхідні вихідні дані для перевірки та здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до Порядку № 100. Зокрема, ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» підтвердило кількість фактично відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів у лютому та березні 2016 року, тобто у двох календарних місяцях, що передували місяцю незаконного звільнення, розмір його посадового окладу в цей період - 3 690 грн 00 коп., а також обставини звільнення 18 квітня 2016 року, відсутності табелювання з 19 квітня 2016 року по 13 травня 2018 року, поновлення та допуску до роботи 14 травня 2018 року і подальшого звільнення за наказом № 5-к від 11 липня 2018 року.

Тобто вказаний у позові період з 18 квітня 2016 року по 11 липня 2018 року узгоджується з даними, наданими самим відповідачем, і є належним періодом для перевірки розрахунку середнього заробітку.

Колегія суддів також враховує, що з огляду на підтверджений відповідачем посадовий оклад ОСОБА_1 у розмірі 3 690 грн 00 коп. саме ця сума є належною вихідною величиною для розрахунку належного до стягнення середнього заробітку відповідно до Порядку № 100.

Разом із тим сам позивач, реалізуючи передбачене ст.13 ЦПК України право розпоряджатися предметом спору та обсягом заявлених вимог, визначив базовою сумою для свого розрахунку суму - 2 970 грн 00 коп., виходячи з якої і просив стягнути 80 190 грн 00 коп. середнього заробітку за 27 місяців вимушеного прогулу.

Тому колегія суддів, вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, бере за основу розрахунку саме визначену ОСОБА_1 суму 2 970 грн 00 коп.

Таким чином, відповідно до пункту 8 Порядку № 100, для обчислення середнього заробітку ОСОБА_1 підлягають врахуванню два останні календарні місяці роботи, що передували місяцю його незаконного звільнення, а саме лютий та березень 2016 року. Як зазначалося вище, у лютому 2016 року ОСОБА_1 відпрацював 21 робочий день, а у березні 2016 року - 22 робочі дні, тобто всього 43 робочі дні.

З урахуванням меж заявлених позовних вимог та визначену самим позивачем базову суму середньомісячного заробітку у розмірі 2 970 грн 00 коп., заробіток ОСОБА_1 за два розрахункові місяці становить 5 940 грн 00 коп. (2 970 грн 00 коп. ? 2 місяці).

Відповідно, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 138 грн 14 коп. (5 940 грн 00 коп. ? 43 робочі дні).

Період вимушеного прогулу, за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток, починається з 18 квітня 2016 року, тобто з дати незаконного звільнення, по 11 липня 2018 року, тобто до дати подальшого звільнення, та становить 556 робочих днів, які підлягають оплаті за середнім заробітком.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 76 805 грн 84 коп. (138 грн 14 коп. ? 556 робочих днів).

За таких обставин з ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 квітня 2016 року по 11 липня 2018 року у розмірі 76 805 грн 84 коп.

При цьому у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.

З огляду на зазначене із присудженої позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід утримати установлені законодавством України податки і збори.

Крім того, у позові ОСОБА_1 також просив на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати та три проценти річних у зв`язку з простроченням виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України).

Тобто, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Оскільки ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» прострочило виплату ОСОБА_1 належного середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Базою для нарахування цих сум є визначений апеляційним судом середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 76 805 грн 84 коп.

Колегія суддів, виходячи з визначеної вище суми основного боргу у розмірі 76 805 грн 84 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, перевіряє також розрахунок інфляційних втрат, заявлених ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Для цього сума основного боргу множиться на сукупний індекс інфляції за відповідний період прострочення - 1,377738333, після чого від отриманого результату віднімається сама сума боргу: 76 805 грн 84 коп. ? 1,377738333 = 105 818 грн 35 коп.; 105 818 грн 35 коп. - 76 805 грн 84 коп. = 29 012 грн 51 коп.

Отже інфляційні втрати, які підлягають стягненню з ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» на користь ОСОБА_1 , становлять 29 012 грн 51 коп.

Також колегія суддів проводить розрахунок трьох процентів річних, які нараховуються на суму простроченого грошового зобов`язання у розмірі 76 805 грн 84 коп. за період прострочення, що становить 1 096 днів. Розрахунок здійснюється за формулою:

сума боргу ? 3% ? кількість днів прострочення ? 365 днів. Отже: 76 805 грн 84 коп. ? 3% ? 1 096 днів ? 365 днів = 6 918 грн 84 коп.

Таким чином три проценти річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , становлять 6 918 грн 84 коп.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково та з ДП «Науковий селекційно-генетичний центр рибництва» на його користь підлягає стягненню 112 737 грн 19 коп., з яких: 76 805 грн 84 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, з відрахуванням при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, 29 012 грн 51 коп. - інфляційні втрати та 6 918 грн 84 коп. - три проценти річних, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року не відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки поданим позивачем доказам, не перевірив можливість здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі наявних у справі даних, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог у повному обсязі. За таких обставин оскаржуване заочне рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 з наведених вище підстав.

Тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково селекційний центр рибництва» про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Науково селекційний центр рибництва» (ЄДРПОРУ 00472609, адреса місцезнаходження: місто Київ, вул. Обухівська, буд.135) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) 112 737 грн (сто дванадцять тисяч сімсот тридцять сім) грн 19 коп., з яких: середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 76 805 грн 84 коп., з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України, інфляційні втрати у розмірі 29 012 грн 51 коп. і три проценти річних у розмірі 6 918 грн 84 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до державного підприємства «Науково селекційний центр рибництва» про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: