Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №754/10449/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Київ

Справа № 754/10449/25

Провадження № 22-ц/824/7289/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживичий центр» відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Рафальским Максимом Леонідовичем, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживичий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ТОВ «Споживичй центр» звернулось Деснянського районного суду м.Києва з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 - 79 368,85 грн. заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.10.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) № 30.10.2024-100001906. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі - 28 000 грн., строком на 140 днів. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

В свою чергу відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 18.03.2025 року, утворилась заборгованість у розмірі 79 368,85 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 28 000,00 грн. та по процентам в розмірі 35 280,00 грн., комісії у розмірі 2 088,85 грн., 14 000,00 грн. - неустойки, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість у розмірі 79 368,85 грн. та судовий збір.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 липня 2025 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справ.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року позов ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 30.10.2024-100001906 від 30.10.2024 року в розмірі 56 000 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 709 грн. 16 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 ,30.10.2024 року був укладений кредитний договір № 30.10.2024-100001906 підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора Е737), позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав повністю, відповідач ОСОБА_1 не виконав свої кредитні зобов`язання щодо повернення коштів, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом в розмірі 28 000 грн.

Крім того, враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру 28 000,00 грн., що складає 100% від суми заборгованості по кредиту.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Рафальський М.Л. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в частині стягнення відсотків в частині стягнення основної суми заборгованості у сумі 28 000,00 грн залишити без змін посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нараховані позивачем відсотки є необґрунтованими та неспівмірними до суми кредиту та відсотки є непомірним тягарем для відповідача.

06 лютого 2026 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 754/10449/25 з Деснянського районного суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Рафальским М.Л., на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Споживичий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2026 року справу призначено до розгляду.

23 лютого 2026 року від представника ТОВ «Споживчий Центр» адвоката Чехун Ю.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, шо 30.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 30.10.2024-100001906, згідно з яким позичальник отримав кредит у розмірі 28 000 грн. 00 коп. строком на 140 днів з дати його надання. Процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,82% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Комісія - 15% від суми Кредиту та дорівнює 4 200 грн. та розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Відповідачем електронним цифровим підписом підписано, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 28 000 грн. 00 коп., отже акцептовано умови Договору.

Відповідачем ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.

Судом встановлено, що Пропозиція про укладення Кредитного договору (оферта) (Кредитної лінії), Заявка Кредитного договору № 30.10.2024-100001906 (Кредитної лінії), Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (Акцепт) Кредитного договору № 30.10.2024-100001906 (Кредитної лінії), Інформаційне повідомлення позичальника підписані відповідачем ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором Е 737. Підписанням відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Згідно підтвердження ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. №7-2805 від 04.08.2025 було успішно перераховано 30.10.2024 року на картковий рахунок № НОМЕР_1 - 28 000 грн. Призначення: видача за договором кредиту № 30.10.2024-100001906.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 30.10.2024-100001906 від 30.10.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) по кредитному договору № 30.10.2024-100001906 від 30.10.2024 складає: 28 000,00 грн. основний борг; 35 280,00 грн. проценти;2 088,85 грн. комісія; 14 000,00 грн. неустойка. Разом 79 368,85 грн.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В справі яка переглядається апеляційним судом, особою, яка подала апеляційну скаргу не оспорюється факт укладення кредитного договору № 30.10.2024-100001906 від 30 жовтня 2024 року, а тому суд вважає, що такий був укладений.

У зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка за розрахунками позивача станом на 18 березня 2025 року за ним утворилась заборгованість по тілу кредиту у розмірі 28 000,00 грн. та 35 280,00 грн по відсотках, комісії у розмірі 2 088,85 грн. та неустойці в розмірі 14 000,00 грн.

Договором від 30 жовтня 2024 року визначено наступні умови: сума кредиту становить 28 000,00 грн.; кредит надається строком на 140 днів з дати отримання; дата повернення кредиту - 18 березня 2024 року, фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день, денна відсоткова ставка становить 0,82% комісія 4 200,00 грн., неустойка 180 грн, що нараховується на кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконання/неналежного виконаного зобов`язання.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції в частині наявності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором перед позивачем обґрунтованими. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 визнає факт укладення ним з позивачем кредитного договору, отримання ним кредиту в розмірі 28 000,00 грн., про те не погоджується з розміром нарахованих відсотків, оскільки вони є завищеними та неспівмірними з сумою кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення відсотків до 28 000,00 грн.

При цьому подальше зменшення визначеного судом розміру відсотків є безпідставним, оскільки призвело б до порушення балансу прав та інтересів сторін, а також фактично позбавило позивача належної плати за користування наданими відповідачу грошовими коштами.

Київський апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір відсотків є співмірним, обґрунтованим та таким, що відповідає правовій природі кредитного договору, метою якого є не лише повернення отриманих коштів, а й сплата відповідної плати за їх користування.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про необхідність подальшого зменшення розміру відсотків є необґрунтованим та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для зміни судового рішення в цій частині.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Рафальским Максимом Леонідовичем - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна