Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №382/481/26 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 382/481/26

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9486/2026

Головуючий у суді першої інстанції О. А. Кисіль

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

01 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

учасники справи

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа ОСОБА_2

заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області

заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року, постановлену у складі судді Кисіль О. А., в примішенні Яготинського районного суду Київської облласті,

у с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 у період шлюбу постійно проживав із своєю дружиною ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та перебував на її утриманні до дня її смерті.

В обгрунтування заяви вказував, що він та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 жовтня 2005 року. У вересні 2006 року ОСОБА_3 було набуто у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 06 грудня 2006 року ОСОБА_3 зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою.

Заявник зазначав, що фактично проживав разом із дружиною у зазначеному будинку, однак реєстрацію місця проживання за цією адресою не здійснював. Протягом спільного проживання заявник перебував на утриманні дружини, оскільки розмір її пенсії був більшим та фактично забезпечував основні потреби сім`ї. При цьому дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2 є повнолітньою та проживала окремо від заявника та його дружини, та мала окремий бюджет.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Відповідно до ст. 1261 ЦК України заявник та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом щодо майна померлої ОСОБА_3 .

У передбачений законодавством строк заявник звернувся до Яготинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом та 28 січня 2026 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом. У січні 2026 року він звернувся до відділу обслуговування громадян Управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перехід на пенсію померлої дружини у зв`язку з втратою годувальника. За принципом територіальності справу було передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з підстав ненадання заявником документів, що підтверджують факт його перебування на утриманні померлої дружини. При цьому акт обстеження про спільне проживання, наданий заявником, не був прийнятий до уваги з посиланням на невідповідність пункту 2.11 Порядку № 22-1.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, про встановлення факту, що має юридичне значення.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дана заява підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, що фактично позбавляє заявника можливості реалізувати своє законне право щодо отримання пенсії після смерті його дружини.

Апелянт вказує, що не оскаржував рішення / дії Пенсійного фонду. Встановлення факту перебування на утриманні дружини необхідно йому для подальшого звернення до Пенсійного фонду із відповідою заявою, що не відносить даний спір до публічно - правового.

У судове засідання апеляційного суду учасники справи (їх представники) не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Гелевери В. В. надійшла заява про розгляд справи без її участі, у зв`язку із неможливістю прибути у судове засідання.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомлене про час та місце розгляду справи шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінета учасника справи. Будь - яких заяв / клопотань станом на час розгляду справи від заінтересованої особи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 10.06.2026 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно достатті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує із статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Статтею 2 ЦПК Українипередбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. Водночас необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, і ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 зазначав, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, боротьба сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права, оспорюються таке право.

Тобто якщо виникнення права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам право подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 694/2318/23, від 08 травня 2024 року у справі № 214/4921/23 та від 05 червня 2024 року у справі № 557/1535/23, від 12 березня 2025 рок у справі № 204/3799/24.

Оскільки метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом, як правило, передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову.

Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, у цьому переліку відсутнє.

Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції загального суду справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті органами державної виконавчої влади, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

Подібний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 336/1098/24, від 19 лютого 2025 року у справі № 673/1257/23.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні дружини до її смерті, оскільки ГУ ПФУ в Донецькій області своїм рішенням відмовило йому у його переведенні на пенсію дружини у зв`язку із втратою годувальника, з підстав відсутності повного пакету документів, у тому числі документу про перебування на утриманні померлого годувальника.

Відповідно до пункту 2.11.Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт. У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі суд першої інстанції не врахував, що встановлення факту перебування на утриманні померлої дружини передбачено пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України та пунктом 2.11. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, оскільки мав (як він зазначає) відмінне зареєстроване місце проживання від дружини.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 просив встановити факт постійного проживання у період шлюбу із дружиною ОСОБА_3 , та перебування на її утриманні до дня її смерті, а тому вимоги заявника підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1ст. 379 ЦПК Українипідставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Ураховуючи встановлені обставини, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що така заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинста, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України для продовження розгляду.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Яготинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна