Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №620/5365/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/5365/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 за допомогою системи ''Електронний суд'' звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати Індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 30.01.2026 №634/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація надана з урахуванням неактуальної практики Верховного Суду, а тому є помилковою та підлягає скасуванню.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що спірна індивідуальна податкова консультація містить чітке обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, а висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства не суперечить нормам Кодексу. При цьому, інше (суб`єктивне) розуміння платником змісту тієї чи іншої норми, невиправданість висновків індивідуальної податкової консультації не свідчить про неправильність висновків контролюючого органу і не є підставою для визнання такої податкової консультації протиправною. У зв`язку з чим, незгода позивача зі змістом наданої консультацією не є підставою для її скасування.

Позивачем подана відповідь на відзив , в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2022, у справі № 620/4317/21 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Північної митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.04.2021 № 514-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов`язано Державну митну службу України поновити на службі ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді начальника Чернігівської митниці ДФС з 06.04.2021, стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, з 06.04.2021 по 07.10.2021, у розмірі 108 143 грн. 04 коп. Звернуто до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №620/11482/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025, позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду задоволено повністю. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 08.10.2021 по 20.08.2024 в розмірі 632 679,36 грн. з відрахуванням з вказаної суми встановлених податків та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 у справі № 620/14699/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду задоволено повністю. Стягнуто з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 21.08.2024 по 27.10.2024 в розмірі 40 872,96 грн. з відрахуванням з вказаної суми встановлених податків та інших обов`язкових платежів.

На виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі № 620/11482/24 та від 23.01.2025 у справі № 620/14699/24 виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі № 620/4317/21, за період з 08.10.2021 по 20.08.2024 у сумі 632 679,36 грн. та за період з 21.08.2024 по 27.10.2024 у сумі 40 872,96 грн.

Натомість єдиний соціальний внесок на вказані суми до теперішнього часу не нарахований та не сплачений; відповідний «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» у встановленому законодавством порядку до контролюючого органу не поданий.

В зв`язку з зазначеним, 12.01.2026 позивач звернувся до Державної податкової служби України із запитом про надання індивідуальної податкової консультації, у якому просив роз`яснити чи зобов`язана Державна митна служба України нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, виплачений ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №620/11482/24 та від 23.01.2025 у справі № 620/14699/24, а також подати до податкового органу відповідну звітність.

30.01.2026 відповідач надав індивідуальну податкову консультацію за вихідним номером 634/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК, у якій зазначив, що сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення незаконно звільненого працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, то сума такого середнього заробітку не є базою нарахування єдиного внеску.

Вказана індивідуальна податкова консультація обґрунтована правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 справі № 522/13736/15, у якій суд зазначає, що «середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».

Вважаючи вказану індивідуальну податкову консультацію відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

В силу приписів пунктів 52.1, 52.2, 52.3, 52.4 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов`язково повинна містити: назву - індивідуальна податкова консультація, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства, висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Отже, індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому така консультація надана. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі- Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із пунктами 2, 3 частини першої статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку.

Частинами першою та другою статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно правовими договорами.

Частиною другою статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів), та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць, єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Зазначений порядок нарахування внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або згідно з рішенням суду - середню заробітну плату за вимушений прогул.

Згідно із частиною п`ятою статті 7 Закон № 2464-VI єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Абзацом першим частини п`ятої статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).

Згідно з абзацом першим частини шостої статті 9 Закону № 2464-VI для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному податковому органу. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники, зазначені в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв`язку (частина сьома статті 9 Закону № 2464-VI).

Абзацами першим-другим частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Закон № 1058-IV та Закон № 2464-VI прямо вказують на наявність у роботодавця законодавчо передбаченого обов`язку здійснювати нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування працівника у разі виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Так, суд зазначає, що оскаржувана індивідуальна податкова консультація від 30.01.2026 № 634/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Так, Державна митна служба України є платником єдиного внеску як роботодавець, який використовує працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, тому зобов`язаний своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску, а також вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

З врахуванням наведеного вище, ОСОБА_1 є застрахованою особою, а Державна митна служба України, страхувальником роботодавцем.

У разі стягнення судом середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі роботодавець при нарахуванні та виплаті працівнику доходу у вигляді стягнутого судом середнього заробітку зобов`язаний здійснити нарахування на суму виплаченого доходу єдиного соціального внеску, сплатити нарахований єдиний соціальний внесок до бюджету, а також надати відповідну звітність до контролюючого органу. База нарахування єдиного соціального внеску визначається шляхом ділення встановленої судом середньої заробітної плати на кількість місяців, за які вона стягнена.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 13.12.2018 у справі № 211/2214/16-ц (провадження № 61-30976св18).

З оскаржуваної індивідуальної податкової консультації слідує, що остання обґрунтована правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15, у якій суд зазначає, що «середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».

Аналогічний за змістом висновок був зроблений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) який полягав в тому, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

Проте суд зазначає, що вказана правова позиція Верховного Суду на момент надання індивідуальної податкової консультації не була актуальною, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 (справа №755/12623/19) відступила від висновків, раніше висловлених Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 №755/12623/19 визначила правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію.

Незаконне звільнення - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду розмежувала правову природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України)): середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є; відступила від раніше висловлених об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та неодноразово продубльованих нею висновків про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, у разі визнання звільнення незаконним та постановлення судом рішення про поновлення незаконно звільненого працівника на роботі держава гарантує отримання ним середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, - оскільки цей працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Попри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний одночасно прийняти рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період, що обчислюється починаючи з дати незаконного звільнення по дату постановлення рішення про поновлення на роботі, що підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Якщо ж роботодавець затримує/ухиляється від виконання рішення суду про поновлення на роботі (котре підлягає негайному виконанню), то вимушений прогул триває, а суд виносить рішення про виплату незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за весь період вимушеного прогулу (від дати постановлення рішення про поновлення на роботі до дати фактичного поновлення цієї особи на роботі). При цьому стягнуті судом суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу мають правову природу заробітної плати.

Вказана правова позиція підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 04.08.2022 у справі № 380/6129/20, згідно з яким затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) прирівнюється до вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Таким чином виплата особі доходу у вигляді «середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу» має таку ж юридичну природу як виплата особі доходу у вигляді «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», оскільки в обох випадках вказані виплати є оплатою заробітку працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати Індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 30.01.2026 №634/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ 43005393, Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053).

Повне судове рішення складено 01.07.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО