Вирок від 01 липня 2026 р. у справі №621/198/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 621/198/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/475/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 08 грудня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за №12024220000001385 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, одруженого, не судимого, який проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 та обіймає посаду заступника командира бойової машини - навідника-оператора механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти, зареєстрований в АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286 КК України,

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року засуджено ОСОБА_8 за ч.3 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 3 роки), з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 процесуальні витрати за проведення судових експертиз у розмірі: 11 359 грн. 20 коп.; 15 145 грн. 60 коп.; 13 252 грн. 40 коп.; 15 145 грн. 60 коп.

Ухвалено рішення щодо долі речових доказів та арештованого майна.

Згідно з вироком суду, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 березня 2022 року № 10 ОСОБА_8 призначено на посаду електрика відділення електрозабезпечення інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України та зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення.

ОСОБА_8 , як військовослужбовець, зобов`язаний додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

08 грудня 2024 року близько о 10:00 годині ОСОБА_8 , керуючи автомобілем Mitsubishi Pajero, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який має реєстрацію на території іншої держави, рухався по автодорозі сполученням Харків-Мерефа-Лозова-Павлоград зі сторони міста Лозова в напрямку міста Мерефа Харківської області.

На 10 км + 860 м вказаної вище автомобільної дороги, ОСОБА_8 , діючи необережно, виконуючи зміну напрямку руху для обгону автомобіля ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_10 , перед якою не переконався, що це буде безпечно, не переконався, що зустрічна смуга вільна, виїхав на зустрічну смугу для руху, де створив перешкоду та допустив зіткнення з автомобілем Chevrolet Nubira, реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_11 , з пасажиром ОСОБА_12 , з послідуючим зіткненням з автомобілем ВАЗ 21099, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди:

- водію автомобіля Chevrolet Nubira, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_11 заподіяно тілесні ушкодження у виді тупої сукупної травми тіла, внаслідок чого він загинув;

- пасажиру автомобіля Chevrolet Nubira, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_12 заподіяно тілесні ушкодження у виді сукупної травми з ушкодженням внутрішніх органів, переломів кісток скелету та її ускладнення - гострий розлад кровообігу, травматичний шок, внаслідок чого вона загинула.

В цій дорожній обстановці водій ОСОБА_8 порушив вимоги пунктів 10.1 та 14.2 в) Правил дорожнього руху, які знаходилися в прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Зазначеними діями ОСОБА_8 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_8 , правову кваліфікацію, вважає вирок Зміївського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м`якості. Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_8 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.3 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано особу винного, настання тяжких наслідків та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, формально враховано тяжкість злочину.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні вважали необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора та просили залишити її без задоволення. Також зазначили, що потерпілій відшкодовані збитки, та вона не наполягає на позбавленні волі обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, зваживши на думку потерпілої, обвинуваченого та його захисника, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Мотиви суду

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається із вироку, суд, дослідивши докази, встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.3 ст.286 КК України.

Висновки суду щодо фактичних обставин провадження, доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій, які не оскаржувалися в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України, апеляційним судом не перевіряються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченому, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_8 сам вид покарання та його розмір, фактично не погоджується із подальшим застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Такі вимоги кореспондуються з правовими позиціями, викладеними в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, а також приписами, зазначеними в ч.1 ст.1 КК України, ст.2 КПК України.

Також, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Відповідно до вимог ст.414 КПК України невідповідним ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Так, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Однак, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на щире каяття обвинуваченого,

позицію потерпілої, яка подала заяву про відсутність претензій до обвинуваченого, а також те, що з 16.03.2022, тобто більше трьох років, проходить службу за мобілізацією в Збройних Силах України, за час проходження військової служби характеризується виключно позитивно, виявив бажання продовжувати військову службу. Зазначені обставини, а також дані щодо особи обвинуваченого, на думку суду першої інстанції, обґрунтовували обраний судом захід примусу.

Але з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.ст.50,65 КК України, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості, мету та спосіб вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, його мотив, даних щодо особи останнього, його процесуальну поведінку, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення у межах даної кримінально-правової кваліфікації.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_8 дійсно не судимий, одружений, з 16.03.2022 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 ; однак, хоча й вчинив кримінальне правопорушення з необережності, але воно відноситься до тяжких, та порушення ним правил дорожнього руху, є занадто істотними, оскільки ОСОБА_8 виїхав на зустрічну смугу руху без будь-яких вагомих обставин, та саме вони призвели до загибелі аж двох людей.

Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.

За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв`язку з чим доводи прокурора в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним, на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 скасувати в частині звільнення його від відбування покарання та ухвалити свій вирок.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_8 покарання в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові кримінальні правопорушення, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи,цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 28 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.3 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_8 обчислювати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4