Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №336/2648/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Суд: Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

Дата: 01 липня 2026 р.

Справа: №336/2648/26

Суддя: Звєздова Н. С.

ЄУН: 336/2648/26

Провадження №: 3/336/1848/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 суддя Шевченківського районного суду м.Запоріжжя Звєздова Наталія Сергіївна, при секретарі судового засідання Іванченко О.С., за участі прокурора Медведєвої В.О., особи, відносно якої складено протокол ОСОБА_1 , його захисника – адвоката Шевченко А.В.,

розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , який проходить військову службу на посаді начальника речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 ,

- за ч.ч. 1, 2 ст.172-7 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 19.03.2026 № 75, складеного старшим оперуповноваженим в ОВС управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України майором поліції Черновим Дмитром Ігоровичем, зазначено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2025 року №206 – капітана ОСОБА_1 начальника речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 вважати таким, який з 20.07.2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до матеріалів перевірки встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2025 року №1062/нагд у військовій частині НОМЕР_2 призначена позапланова інвентаризація з 30.07.2025 по 18.08.2025 року, в зв`язку з передачею військової частини НОМЕР_2 від командира військової частини НОМЕР_1 до командира військової частини НОМЕР_3 , яку проведено комісією у складі: голова комісії-підполковник ОСОБА_2 , члени комісії: капітан ОСОБА_3 ; майор ОСОБА_4 ; майор ОСОБА_5 ; капітан ОСОБА_6 ; майор ОСОБА_7 ; майор ОСОБА_8 ; майор ОСОБА_9 ; майор ОСОБА_10 ; капітан ОСОБА_11 ; майор ОСОБА_12 ; майор ОСОБА_13 ; майор ОСОБА_14 ; майор ОСОБА_15 ; підполковник ОСОБА_16 ; майор ОСОБА_17 ; капітан ОСОБА_18 ; капітан ОСОБА_19 ; майор ОСОБА_20 ; капітан ОСОБА_21 .

На виконання вказаного наказу, інвентаризаційна комісія у вказаному складі, провела інвентаризацію, та скала Акт інвентаризації речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_2 . Акт затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_22 .

Відповідно до змісту вищевказаного Акту, комісія не виявила будь-яких невідповідностей або порушень допущених речовою службою тилу логістики військової частини НОМЕР_2 . Вказаний акт інвентаризації підписаний всіма членами комісії, в тому числі й начальником речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_1 .

Слід зазначити, що на момент проведення інвентаризації, військова частини НОМЕР_2 знаходилась в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , відповідно до директиви військової частини НОМЕР_4 від 28.07.2023№Д-43/дск, та відповідно ОСОБА_1 – начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 був відповідальний за підпорядкований напрямок у військовій частині НОМЕР_2 . Тобто, під час призначеної інвентаризації, ОСОБА_1 начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , фактично перевіряв підпорядкований підрозділ (речову службу військової частини НОМЕР_2 ), щодо якої, мав обов`язок, під час несення служби здійснювати перевірки та контролювати облік й використання майна.

Після передачі військової частини НОМЕР_2 від військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_3 , було встановлено наявні розбіжності в обліку майна.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 30.08.2025 року №380 «Про призначення службового розслідування», було призначено службове розслідування з метою з`ясування обставин, причин та умов, що сприяли розбіжностям у фінансовому обліку втрат та нестач у військовій частині НОМЕР_2 .

Проводячи інвентаризацію майна в розрізі речової служби тилу логістики, в підпорядкованій частині НОМЕР_2 , начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 був зацікавлений в результатах проведення інвентаризації, оскільки у разі виявлення тих чи інших порушень, комісія могла встановити, що причиною таких порушень є несвоєчасний та недостатній контроль зі сторони ОСОБА_1 в розрізі речової служби тилу логістики підлеглої частини НОМЕР_2 , що відповідно вплинуло б на умови проходження ним служби. Отже, за таких обставин, розуміючи, що результати інвентаризації можуть стосуватися його безпосередньо, під час проведення такої інвентаризації, у ОСОБА_1 був наявний приватний не майновий інтерес, зумовлений обставинами проходження служби, тобто не бажанням нести будь-яку відповідальність за результатами інвентаризації. А отже підписуючи акт інвентаризації майна речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 вчиняв дію в умовах реального конфлікту інтересів.

Дослідивши акт інвентаризації майна речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_2 не встановлено про те, що ОСОБА_1 або хтось з членів комісії повідомляв про виникнення конфлікту інтересів, в той же час акт інвентаризації підписаний ОСОБА_1 .

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2026 року №1789/27/113 ОСОБА_1 не повідомляв про виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів, під час проведення інвентаризації.

Враховуюче відсутність повідомлень про виникнення конфлікту інтересів, відповідно наявний конфлікт інтересів в діянні ОСОБА_1 не був врегульований, та підписуючи акт інвентаризації він вчиняв дію в умовах реального конфлікту інтересів.

Окрім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 19.03.2026 № 76, складеного старшим оперуповноваженим в ОВС управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України майором поліції Черновим Дмитром Ігоровичем, зазначено, що Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.07.2025 року №206 – капітана ОСОБА_1 начальника речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 вважати таким, який з 20.07.2025 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

На момент проведення інвентаризації, військова частини НОМЕР_2 знаходилась в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , відповідно до директиви військової частини НОМЕР_4 від 28.07.2023№Д-43/дск, та відповідно ОСОБА_1 – начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 був відповідальний за підпорядкований напрямок у військовій частині НОМЕР_2 . Тобто, під час призначеної інвентаризації, ОСОБА_1 начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , фактично перевіряв підпорядкований підрозділ (речову службу військової частини НОМЕР_2 ), щодо якої, мав обов`язок, під час несення служби здійснювати перевірки та контролювати облік й використання майна.

Крім того слід звернути увагу, що навіть якщо б ОСОБА_1 проводив інвентаризацію у підпорядкованій службі у військовій частині НОМЕР_2 об`єктивно та неупереджено він все одно діяв би в умовах реального конфлікту інтересів, оскільки відповідно до самого Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах затвердженого Постановою КМУ від 03 травня 2000 року №748 в інвентаризаційну комісію повинні входити особи - не пов`язані службовими відносинами з підрозділами або службами військової частини, військове майно яких підлягає інвентаризації. Ознака «не пов`язаності» і міститься в нормі з метою недопущення виникнення конфлікту інтересів. Сама по собі участь у інвентаризації речової служби тилу логістики підпорядкованого підрозділу військової частини НОМЕР_2 і є конфліктом інтересів.

Постановою суду від 29.04.2026 у відповідності до ч. 2 ст. 36 КУпАП вказані справи об`єднані в одне провадження.

У судовому засіданні прокурор вважала встановленими та доведеними обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.ч.1,2 ст. 172-7 КУпАП.

Захисник та ОСОБА_1 заперечили щодо наявності вини у діях останнього, захисник клопотала про закриття провадження по справі, зазначивши, що ОСОБА_1 лише виконував розпорядження командира та юриста військової частини, який перевіряв відповідні документи та сказав, що їх необхідно підписати. Захисник зазначила, що матеріли справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.ч.1,2 ст. 172-7 КУпАП. Долучила письмове клопотання про закриття провадження по справі на підставі ст. 247 КУпАП.

Всебічно дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши думку прокурора, враховуючи обставини справи та особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, суддя дійшов до наступного висновку.

Відповідно до п. 1 примітки до ст. 172-7 КУпАП суб`єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1, 2 ч. 1, ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Згідно з п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є військові посадові особи Збройних Сил України.

Відповідно до ч.12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.

Враховуючи викладене – командир батальйону зв`язку військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_23 є військовою посадовою особою ЗСУ, оскільки безпосередньо наділений організаційно-розпорядчими та адміністративного-господарськими обов`язками.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання корупції»:

приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

У пунктах 1-3 частини першої статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що правопорушення, пов`язане з корупцією - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. З цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Одним із основоположних принципів діяльності із запобігання і протидії корупції є невідворотність відповідальності за вчинення корупційних та пов`язаних з корупцією правопорушень, оскільки ці правопорушення несуть негативні наслідки, які можуть виявитися у підриві авторитету державних органів та органів місцевого самоврядування та зашкодити суспільним інтересам, отже таке правопорушення не може бути визнане як малозначне.

Відповідно до Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах затвердженого Постановою КМУ від 03 травня 2000 року №748 (далі – Положення) інвентаризаційна комісія - робоча група, до якої входять військовослужбовці або працівники військової частини з відповідним досвідом роботи у сфері організації ведення військового (корабельного) господарства і обліку військового майна, не пов`язані службовими відносинами з підрозділами або службами військової частини, військове майно яких підлягає інвентаризації.

Відповідно до Положення, інвентаризація військового майна - перевірка інвентаризаційною комісією фактичної наявності, кількості, якісного стану (категорійності) і комплектності військового майна у підрозділах, на складах, в їдальнях, в парках, майстернях та на інших об`єктах військового (корабельного) господарства, а також звіряння отриманих результатів з даними книг або карток обліку матеріальних цінностей, звітів, службових листів тощо (далі - облікові документи).

Відповідно до ч.3 Положення, метою проведення інвентаризації є встановлення фактичної наявності військового майна, його якісного стану (категорійності) і комплектності, виявлення обсягів нестачі, надлишку та надлишкового військового майна, а також відображення результатів інвентаризації в інвентаризаційних описах або відомостях наявності та якісного стану майна (далі - інвентаризаційний опис).

Відповідно до абз.2 ч.4 Положення, інвентаризація проводиться за наказами (розпорядженнями) командира (начальника) військової частини, вищестоящих командирів (начальників), а також за рішенням органу досудового розслідування, прокурора або суду.

Враховуюче те, що відповідно до Положення, інвентаризаційна комісія - робоча група, до якої входять військовослужбовці або працівники військової частини з відповідним досвідом роботи у сфері організації ведення військового (корабельного) господарства і обліку військового майна, не пов`язані службовими відносинами з підрозділами або службами військової частини, військове майно яких підлягає інвентаризації. Можна дійти висновку, що комісія це колегіальний орган.

Відповідно до ч.2 ст. 35-1 Закону України «Про запобігання корупції» - у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.

Корупція - використання особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у ч. 1 ст. 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей.

Приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законодавством сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.

На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.ч.1,2 ст. 172-7 КУпАП, уповноваженою особою до матеріалів справи долучено наступні письмові докази:

-протоколи від 19.03.2026;

-письмові пояснення ОСОБА_1 ;

-копія посвідчення ОСОБА_1 ;

-копія листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.12.2025;

-витяг із наказу №206 від 20.07.2025;

-копія витягу із послужного списку ОСОБА_1 ;

-копія функціональних обов`язків особового складу служби тилу логістики в/ч НОМЕР_6 ;

-копія листа в/ч НОМЕР_6 від 08.01.2026;

-копія витягу з наказу від 03.08.2025 «Про проведення позапланової інвентаризації військового майна в/ч НОМЕР_2 »;

-копія наказу від 03.08.2025 «Про проведення позапланової інвентаризації військового майна в/ч НОМЕР_1 »;

-копія акту інвентаризації тилу логістики в/ч НОМЕР_2 в період з 03.08.2025 по 18.08.2025;

-копія наказу від 30.08.2025 №380;

-копія акту службового розслідування;

-копія пояснення ОСОБА_24 ;

-копія пояснення ОСОБА_25 ;

-копія листа Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону;

-копія повідомлення УСР в Запорізькій області.

Інших доказів матеріли справи не містять.

Беручи до уваги диспозиції ст. 172-7 КУпАП та п. 2 примітки до цієї статті, суд зазначає, що порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можуть полягати: - у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - наявної суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень (ч. 1 ст. 172-7 КУпАП).

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об`єктивний вираз, а також часовий взаємозв`язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.

Тобто, для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що приватний інтерес наявний, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.

Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи невчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, необхідно встановити наявність обов`язкової сукупності таких юридичних фактів, як: 1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений; 2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення; 3) наявність повноважень на прийняття рішення; 4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об`єктивність або неупередженість рішення. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією. Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності конфлікт інтересів не виникає.

Беручи до уваги визначення поняття «реальний конфлікт інтересів», згідно з яким він можливий при прийнятті рішення.

Так, об`єктивна сторона правопорушення, визначеного ст. 172-7 КУпАП характеризується формальним складом, який вважається закінченим з моменту виконання одного з діянь, передбачених у диспозиціях цієї статті, а саме, неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів; вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Разом з цим, неповідомлення особою про наявність потенційного конфлікту інтересів або вчинення дій та прийняття рішень в умовах потенційного конфлікту інтересів не утворює собою складу адміністративного правопорушення. Тому за такі дії особу не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності.

Суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-7 КУпАП характеризується умисною формою вини, при цьому статтею 10 КУпАП, визначено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Відповідно до положень статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 251, 252 КУпАП, орган, посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та ін.

Стаття 9 КУпАП розкриває поняття адміністративного правопорушення, а саме адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 172-7 КУпАП є бланкетною і основним нормативно-правовим актом у даному випадку є Закон України «Про запобігання корупції».

Стаття 9 КУпАП визначає поняття адміністративного правопорушення, а ст. 10 КУпАП дає визначення вчинення адміністративного правопорушення умисно.

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини, пов`язані із запобіганням корупції.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в: 1) неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів; 2) вчиненні дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Відповідно до примітки 2 до ст. 172-7 КУпАП під реальним конфліктом інтересів слід розуміти суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень.

Аналогічне визначення реального конфлікту інтересів міститься і в ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», в ній також розкривається зміст такого терміну як приватний інтерес, яким є будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Аналіз вказаних термінів дає можливість констатувати, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів слід безпосередньо встановити те, що: а) приватний інтерес наявний; б) він суперечить службовим чи представницьким повноваженням; в) така суперечність реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.

Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, та відповідно в постанові суду.

Суб`єктом правопорушень є посадові особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризуються умисною формою вини.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу особи, яка є суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення, стосовно не урегулювання конфлікту інтересів, суд бере до уваги ту обставину, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-7 КУпАП полягає у неповідомленні особою у встановлених законом випадках, про наявність реального конфлікту інтересів та вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Тобто конфліктом інтересів є не вчинення особою якогось порушення взагалі, і неповідомлення про це, а суперечність між особистими інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об`єктивність прийняття рішень під час виконання наданих їй службових повноважень.

З цього випливає, що предметом доказування у справі про притягнення особи до відповідальності за ст. 172-7 КУпАП є доведеність наявності ситуації, за якої особиста заінтересованість публічного службовця може вплинути на об`єктивність виконання ним службових повноважень, за якої існує можливість виникнення протиріччя між його особистими інтересами і публічними, що може поставити під сумнів справедливість прийнятого рішення чи вчинення службовцем інших дій.

Особа, яка вчинила таке корупційне діяння, усвідомлює, що вона незаконно використовує свої службові повноваження та незаконно одержує у зв`язку з цим певні блага.

Доведення достатніми доказами обставин чітко визначеної суперечності є обов`язковим для уповноваженої на складання протоколу про адміністративне корупційне правопорушення особи, оскільки відсутність доказів таких обставин свідчитиме про відсутність складу адміністративного правопорушення.

12 січня 2024 року НАЗК видало Методичні рекомендації № 2 «Щодо застосування окремих положень Закону України Про запобігання корупції стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» які розміщені на офіційному сайті НАЗК.

В зазначених Рекомендаціях уповноважений законом орган (НАЗК) надав офіційні роз`яснення та сформулював правову позицію Держави щодо визначення понять і термінів, які стосуються питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, а також зорієнтував уповноважені на боротьбу із корупцією органи на відокремлення типових ситуацій, в умовах яких міститься склад конкретного корупційного адміністративного правопорушення, в т.ч. і передбачені відповідними частинами статті 172-7 КУпАП, від обставин, які виключають подію та склад такого правопорушення.

В п. 2.1. Рекомендацій НАЗ роз`яснило, що конфлікт інтересів може існувати у особи в ситуації, коли одночасно наявні такі його складові: - в особи є приватний інтерес; - в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес; - такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень).

Саме сукупність зазначених факторів дає підстави стверджувати, що приватний інтерес особи може впливати на об`єктивність та неупередженість під час вчинення особою дії, прийняття рішення, а отже, в особи є конфлікт інтересів.

За відсутності принаймні однієї із складових службових повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу конфлікт інтересів не виникає.

В п. 2.3 Рекомендацій зазначено, що приватний інтерес може впливати на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових / представницьких повноважень, що є дискреційними.

На практиці виникають труднощі з визначенням того, які повноваження є дискреційними (що таке дискреційні повноваження) та чому саме дискреційні повноваження призводять до виникнення конфлікту інтересів.

Дискреція можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох можливих варіантів дій, рішень, або навпаки не вчиняти дію, не приймати рішення (тобто бездіяти).

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Ознаки дискреційних повноважень: дають змогу на власний розсуд оцінювати певний юридичний факт, а також обирати одну з декількох можливих форм реагування на нього; надають можливість на власний розсуд обирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації; дають змогу особі обрати форму реалізації своїх повноважень; наділяють особу правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення.

В даному випадку ОСОБА_1 діяв в межах своїх службових обов`язків та виконував розпорядження командира.

Окрім того, уповноважена особа у протоколах про адміністративні правопорушення зазначено, що на момент проведення інвентаризації, військова частини НОМЕР_2 знаходилась в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 , відповідно до директиви військової частини НОМЕР_4 від 28.07.2023№Д-43/дск, та відповідно ОСОБА_1 – начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 був відповідальний за підпорядкований напрямок у військовій частині НОМЕР_2 . Тобто, під час призначеної інвентаризації, ОСОБА_1 начальник речової служби тилу логістики військової частини НОМЕР_1 , фактично перевіряв підпорядкований підрозділ (речову службу військової частини НОМЕР_2 ), щодо якої, мав обов`язок, під час несення служби здійснювати перевірки та контролювати облік й використання майна.

Разом з тим, суд констатує, що саму директиву, на яку посилається уповноважена особа під час складання протоколу, до матеріалів справи долучено не було.

Викладені у протоколі обставини суд розцінює як припущення уповноваженої посадової особи, щодо можливого порушення приватного конфлікту інтересів зі сторони ОСОБА_1 . В протоколі не встановлено, що приватний інтерес наявний у ОСОБА_1 , суперечить службовим повноваженням, така суперечність реально впливає на об`єктивність чи неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Тому його дії не є такими, що вчинені в умовах конфлікту інтересів, а складений протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не містять інформації щодо наявності в діях корисливої мети та умислу на вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП.

Водночас, подія та обставини вчинення адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні встановлюються на підставі доказів, які суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Згідно із п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи.

Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відсутність умов приватного конфлікту інтересів виключає в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, що йому інкримінуються, оскільки у нього не виник передбачений законом обов`язок повідомити про наявність приватного конфлікту інтересів, що виключає склад адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП.

Корупційні правопорушення характеризуються умисною формою вини.

Аналізуючи положення зазначених норм закону, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд повинен встановити наявність в діях ОСОБА_26 ознак складу корупційного правопорушення, серед яких є обов`язковою умисна форма вини та умисне використання свого службового становища та наданих повноважень.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази, які б свідчили про те, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП. Матеріали справи не містять даних про наявність корупційного інтересу та умислу щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого вказаною статтею.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановленому законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

В статті 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року (заява N 10519/83, п. п. 29, 30), тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява N 7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд бере до уваги, що у практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Згідно з вимогами ст. 283 КУпАП постанова суду має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо відсутні подія і склад адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного та за результатами дослідження наявних у справі доказів, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 та ч .2 ст.172-7 КУпАП, відповідно, провадження в справі підлягає закриттю.

Керуючись положенням ЗУ «Про запобігання корупції», ст.172-7 КУпАП, ст.ст. 283, 284, 285, 294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.ч. 1,2 ст. 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Суддя: Наталія Звєздова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua